4. Південно-африканський союз
Найбільш розвиненою країною Африки був Південно-Африканський Союз — англійський домініон, створений 1910 р. після об’єднання бурських республік і англійських колоній на півдні Африки. Наявність значних природних ресурсів дала можливість здійснити там індустріалізацію і в такий спосіб зміцнити економічну самостійність. Домінування бурів серед білого населення ПАС зумовило витіснення англійців із бізнесу та державного апарату. Це мало значні наслідки для корінного чорношкірого населення. Бури виступали проти надання африканцям будь-яких прав. Вони встановили в ПАС режим расової дискримінації, сегрегації.
Організованих форм набула боротьба небілого населення ПАС у 20-х рр. Ініціатором руху стала індійська громада, яка‚ використовуючи тактику ненасильницьких дій, досягла значних успіхів. У 1923 р. африканці ПАС утворили Африканський національний конгрес. Поступово АНК переріс у масову організацію.
Документи, матеріали
Декларація британського уряду про припинення британського протекторату над Єгиптом
(Витяг)
Позаяк уряд його величності згідно з оголошеними ним намірами бажає в подальшому визнавати Єгипет як незалежну і суверенну державу, а стосунки між урядом його величності та Єгиптом мають життєве значення для Британської імперії, цим оголошується таке:
1) Британський протекторат над Єгиптом завершено, і Єгипет проголошується незалежною суверенною державою.
2) Наступні питання безумовно залишені на вільний розсуд уряду Його Британської Величності доти, доки не з’явиться можливість способом вільного обговорення і дружньої згоди між обома сторонами укласти про них угоди між урядом Його Величності та урядом Єгипту:
А. Забезпеченість зв’язків Британської імперії в Єгипті.
Б. Захист Єгипту від будь-якого прямого чи опосередкованого іноземного втручання.
В. Захист іноземних інтересів у Єгипті та захист меншин.
Запитання до документа
1. Що спонукало Великобританію надати Єгиптові незалежність?
2. На основі документа з’ясуйте імперські наміри Великобританії.
Запитання і завдання
1. Як розвивалася національно-визвольна боротьба народів Африки? Вкажіть її особливості.
2. Назвіть форми антиколоніальної та суспільно-політичної боротьби народів Африки.
3. Як вплинула Перша світова війна на країни Африки?
4. Розкрийте особливості економічного розвитку країн Африки.
5. Які політичні зміни сталися на Африканському континенті у 20-30 рр.?
Запам’ятайте дати:
19211926 рр. Республіка Ріф у Марокко.
1922 р. Надання незалежності Єгиптові.
1923 р. Створення Африканського національного конгресу.
1935-1936 рр.- Агресія Італії проти Ефіопії.
Тема. Країни Латинської Америки.
..\3 Історичні карти\Латинська Америка в 1900-1929.doc
1. Особливості економічних і політичних процесів у регіоні
Латинська Америка — це та частина Північної, Центральної та Південної Америки, що лежить на південь від кордону між США і Мексикою. Назву цей регіон світу отримав через панування там іспанської та португальської мов, які виникли на основі стародавньої латинської мови.
У країнах Латинської Америки, які здобули незалежність у першій половині ХІХ ст., склалися своєрідні політичні відносини, значною мірою успадковані від колоніального минулого.
Домінуюче становище у політичному житті посідали різні угруповання латифундистів — нащадків іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (в основному індіанців) та негрів-рабів (рабство у деяких країнах існувало до кінця XІX ст.). Латифундії ставали центрами життя цих країн.
Після здобуття незалежності ці країни‚ крім Бразилії (імперія), було проголошено республіками, повнота влади в них належала вождям, які спиралися на армію і деякі угруповання латифундистів. При цьому в країнах формально зберігалися конституції, представницькі органи, імітувалося проведення виборів.
Панування латифундій визначало переважно аграрний характер розвитку цих країн. Це неодмінно ставило їх у залежність від промислово розвинених держав — спершу Англії, а згодом — Німеччини і США, які забезпечували країни Латинської Америки промисловими товарами, капіталами та були основними ринками збуту для їхньої продукції. Сільське господарство країн мало монокультурний характер. В Аргентині переважало виробництво м’яса і зерна, у Бразилії та Колумбії — кави, на Кубі — цукру й тютюну, в Центральноамериканських країнах — тропічних фруктів, що дало підставу назвати останні "банановими республіками".
Поєднання політичного суверенітету і економічної залежності стало важливою особливістю розвитку країн регіону.
Наприкінці XІX ст. у країнах Латинської Америки почала розвиватися промисловість, переважно гірничодобувна і з переробки сільськогосподарської продукції, орієнтована на ринки Європи, США і залежна від іноземного капіталу.
Перша світова війна безпосередньо не зачепила країни Латинської Америки, проте мала для їхнього розвитку суттєві наслідки. Ріст споживання сільськогосподарської продукції та сировини у воюючих державах привів до зростання ціни на цю продукцію. Це збільшило прибутки латиноамериканських країн, що були використані для розвитку промисловості. У країнах формувалися національний капітал і робітничий клас, які на повен голос заявили про свої права. Відтак до невирішеного аграрного питання долучилися проблеми‚ притаманні промислово розвиненим країнам. Війна також привела до згортання капіталовкладень європейських держав, із чого негайно скористалися США. Після відкриття в 1914 р. Панамського каналу, який став власністю США, виросли політична вага і вплив Сполучених Штатів.
Важливою політичною подією 1930-х років стала революція на Кубі (1933-1934 рр.). В результаті якої було повалено диктатуру Мачадо і проведено цілий ряд демократичних і соціальних реформ, обмежено вплив іноземного капіталу, ініциатором яким був Антоніо Гітерас. Але реформи не були доведені до кінця. В результаті перевороту сержанта Ф.Батісти, до влади у країні прийшлм праві сили. Проте вони не наважилися ліквідувати завоювання революції і в 1940 р. на Кубі була прийнята нова демократична конституція, в якійбули закріплені соціальні гарантії і необхідність проведення аграрної реформи.
Період 1920-1930 рр. позначився і декількома міждержавними конфліктами, які були зумовлені невизначеністю кордонів у важкодоступних регіонах. Такі конфлікти мали місце між Перу і Еквадором, Перу і Колумбією, Перу і Чілі, Чілі і Болівією, Парагваєм і Болівією. Найбільш серйозними стали збройні конфлікти між Перу і Колумбією – Летісійська війна (1932-1934 рр.), в якій Перу зазнала поразку, та між Болівією і Парагваєм – Війна Чако (1928-1929, 1932-1935 рр.) Свою назву війна бере від пустельного району на кордоні двох держав, де були знайдені поклади нафти. Болівія, яка ретельно підготувалася до війни, так і не змогла здолати Парагвай, втратила нафтоносний район і не отримала річкового шляху для виходу до Атлантичного океану.
Парагвайські війська долають пустельну місцевістьв районі Гранд Чако