Модуль №1 з міжнародного приватного права.

1. Поняття, предмет та правова природа міжнародного приватного права.

міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з "іноземним елементом".

Щодо юридичної природи МПрП, то існує декілька доктринальних концепцій:

• Представники цивілістичної концепції стверджують, що МПрП є частиною національного права конкретної держави.

• Другі вважають МПрП галуззю міжнародного публічного права.

• Прибічники полісистемної концепції розглядають МПрП як результат поєднання перших двох підходів. Йдеться про подвійний характер норм МПрП: і національний, і міжнародний.

Предметом міжнародного приватного права є відно­сини, пов’язані з питаннями цивільних право- та дієздат­ності іноземних фізичних осіб і організацій; відносини за зовнішньоекономічними угодами; відносини, пов’язані з правами авторів на твори, видані за кордоном; відносини щодо трудоправового та соціального статусу осіб, які пере­бувають на території іноземної держави, працювали на такій території тощо.

2. Методи та принципи міжнародного приватного права

Методи МПП

цивільно-правовий метод

що виражає правову природу цієї галузі. Крім нього, для врегулювання відносин з "іноземним елементом"

юридико-технічні методи

Колізійний є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. матеріально-правовий Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної дер­жави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом", її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві.

Принципи МПП:

• принцип «незловживання» цивільними правами

• добросусідства

• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

• свобода договору;

• свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

• судовий захист цивільного права та інтересу;

• справедливість, добросовісність та розумність.

• На підставі аналізу загальних положень кодексу нами виділено ще такі принципи:

• регулювання особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1);

• незастосування цивільного законодавства до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 1);

• визнання учасниками цивільних відносин фізичних та юридичних осіб держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права (ст. 2);

• конституційність засад цивільного законодавства України та визнання ЦКУ основним актом цього законодавства (ч. 1,2 ст. 4);

• визнання актами цивільного законодавства Конституції України, ЦКУ, будь-яких законів України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, актів Президента України, що приймаються у випадках, встановлених Конституцією України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини, виданих лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом (ст. 4);

• взаємопов'язаність, несуперечність норм цивільного права (ч. 2 ст. 4);

• обмеження можливостей регулювання цивільних відносин актами Президента України, випадками, встановленими Конституцією, органів державної влади України (крім Кабінету Міністрів), органів влади Автономної Республіки Крим — випадками і межами, встановленими Конституцією України та ЦКУ (ч. 3, 5 ст. 4);.

• пріоритетність ЦКУ і законів над постановами Кабінету Міністрів України (ч. 4 ст. 4);

• однаковість регулювання цивільних відносин на всій території України;

• поширення дії актів цивільного законодавства лише на відносини (застосовується також до прав та обов'язків), які виникли з дня набуття ними чинності (ч. 1,3 ст. 5);

• обмеження визнання зворотної дії акта цивільного законодавства лише випадками, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч. 2 ст. 5);

• пріоритетність волі сторін (сторони у правочині) над актами цивільного законодавства; обмеженість цієї волі лише загальними засадами цивільного законодавства та обов'язковістю для сторін положень актів цивільного законодавства, що випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ст. 6)

• субсидіарність у застосуванні положень ЦКУ до врегулювання відносин у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин (ч. 1 ст. 9),

• презумпція добросовісності та розумності поведінки особи при здійсненні нею своїх цивільних прав;

• визнання чинних міжнародних договорів, що регулюють цивільні відносини, при наданні Верховною Радою України згоди на обов'язковість цих договорів, частиною національного цивільного законодавства України (ч. 1 ст. 10);

• пріоритетність правил чинного міжнародного договору України, укладеного у встановленому законом порядку, перед правилами відповідного акта цивільного законодавства (ч. 2 ст. 10) та ін.