Еволюція се
Основні етапи формування світової економіки
Світова економіка - результат багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення національного і міжнародного поділу праці.
Міжнародна торгівля Світовий ринок Світова економіка товарів та послуг
* Світова економіка хоча і почала складатися дуже давно, остаточно сформувалася на рубежі XIX - XX ст.
Етапи формування світової економіки
І. Античний (до XI cm.)
5 тис. років тому Єгипет (перша у світі держава) торгував із сусідніми племенами. У 1 тис. до н.е. район Середземномор'я і прилеглі райони Західної Азії стали ядром майбутнього світового господарства.
II. Мануфактурний (XI-XV cm.)
Центр тяжіння світової економіки перемістився на європейське узбережжя Атлантики. Почалась ера панування Західної Європи. Зароджується світовий ринок.
III. Колоніальний (XVI-XVII cm.)
Великі географічні відкриття і колоніальна експансія створили передумови для міжнародного поділу праці (МПП) і формування світового господарства. Економічне панування Європи і домінування Великої Британії
IV. Капіталістичний (XVIII- кін. XiXcm.)
«Промислова революція» у Великій Британії, а потім і в інших країнах Західної Європи та в Америці зумовила швидкий розвиток транспорту, широких міжконтинентальних зв'язків.
Періоди розвитку світової економіки
I. Доіндустріальний (поч. XX cm. - поч. 50-х pp.)
Згортання світогосподарських зв'язків (під час двох світових війн, економічної кризи 30-х pp.) в поєднанні з частковим відновленням їх в 20-і pp. і після II Світової війни.
II. Індустріальний (50 - поч. 60-х pp.)
Розкол єдиного світового господарства на капіталістичну і соціалістичну системи. Руйнування колоніальної системи, що обмежує розвинуті країни в ринках збуту продукції і джерелах дешевої сировини. Зростає значення промисловості - індустріалізація
III. Світова технологічна інтеграція (60-70-і pp.)
Транснаціоналізація економіки, що призводить до розриву технологічних ланцюгів у межах однієї країни. Посилення зв'язків між країнами (світові інтеграційні процеси). Зменшується частка сировини і зростає торгівля патентами, комплектуючими.
IV. Постіндустріальний (80 - поч. XXI cm.)
Перехід розвинутих країн в еру постіндустріалізації, колишніх соціалістичних - формування ринкової економіки, для всіх країн - лібералізація внутрішнього і зовнішнього життя та його глобалізація.
Концепції глобальної економічної системи
1. Теорії імперіалізму і неоколоніалізму пояснюють структуру світу як боротьбу між ведучими державами за нові ринки, джерела сировини, сфери додатка капіталу, за посилення їх політичного і культурного впливу. Під імперіалізмом розуміється та стадія розвитку, «коли склалося панування монополій і фінансового капіталу, придбав видатне значення вивіз капіталу, почався розділ світу міжнародними трестами і закінчився розділ усієї території землі найбільшими капіталістичними країнами» (В. И. Ленін). Засновниками теорії імперіалізму є О. Бауэр, Р. Гильфердинг, В. Ленін.
2. Теорія модернізація виходить з того, що всі існуючі в історії людські суспільства біполярні. Теорія базується на розходженнях у розумінні традиційного і сучасного. Теорія зв'язує перехід до сучасного економічного росту з духовними цінностями, а не тільки з матеріальним інтересом, з переходом соціальної структури до її мобілізаційного типу. Традиційні суспільства керуються індивідами, що не підготовлені до нововведень, а сучасні суспільства керуються індивідами, зверненими в поза, що застосовують нові ідеї і речі під впливом раціонального мислення і практичного досвіду.
Методологічними передумовами теорії модернізації є погляди М. Вебера, Т. Пирсона, Ш. Эйзенщтада.
