42

Тема 4. Правовий статус емітентів та інвесторів як учасників ринку цінних паперів

1. Поняття і правовий статус емітентів цінних паперів

2. Поняття, види і загальні засади правового статусу інвесторів на ринку цінних паперів

3. Особливості правового статусу інститутів спільного інвестування

4. Особливості правового статусу інституційних інвесторів, для яких інвестиційна діяльність на ринку цінних паперів не є основною

1. Поняття і правовий статус емітентів цінних паперів

Емітент – юридична особа, АР Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею ор­ганів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цін­ні папери та бере на себе зобов’язання щодо них перед їх влас­никами (ч. 2 ст. 2 Закону „Про цінні папери та фондо­вий ринок”).

Емітент – це особа, яка випускає цінні папери (здійснює їх емісію). Звичайно емітент цінного папера є його першим продавцем. Однак цінні папери може роз­міщувати також посередник (андеррайтер). Андеррайтер – торговець цінними паперами, який за дорученням, від імені та за рахунок емітента розміщує цінні папери шляхом підписки чи продажу.

Емітент від свого імені випускає цінні папери (акції, облігації, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, інвестиційні сертифікати тощо) і зобов’язуєть­ся виконувати зобов’язання, що випливають з умов їх випуску. Права й обов’язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержува­чу (покупцю) чи його уповноваженій особі.

Отже, згідно Закону „Про цінні папери та фондо­вий ринок” емітентами цінних паперів на вітчизняному ринку є: 1) держава в особі уповноважених нею органів державної влади; 2) АР Крим або міські ради; 3) юридичні особи.

Фізичні особи мають право випускати (видавати) такі цінні папери, як вексель, заставна, однак ці цінні папери не є емісій­ними, тому фізична особа не визнається емітентом відповідно до названого Закону.

Серед цінних паперів у першу чергу виділяють ті, емітентом яких є держава, тому що: 1) історично – це один з пер­ших видів фондових цінностей; 2) держава вважається найбільш крупним та надійним емітентом.

У країнах з розвиненою ринковою економікою та цивілізо­ваним ринком цінних паперів держава є одним з найактивніших емітентів цінних паперів. В Україні до другої половини 90-х ро­ків держава не виявляла значної активності на ринку цінних па­перів як емітент. Однак розвиток ринкових відносин змусив її активізувати свою діяльність у цій сфері. Саме дер­жавні цінні папери можуть стати основою для формування роз­винутого вітчизняного фондового ринку.

Держава як емітент виступає на ринку цінних па­перів в особі центральних органів виконавчої влади – Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів. Держава випускає цінні папери з метою, як правило, залу­чення коштів для: фінансування поточного бюджетного дефіциту (облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, казначейські зобов’я­зання); погашення раніше розміщених позик; забезпечення касового виконання державного бюджету; вирівнювання нерівномірності надходження податкових платежів; забезпечення комерційних банків ліквідними резервними активами; фінансування цільових програм, що здійснюються місце­вими органами влади; підтримки соціально важливих установ та організацій.

Випуск цінних паперів є більш ефективним методом фінан­сування бюджетного дефіциту порівняно з практикою позики грошей у НБУ та залучення коштів від емісії грошей. Ви­користання кредитних ресурсів НБУ значно зменшує його мож­ливості регулювання позикового ринку, і тому в усіх країнах з ринковою економікою встановлені значні обмеження на доступ уряду до цих ресурсів. Така практика було особливо пошире­ною в Україні в середині 90-х років минулого століття. Покрит­тя дефіциту бюджету саме через емісію грошей призводить до надходження в обіг не забезпечених реальними активами платіж­них засобів і обумовлює інфляцію та розлад грошового обігу. Нині в Україні ринок державних цінних паперів перетворився на активний сектор фондового ринку. Інвесторів при­ваблює висока надійність та можливість інвестування в державні цінні папери коштів, що обліковуються у складі обов’язкових резервів таких фінансових установ як бан­ків, страхових компаній.

Емісію цінних паперів можуть здійснювати місцеві органи влади. Необхідність у цьому виникає тоді, коли витрати місцевих органів перевищують їх доходи або коли починається здійснення великого інвестицій­ного проекту. Вартість цінних паперів, випущених місцевими органами влади (муніципальних цінних паперів), визначається плато­спроможністю їх емітента та ринком. Серед факторів, які впли­вають на платоспроможність місцевих органів влади, звичайно виділяють: 1) борг місцевих органів у розрахунку на душу населення. Чим він менший, тим привабливішими є цінні папери цього емітента; 2) розмір надходжень з центрального бюджету; 3) матеріальне багатство місцевості, на яку поширюється юрисдикція цього органу (забезпеченість природними ресурсами, рівень індустріалізації, обсяги сільськогосподарського ви­робництва тощо).

