Застарілі слова. Неологізми

Лексика найтісніше пов'язана з життям народу. Вона постійно реагує на зміни в соціально-виробничому й культурному житті нації виникненням нових елів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові двох шарів лексики: активного й пасивного.

В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни.

Пасивний запас української лексики становлять: а) слова, які вже застаріли й виходять або вийшли з ужитку; б) нові слова, що ще Не закріпилися й не стали в мові загальновідомими й загальновживаними.

У пасивному запасі мови зберігаються історизми, архаїзми, неологізми.

Історизми — це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, війт, князь, поміщик, осавул, земство, повіт, волость, губернатор, жупан, очіпок, лакей. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися слова, що їх називали.

Архаїзми — це застарілі слова, що виходять із ужитку, але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: ректи — говорити, чоло — лоб, врата — ворота, вої — воїни, десниця — праварука,вия— шия.

Неологізми — це нові слова, покликані до життя проблемами суспільства, що відбивають сучасність. Якщо вони втрачають значення свіжості, то стають загальновживаними або виходять із ужитку й стають історизмами, наприклад, перебудова — у дев'яностих роках минулого століття це був неологізм, тепер — історизм.

Фразеологізмом або фразеологічною одиницею називають єдність двох або кількох слів, організованих як словосполучення або речення, яка має цілісне значення й відтворюється в мові автоматично, за традицією. До фразеологізмів відносять приказки, крилаті вислови, сталі сполучення різного походження.

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов'янські, спільносхіднослов'янські та власне українські.

До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу. До складу української фразеології ввійшли висловлювання відомих історичних осіб, звороти спортивних та державних документів.

Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження — старогрецькі, староримські, усталені звороти із західноєвропейських мов — німецької, французької, англійської, італійської та ін. Але найбільше українська мова засвоїла фразеологічних зворотів з російської мови — вислови російських письменників, фразеологізми з народної мови.

Основним, невичерпним джерелом української фразеології є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафоричні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо-професійного походження.

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі.

У фразеологізмах відображено спостереження людини за своїм оточенням — суспільством, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скреготати зубами; задирати носа.

В українській фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу: його історія, культура, суспільні відносини, виробнича діяльність, морально-етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова нерівність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.

Етимологія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу, і кажуть про неї: «Війна цьому ділі собаку з'їв». А трапиться незугарний працівник, який не вміє зробити того, за що взявся, так говорять: «Зробив із лемеша швайку». І за кожним висловом стоїть своя цікава історія, тепер уже забута, хоча зворот активно вживається в різних сферах сучасної людської діяльності.

Існує кілька класифікацій фразеологічних одиниць за різними ознаками. Семантична класифікація фразеологізмів включає три групи:

1. Фразеологічні зрощення — неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення не вмотивоване й не випливає зі значень окремих їхніх компонентів (бити байдики, пекти раків, дуба врізати).

2. Фразеологічні єдності — так само неподільні за значенням фразеологічні одиниці, але їхнє цілісне значення мотивується значеннями окремих компонентів (прикусити язика, кінці в воду, тримати язика за зубами, як кіт у маслі, як коза на капусту).

3. Фразеологічні сполучення — відносно подільні сполучення, що характеризуються певною самостійністю складових частин: мертва точка, вовчий апетит.

За походженням серед фразеологізмів виокремлюють:

а) прислів'я та приказки (хоча прислів'я не всі схильні відносити до фразеологічних одиниць);

б) крилаті вислови письменників;

в) усталені фрази з анекдотів, жартів, фільмів тощо;

г) біблійні цитати;

ґ) фразеологічні одиниці античного походження;

д) влучні вислови відомих людей.

За структурою фразеологізми поділяють на такі, що побудовані за типом речення і за типом словосполучення. До першого типу належать такі сполуки, як: комар носа не підточить; коли рак свисне; до другого — дволикий Янус; носити воду в решеті; нечистий на руку і подібні.

Фразеологічні одиниці широко використовуються для увиразнення, урізноманітнення мовлення в розмовному, художньому, публіцистичному стилях.