Цілий ряд дослідників розуміє під модернізацією створення такого суспільного і соціального клімату, у якому збільшення виробництва на душу населення стає нормою. При цьому важливо не тільки"
3. Теорія залежності чи точніше, — метатеорія залежності. Метатеорія залежності і периферійного розвитку була висунута групою латиноамериканських економістів і соціологів. Її засновник — відомий аргентинський економіст Р. Пребиш.
Метатеорія поділяється на три напрямки: залежної нерозвиненості, залежного розвитку і відтворення залежності. Її вихідний момент — посилка про те, що капіталістична система у світовому масштабі одночасно породжує економічний розвиток і слаборазвитость на міжнародному, національному і локальному рівнях. Прихильники теорії залежності і нерозвиненості затверджують, що капіталістична система активно сприяє недорозвиненості Третього світу і що щирий розвиток неможливий, поки ця система існує. Так, А. Франк указував, що метрополія привласнює
4. Концепція світової системи Грунтуючись на динамічній зміні поділу праці, вона поділяє світ на центральні (світові ядра), периферійні і полуферійні країни.
Концепція тісно зв'язана з положенням про державну залежність, відповідно до якої розривши між центром і периферією визначає основне протиріччя світової системи.
Концепція світової системи також тісно зв'язана з теорією нового міжнародного поділу праці (НМРТ) Ф. Фробела, і яка звертає увагу на наслідки змін у глобальній виробничій стратегії ТНК в останні десятиліття.
5.Теорія глобальної взаємозалежності Із середини 70-х років проблематика світової економіки усе тісніше погоджується з концепціями взаємозалежності національних господарств, що ґрунтуються на інтернаціоналізації виробництва, на диференційованому впливі науково-технічного прогресу на структурну перебудову.
Термін глобальна взаємозалежність був введений американським політологом С. Хоффманом, а концепція розкрита Р. Купером. Ріст взаємозалежності піддає платіжний баланс усе більш частим і сильним впливам ззовні, у результаті чого уряди повинні приділяти усе більшу увагу проблемі збереження зовнішньої рівноваги, координувати використання всієї сукупності інструментів, що знаходяться в розпорядженні держав.
Етапи становлення економічної спільності
Тип світової цивілізації Домінуючий вид виробництва Характер праці Провідний тип власності
Аграрна сільськогосподарське ручна земельна
Індустріальна промислове машинна промислова
Постіндустріальна (ноосферно - космічна) інформаційне Інтелектуальна (духовна) Інтелектуальна
Аграрна цивілізація за своєю часовою тривалістю становила найбільший період. Початок йому поклала неолітична (аграрна) революція (III—IV тисячоліття до н. е.), яка ознаменувала перехід від привласнювального до відтворювального господарства. Теоретичне, дискурсивне віддзеркалення вона дістала у вченнях фі-; зіократів та меркантилістів. Причому класичні риси аграрної економіки відобразились передусім у роботах фізіократів. Меркантилізм же, що розвивався і на Сході, і на Заході більше ніж два тисячоліття тому, був характерний для перехідної торговельної, грошової економіки.
Індустріальна економіка втілилась у класичних теоріях (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль та ін.) і в сучасних неокласичних концепціях.
Розгортання сучасного економічного знання можна представити за таким логічним ланцюгом: загальноцивілізаційна суб-станційна основа — економічні моделі різного ступеня зрілості (ядро, або центр, світу —економіки за І. Валлерстайном і Ф. Бро-делем, перехідна та периферійна економіка) — національно-державні економічні системи.
№16
Еволюційні сектори господарства
«Первинний» -сільське та лісове
господарство, рибальство, гірничодобувна
промисловість
«Вторинний» -галузі обробної промисловості
«Третинний» -транспорт та сфера послуг
«Четвертинний» -наука, вища школа, інформаційна діяльність
Типи і моделі економічних систем та їх еволюція
У сучасному глобалізованому світі функціонують і розвиваються різні моделі економічних систем. Економісти дотримуються різноманітних поглядів щодо критеріїв їх класифікації, а отже, щодо їх типів та моделей. Необхідне системне обґрунтування таких критеріїв і виокремлення на цій основі найважливіших типів і моделей сучасних економічних систем, з'ясування їх сутнісних ознак і властивостей у процесі розвитку.
