Тема 8. Змішана економіка та її типи.
1. Засади теоретичного аналізу змішаної економічної системи
2. Моделі змішаної економіки
3. Функції і роль держави у змішаній економіці
4. Концепції державного регулювання змішаної економіки
1. Засади теоретичного аналізу змішаної економічної системи
Відомо, що будь-яка економічна система, особливо ринкова, побудована на поділі повноважень і прав прийняття економічних рішень між різними державними структурами (інституціями) та окремими господарюючими суб’єктами. Ці повноваження і права по-різному поділяються в різних економічних системах. Так, у ринковій економіці основна маса факторів виробництва перебуває у власності самих суб’єктів господарювання, а не держави, як це має місце, наприклад, в адміністративно-командній (або плановій) економіці. У ринковій системі державні інституції мають право розпоряджатися майном, факторами виробництва і товарами настільки, наскільки вони спроможні купувати їх. Більше того, в плюралістичному демократичному суспільстві фінансова та економічна сфери мають бути поставлені під дійовий контроль суспільства (держави).
Ринкова економіка, особливо у теоретичному аспекті уособлює свободу економічного вибору, яка передбачає вільний вибір професії, роду занять, свободу виробництва та продажу товарів (послуг), у т. ч. робочої сили, досконалу конкуренцію тощо.
Щодо адміністративно-командної економічної системи, то в ній, як уже зазначалося, господарюючі суб’єкти мають такий ступінь свободи, який вважають прийнятним державні особи та інституції, котрі приймають політичні рішення.
Проміжне положення між цими полярними полюсами посідає так звана змішана економіка, яка в загальному розумінні поєднує різні форми власності та господарювання, а також ринкові принципи конкуренції і державного регулювання.
Досить плідним для теоретичного аналізу і чіткого розуміння даної проблеми є загальне визначення економічної (господарської) системи як особливим чином упорядкованої системи зв’язків між виробниками і споживачами економічних благ. Таке її трактування виходить з того реального факту, що не існує броунівського (хаотичного) руху в сучасній господарській діяльності людей, як це може здаватися на перший погляд. Процеси виробництва, обміну, розподілу та споживання благ, які здійснюються в різноманітних формах, завжди організовані тим або іншим чином.
Для того, щоб здійснювати свій вибір за обмежених ресурсів господарюючі суб’єкти повинні володіти необхідною інформацією про те, що, як і для кого виробляти. Це є ті глобальні завдання, які повинні вирішуватися у будь-якому суспільстві.
Можна стверджувати, що різні суб’єкти господарських (економічних) систем в історії людства, будь то первісна община, рабовласницька латифундія, феодальний фільварок, капіталістичне чи соціалістичне підприємство, - це різним способом вмонтовані у суспільне виробництво інформаційні системи. Від характеру їх взаємозв’язків і залежить спосіб розв’язання трьох згаданих глобальних завдань економіки.
Економічна теорія розглядає два основних способи координації такої діяльності: спонтанний (або стихійний) та ієрархію (від гр. hieros – світовий, та archē – влада, тобто розташування частин чи елементів цілого в порядку від вищого до нижчого).
У спонтанних порядках інформація, яка необхідна виробникам і споживачам, передається шляхом цінових сигналів. Саме зниження чи зростання цін на виробничі ресурси, економічні блага підказують господарським агентам (cуб’єктам), в якому напрямі діяти, тобто що, як і для кого виробляти. Спонтанний економічний порядок виник природним шляхом у ході розвитку ринкових відносин. Таким чином, ринок це і є спонтанний порядок.
Але існує й інший спосіб інформації про те, що, як і для кого виробляти. Це – система наказів, завдань і доручень, яка йде згори (від «центру») до безпосереднього виконавця (суверена чи централізованих планових органів) Таку систему називають ієрархією. Прикладом ієрархічного порядку інформації може бути первісна община, де вождь племені вирішував, кому, як і чим займатися. Ієрархія – це адміністративно-командна, або централізовано-планова, система у колишньому СРСР, де держава в особі Держплану та вищих партійних органів, віддавала «накази» у формі державних народногосподарських планів, що саме виробляти, для кого і скільки, а також розподіляла ресурси, закріплювала постачальників до споживачів тощо. До речі, у формі ієрархії здійснює свою діяльність на мікрорівні і фірма, де керівник віддає розпорядження своїм підлеглим.
За своєю суттю ієрархія на макрорівні ґрунтується не на цінових сигналах, а на владі, персоніфікованій в особі центрального державного органу.
У сучасному реальному житті спостерігається співіснування, часто органічне, стихійних порядків та ієрархій.
Сучасні розвинуті ринкові системи характеризуються органічним поєднанням ієрархічних елементів і ринкових (стихійних). Це дає підстави говорити про змішану економічну систему. В економічній літературі дане поняття трактується неоднозначно. Нині часто, особливо у вітчизняних виданнях, можна прочитати, що така економіка – це просто набір (конгломерат) різних форм власності та відповідних форм господарювання. Звідси робиться висновок, що будь-яка перехідна економіка – це змішана економіка. Але таке розуміння є поверховим підходом, про що свідчить й аналіз еволюції поглядів на розуміння проблеми.
