6. Економічна криза 1929-1933р.Р. Та її наслідки.

ВБ: 1922-1923р.р. – застій в економіці.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 p. Вперше з'явилися труднощі в одержанні кредитів, все важче проходив процес реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Як наслідок — на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах, однак її удар все ж був дуже відчутний. У 1932 p. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., виплавлення чавуну — на 53 %, ціни на сільськогосподарську (продукцію знизилися на 34%. Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 p.

Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків економічної кризи. Він всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. Послідовно проводячи курс на об'єднання підприємців, держава намагалася контролювати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кредитних привілеїв, різного роду гарантій. Вже в 1930 p. в країні діяли монопольні об'єднання у вугільній промисловості, бавовняній (Лондонська бавовняна корпорація). Остання, спираючись на державні субсидії, скупила 139 підприємств. У роки кризи виникли і успішно діяли тільки змішані державно-приватні підприємства, серед них "Англо-голландський нафтовий трест", "Англоіранська нафтова компанія".

Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від неконтрольованої політики заохочення іноземних інвестицій. У вересні 1931 p. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів. Курс девуальованої національної валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність англійських товарів як на світових, так і на місцевих ринках. Підвищилося мито на ввезення іноземних товарів на 10, 331100%.

У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв'язку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Саме вони допомогли Великобританії прискорити вихід з економічної кризи. Країни "стерлінгового блоку" зберігали свої золоті резерви в лондонських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Але, на відміну від «нового курсу» Ф. Рузвельта, направлено­го на державне втручання в економіку, уряд Англії не ставив задач збільшення зайнятості або порятунок промисловості. Єдиною функцією його вважалося забезпечення сприятливих фінансових умов, ліквідація дисбалансу бюджету, торгівлі і кредиту, що створився. Ідеї Кейнса про державне регулювання економіки, які в цей час тільки розроблялися, ще не оволоділи урядом Англії, який відкидав експерименти в області суспільних витрат. Та і сам Кейнс ще не був готовий відкрито відстоювати незбалансований бюджет.

В цих умовах в березні 1931 р. була створена королівська Комісія з національної економії на чолі з крупним бан­кіром Дж. Меєм. Комісія повинна була вивчити економічне положення країни і виробити відповідні рекомен­дації. В липні 1931 р. була опублікована доповідь Комісії.

Поворот в антикризовій політиці отримав обґрунтування в доповіді Королівської Комісії.[4]

Доповідь аналізувала фінансове положення країни і да­вала прогноз очікуваного бюджетного дефіциту. Оцінки Коміс­ії базувалися на найбільш песимістичних пропозиціях про зростання державних витрат, внаслідок чого був передбачений дефіцит в 120 млн фунтів стерлінгів в рік.

Висновки Комісії Мея зводилися до необхідності зменшення державних витрат і використання національного прибутку для направлення засобів в галузі, що забезпечують соціальну справедливість і поліпшують економічну структуру країни. Передбачалося збільшити прямі і непрямі податки на 24 млн фунтів стерлінгів, скоротити державні витрати на 96 млн фунтів стерлінгів, причому дві третини доводилося на зменшення виплат безробітним.[1]

Керуючись ліберальними принципами, новий англійський уряд спершу намагався посилити пряме втручання, намагаючись зберегти перш за все стійкість фінансової системи держави за рахунок забезпечення бюджетної рівноваги.[4]

В серпні 1931 р. доповідь Комісії обговорювалася на засіданні лейбористського кабінету міністрів, очолюваного прем'єр-міністром Дж. Макдональдом. За ухвалення пропозицій Ко­місії голосували Макдональд і ще двоє міністрів, решта - проти. В результаті розколу, що привів до кризи в лейбористській партії, 24 серпня 1931 р. Макдональд сформував новий так званий національний уряд, в якому ключові пости були віддані консерваторам.

