1. Поняття та джерела права міжнародних організацій.

У сучасних міжнародних відносинах міжнародні організації відіграють суттєву роль як форма співробітництва країн і багатосторонньої дипломатії. Перетворення МО у постійний інститут міжнародних зносин і, отже, в об’єкт регулювання міжнародним правом відбулося на межі ХІХ – ХХ ст. Цей процес був свого роду відображенням і наслідком об’єктивної тенденції до інтернаціоналізації багатьох сторін життя суспільства. До першої міжнародної організації належить створена у 1815 р. Центральна комісія навігації по Рейну. Новим етапом у їх розвитку було створення перших міжнародних універсальних організацій – Європейської Дунайської комісії (заснована на основі постанов Паризького мирного договору 1856 р.), Міжнародного союзу для вимірювання землі (1864 р.), Всесвітнього телеграфного союзу (1865 р.), Всесвітнього поштового союзу (1874 р.) та ін. У той час вони називалися адміністративними союзами. Чисельність МО неухильно зростала. У 1939 р. існувало вже 170 міжурядових МО.

Значний вплив на розвиток МО, їх демократизацію здійснили та продовжують здійснювати створення у 1945 р. та діяльність ООН. Власне з нею пов’язано признання за міжнародними міжурядовими організаціями якості суб’єкта міжнародного права.

На сучасному етапі МВ спостерігається бурне зростання чисельності МО, подальше розширення їх функцій і компетенції, ускладнення організаційної структури. Взаємні зв’язки та співробітництво поміж ними (за деякими даними нараховується вже понад 7000 МО, з них більше 300 – це міжурядові МО) дозволяють говорити про становлення системи МО, в центрі якої знаходиться ООН.

Розвиток МО привело до появи специфічного предмету правового регулювання – міжнародних стосунків в рамках МО, які включають стосунки країн-членів та не членів з МО; стосунки поміж країнами-членами й поміж органами міжнародної організації; стосунки з іншими МО. Якісною своєрідністю відрізняється й метод правового регулювання перерахованих стосунків, який встановлює взаємні права та обов’язки не тільки шляхом узгодження у формі міжнародного договору або звичаю, але й шляхом прийняття рішень органами МО. Все це свідчить про те, що відбувається процес становлення самостійної галузі МП – права міжнародних організацій.

Право міжнародних організацій – галузь сучасного МП, яка включає принципи та норми, що регулюють питання створення, організації і діяльності МО.

Головні принципи МП – незастосування сили та загрози силою, мирне вирішення спорів, невтручання та ін. – стосуються не тільки держав, але й міжнародних організацій.

Серед спеціальних принципів можна виділити принцип відповідності створення і діяльності МО загальновизнаними принципами МП; принцип відповідальності МО за правопорушення; принцип добровільності членства у міжнародних організаціях.

Міжнародні договори, які відносяться до джерел права МО, можна розбити на три групи: договори між країнами; договори поміж країнами та міжнародними організаціями; договори поміж МО.

Серед договорів першої групи особливе місце займають засновницькі акти МО. Власне вони визначають правову природу МО, наділяючи їх правами та обов’язками, які складають їх правосуб’єктність. При цьому саме Статут ООН, який закріпив основні принципи МП, є джерелом , що має важливе значення для всіх галузей МП, включаючи право МО. Це означає, що МО повинні діяти у відповідності із загальноприйнятими принципами та нормами, закріпленими у Статуті ООН.

З інших договорів поміж країнами потрібно виділити угоди, які встановлюють норми загального порядку для МО. Зокрема, в ряді договорів (угод) визнається принцип відповідальності МО, наприклад у Договорі про принципи діяльності країн по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, від 27 січня 1967 р. У договорах про привілеї та імунітети МО, наприклад в Конвенції про привілеї та імунітети ООН від 13 лютого 1946 р., регулюється правовий статус МО на території країни.

До групи договорів поміж країнами і МО відносяться угоди про місце перебування штаб-квартири МО, про її представництва в країнах, функціональні угоди, спрямовані на реалізацію завдань організації: про технічну допомогу; про фінансову допомогу; про опіку; про надання військової сили та інших видів військової допомоги тощо.

Що стосується рішень МО, то ті з них, які носять обов’язковий характер входять до числа основних джерел права МО. Наприклад обов’язкові рішення Ради Безпеки, ЄС, фінансові правила, правила комплектування міжнародного персоналу тощо.

У доктрині розрізняють поняття зовнішнього і внутрішнього права МО. До зовнішнього відносяться норми, які регулюють взаємостосунки МО з країнами-членами й не членами, з іншими організаціями.. До внутрішнього права відносяться норми, які регулюють внутрішні правові стосунки: правила процедури, порядок прийняття рішень, фінансові правила, норми, статус персоналу.