Ідеї змішаної економіки виникли ще у ХІХ ст. Основою їх появи була життєва необхідність розв’язання соціальних проблем, які, за переконанням ряду авторів, могла вирішити лише держава. Слід зазначити, що родоначальником теорії змішаної економіки був А. Вагнер, який розглядав існування функціонуючого народного господарства як поєднання трьох різних господарських систем: 1) приватногосподарської, що прагне до отримання найбільшого прибутку; 2) суспільно-господарської (державне господарство), що керується принципом загальної користі; 3) благодійницької, що функціонує з альтруїстичних намірів. Ці три господарські системи Вагнер потім поєднував у сукупну організацію всього народного господарства.
Подальший розвиток теорія змішаної економіки дістала у працях американських економістів, зокрема С. Чейза (йому належить і сам термін «змішана економіка»), Дж. Кейнса, Е. Хансена, П. Самуельсона та ін. Близька за своїм змістом до цієї теорії і теорія «соціального ринкового господарства», основоположниками якої в повоєнні роки стали західнонімецькі економісти Л. Ерхард, В. Ойкен та ін. Так, згідно з трактуванням П. Самуельсона змішана економіка - це використання в системі вільного підприємництва держави та її інститутів. Економічна система - це система вільного підприємництва, економічний контроль в якій здійснюється з боку як суспільства (держави), так і приватних інститутів».
Однак логіка аналізу проблем цієї економічної системи підказує, що найбільш прийнятною трактовкою поняття «змішана економіка» є інтерпретація Е. Хансена, оскільки він поєднує риси «державного добробуту» і функції національного (державного) планування та ринкового саморегулювання. Тут автор відзначає одну з констатуюючих ознак змішаного суспільства - соціальну спрямованість економіки за умови високого розвитку її виробничого потенціалу.
Бідна країна не може мати змішаної економіки, оскільки остання є основою держави загального добробуту. Високорозвинута економіка виступає підґрунтям для формування поліформічного суспільства, де основна форма політичної влади - демократія, а також панує громадянський характер суспільного устрою, у центрі якого перебуває людина.
Все це гарантує економічні, політичні, духовні права і свободи особи. При цьому слід розуміти, що соціалізація економіки - це, з одного боку, перманентний процес, а з іншого - прогресуючий. Він не є застиглим станом суспільства, а динамічно наповнюється новим позитивним змістом як за формою, так і часовим виміром.
Таким чином, стосовно предмета нашого аналізу, тобто змішаної економіки, системоутворюючими її складовими є: високий економічний потенціал суспільства; забезпечення на його основі загального добробуту населення; раціональне поєднання державного регулювання з ринковим саморегулюванням.
Функціонування цієї системи відбувається через органічний взаємозв’язок названих складових, а розвиток - через якісні та кількісні зрушення в самій системі.
Про органічну цілісність змішаної системи свідчать також основні її властивості (риси). Серед них правомірно відзначити:
- багатосекторність і поліформізм в економіці;
- взаємодію та взаємопереплетіння її секторів і форм господарювання;
- рухливість у часі і просторі механізму господарювання;
- перехід одних форм в інші, що забезпечує гнучкість і цілісність системи;
- відносну стійкість і стабільність на основі збалансування різнорідних економічних інтересів;
- здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом’якшувати соціальні конфлікти;
- економічну свободу і економічну рівність господарюючих суб’єктів.
Таким чином, органічний характер змішаної економіки проявляється у тому, що вона являє собою не просто співіснування і паралельний розвиток різних секторів господарювання, а їх суперечливу єдність: взаємопроникнення, взаємопереплетіння і взаємний перехід одного типу господарювання в інший. Подібне засвідчує, що така система - це не просто конгломерат форм власності та господарювання, а нова соціально-економічна якість.
Відповідна комбінація різних секторів, форм і типів господарювання, механізмів його регулювання дозволяє одержати ту чи іншу національну модель руху до змішаної економіки. Різноманітність її типів визначається насамперед такими групами факторів:
По-перше, конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування змішаної економіки - державного регулювання і ринкового саморегулювання.
По-друге, специфічними для кожної країни умовами і формами становлення цього типу економіки (політичними, економічними, культурними, соціально-психологічними тощо).
По-третє, етапом, на якому перебуває країна при переході до змішаної економіки, зокрема ступенем завершеності технологічної та структурної перебудови.
Тому існує цілий ряд національних і регіональних моделей змішаної економіки. Про це свідчить і досвід функціонування економік розвинутих країн світу, який дає підстави стверджувати, що їх господарські системи слід розглядати і вивчати не лише із загальних позицій, а й враховувати специфічні форми прояву- в тій чи іншій державі. Ці форми можуть змінюватись у часі та залежно від багатьох обставин.