Тема 2.Україна у 1945-1953 роках

Лекція 9. Перехід до мирного життя. Відбудова

1. Перехід до мирного життя

Солдат на руїнах Лаври Зруйнований Київ

Загальні втрати України

Процес повернення України до мирного життя відбувався у дуже важких, неблагоприємних умовах. На думку фахівців, жодна країна Європи не зазнала такого руйнування міст, промисловості, с/г угідь, загибелі скількох людей. Спалено, зруйновано 714 міст, 30 тисяч сел. Знищено близько 17 тисяч підприємств, 28 тисяч колгоспів, 1300 МТС, 18 тисяч лікувальних і 33 тисячі навчальних і наукових закладів, 19 тисяч бібліотек. Вкрай важким було становище сільського господарства, яке у 1945 році дало лише третину довоєнного річного врожаю. Загинуло 8 мільйонів людей: 2,5 млн. у боях і 5,5 млн. цивільних осіб і військовополонених. Якщо додати померлих від хвороб, депортованих і «мобілізованих» у рейх, то це буде велика цифра-14,5 млн. людей. Загальна кількість збитків державі УРСР – 1,2 трлн. карбованців.

Соціальні проблеми

Величезними залишалися соціальні проблеми. Без даху залишилися 12 мільйонів людей. Жили в підвалах, руїнах, погребах, землянках, тимчасових бараках, наметах. Не вистачало продуктів. Ця проблема виникла також й з-за катастрофічної посухи 1946 року. Не вистачало предметів першої необхідності, електроенергії, палива, машин, технічних пристроїв. Госпіталі були переповнені пораненими. Багато було скалічених, що потребували матеріальної допомоги.

Здавалося: відродження країни – справа багатьох десятиріч. СРСР втратить статус великої держави. Але народ вистояв. Перемога у важкій і кровопролитній війні породила надії на краще майбутнє. Усі люди раділи, що немає війни і сподівалися, що усі негаразди з часом зникнуть.

Підписання Статуту ООН у 1945 році Герб УРСР 1949-1992 років Прапор УРСР 1949-1992 років

Адміністративні і політичні заходи

Після війни в радянській Україні відбулися наступні зміни:

• поступово відновлювалася радянська влада (1947 рік – проведені вибори до Верховної Ради УРСР, а у грудні 1947 року – до місцевих Рад);

• зростає вплив КП(б)У(адже з діяльністю її та ВКП(б) багато людей пов’язували перемоги у війні); У 1949 році в КП(б)У нараховувалося вже 784 тисячі чоловік; І секретарем КП(б)У залишається Микита Сергійович Хрущов.

• ліквідовано систему управління воєнного часу;

• відмінено ненормовану працю; підприємства, організації перейшли на 8 – годинний робочий день, відновлено відпустки;

• апарат управління, навпаки, перейшов майже на цілодобову працю, що було вимушеним кроком в умовах відбудови народного господарства;

• підвищився міжнародний статус УРСР: 26 червня 1945 року на конференції Об’єднаних Націй у Сан-Франціско делегація УРСР під головуванням Д.Мануїльського підписала статут ООН ;

• УРСР бере участь в роботі міжнародних конференцій, у діяльності різних структур і підорганізацій ООН;

• у 1946 році назва українського уряду – Рада народних комісарів отримує нову назву – Рада міністрів УРСР, відбувається його реорганізація;

• у 1949 році Верховна Рада УРСР затвердила зміни до державного Прапору УРСР: він став двоколірним – верхня частина – червона з серпом і молотом, зіркою, нижня – світло-блакитна (як поступка національним прагненням); змінився й Герб;

• у 1950 році було затверджено Державний Гімн УРСР(музика А.Лебединця, слова П.Тичини і М.Бажана, де були наступні слова: «Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянському Союзі ти щастя знайшла, між рівними рівна, між вільними вільна, під сонцем свободи, як цвіт розцвіла»).

Але були в українському житті й негативні тенденції:

• спроби сталінського уряду поставити під тотальний ідеологічний контроль наукову і творчу інтелігенцію – так звана «жданівщина»(див. наступні лекції);

• компанія перевірок, арештів тих, хто співробітничав з окупантами у війну(інколи могли постраждати невинні люди);

• скасування міністерства оборони України;

• міністерство зовнішніх справ УРСР залишалося в усіх своїх діях під контролем загальносоюзного керівництва.

В таких умовах здійснювалася відбудова України.