Досвід свід­чить, що привабливість муніципальних цінних паперів може бу­ти значно збільшена такими способами: їх погашенням частками у статутних фондах підприємств, що приватизуються; обміном на акції приватизованих підприємств, часткою в статутному фонді яких володіє орган, що управляє комунальною власністю; можливістю використання для розрахунків з кредито­рами, використання як застави для одержання кредитів тощо.

Поряд із державою та місцевими органами державної влади до емітентів на ринку цінних паперів належать згідно Закону про ЦПФР юридичні особи, які є господарськими організаціями – суб’єктами господарювання (за термінологією ГК України). Залежно від форми власності вони можуть бути державними, комунальними, колективними, приватними або заснованими на змішаній формі власності. Законодавчі акти встановлюють певні організаційно-правові форми функціонування емітентів як господарських організацій. Так, найбільш поширеним фінансовим інструментом на ринку цінних паперів України є акції, частка яких за даними економічних досліджень в окремі періоди досягає більш 90 відсотків від загальної кількості зареєстрованих цінних паперів. Емітентами акцій виступають акціонерні товариства, у тому числі щодо акцій корпоративних інвестиційних фондів емітентами є названі фонди, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства [Закон про ІСІ, ст. 7]. Облігації підприємств також розміщуються суб’єктами господарювання – господарськими організаціями, у тому числі об’єднаннями підприємств, у випадках і порядку, передбачених законом. Емітентами іпотечних облігацій, іпотечних сертифікатів, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю можуть бути виключно господарські організації – банки та інші фінансові установи [Про іпотечні облігації : Закон України від 22 грудня 2005 р., ст. 2; Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати : Закон України від  19 червня 2003 р., ст. 40; Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю : Закон України від  19 червня 2003 р., ст. 48]. Емітентами інвестиційних сертифікатів виступають господарські організації (юридичні особи) – компанії з управління активами пайових інвестиційних фондів [Закон про ІСІ, ст. 26, 29].

Юридичні особи – суб’єкти господарювання (господарські організації) є найбільш значною і характерною групою емітентів на ринку цінних паперів. Згідно зі ст. 143 ГК України вони мають право випускати власні цінні папери, реалізовувати їх громадянам і юридичним особам. Діяльність названих емітентів з розміщення цінних паперів здійснюється ними в економічній сфері (у сфері суспільного виробництва), пов’язана з наданням послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, і згідно ст. 3 ГК України є господарською діяльністю. Вказані емітенти здійснюють емісію цінних паперів для розши­рення виробництва або проведення іншої господарської діяльно­сті шляхом випуску боргових зобов’язань (облігації) або акцій. Серед інших цілей виділяють: приватизацію підприємств; залу­чення інвестицій; виконання певних нормативів, встановлених державною тощо.

Якщо в другій половині 90-х років найбільші обсяги емісії при­падали на акції, то протягом 2001—2003 років спостерігався ак­тивний розвиток ринку облігацій. З цією метою можуть випус­катись також ощадні сертифікати та векселі. Серед українських емітентів найбільшу активність проявля­ють банки (в середині 90-х років 70% загального обсягу емісії), що пояснюється необхідністю постійно нарощувати власний ка­пітал відповідно до вимог НБУ та належністю до інститутів, які в умовах економічної кризи діють найбільш успішно. Діяль­ність банків як емітентів цінних паперів визначається трьома важливими умовами: станом економіки, грошово-кредитною по­літикою держави та діяльністю самих банків.

Правовий статус різних емітентів цінних паперів встановлюється законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі тими, деякі з котрих названі вище. Аналіз законодавства про ринок цінних паперів свідчить, що в цілому правовий статус емітентів визначений з урахуванням вимоги щодо недопущення ними порушень прав інвесторів на цьому ринку, запобігання зловживанням.