Цивілізаційний та формаційний підходи і основні критерії класифікації економічних систем
Сутність цивілізаційного та формаційного підходів у економічному дослідженні та аналізі основних економічних систем.
Критерії існування та розвитку економічних систем в сучасній економічній літературі обґрунтовуються здебільшого на основі цивілізаційного та формаційного підходів, а також похідних від них критеріїв. Водночас деякі вчені використовують критерії, які не можна точно класифікувати. Так, у підручнику "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" на основі цивілізаційного підходу виділена аграрна цивілізація, яка існувала 8—10 тис. років і панувала до середини XVIII ст.; індустріальна цивілізація, яка існувала до середини XX ст.; постіндустріальне цивілізація, розвиток якої почався із середини XX ст.1.
Українські вчені А. Задоя та Ю. Петруня розмежовують три типи економічних систем (вільний, або "чистий", ринок; змішану економіку; централізовану планову або командну економіку) залежно від співвідношення "...ринкового і державного регулювання, що склалося в економіці тієї чи іншої країни"2. Російський економіст Г. Журавльова основними критеріями виокремлення моделей сучасного ринкового господарства називає цільову спрямованість державних програм, принципи регулювання економіки і частку державного сектору в економіці8.
Американський економіст Річард Вітлі виокремлює шість типів економічних систем залежно від інтенсивності зв'язків між економічними операторами:
1) роздрібнені системи (конгломерати малоорганізованих і не пов'язаних між собою фірм, які стихійно виникають);
2) координовані промислові райони (сукупність малих, абсолютно незалежних фірм, що встановлюють зв'язки між собою шляхом створення різних союзів);
3) роз'єднані системи (відрізняються протистоянням великих організованих сил, не схильних вступати у будь-які зв'язки між собою);
4) державно організовані системи (ринкові системи, що характеризуються високим ступенем державного втручання);
5) системи, основані на співробітництві (економічні системи, яким властивий високий рівень концентрації і широкий розвиток різних видів союзів і співробітництва між великими фірмами);
6) системи з високим ступенем координації (здійснюються через різного роду внутрішньогалузеві і міжгалузеві об'єднання, які, оминаючи ринок, координують значну частину економічної діяльності)1.
Трьома основними вимірами економічної системи автор називає власність, сукупність реальних відносин ринкової конкуренції, управління. Суспільство Р. Вітлі розглядає як єдність культури суспільних інститутів та економіки, за якої при відносній самостійності кожної з цих підсистем домінує культура. її примат виражається в тому, що будь-які зміни інших підсистем спочатку повинні усвідомитися людьми, тобто набути сили нових вимог культури. У підсистемі суспільних інститутів учений виокремлює три групи: капітал (сукупність факторів, що визначають ступінь його доступності для економічних операторів), людський капітал (сукупність здібностей людей, що сформувались системами освіти і найму), соціальний капітал (невидимі соціальні передумови ринкового обміну — взаємна довіра економічних операторів, міцність правопорядку і контрактних відносин, прозорість угод і т. д. ).
Найменш аргументованою точкою зору є виокремлення аграрної, індустріальної та постіндустріальної цивілізацій у розвитку суспільства, а отже, пріоритетність підходу на основі цивілізаційного критерію. Вона запозичена з робіт західних учених, які ігнорують домінуючу роль власності. Тому необхідно стисло розглянути сутність цивілізаційного та формаційного підходів у економічному дослідженні.
Поняття "цивілізація" розглядають:
— як синонім культури;
— як рівень і ступінь суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури (при цьому виокремлюється антична цивілізація);
— як ступінь суспільного розвитку, що наступає після періоду варварства. Загалом цивілізаційний підхід передбачає акцентування на ролі культури у розвитку суспільства.