Доповідь Комісії Мея була схвалена вітчизняними і іноземними банкірами, які були готові видати новому англійському кабінету міністрів позики, зрозуміло, за умови виконання заходів, прийнятих Комісією. У вересні 1931 р. більше ста американських і французьких банків надали ан­глійському уряду позику у розмірі 80 млн фунтів стер­лінгів.

Приступивши до реалізації наміченого Комісією плану економії і раціоналізації бюджетних витрат, уряд збільшив прямі і непрямі податки, зменшив ставки державних службовців і вчителів, різко скоротив суспільні роботи. Зросли внески населення на соціальне страхування, виплати зменшилися. Був прийнятий закон про перевірку злиденності, що забороняв видачу допомог безробітним, які знаходилися на утриманні своєї сім'ї. В цілому допомоги з безробіття були зменшені на 10 %.

Разом з регулюванням державних витрат уряд Англії проводив інші заходи з оздоровлення економіки країни. У вересні 1931 р. був відмінений золотий стандарт фунта стерлінгів, що привело до знецінення паперового фунта і росту роздрібних цін на внутрішньому ринку. [1] Курс девальвованої національної валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність англійських товарів як на світових, так і на місцевих ринках.[2] Відбулося це тому що низка країн, до числа яких відносяться США, Німеччина, Франція, Бельгія, Голландія, Італія і ін., не відмовилися від золотого паритету.

В роки світової економічної кризи англійський уряд вжив заходів по відмежуванню внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з боку США, Японії і Німеччини, що відродилася. Він відмовився від традиційного фритре­дерства і став проводити ефективну політику протекціо­нізму, підвищивши мита на ввезення іноземних товарів на 10, 33 і 100 %. Це позитивно позначилося на розвитку англійської промисловості і дозволило поліпшити платіжний баланс за рахунок скорочення імпорту. [1]

У 1931 р. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв’язку з створенням „стерлінгового блоку” 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Аргентина, Бразилія та ін. Саме вони допомогли Великобританії прискорити вихід з економічної кризи. Країни „стерлінгового блоку” зберігали свої резерви в лондонських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

Британська колоніальна імперія в роки кризи надала метрополії неоціненну допомогу. Однак за цю послугу вона змушена була визнати самостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці. На початку 30-х років колоніальну систему офіційно почали іменувати Британським співтовариством націй. Ця спільнота в 1932 р. на конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз. Щоб вивести метрополію з депресії, застосовували пільгові тарифи на експорт англійських товарів в Австрію, Нову Зеландію, Канаду, Південно-Африканський союз, Індію. Великобританія усунула затовареність промисловою продукцією, прискоривши стабілізацію національної економіки. Англійський уряд зі свого боку дав змогу безмитне експортувати з країн „Співдружності націй” продукцію добувних галузей та сільського господарства. [2]

Прийняті урядом заходи сприяли відновленню довіри до фунта, і внески почали повертатися в анг­лійські банки. А до квітня 1932 р. фунт стабілізувався, бюд­жет був збалансованим, і фінансова криза минула. Велику роль зіграло і проведення протекціоністської полі­тики, що не тільки сприяло розвитку вітчизняної промисловості, але, разом з іншими заходами, створювало но­ві державні прибутки. В результаті, в 1934 р., політика економії була пом'якшена. Уряд відновив скорочені в 1931 р. допомоги з безробіття, понизив податок на прибуток. В 1935 р. був відмінений закон про перевірку злиденності.

В 1934 р. країна остаточно вийшла з кризи. Об'єм про­мислового виробництва цього року досяг рівня 1929 р. [1]

Фр.: удар, завданий економіці війною, переведення з військових на мирні рейки в економіці призвів до кризи 1921р. – найнижча точка. Згортання військового виробництва призвело до скорочення робочих місць, з/пл., що викликало розгортання страйкового руху. + загальний революційний рух в Європі. Головін вимоги: підвищення з/пл.., скорочення робочого дня, ліквідація обмежень воєнного часу.