1. Нарис історії єс.

Європейська інтеграція - процес політичного та економічного об’єднання держав Європи. Європейська інтеграція включає в себе два взаємопов’ язані процеси - делегацію компетенцій щодо політик на наднаціональний рівень для досягнення конкретних результатів політики, а також створення нових політичних інститутів з виконавчою, законодавчою та судовою владою.

Європейська інтеграція почалася після Другої світової війни із заяви британського політика У. Черчилля, який 1946 р. у промові «Прокинься, Європа!», яку він зробив у Цюриху (Швейцарія), закликав до єдності європейських держав-переможців і переможених та створення Сполучених штатів Європи. 1948 р. Гаазький конгрес Європи, незважаючи на наявні суперечності, ухвалив програму об’ єднання Європи, що була викладена в Європейському маніфесті, і створив Європейський рух. В основу плану будівництва об’єднаної Європи було покладено ідеї «батьків-засновників» європейських співтовариств - французьких політиків Р. Шумана і Ж. Монне, які розробили 1950 р. «декларацію Шумана» і Договір про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі.

Шість держав-засновників європейської інтеграції, а також учасники Європей­ського співтовариства вугілля та сталі (Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Нідер­ланди та Італія) підписали Римський договір 1957 року і створили Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Центральним елементом Римського договору було створення спільного ринку, що залишається одним з основних компонентів ЄС. Термін спільний ринок має кілька конотації в Європейському Союзі. 1985 року було створено Європейську раду глав держав та урядів, яка ухвалила важливий документ - Єдиний Європейський Акт, що прискорив інтеграцію держав - членів співтовариства - у сфері економіки, соціальної політики, фінансів, наукових досліджень, технології, екології, а також зовнішньої політики (включаючи економічні та політичні аспекти безпеки). Європейський Союз (ЄС) було створено 1993 р. з підписанням Договору про ЄС, що називають також Маастрихтським договором. Від початкових етапів європейської інтеграції та 1950-х рр. держави Європи працювали над зміцненням економічної інтеграції її членів інтеграційного об’єднання. Однією з цілей було досягнення повної економічної інтеграції та введення єдиної європейської валюти. 30 червня 2002 р. було створено Економічний і валютний союз в Європейському Союзі. Таким чином, ЄС на сучасному етапі становить собою найвищий рівень економічного інтеграційного об’єднання.

Схема розши­рення членства з п’ятнадцяти країн до майже тридцяти, зокрема зі значною частиною держав колишнього соціалістичного блоку в Європі, на думку англійського науковця, випереджає можливості ЄС досягти та впровадити спільну політику.

Європейська інтеграція є законо­мірним соціальним процесом, який відбувається завдяки різним впливам, зокрема й управлінським, стосовно різних сфер суспільного життя в державах-членах ЄС, у державах-кандидатах і в державах-претендентах на вступ до ЄС.