Агітаційний плакат, що формував культ особи Плакати, присвячені відбудові 2. Особливості відбудови промисловості

Здійснення п’ятирічного плану відбудови

У серпні 1946 року Верховна Рада УРСР затвердила п’ятирічний план відбудови промисловості, що виконувався у 1946 – 1950(1) рр.. (див. таблицю):

Завдання	До 1950 року відновити зруйноване і дійти до рівня валової продукції 1940 року!
Фінансування	В першу чергу капіталовкладення з державного бюджету СРСР(88%) здійснювалися в важку, військову промисловості, транспорт, енергетику. Сільське господарство отримувало лише 7% капіталовкладень і відбудовувалося в основному завдяки ентузіазму селян та суворій дисципліні в колгоспах. Усього уряд СРСР виділив на відбудову України 65млн. карбованців. Також, для відбудови використовувались репарації з Німеччини(сировина, устаткування), дуже дешева праця німецьких військовополонених.
Особливості	Масштаби відбудовчих робіт були більшими, ніж у будь якій іншій країні Європи. УРСР (як і усьому СРСР) доводилось розраховувати на власні сили, тому, що «холодна війна» робили неможливим використання західної фінансової і технічної допомоги (передусім США). Відбудова ускладнювалася голодом 1946-1947 років. Відбудовувати н\г УРСР допомагали усі республіки СРСР(наприклад, Дніпрогес допомагали відбудовувати представники 26 національностей СРСР, 120 різних підприємств та організацій СРСР – до 50 тисяч чоловік !).
Проблеми	СРСР був вимушений відмовитися від «плану Маршалла», тому були проблеми з фінансами. Часто не вистачало робочої сили (багато загинуло на війні) та фінансів. Спочатку працювали в основному літні люди та молоді жінки, а згодом в республіку повернулися 2,2 млн. демобілізованих солдат. Приїхало й 800 тисяч остарбайтерів(жителів України, вивезених до Німеччини). Не вистачало й кваліфікованих кадрів.
Результати	Відбудова н\г відбувалася в умовах патріотичного піднесення народу. П’ятирічний план відбудови було виконано по основним показникам за 4 роки: У 1950 році пущено в хід 130 шахт Донбасу, запрацювали 22 доменних і 43 мартенівських печей, почалося освоєння Львівського кам’яно-вугільного басейну; відремонтовано і пущено «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Кроворіжсталь», Дніпровський комбінат ім.. Петровського, інші заводи; відновлено Дніпрогес, що вже з 1947 року почала давати струм; відновлено довоєнні потужності Зуївської, Харківської, Львівської, Одеської ТЕС; обсяг промислової збільшився в 4,5 рази і перевищив рівень 1950 року на 15%; започатковані нові галузі: автомобілебудівна, приладобудівна, радіо будівна, краще стали працювати нафтова, лісообробна галузі; у 1950 році пленум ЦК КП(б)У приймає рішення про спорудження Каховської ГЕС з великим водосховищем для зрошення посушливих південних таврійських степів; будівництво Південно-Українського каналу;
Недоліки	на відміну від країн Західної Європи відбудова України здійснюється з незначним впровадженням нових технологій і матеріалів(відставання від Заходу); відкидалися ринкові відносини, була втілена планова економіка; зміцнювався командно-адміністративний стиль керівництва економіки; легка і харчова промисловості , сфера охорони здоров’я, освітні заклади не були відбудовані до кінця, їм не приділяли багато уваги.

Загальна оцінка

Процес відбудови за такий короткий термін часу(1946-1950) був справжнім подвигом українського народу. Канадський історик Орест Субтельний писав: « В підсумку будівництва, у 1950 році, Україна стала одною з провідних індустріальних країн Європи. Чавуну вона виробляла більше на душу населення, ніж Великобританія, Західна Німеччина, Франція, а вугілля – на рівні Західної Німеччини».

Агітаційні радянські плакати, присвячені відбудові

3. Стан сільського господарства і голод 1946-1947 років

Занепад сільського життя і колгоспів

Після війни колгоспи були розвалені, МТС спалені, шляхи знищені. Поля заблоковані мінами, засипані снарядами і патронами, заросли бур’яном.

Ремонт дороги Розмінування саперами залізниці

Знищено, спалено багато хат, крамниць. Фашисти винищили навіть домашню худобу. У тяжкий післявоєнний час великих прорахунків допустився й уряд. В сільському господарстві не впроваджувалося нічого прогресивного, виділялося замало коштів для відновлення колгоспів, не піклувалися про матеріальний стан жителів села. У той же час уряд ставив великі завдання перед колгоспами: збільшити врожайність і хлібозаготівлю, розширити посівні площі.

Заготівля зерна Косовиця в колгоспі

Голод 1946-1947 років

У 1946-1947 роках Україну і деякі райони СРСР охопив страшний голод.

Його причинами були:

1. сильна засуха, яка охопила 16 областей України весною-літом 1946 року ( у цей період не було дощів, зимові та ярові посіви загинули);

2. завищений план хлібозаготівель з боку держави (наприклад, потрібно було здати державі 400 млн. пудів зерна, а на Україні було зібрано лише 200 млн. пудів);

3. загальна зруйнованість війною колгоспів і підсобних господарств;

4. незначні капіталовкладення у с/г з боку держави, які складали лише 7-9% від потрібної суми.

В результаті у 1946-1947 роках голодувало близько 3 млн. чоловік. Керівництво країни мало піклувалося голодуючими, продовжуючи вивозити хліб за кордон, як гуманітарну допомогу Болгарії, Польщі, Румунії, Чехословаччині, Східній Німеччині. Лише одна Франція купувала зерно,

вчасно розраховуючись за нього.

