Лекція 5

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

5.1. Загальна характеристика та поняття злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості.

5.2. Насильницькі дії, що вчиняються в сексуальній сфері.

5.3. Дії, що грубо порушують моральні норми поведінки відносно неповнолітніх і малолітніх у сексуальній сфері, але без застосування чи без погрози застосування насильства.

5.1. Загальна характеристика та поняття злочинів проти статевої свободи та статевої

недоторканості.

МВС у 2002 р. було зареєстровано 2094 злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості, у 2003 р. – 2180; у 2009 р. – 1698; 2010 р. – 1348; 2011 р. – 1348. У 2005 році вчинено 924 випадки зґвалтувань; у 2006 р. – 993; у 2007 р. – 888; у 2008 р. – 830; у 2009 р. – 758; у 2010 р. – 635; у 2011 р. – 635. За розповсюдженням серед злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи зґвалтування посідає перше місце (ст. 152 КК – 54%), друге – насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК – 30%), розбещення неповнолітніх із показником приблизно 13% займає третє місце.

Таке зменшення кількості зареєстрованих зґвалтувань в Україні обумовлюється, мабуть, відомою лібералізацією позашлюбних статевих зв’язків, поширенням проституції та зростанням латентності сексуальної агресії¹.

Латентність зґвалтувань настільки висока, що коливання зареєстрованої, видимої їхньої частини можуть переважно визначатися зміною практики реагування на такі злочини їхніми жертвами і правоохоронними органами. Варто враховувати процесуальні особливості порушення кримінальних справ: переважно по скарзі потерпілої особи (за винятком кваліфікованих складів); психічний, фізичний, матеріальний тиск родичів ґвалтівників у відношенні потерпілих і свідків. Відповідно до частин 2 і 3 статті 27 КПК України справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 152 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна.

Висока латентність зґвалтувань характерна не тільки для України. Для порівняння можна вказати, що в США, де рівень офіційно зареєстрованих зґвалтувань значно вище, ніж у нас (у 1989 р. там було зареєстровано 94 504 зґвалтування), згідно з опублікованими даними 25% американок хоча б раз у житті були зґвалтовані, але менш ніж 10% з них сповістили про це у відповідні органи.

Кримінологи відносять злочини проти статевої свободи до насильницьких злочинів². Л.Д. Гаухман, розглядаючи цю проблему в кримінально-правовому аспекті, не обмежує її межами лише фізичного насильства, а вва­жає, що насильницький спосіб учинення злочину містить у собі також і загрозу застосування насильства³.

Питанням кримінальної відповідальності за зло­чини проти статевої свободи та недоторканості особи в юридичній літера­турі приділяли увагу такі вчені, як Ю.В. Александров, М.І. Бажанов, Р.С. Біль, С.Ф. Денисов, О.М. Ігнатов, М.Й. Коржанський, М.М. Корчовий, С.С. Косенко, А.В. Савченко, М.І. Панов, В.В. Сташис та ін. Деякі положення щодо кваліфікації статевих злочинів викладено в постанові ПВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи”⁴.

У розділі IV Особливої частини КК “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи” передбачена відповідальність за насильницькі дії, що вчиняються в сексуальній сфері, і відповідальність за дії, що грубо порушують моральні норми поведінки відносно неповнолітніх і малолітніх у цій же сфері, але без застосування чи без погрози застосування насильства.

До першої групи злочинів відносяться: зґвалтування (ст. 152 КК), задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК), примушування до статевого зв’язку (ст. 154 КК). Другу групу злочинів складають: статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК), розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК).

