Структура фінансового механізму

Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:

- заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;

- бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки країни);

- спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Штрафи – це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується на кожен день простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов’язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Провідне місце в регламентації фінансових відносин мають такі закони: „Про власність”, „Про систему оподаткування”, „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, Бюджетний кодекс України.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети та Постанови Кабінету Міністрів, інструкції і накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України.

2. Зміст і принципи фінансового планування

Финансовое планирование – это научный процесс обоснования на определенный период движения финансовых ресурсов и соответствующих финансовых отношений.

Фінкансове планування – передбачення майбутніх грошових потоків між суб’єктами фінансових відносин та узгодженню цих потоків з цілями фінансової політики шляхом складання планів за доходами й видатками на визначений термін.

Об’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (прибуток, амортизаційні відрахування, податки та обов’язкові збори в державні цільові фонди тощо).

У залежності від планового періоду бюджетні плани бувають: короткостроковими (на один рік) – поточні плани, від трьох до п’яти років – середньострокові плани та більше п’яти років - довгострокові плани.

За видами бюджетне планування поділяється на:

- індикативне – формування індикаторів, що визначають стан та розвиток соціально-економічних процесів у відповідності до встановлених цілей економічної політики;

- директивне – формування планів, які приймають силу закону, а відтак є обов’язковими для виконання та носять адресний характер;

- стратегічне, суть якого полягає у виборі головних пріоритетів соціально-економічного розвитку.

Стратегічне планування застосовується як основа для виявлення основних тенденцій по забезпеченню фінансовими ресурсами соціально-економічних процесів.

Індикативне застосовується для визначення певних критеріїв, нприклад, критеріїв ефективності бюджетної політики або результативності програмних заходів.

Директивне планування, наприклад, у державному секторі направлене на забезпечення державних гарантій. Директивні показники затверджуються на державному рівні й обов'язкові для виконання.

Тенденція директивного планування у бюджетній сфері чітко простежується при аналізі показників Закону про Державний бюджет, табл.

Табл.