1 секретар КП(б)У Микита Сергійович Хрущов - людина енергійна, ділова, хазяйновита, будучи далеко не кабінетним начальником, пробував допомогти людям. Не дивно, адже він сам був з родини звичайного шахтаря, що працював у Юзівці (Донецьк), з дитинства знав, що таке злидні, важкий батрацький труд на поміщика. Енергійний, імпульсивний за природою, він працював пізніше у Радах робітничих депутатів, брав участь у громадянській війні. А от освіти великої не мав, вуз так і не встиг закінчити. М.Хрущов часто виїжджав в окремі райони, де були труднощі з харчами, наказував підвозити допомогу, збирати факти про голодуючих. Він вважав голод «хворобою» від якої можна врятуватися. Неодноразово М.Хрущов звертався до Й. Сталіна( на що у ті часи наважувався далеко не кожен), телефонував, надсилав листи, телеграми з інформацією про голод, просив ввести «хлібні картки». Але Й.Сталін відповідав образливими телеграмами, називав Хрущова «сумнівним, м’якотілим типом», який «розвів у республіці ворогів – буржуазних націоналістів», що займаються шкідництвом.

М.С.Хрущов Л.М.Каганович Радянський агітаційний плакат про право на працю в СРСР

У березні 1947 року, Пленум ЦК КП(б)У, що відбувався за участю московських чиновників, постановив звільнити М.С.Хрущова з посади 1 секретаря ЦК КП(б)У(Хрущов залишився лише головою уряду УРСР).

1 секретарем КП(б)У був призначений Лазар Каганович, що займав цю посаду з березня по грудень 1947 року. Перебування Л.Кагановича на цій посаді звелося до переслідування партійних і радянських організацій, арештів і покарань, до форсованих хлібозаготівель. Це був вже третій приїзд Кагановича в Україну(1925-1928рр.; 1932 р.), але він, як і в інші рази залишив по собі кривавий слід. Каганович настільки загострив ситуацію, налаштував проти себе громадкість, що Сталін не наважувався надалі залишати його на Україні. У грудні 1947 року Л. Кагановича було відкликано до Москви. М.Хрущова було поновлено на посаді 1 секретаря КП(б)У.

Радянські агітаційні плакати , що закликали до виконання планів по с/г

З березня 1947 року в голодуючі райони вже почалася надаватися запізніла допомога. Для посівної компанії була надана позика – 35 млн. пудів насіння(60 тис. тон зерна). 3,5 млн. селян було врятовано і вони взяли участь у весняних польових роботах. Але усе ж близько 1 мільйона жителів села померло від голоду і хвороб. Урожай 1947 року був кращим, і голод було подолано.

Адміністративні заходи для зміцнення дисципліни

Одночасно уряд зайнявся зміцненням дисципліни в колгоспах. В зв’язку з тим, що багато молодих людей намагалося виїхати з сел на новобудови в міста, ЦК КП(б)У зобов’язувала партійні і радянські органи повертати колгоспників, що самовільно залишили колгосп. У 1947 році вийшов указ «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна» направлений проти розкрадачів, за яким передбачалося ув’язнення на строк 7-10 років з конфіскацією майна.

Радянські плакати 1940-1950 рр.

На вересень 1947 року в суди було направлено 10 тисяч таких справ. Також уряд СРСР пробував вести боротьбу з прогульниками та непрацюючими громадянами. 21 лютого 1948 року був введений в дію указ Верховної Ради СРСР «Про виселення з УРСР осіб, що злісно ухиляються від трудової діяльності, ведуть паразитичний спосіб життя». На колгоспних зборах обговорювали справи прогульників, п’яниць, гультяїв, визначали осіб, що виробили найменше трудоднів. До 1950 року суди УРСР оголосили 12 тисяч вироків стосовно таких громадян.

Проблеми с/г та шляхи їх вирішення Партія і уряд намагалися підтримати колгоспи, ліквідувавши причини подібних антисуспільних випадків. Але залишалося чимало проблем, серед яких головною була дуже мала оплата праці колгоспника. За один трудодень він отримував близько 1 кг зерна( у 1951 році – 1, 6 кг), а грошима – за 1 трудодень – 1 карбованець( у 1951 році – 1 крб., 60 коп.). Але траплялися й дуже бідні колгоспи, які взагалі нічого не платили своїм працівникам. Люди жили за рахунок присадибної ділянки, яку «нищила податкова політика». За дерева, кущі треба було платити, тому їх часто вирубували самі господарі. В колгоспах заважала також «методика Лисенка», авантюриста від біології, що пропонував інколи безглузді речі(див. наступні лекції). Не вистачало у післявоєнних колгоспах і техніки – тракторів, комбайнів, вантажних машин, тяглової сили, худоби, птиці. Багато полів після війни ще стояли не розміновані, нерозпахані. Лише у 1948-1950 рр. відбувається поступове відновлення колгоспів. Розширилися посівні площі, покращилися врожаї. Поступово розпочинається електрифікація сел, будуються автодорожні шляхи. Харків і Одеса поставляють в села нову техніку. Ціною надзвичайних зусиль простого народу, на кінець 4 п’ятирічки, в колгоспах і радгоспах вдалося досягти довоєнного рівня виробництва. У 1950 році валова с/г продукція становила 91% від рівня 1940 року. УРСР знову стає житницею Радянського Союзу.

