- •2. Поняття та особливості цивільних правовідносин
- •4) Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.
- •5) 3 Урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.
- •4. Суб’єкти цивільно-правових відносин
- •5. Об’єкти цивільно-правових відносин
- •6. Зміст цивільних правовідносин становлять суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок. У юридичній літературі і на практиці суб’єктивне право характеризується як єдність трьох елементів:
- •7. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин
4) Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.
Регулятивні правовідносини призначені опосередковувати (регулювати) зв'язки нормального цивільного (торгового) обігу. Вони є типовими для цивільного права. Найчастіше вони встановлюються за допомогою договору. Саме в них проявляється уповноважу-вальний характер цивільно-правового регулювання. Прикладом може бути будь-яке договірне зобов'язання.
Охоронні правовідносини виникають у разі необхідності захисту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засобами. Підставою їх виникнення є цивільне правопорушення. Права і обов'язки учасників таких правовідносин визначаються не тільки на диспозитивних засадах, а й з використанням імперативного методу. Типовим прикладом є зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл.82 ЦК).
5) 3 Урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.
Прості правовідносини мають своїм змістом одне право і один обов'язок або по одному праву і одному обов'язку в кожного з його суб'єктів.
Складні правовідносини характеризуються наявністю кількох прав І обов'язків. Наприклад, у деяких випадках як доповнення до основного зобов'язання (правовідносин) виникають акцесорні зобов'язання (правовідносини), нерозривно з ним пов'язані, тощо.
Класифікація цивільних правовідносин можлива І за іншими підставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові правовідносини, активні і пасивні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо'.
Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно охарактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власності є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.
4. Суб’єкти цивільно-правових відносин
У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб’єктами. Суб’єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб’єктом, або суб’єктом права. Суб’єкт цивільних відносин, на якого покладено обов’язок, називається пасивним суб’єктом, або суб’єктом обов’язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб’єкт права і лише суб’єкт обов’язку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб’єктивні права і несе суб’єктивні обов’язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із суб’єктів правовідносин має права і несе обов’язки.
Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства), Українська держава, інші організації (наприклад, релігійні організації, спільні підприємства за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства й організації).
Громадянам, юридичним особам як суб’єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме громадян та юридичних осіб і передбачені законом (статті 11 і 26 ЦК України).