В економічному контексті окремі вчені цивілізацію характеризують передусім особливим способом праці, певною суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і духовною культурою3. Деякі російські вчені стверджують, що "цивілізаційний підхід, на відміну від формаційного, вважає першоджерелом суспільного прогресу не зміни у матеріальних продуктивних силах і класовій боротьбі, а розвиток самої людини, її духовного світу"1. Крім названих трьох типів цивілізації, вони виокремлюють античне суспільство, середньовікову цивілізацію і передіндустріальну цивілізацію.
Найчастіше цивілізаційний підхід використовують історики і розглядають його як концепцію періодизації історії суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів суспільства та історичних епох через кілька стадій від зародження до смерті. Так, відомий історик А. Тойнбі виділяє в минулому існування десятків цивілізацій.
Основою поділу цивілізації лише на три епохи є критерій розвитку окремих елементів продуктивних сил, передусім засобів праці, зміст яких в узагальненому вигляді становить відношення людини до природи. Його конкретизацією є спосіб праці. Так, із понад трьох мільйонів років існування людства лише приблизно 40 тис. останніх років триває активне втручання людини у природу, розпочате переходом від привласнювального (збирального) до відтворювального господарства (або до виробничої економіки) — землеробства і скотарства. Матеріальною основою такого переходу було вдосконалення знарядь праці, однак лише ручної.
Аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII — початку XIX ст., тобто до початку промислової революції, що активізувала взаємодію людини з природою. Наслідком цієї революції стала поява індустріального суспільства, матеріальною основою якого була система машин, механізація виробничих процесів. На перших етапах існування індустріального суспільства ще переважала фізична сила людини, а на наступних, особливо на завершальному, його матеріальною основою стає комплексна механізація. Переважає в цей час машинна праця.
Наступним етапом розвитку економічної системи за критерієм засобів праці було постіндустріальне суспільство, започатковане в 50-ті роки XX ст. з розвитком НТР. Його матеріальною основою є автоматизація виробництва, яке людина лише контролює, займаючись здебільшого творчою працею. Для постіндустріального суспільства характерні радикальне зменшення кількості працездатного населення у промисловості та аграрній сфері (до 15%) і всебічний розвиток наук, сфери послуг.
Проте класифікація типів цивілізації на основі критерію рівня розвитку техніки та способу праці, а відтак і науки, не має, по-перше, комплексного характеру, адже з погляду категорій "форма" і "зміст" цей критерій лише частково охоплює зміст технологічного способу виробництва і майже не зачіпає систему економічних відносин. Цим ігноруються вимоги системно-структурного аналізу, оскільки із п'яти підсистем економічної системи названо окремі елементи лише однієї. По-друге, з погляду таких категорій діалектики, як "сутність" і "явище" класифікація абстрагується від законів розвитку цілісної економічної системи у процесі її еволюції і передусім від законів відносин економічної власності, зосереджує свою увагу на зовнішніх, поверхових формах зв'язків на рівні явища, отже, вияву сутності. Проте сутність при цьому не є законом розвитку певної матеріальної системи, а формою вияву однієї зі сторін сутності.
На перший погляд видається, що критерій розвитку системи продуктивних сил враховує загально-цивілізаційні цінності розвитку людини. Однак західна економічна наука не визнає поняття "основна продуктивна сила", якою є людина, і розглядає передусім її біологічну природу та природу людини-працівника. Поза межами кваліфікації значною мірою залишається соціальна сутність людини (передусім людини-власника), а відтак сукупність інших підсистем суспільних відносин (соціальних, політичних, правових тощо). У цьому полягає третій істотний недолік цивілізаційного підходу в широкому аспекті. По-четверте, така концепція значною мірою базується на теорії позитивізму, а тому не пояснює (або пояснює однобоко, поверхово) наявність багатства і бідності, економічних криз, масового безробіття та інших корінних вад.