4. Адміністративно-територіальні зміни

Західноукраїнське питання

Питання про західний кордон УРСР( як і усього СРСР) обговорювалися на Тегеранській(1943 р.), Ялтинській та Потсдамській конференціях (1945 р.).

Й.Сталін наполягав на «лінії Керзона», що гарантувало приєднання західноукраїнських та західнобілоруських до СРСР. Але Великобританія, США, емігрантський уряд Польщі у вигнанні відтягували це рішення, боячись зростанню впливу СРСР в Європі. Польський комітет національного визволення, ще у 1944 році підписав Люблінську угоду з СРСР про розділ земель. Договори 1945 -1951 років

Зростання впливу СРСР, як переможця у війні, беззаперечного лідера світової політики, лідера серед новоутворених соціалістичних держав Європи, змусили країни світу визнати низку нових договорів(див.таблицю):

Договір	Суть і наслідки
16 серпня 1945р. – радянсько-польський договір про державний кордон	Польща визнає входження до складу УРСР західних областей( що відійшли від Польщі у 1939-1940 рр.). Кордон встановлювався по «лінії Керзона» але з незначним відхиленням на 5 км на користь Польщі. Також на прохання Польщі СРСР передав 13 –км. територію в районі м.Крилів і річки Солонія. У 1946 році з Польщі до УРСР було переселено півмільйона осіб( в осн. – етнічні українці). Крихітні укр. території - частини Лемківщини, Холмщини, Надсяння залишилися за Польщею.
29 червня 1945 року – радянсько-чехословацький договір	Чехословаччина визнала факт входження Закарпаття до складу УРСР.
10 лютого 1945 року – радянсько-румунський договір	Румунія згодилася на приєднання Північної Буковини, Хотинщини, Ізмаїльщини до УРСР.
1951 рік – додатковий польсько-радянський договір	Польща запропонувала СРСР обмін: УРСР віддає Польщі Устрицький район Дрогобицької області, натомість до УРСР відходить Кристинополь(Червонград), що ввійшов до Львівської області .

Відбулася дуже важлива, епохальна подія. Нарешті, за багато століть, основна частина українських земель була зібрана воєдино і об’єднана в кордонах однієї держави – Української Радянської соціалістичної республіки, (що в свою чергу входила до СРСР). Об’єднана Україна приймає новий прапор, герб, виходить на міжнародну арену.

Операція «Вісла»(фото)

«Операція «Вісла» (квітень — липень 1947 p.). Українська Повстанська армія (УПА) продовжувала боротьбу проти нового польського режиму на західноукраїнських землях. У 1947 році уряд Польщі, після консультації з урядом СРСР проводить операцію «Вісла». Приводом для початку цієї репресивної акції польського уряду стала загибель у березні 1947 року у бою з формуваннями УПА заступника міністра оборони Польщі К. Свєрчевського. Одразу після цієї події польським керівництвом було прийнято рішення про виселення українців і членів змішаних українсько-польських сімей з українських етнічних та прилеглих земель (Посяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя) і поселення їх у так званих повернутих західних та північних районах з обов'язковим розпорошенням серед польського населення. Допомагали полякам у здійсненні операції «Вісла» чехословацька армія та окремі загони НКВС з СРСР. За польськими даними, депортовано було 140,5 тис. осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 осіб, а вбито понад 650 осіб.

Отже, у середині 40-х років частина західноукраїнського населення стало жертвою масових насильницьких депортацій, які до серпня 1946 року здійснювалися в напрямку УРСР, а з квітня 1947 року — у глиб Польщі. Суттю операції «Вісла» стало «очищення» теренів Південно-Східної Польщі від автохтонного українського населення та цілковита асиміляція українців-переселенців у польському середовищі.

5. Вихід УРСР на міжнародну арену у післявоєнний час

Міжнародна ситуація 1944-1945 років і Україна Міжнародна ситуація після Другої світової війни кардинально змінилася. Після поразки країн  фашистського  блоку  різко зросла політична вага і міжнародний авторитет країн - учасниць антигітлерівської коаліції, передусім СРСР і США. СРСР переміг у війні ціною величезних людських і матеріальних зусиль. Але під кінець війни СРСР мав вже неабиякий авторитет в світі, найпотужнішу в світі армію, яка могла змагатися тільки з однією армією на земній кулі - армією США. Тому на Ялтинській і Потсдамській конференціях 1945 року Радянський Союз впевнено заявив про себе як наддержаву, без якої неможливе вирішення післявоєнного устрою світу.

Як відомо, у лютому 1945 року проходила Кримська(Ялтинська) конференція. На ній, з подачі радянських представників В.Молотова і А.Громико, США і Великобританія зобов’язалися підтримати пропозицію СРСР стосовно прийняття УРСР і БРСР в члени Організації Об’єднаних націй(ООН). За роки війни зросли міжнародний вплив і авторитет УРСР, яка не тільки витримала основний тягар ворожої окупації, а й зробила вагомий внесок у боротьбі проти фашистської експансії. Утворення Наркомату закордонних справ УРСР повинно було продемонструвати світу реальність суверенітету УРСР. Під кінець війни, за прямої підтримки СРСР, в країнах Східної та Південно-Східної Європи, Китаї, Північній Кореї і Північному В'єтнамі до влади прийшли комуністичні партії. Поступово склався світовий табір країн соціалізму, (соціалістична співдружность).