Порівняння перерахованих норм нового КК із нормами відповідної частини глави про злочини проти особистості КК УРСР дозволяє стверджувати, що зараз здійснено новий підхід до проведення межі між дозволеним і недозволеним у сексуальних відносинах. З одного боку, встановлена кримінальна відповідальність за будь-які насильницькі дії сексуального характеру, включаючи лесбіянство, з іншого боку – виключається відповідальність за сексуальні дії, включаючи мужолозтво, якщо вони вчиняються особами, які досягли певного віку, добровільно. За КК УРСР мужолозтво каралося в будь-якому разі, а лесбіянство, у тому числі насильницьке, переслідувалося лише тоді, коли в насильницьких діях винного містилися ознаки іншого злочину, наприклад катування чи хуліганства. Посилена захищеність особи неповнолітніх обох статей від сексуальних злочинів; конкретизований вік потерпілих неповнолітніх, але тільки у ч. 1 статті 156 КК.

Родовим об’єктом статевих злочинів, які знаходяться в розділі IV Особливої частини КК є статева свобода дорослої людини (ст. ст. 152, 153, 154 КК України) і статева недоторканість неповнолітніх (частини 3 і 4 ст. 152, частини 2 і 3 ст. 155, стаття 155, стаття 156 КК України).

Статева свобода і статева недоторканість особи – це частина прав і свобод особи, встановлених і гарантованих Конституцією України (наприклад, ст. 28 (кожен має право на повагу до його гідності), стаття 29 (кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність, стаття 32 (ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України). Статева свобода відноситься до життєдіяльності осіб, що досягли за загальним правилом повноліття, чи у всякому разі шістнадцяти років. Кожна людина, що досягла цього віку, реалізує статеву свободу за власним розсудом. Статева недоторканність будь-якої людини (від народження і до старості) у всіх випадках захищається державою. Порушення статевої недоторканності завжди порушує і статеву свободу.

Статева свобода – це право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу. Статева недоторканість – це абсолютна заборо­на вступати у природні статеві контакти з особою, яка завдяки пев­ним обставинам не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньо­му волевиявленню.

Суспільна небезпека розглядуваних злочинів визначається не ли­ше посяганням на статеву свободу або статеву недоторканість особи, а й заподіянням шкоди іншим соціальним цінностям – нормальному фі­зичному й психічному розвитку дітей і підлітків, здоров’ю, честі і гідності особи тощо. Так, розбещення неповнолітніх здатне викли­кати у потерпілих від цього злочину різні статеві збочення, а перед­часний (до досягнення статевої зрілості) вступ у статевий зв’язок може завдати серйозної шкоди здоров’ю неповнолітньої особи⁵.

Коли мова йде про статеву свободу і статеву недоторканність, то маються на увазі насамперед відносини статей, що деякою мірою регулює Сімейний кодекс України. Він сприяє встановленню цивілізованих відносин і в статевій сфері між чоловіком і жінкою. Однак ці відносини в більшому ступені ґрунтуються на моральних нормах, що прийнятні для даного суспільства. В одних випадках порушення норм моралі викликає лише осуд навколишніх, в інших, коли дія таких норм виявляється вичерпаною, мова йде про порушення статевої свободи і статевої недоторканності, відповідальність за які передбачена законом України про кримінальну відповідальність.

Безпосереднім об’єктом статевих злочинів є суспільні відносини, які складаються з приводу забезпечення інтересів та потреб особи у сфері взаємо­відносин між статями – реалізації сексуальних потреб індивіда. Ці суспільні відносини ґрунтуються на таких засадах:

1) задоволення статевих потреб особи не може заподіювати шкоди інтересам інших осіб. Втручання держави в цю сферу допустиме лише для відвернення сексуальної агресії – сексуальних посягань, які здійснюються проти волі та бажання іншої особи,

2) статеві відносини – це відносини між людьми. Тому сексуальні дії, спрямовані на тварин чи неживі предмети, не є кримінально караними,

3) у сфері статевого життя обмеження здійснюється для охорони нормального біологічного і соціального розвитку неповнолітніх,

4) на сучасному етапі розвитку суспільства прийнятними вважаються статеві відносини не лише між особами протилежної статі, а й відповідні добровільні відносини між повнолітніми особами однієї статі.

Названі відносини виступають основним безпосереднім об’єктом статевих злочинів. При скоєнні статевих злочинів, способом вчинення яких є застосування насильства, додатковим безпосереднім об’єктом виступає також здоров’я особи.