Окремі автори використовують поділ суспільства за такими ознаками, як захист прав людини, можливості всебічного розвитку людини, прогрес культури та ін. Проте в межах аграрної цивілізації існувало рабство, кріпацтво, первісне нагромадження капіталу, а отже, варварське ставлення пануючого класу до більшості людей, що робить другорядним розвиток культури і сумнівним використання поняття "цивілізація". Крім того, така періодизація основана здебільшого на суб'єктивних оцінках, на випадкових або другорядних чинниках. Розвиток цивілізації (за ознаками захисту прав людини та іншими) охоплює незначний період існування людства, а до уваги беруться похідні надбудовні критерії, вигідні для порівняльного аналізу лише окремим розвинутим країнам. Так, до системи американських загально-цивілізаційних цінностей не належать такі життєво важливі базові права, як право на працю, право на отримання повноцінної освіти тощо.
Формаційний підхід пояснює перехід від менш розвинутої до розвинутішої суспільно-економічної формації насамперед економічними чинниками, зокрема розвитком системи продуктивних сил у взаємодії з виробничими відносинами, які, за словами К. Маркса, в основному тотожні з відносинами економічної власності та формують суспільний спосіб виробництва. Визначальним критерієм періодизації різних суспільних способів виробництва є тип економічної власності на засоби виробництва. За цим критерієм виокремлюють первіснообщинний лад, рабовласницьке суспільство, феодалізм, капіталізм і соціалізм.
Суспільно-економічні формації, згідно з формаційним підходом, змінюються передусім унаслідок дії закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та виробництва. З їх розвитком у надрах старої суспільно-економічної формації поступово формуються об'єктивні та суб'єктивні передумови нової формації.
Противники формаційного підходу стверджують, що цей підхід передбачає домінування принципу економічного детермінізму, тобто його визначальну роль у розвитку суспільства ізольовано від політичних, юридичних, соціальних, культурних та інших чинників економічного базису.
Відповідаючи на таке звинувачення, Ф. Енгельс писав, що "економічне становище — це базис, але на перебіг історичної боротьби також впливають (а іноді визначають переважну її форму) різні елементи надбудови: політичні форми класової боротьби, державний устрій, правові форми, політичні, юридичні, філософські теорії, релігійні погляди тощо". Отже, формаційний підхід не виключає багатофакторного підходу, але не у еклектичному вигляді, що пропонує суб'єктивістський цивілізаційний підхід, а з урахуванням принципу субординації, який є вимогою сучасного системного аналізу.
Є достатні підстави звинувачувати прихильників цивілізаційного підходу в дотриманні технологічного детермінізму (адже техніка і спосіб праці — лише один із елементів продуктивних сил). Різновидами технологічного детермінізму є теорія технологічного суспільства З. Бзежинського, надіндустріального суспільства А. Тоффлера, кібернетичного, інформаційного суспільств тощо інших західних учених.
Проголошення домінуючої ролі культури у розвитку суспільства (Р. Вітлі) ігнорує набагато важливіший чинник — залежність розвитку культури від економіки, зокрема від появи додаткового продукту, що дало змогу групі людей ще в античному суспільстві займатися культурою. Водночас слід враховувати зворотний вплив культури на прогрес економіки.
Проміжною між формаційною теорією та цивілізаційною концепцією е концепція історичного кругообігу, в якій історичний процес розвитку світової цивілізації постає як циклічна зміна стадій: становлення (зародження) — занепад — знову зародження. Таких поглядів дотримувався Арістотель, італійський державний діяч Ніколо Макіавеллі (1469—1527), Фур'є та інші. З погляду формаційного підходу така циклічність властива кожному суспільному способу виробництва (за винятком продуктивних сил), а також більшості підсистем суспільних відносин — політичним, правовим, ідеологічним, частково культурним тощо. Доцільним є дослідження можливості поєднання окремих раціональних аспектів цивілізаційного підходу з формаційним.