Засідання комітету №1 на першій сесії ООН в Лондоні (крайній праворуч –Д.Мануїльський)

Україна і утворення ООН

Світ розколовся на два ворогуючих табори - країни західної демократії ( країни капіталістичного світу), очолені США, і країни, де при владі перебували комуністи (соціалістичні країни)на чолі з СРСР. Наприкінці 40-х років між ними розпочалася «холодна війна», гонка озброєнь, зокрема, ракетно-ядерних. Незважаючи на популярність лівих ідей, в деяких країнах Європи ще залишалися фашистські тенденції. Це загрожувало людству третьою світовою війною. Велику роль у відверненні загрози світової війни повинна була відіграти ООН.   6 травня 1945 року українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно включилася в роботу. Дмитро Мануїльський очолив 1-й комітет конференції, що мав підготувати текст преамбули (вступу) і першого розділу Статуту ООН. Членами різних комісій і комітетів були й інші представники української делегації — І. Сенін, О. Палладін, В. Бондарчук, М. Петровський, П. Погребняк. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і Соціальної ради, а 1948—1949 роках вона була постійним членом головного органу ООН — Ради Безпеки. Протягом другої половини 40-х - першої половини 50-х років УРСР вступила до таких міжнародних організацій як Всесвітня організація охорони здоров’я, Міжнародний союз електрозв'язку, Всесвітня метеорологічна організація, Всесвітній поштовий союз, ЮНЕСКО - організації 00Н з питань освіти, науки, культури. До 1950 року УРСР стала членом 20 міжнародних організацій, а з 1950 по 1956 року - ще 16 організацій.

Українська дипломатія у міжнародних відносинах 40-50-х років Українські дипломати була досить активними. У липні 1946 року УРСР вона бере участь у Паризькій мирній конференції, у лютому 1947 року укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією. На Дунайській конференції 1948 року, що розглядала питання про права судноплавства на Дунаї, українська делегація, підтримуючи СРСР, виступила проти збереження конвенції 1921 pоку, яка забезпечувала привілейоване становище в цьому регіоні недунайських держав — США, Англії та Франції.

Марка випущена на честь Української конференції прихильників миру П.Пікассо Голуб миру

У розпалі «холодної війни» представники УРСР увійшли до Всесвітньої Ради Миру. У вересні 1951 року у Києві відбулася перша Українська республіканська конференція прихильників миру. Україна підтримала прохання про вступ до ООН Цейлону та Лаосу. Українські дипломати у 50-х роках працювали в 16 міжнародних організаціях, підписали 60 мирних угод і конвенцій.

Але діяльність дипломатів УРСР відбувалася в рамках загального курсу зовнішньої політики СРСР. Фактично Україна була позбавлена ініціативи й вільного проведення дипломатичних переговорів і, що особливо важливо, вирішального значення як при укладенні, так і виконанні підписаних нею міжнародних договорів. 

Лекція 10. Радянізація західноукраїнських областей . Рівень життя і побут населення у 1945-1953 роках

1. Відновлення радянської влади в західних землях України

Сутність і задачі радянізації

Частина західноукраїнських земель була приєднана до СРСР ще за пактом Молотова – Ріббентропа у 1939-1940 роках. Але встановлений там радянський режим не встиг зміцнитися – завадила війна. Тому, після війни, партійні і державні керівники СРСР намагалися встановити на Західній Україні, (що раніше була під владою Польщі, Румунії, Чехословаччини та Угорщини) такий порядок, який діяв на іншій території Союзу – тобто провести радянізацію.

Радянізація включала в себе:

• встановлення соціалістичного устрою, ліквідацію буржуазних та відсталих феодальних порядків;

• створення радянських органів влади;

• проведення індустріалізації, колективізації і культурної революції, щоб підняти цей край до рівня розвитку інших регіонів УРСР;

• провести репресії проти невдоволених радянською владою(«знищити ворогів, експлуататорів»).

Пропагандистські і агітаційні плакати 40-х років

Адміністративні, соціально-економічні заходи

Задля реалізації цих планів, утворення органів радянської влади, у 1945-46 роках сюди було направлено близько 86 тисяч партійних робітників, спеціалістів різних галузей. Як правило це були вихідці зі східної частини території УРСР. Місцевим активістам –комуністам довіряли мало, надавали другорядні посади. Спочатку були створені місцеві органи влади у вигляді Рад( в основному в обкомах, міськкомах партії були українці-східняки і росіяни, західників було лише 12-15%). Згодом виникли партійні, комсомольські, профспілкові організації, що були фундаментом радянської влади. Серед соціально-економічних заходів було проведено:

• націоналізація промисловості, реквізиції банків у місцевої буржуазії;

• одержавлення житла в містах, сфери торгівлі, транспорту, лісів, надр;

• конфіскація великих маєтків, передача землі малоземельним і безземельним селянам;

• побудова нових підприємств(фабрик, заводів, шахт);

• організація колгоспів на Західній Україні.