На це спрямовано насамперед встановлення у законодавстві вимог до цінних паперів – акцій, облігацій, інвестиційних сертифікатів  та інших, а також сувора регламентація порядку їх розміщення та обігу. Так, зокрема, стосовно кожного розміщення цінних паперів емітентом приймається рішення, що оформляється протоколом, вимоги до змісту якого встановлюються НКЦПФР. Емітент не має права змінювати прийняте рішення про розміщення цінних паперів у частині обсягу прав за цими паперами, умов розміщення та кількості цінних паперів одного випуску, крім випадків, передбачених законодавством. Забороняється обмежувати доступ власників цінних паперів (інвесторів) до оригіналу рішення про розміщення цих паперів, який зберігається в емітента. Систематичне або грубе порушення емітентом прав інвесторів є однією з підстав для визнання емісії цінних паперів недобросовісною і для прийняття рішення про відмову в реєстрації проспекту емісії та випуску цінних паперів, зупинення відкритого (публічного) їх розміщення.

Закон „Про цінні папери та фондовий ринок” закріплює безумовність виконання зобов’язання, посвідченого цінним папером. Відмова від виконання такого зобов’язання з посиланням на відсутність підстави зобов’язання або на його недійсність не допускається. Емітент, що розмістив (видав) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед його законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов’язання однією або кількома особами з числа тих, хто має такі зобов’язання, особи, що індосували цінний папір, набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які мають зобов’язання за цінним папером.

Умовою відкритості та прозорості функціонування ринку цінних паперів, спрямованою на обізнаність інвесторів щодо реального стану цього ринку, є встановлені законодавством (зокрема, розділом V Закону „Про цінні папери та фондовий ринок”) порядок, умови та обсяги розкриття інформації на вказаному ринку, насамперед інформації про показники фінансово-господарської діяльності емітентів. Виконання положень вказаного За­кону щодо роз­криття інформації вимагає від емітентів: розкриття ними інформації на фондовому ринку перед інвесторами; подання інформації НКЦПФР.

Так, емітенти, які здійснили відкрите (публічне) розміщення цінних паперів, зобов’язані своєчасно та в повному обсязі розкривати інформацію про фінансово-господарський стан і результати своєї діяльності у строки, встановлені законодавством, про будь-які дії, що можуть вплинути на фінансово-господарський стан емітента та призвести до значної зміни ціни на його цінні папери, а також про власників великих пакетів (10 % і більше) акцій.

Регулярною інформацією про емітента є річна та квартальна звітна інформація про результати його фінансово-господарської діяльності, яка подається НКЦПФР. Річна інформація про емітента повинна містити відомості про найменування та місцезнаходження емітента, розмір його статутного капіталу, про орган управління емітента, його посадових осіб та засновників, про господарську та фінансову діяльність емітента, про його цінні папери (вид, форму випуску, тип, кількість), про розміщення та лістинг цінних паперів, а також річну фінансову звітність та аудиторський висновок.

Річна інформація про емітента є відкритою і підлягає оприлюдненню ним у строк не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним, шляхом опублікування її в одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів або НКЦПФР і розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних НКЦПФР про ринок цінних паперів.

Особливою інформацією про емітента є інформація про будь-які дії, що можуть вплинути на його фінансово-господарський стан та призвести до значної зміни вартості його цінних паперів. До такої інформації належать, зокрема, відомості про: прийняття рішення про розміщення цінних паперів на суму, що перевищує 25 % статутного капіталу; прийняття рішення про викуп власних акцій; факти лістингу або делістингу цінних паперів на фондовій біржі; зміну складу посадових осіб емітента та деякі інші. Строки, порядок та форми подання особливої інформації про емітента встановлюються НКЦПФР, зокрема рішенням ДКЦПФР «Про затвердження Поло­ження про розкриття інформації емітентами цінних паперів» від 19 грудня 2006 р, № 1591. Особлива інформація про емітента є відкритою і оприлюднюється шляхом опублікування її в одному з офіційних друкованих видань і розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних НКЦПФР. НКЦПФР забезпечує оприлюднення інформації.

Емітент несе відповідальність за неподання, несвоєчасне по­дання або подання завідомо недостовірної інформації згідно із Законом „Про державне регулювання ринку цінних папе­рів в Україні”. Відповідно до ст. 11 цього Закону за таке порушення НКЦПФР може накласти на емітента цінних паперів штраф у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з тим забороняється використання інсайдерської інформації. Такою інформацією визнається будь-яка неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів. Небезпека інсайдерських операцій полягає у тому, що вони підрива­ють принципи, на яких будується ринок цінних паперів, – однаковий доступ до інформації усіх ринкових операторів, належна якість інфор­мації, що надається інвесторам, здійснення посередницьких операцій в інтересах клієнта. Відповідальність за протиправне використання інсайдерської інформації встановлюється законом, зокрема Кримінальним кодексом України.