З об’єктивної сторони всі склади статевих злочинів сформульовані як формальні, тобто вважаються закінченими з моменту вчинення винним самого діяння і не потребують настання певних шкідливих наслідків.

Один з видів кваліфікованого діяння, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК (зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки) і один з видів кваліфікованого діяння, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, що спричинило особливо тяжкі наслідки) є складами матеріальними, а також – ч. 2 статті 155 КК (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки).

Всі статеві злочини можуть бути вчинені тільки шляхом дій, які об’єктивно мають сексуальну природу.

Суб’єктивна сторона статевих злочинів характеризується прямим умислом.

Що ж до мотивів і мети цих злочинів то здебільшого вони носять сексуальний характер. Але сексуальні мотиви і мету не можна вважати обов’язковими ознаками статевих злочинів. У частині вчинених зґвалтувань і інших статевих злочинів спостерігаються хуліганські мотиви, мотиви помсти, мета втягнення потерпілих у безладні сексуальні стосунки, проституцію тощо. Крім того, треба мати на увазі, що значна кількість злочинів, які не належать до статевих, можуть вчинятись за сексуальними мотивами; вбивства, вчинені сексуальними маніяками, хуліганства, що визначаються за своїм змістом винятковим цинізмом, підпали, в ході яких злочинець отримує статеве задоволення тощо.

Суб’єктом зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом може бути особа, яка досягла 14-річного віку, в усіх інших статевих злочинах – 16-річного.

Отже, розглянувши загальну характеристику статевих злочинів, можна визначити їх поняття з урахуванням думок вчених. При цьому слід зазначити, що у юридичній літературі даються різні визначення цих злочинів. Так, Я.М. Яковлєв визначав статеві злочини як передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на статеві відносини, властиві сформованому у суспільстві статевому укладу, що полягають в умисному вчиненні з метою задоволення статевої потреби суб’єкта чи іншої особи сексуальних дій, що порушують статеві інтереси потерпілого або нормальні для цього укладу статеві відносини між особами різної статі⁶.

На думку Б.В. Даніельбека, статевий злочин – це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке має сексуальний характер і посягає на нормальний уклад статевих відносин у суспільстві, вчинене для задоволення своєї чи чужої потреби⁷.

О.М. Ігнатов, критикуючи ці визначення статевих злочинів, зазначає, що в наведених визначеннях, по-перше, характеристика діяння відривається від статевої моральності як основного регулятора статевих відносин і, по-друге, виключається можливість визнання статевим злочином суспільно небезпечних дій, вчинених не за сексуальними мотивами⁸.

Справедливо вважаючи, що стосовно до кримінального права будь-який злочин є аморальною поведінкою, але тільки деякі злочини порушують норми статевої моралі, О.М. Ігнатов визначає статеві злочини як суспільно небезпечні діяння, що грубо порушують встановлений у суспільстві уклад статевих відносин та основні принципи статевої моральності, спрямовані на задоволення сексуальних потреб самого винного чи інших осіб⁹. Крім того, до критики О.М. Ігнатова можна додати, що з урахуванням криміналізації насильницького мужолозтва і лесбіянства зайвою є вказівка, начебто статеві злочини посягають на статеві відносини між особами різної статі.

У сучасному криміналь­ному праві злочинами проти статевої свободи та статевої недо­торканості особи (сексуальними чи статевими злочинами) називають суспільне небезпечні й протиправні посягання на статеву волю та статеву недоторканість особи, на умови нормального мораль­ного розвитку неповнолітніх і на нормальний уклад у статевих відносинах¹⁰.

Виходячи з визначення поняття злочину, яке міститься в статті 11 Кримінального кодексу України можна сказати, що злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи це суспільно небезпечні умисні діяння (дії), які посягають на суспільні відносини у сфері нормального задоволення інтересів та потреб особи у сфері взаємо­відносин між статями – реалізації сексуальних потреб індивідів, на умови нормального мораль­ного розвитку неповнолітніх, передбачені у розділі IV Особливої частини КК, вчинені суб’єктом злочину.