Під час радянізації, західні українці, в цілому, вітали прогресивні перетворення. Вони отримали нові робочі місця, землі, мали безкоштовну медичну допомогу, вищу і середню освіту. Але, у той же час, насильницька колективізація та жорстка антицерковна політика, грубе нав’язування радянської ідеології викликали протест у населення, що майже нічого не знало про радянську владу, не звикло до неї. Часто, з боку радянських органів влади, мало місце грубе адміністрування, порушення усталених місцевих звичаїв, прав людини. Власників підприємств(буржуазію), господарів хуторів(куркулів), поміщиків, а також тих, хто не підтримував «совіти» радянська влада депортувала у віддалені райони СРСР(загалом переселено 900 тисяч осіб).

2. Доля Української греко-католицької церкви

Відносини УГКЦ і радянської влади

На Західній Україні дуже великий вплив мала Українська греко-католицька церква(УГКЦ), що об’єднала 5 млн. віруючих і 4400 церковних храмів. Після смерті 1 листопада 1944 року старого митрополита А.Шептицького, УГКЦ очолив Йосип Сліпий(1892-1985). Він став фундатором греко-католицької богословської Академії у Львові. Незважаючи на звинувачення УГКЦ стосовно її співробітництва з фашистськими окупантами, її представники пробували знайти спільну мову з радянською владою. Так, А.Шептицький привітав Червону Армію - переможницю, та особисто Й.Сталіна. Митрополит Й.Сліпий написав звернення до віруючих, де завірив про лояльність відносно радянської влади, закликав бандерівців, усіх вояків УПА «вернутися з неправильного шляху». До Москви була відряджена делегація, яка передала 100 тисяч карбованців в фонд Червоного Хреста.

Митрополит УГКЦ Йосип Сліпий Письменник і публіцист Ярослав Галан

Дискредитація УГКЦ і масові арешти священиків Спочатку радянська влада дозволила греко-католикам відправляти богослужіння. Але вже у квітні 1945 року засоби масової інформації (насамперед республіканські газети, журнали, радіо) розпочали кампанію дискредитації цієї церкви, що була звинувачена у співпраці з німецькими окупантами, організації опору радянській владі та у антиукраїнській діяльності. Також, у квітні 1945 року Й.Сталін затвердив план з 10-ти пунктів, опрацьований діячами української компартії, котрий закладав ліквідацію Греко-католицької церкви та посилення православних структур в Україні. УГКЦ розглядалася владою як головна перешкода на шляху радянізації, бо вона мала великий вплив на населення регіону, а деякі священики підтримували бандерівців. В ідеологічно-пропагандистському арсеналі проти УГКЦ були використані праці істориків та літературна публіцистика членів Спілки радянських письменників України. Так із серією памфлетів, спрямованих проти УГКЦ («З хрестом чи з ножем», «Присмерк чужих богів», «Годі!») виступив відомий львівський письменник-комуніст Ярослав Галан, працівник журналу «Вільна Україна». Після пропагандистської кампанії розпочалися арешти. За гратами опинилася уся верхівка УГКЦ на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Упродовж 1945 року до радянських в'язниць і таборів потрапило понад 800 греко-католицьких священиків. Храми, церковні архіви перейшли державі. На Закарпатті також було заарештовано 15 священиків Мукачівської єпархії, а хворий єпископ Г. Ромжа помер в лікарні за загадкових обставин. Сподівання духовенства й віруючих на захист з боку Риму, якому підпорядковувалася УГКЦ, та країн Заходу не справдилися.

Протопресвітер Г.Костельник – ініціатор обєднання УГКЦ і РПЦ Конференція у Львові присвячена спадщині Костельника(2008 рік)

Церковний Собор 1946 року у Львові і доля УГКЦ

Для остаточної розправи з УГКЦ було використано Російську православну церкву й частину греко-католицького духовенства, яку в атмосфері репресій , влада перетворила у знаряддя своєї антикатолицької політики. УГКЦ було запропоновано об’єднатися з Російською православною церквою(РПЦ). Було створено ініціативну групу, до складу якої увійшли відомі релігійні діячі Г. Костельник, М. Мельник, А. Пельвецький, що мала на меті розрив унії з Римом та возз'єднання греко-католицької церкви з Російською православною церквою. З 8 по 10 березня 1946 року відбувався Собор у Львові в храмі св. Юра, у якому взяли участь 214 священиків і 19 світських осіб. Згідно з рішеннями цього Собору Брестська унія 1596 року скасовувалася, а греко-католицька церква «возз'єднувалася» з Російською православною церквою. Організатор Собору єпископ Гавриїл Костельник розпочав видання «Єпархіального православного журналу», поміщав у ньому пояснення великих православних свят і свої давні праці, що привели його до усвідомлення і прийняття православ’я. У 1948 році він бере участь у урочистостях з нагоди 500-річчя автокефалії РПЦ у Москві. 20 вересня 1948 року, відслуживши молебню у Львівському Спасо - Преображенському соборі, Гавриїл Костельник, під час повернення додому, був застрелений . Вбивця, що здійснив два постріли, тут же був оточений натовпом віруючих і застрелився сам( за однією версією він належав до бандерівської групи Шухевича, за іншою – агент Ватикану). Г.Костельник причислений Православною церквою до числа мучеників за віру.

