4. Правосуб’єктність міжнародних організацій.

Питання про міжнародну правосуб’єктність МО на сучасному етапі розвитку світової спільноти набуває все більшої актуальності. Це пов’язане з постійним зростанням їх кількості та посиленням їх ролі у рішенні міжнародних проблем. Фактично МО стають універсальними структурами, в рамках яких країни колективно намагаються вирішувати найбільш важливі питання міжнародного життя.

Але МО не може розглядатися як проста сума країн-членів чи як їх колективний уповноважений, що виступає від імені всіх. Для того, щоб виконати свою статутну роль, організація повинна володіти особливою правосуб’єктністю, яка відрізняється від простого сумування правосуб’єктності її членів.

На думку багатьох вчених-міжнародників, правосуб’єктність МО включає наступні чотири елемента:

1. правоздатність, тобто здатність мати права та обов’язки;

2. дієздатність, тобто здатність організації своїми діями здійснювати права та обов’язки;

3. здатність приймати участь у процесі міжнародної правотворчості;

4. здатність нести юридичну відповідальність за свої дії.

Потрібно мати на увазі, що кожна МО володіє тільки їй притаманним об’ємом правосуб’єктності, межі якої визначаються перш за все у засновницькому акті.

До найбільш важливих критеріїв правосуб’єктності МО можна віднести наступні:

1. Визнання якості міжнародної особи з боку суб’єктів міжнародного права.

Зміст цього критерію полягає в тому, що країни-члени та відповідні МО визнають та зобов’язуються поважати права і зобов’язання відповідних міжурядових організацій, їх компетенцію, круг повноважень, надавати організації та її співробітникам відповідні привілеї та імунітет тощо. Окрім того всі, у відповідності із засновницьким актом всі міжурядові організації є юридичними особами: країни-члени наділяють їх правами та обов’язками у такому об’ємі, в якому це необхідно для виконання їх функцій.

Про визнання за міжнародною міжурядовою організацією (ММУО) якості міжнародної особи з боку інших ММУО свідчить ряд фактів:

• участь ряду ММУО більш високого рангу в роботі інших ММУО (наприклад, ЄС є членом багатьох ММУО);

• укладення ММУО між собою угод загального (наприклад, про співробітництво) або конкретного характеру (про виконання окремих заходів).

2. Наявність уособлених прав та обов’язків.

Зміст цього критерію правосуб’єктності ММУО означає їх специфічну особливість: ММУО володіє такими правами та обов’язками, які відрізняються від прав та обов’язків країн і можуть бути здійснені тільки на міжнародному рівні. Наприклад, в Статуті ЮНЕСЕО перераховані наступні обов’язки організації: а) сприяти зближенню та взаємному розумінню народів шляхом використання всіх засобів інформації; б) заохочення розвитку народної освіти та розповсюдження культури тощо.

3. Право на вільне виконання своїх функцій.

Сутність даного критерію полягає в тому, що кожна ММУО має свій установчий акт (у формі статуту, конвенцій чи резолюцій інших організацій із загальними повноваженнями), правила процедури, фінансові правила та інші документи, які у своїй сукупності складають внутрішнє право організації.

Вільне та самостійне виконання ММУО своїх функцій включає в себе наступні фактори:

- при виконанні своїх функцій ММУО виходять з тієї компетенції, яка мається на увазі, тобто вони мають право надавати їй поширюючи тлумачення;

- при виконанні своїх функцій ММУО має право вступати у певні правостосунки з країнами, які не є їх членами;

- ММУО самостійно реалізують припис норм, що складають їх внутрішнє право;

- ММУО мають право створювати будь-які допоміжні органи, які потрібні для виконання функцій організацій;

- ММУО мають право самостійно приймати правила процедури та інші адміністративні правила. Наприклад, організація має право вимагати від свого члена пояснення, якщо він не виконує рекомендації з проблем її діяльності;

- ММУО може позбавити голосу будь-якого члена, що має заборгованості по внескам.

4. Право на укладання договорів.

Таке правило є одним з головних критеріїв міжнародної правосуб’єктності. Тобто однією з характерних рис суб’єкта МП є його здатність до вироблення норм міжнародного права.

Потрібно мати на увазі, що при реалізації своїх повноважень ММУО має право укладати угоди публічно-правового, приватноправового та змішаного характеру. Правом на укладання міжнародних договорів володіє кожна міжнародна організація. (Віденська конвенція від 1968 р.).

5. Участь у створенні норм міжнародного права.

Під правотворчим процесом у межах МО ми розуміємо діяльність, яка спрямована на створення правових норм, а також їх подальше удосконалення, зміни або відміну.

Правотворча діяльність ММУО має ряд особливостей: по-перше, будь-яка норма, що міститься у прийнятих МО рекомендаціях, правилах та проектах договорів, повинна бути визнана країною як міжнародно-правова норма; по-друге, як норма, вона повинна бути обов’язковою для даної країни.

Потрібно також мати на увазі, що правотворчість ММУО має свої межі: її об’єм та вид конкретно визначені і закріплені у її установчому договорі.

Таким чином, для правотворчої діяльності МО притаманні наступні ознаки:

• правотворчість МО правомірна тільки у тому випадку, коли вона спрямована на прогресивний розвиток МП;

• правотворчість у повному об’ємі притаманне тільки тим МО, які володіють міжнародною правосуб’єктністю;

• МО володіють тільки таким об’ємом і напрямком правотворчості, як це передбачено в їх установчих актах.

6. Право володіти привілеями та імунітетами.

Основне призначення привілеїв та імунітетів полягає у забезпеченні нормальної практичної діяльності будь-якої МО. Потрібно мати на увазі, що в одному випадку об’єм привілеїв та імунітетів визначається спеціальною угодою, а в інших – національним законодавством.

7. Право на забезпечення виконання норм МП.

Наявність такого права у ММУО, в основі якого лежать повноваження по забезпеченню норм МП, свідчить про незалежний характер організацій стосовно до держав-членів і є одним з важливих ознак правосуб’єктності. При цьому головними засобами є інститути міжнародного контролю і відповідальності, включно із застосуванням санкцій.

Контрольні функції ММОУ здійснюються в основному двома способами:

- шляхом подання доповідей країнами-членами;

- завдяки спостереженню та обстеженню об’єкту, що контролюється або ситуації на місті.

Подання доповіді країнами-членами є найбільш розповсюдженою формою контролю.

Міжнародно-правові санкції , які можуть застосовуватися МО, більшість авторів підрозділяють на дві групи.

а) санкції, здійснення яких можливе всіма МО; б) санкції, право на застосування яких мають тільки певні організації.

До санкцій першої групи, зокрема, відносяться:

- призупинення членства в організації; - виключення з організації; - відмова в членстві; - виключення з міжнародного спілкування по певним питанням співробітництва.

8. Міжнародно-правова відповідальність

Виступаючи на міжнародній арені як самостійне утворення, ММОУ є суб’єктами міжнародно-правової відповідальності. Вони, наприклад, повинні нести відповідальність за протиправні дії своїх посадових осіб. Відповідальність організацій може наступити й у випадку зловживання ними привілеями та імунітетами.

ММОУ можуть нести як політичну, так й матеріальну відповідальність.