54.Специфіка взаємодії політики і релігії

Сучасне суспільно-політичне життя свідчить про паралельне існування 2 процесів: регілізація політики і політизація релігії.Релігізація політики:врахування в політиці стану релігійності в суспільстві;

використання релігійного фактору для досягнення політичних цілей; використання церквою державних ЗМІ для пропаганди віровчення; створення можливостей для релігійного виховання в недержавних навчальних та виховних закладах; розробка політики, яка забезпечує нормальні умови для віруючих.Політизація релігії: участь у політичній діяльності служителів культу, релігійних організацій; функціонування політичних партій та рухів на релігійній основі; участь церкви у врегулюванні політичних та соціальних конфліктів.

Церква має такі основні напрямки суспільно-політичної діяльності: формування впливу на ставлення парафіян до суспільства, пропаганда соціально-політичних аспектів релігійних теорій, участь у масових акціях, захист суспільно-політичного ладу, функціонування церкви як елементу політичної системи.

55.Церква і держава.

Церква за основним законом України є відокремлена від держави. Це пкркдбачає їх взаємне невтручання в комперенуцією одне одного. Жодна церква не може притендувати на особливе становище а держава повинна додержуватися принципу рівності церков. Держава повина забезпечити можливість здійснення релігійними організаціями їх функцій. Держава зобовязана втрутитися якщо йдеться про порушеня прав людини релшігійною практикою церкви. Забезпечення права громадянин на свободу совісті зумовлює співпрацю держави і церкви в галузі релігійної освіти. На сьгодні в Україні утворено мережу релігійних організацій, достатню для задоволення релігійних потреб віруючих.В Україні релігія існує поряд з політикою наукою та мистецтвом як із сфер суспільного життя. Вона виступає як субєкт політики як 1 із типів організацій та оюєднань людей як універсальний чиник без дії якогосуспільство нормально функціонувати не може. Проте благотворний вплив нашизх християнських церков на суспільство зокрема на політику залишається незначним.

56.Головні принципи сучасної міжнародної політики і міжнародного права.

Міжнародна політика- сукупна цілеспрямована діяльність народів держав їхніх інститутів обєднань громадян у сфері міжнародного життя.

Принципи сучасної міжнародної політики: невтручання у внутрішні справи інших держав, рівноправя, повага суверенітету, добросовічність у виконані державами взятих на себе міжнароних зобовязань. Міжнародне право — це сукупність норм і принципів, які регулюють усю систему міжнародних відносин, а також взаємодію в межах окремих груп або на двосторонніх засадах. Норми міжнародного права пов'язують між собою держави. Відповідно до взятих зобов'язань уряди впорядковують внутрішнє законодавство згідно з міжнародними угодами і договорами, нормами та принципами. Головними принципами сучасного міжнародного права є мирне співіснування, суверенна рівність держав, рівноправність народів та їх право самостійно визначати свою долю, незасто-сування сили або загрози силою в міжнародних відносинах, непорушність державних кордонів, територіальної цілісності держав, мирне врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи держав, сумлінне виконання зобов'язань за міжнародним правом та угодами, загальне поважання прав людини й основних свобод.