Митрополит Й. Сліпий перебував у радянських концтаборах майже 20 років і вийшов на волю 26 січня 1963 року, завдяки клопотанню Ватикану перед урядом СРСР, після чого виїхав до Риму. Впродовж кількох десятиліть греко-католицька церква в Україні перебувала під забороною й діяла у підпіллі. Легалізація її діяльності відбулася у листопаді 1989 року.

3. Індустріалізація, колективізація і культурна революція в західних регіонах

Основні перетворення на Західній Україні

Приєднавши Західну Україну, радянська влада взялася за повну соціально - економічну і культурну модернізацію краю. Розвиток цього регіону визнано приоритетним, тому виділено з держбюджету 10 млрд. карбованців. Створено спеціальну посаду заступника голови уряду УРСР в справах західних областей.

Продукція Львівського автобусного заводу Львівський автонавантажувач

Основні перетворення (див. таблицю):

1945-1959 рр.	Індустріалізація	до кінця 1945 року відбудовано, відремонтовано 1700 підприємств і 500 промислових артілей; модернізація старої промисловості; постачання спеціалістів різних галузей; освоєння місцевих природних ресурсів(лісова, деревообробна, нафтова галузі), переробка продукції на місці(а не вивіз у вигляді сировини); створення нової індустрії, побудова нових фабрик і заводів. В результаті на Зах. Україні виникли нові галузі: машинобудівна, приладобудівна, хімічна, електронна, швейна промисловості. Вже у 1949 році на Зах. Україні діяло 2500 великих і середніх промислових підприємств. Вперше в УРСР налагоджено випуск автонавантажувачів, почали виробляти автобуси ЛАЗ(Львівського автобусного заводу). Тисячі людей отримали роботу.
1945-1951 рр.	Колективізація	на базі великих поміщицьких маєтків були утворені радгоспи; об’єднання селянських господарств у колгоспи. У 1950 році вже діяло 7200 колгоспів, що об’єднували 1,5 млн. селянських дворів(93% від загальної кількості); створена мережа МТС з спец. політвідділами;
1945-1959 роки	Культурна революція	ліквідація неписьменності; створення нової системи середньої освіти(мережа україномовних шкіл); створення професійно-технічної освіти; продовження формування системи вищої освіти (Львівський, Чернівецький, Ужгородський університети); постачання кадрів(було направлено на роботу в західні регіони 50 тисяч вчителів); постачання підручників; безкоштовне медичне обслуговування(в край приїхали тисячі лікарів вищої і середньої кваліфікації).

Підсумки і недоліки радянізації

Таким чином, завдяки радянізації була побудована промислова основа краю. Більш ніж 2000 підприємств було побудовано, тисячі людей отримали роботу, стали соціальною базою радянської влади. Відбулася електрифікація краю. Виникло ряд нових галузей промисловості. Але варто відмітити незавершеність технологічного циклу в межах певного регіону. Домінувала важка промисловість, легка відставала. Часто виробництво було направлено на скоріше забезпечення населення потрібним товаром, від чого страждала якість товару. У 1951 році була також завершена колективізація сільського господарства регіону. Але створення колгоспів далеко не завжди здійснювалася на добровільній основі, що в майбутньому призведе до опору радянській владі. Колгоспи були поставлені бід тотальний контроль держави.

Культурна революція покінчила з неписьменністю, надала можливість молоді, літнім людям отримати освіту. В школах, вузах вивчалася й українська мова. Але, все ж значна кількість навчальних закладів з часом була русифікована, піддана надмірній ідеологізації.

До кінця 50-х років процес радянізації Західної України було завершено.

4. Боротьба загонів УПА з радянською владою

Роман Шухевич – керівник УПА

У 1946-1954 роках на Західній Україні тривала війна між УПА і спеціальними загонами НКВС, що мали завдання покінчити з опором у цьому регіоні. УПА контролювалася ОУН, центр якої знаходився за кордоном, на території Федеративної республіки Німеччини(ФРН), де

переховувався Степан Бандера(Попель).

Роман Шухевич - командир УПА(мал. і фото 40-х рр.)Степан Бандера – голова ОУН ( фото 50-х рр.) Головнокомандувачем УПА, головою проводу ОУН в Україні був Роман Йосипович Шухевич ( Чупринка)(1907-1950). Р. Шухевич народився у 1907 році у Львові (тоді – Австро-Угорщина), навчався в гімназії, згодом - у дорожньо-мостовому відділі Львівської політехніки. Захоплювався музикою. Служив у польській армії. Захопившись націоналістичними ідеями, став членом ОУН, керівником кількох замахів на польських урядовців. З початком Другої Світової війни він став прихильником тимчасового союзу з Німеччиною, задля визволення України. Став капітаном батальйону вермахту, керівником «Нахтігалю». Пізніше, брав активну участь у боротьбі УПА як проти німців, так і проти польського національно-визвольного руху і радянської влади.

Фото бійців УПА

Методи боротьби УПА

Очоливши після війни УПА, Р.Шухевич реорганізував великі загони (до 500 бійців) у більш дрібні «боївки», пропагандуючи любі засоби і методи боротьби (антирадянська агітація, нещадний терор, бойові дії партизанського типу). Загони УПА ховалися в лісах, горах у спеціальних схронах. Їжу здобували в основному нападами на магазини, та від селян, прихильників УПА( в народі вояків УПА називали «бандерівцями»). Зброю і боєприпаси інколи доставляли з-за кордону, але часто вони здобувалися при нападі на невеличкі червоноармійські частини. В містах «бандерівці» мали явочні квартири, схованки, радіостанції, друкарні. Загони УПА раптово нападали на села, містечка. Вони вбивали сільських активістів, місцевих партійних і державних працівників, українців, яких підозрювали в симпатіях до радянської влади, тих, хто вступив до колгоспу, інколи лікарів, вчителів. Траплялося знищували невеликі села, що визнали радянську владу, тобто їх боротьба з відчаю перебирала міру. В містах проводили акції саботажу, диверсії, терористичні акти, розклеювали листівки. Інколи проводилися відкриті бої з загонами НКВС, червоноармійськими частинами.

Б.Ступка у ролі вояка УПА О.Звонаря В полоні у «бандерівців»(кадри з фільму Ю.Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою»)

Приклади акцій УПА

У лютому 1946 року діяльність УПА була направлена на зрив виборів до Верховної Ради СРСР. Розповсюджувалися листівки, у яких презирливо говорилося про «сталінські вибори», оголошувався їх бойкот. В селі Зашків одну активістку знайшли повішеною, з запискою «буде з кожним, хто агітує голосувати». У відповідь радянська влада направила в села Західної України спецзагони НКВС і винищувальні батальйони. Дрібні групи УПА вели перестрілку з засідок, уникаючи відкритих бойових дій і ховалися в лісах. Протягом 1946 року «бандерівцями» було здійснено 1619 акцій (раптові бої, диверсії, терор). Друга хвиля виступів була пов’язана з виборами до Верховної Ради УРСР на початку 1947 року, яким вояки УПА теж намагалися перешкодити. За три місяці УПА провели 272 акції як проти радянської влади, так і проти польської( у 1947 році вбили заступника міністра оборони Польщі Кароля Сверчевського на Лемківщині). Польський уряд вимагав від СРСР вирішення проблеми «тероризму бандерівців».

У 1947 році проводиться операція «Вісла»(див. попередню тему).

Посилення боротьби радянської влади з УПА

5 квітня 1947 року ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про посилення боротьби з залишками банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР». У 1947-1948 роках кількість військово-чекістських операцій, проведених радянською владою, значно зросла. Було вбито М.Арсенича, одного працівників «Служби Безпеки ОУН». Офіцери НКВС виявляли «бандпособників»(родичів членів УПА, тих хто їх підтримував).Близько 27 тисяч родин у 1947 році було вислано у віддалені райони СРСР. Щоб захистити мирних жителів сел, колгоспників від УПА, створювалися з місцевих жителів загони «яструбків». Це були як правило молоді селяни, робітники, активісти, демобілізовані солдати і офіцери Червоної Армії.

Актор В.Фокін у ролі «яструбка» Івана Капелюха у фільмі Л.Осики «Тривожний місяць вересень»

Вони охороняли колгоспників, установи, давали відсіч у випадку нападу бойовиків УПА. У 1948 році кількість загонів УПА значно скоротилася. але вони ще діяли у 13 областях УРСР. У 1949 році вони здійснили вбивство відомого письменника, публіциста Ярослава Галана. Щоб дискредитувати радянську владу, окремі групи УПА переодягалися у форму радянських міліціонерів, червоноармійців, грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували худобу. У відповідь МДБ УРСР теж почало створювати «лжебандерівські загони» і чинити розбій серед населення. Але тут таки відмовилися від цього способу боротьби, бо місцеве населення, швидко розпізнавали «хто є хто». У березні 1949 року керівники МДБ УРСР заборонили подібні засоби боротьби. У 1949 році, до Львова прибув один найвідоміших офіцерів розвідувально-диверсійного відділу МДБ СРСР, начальник відділу по диверсійній роботі за кордоном Павло Судоплатов. Завдяки його енергійній діяльності десятки радянських агентів проникли в УПА та у закордонні центри ОУН.

Офіцер МДБ, розвідник П.Судоплатов Василь Кук - останній командир УПА (фото 1944 і 2004 рр.)

Загибель Шухевича і затухання боротьби

Під жорстким тиском силових структур радянської влади, ряди УПА поступово ріділи. Селяни відмовлялися надавати їм їжу, а загони МДБ відсікали від сел та містечок. У схронах повстанців було вогко і холодно, багато бійців УПА хворіли. Сили їх були підірвані. Поступово почалися здачі в полон. Органи радянської влади обіцяли за явку з повинною амністію.

5 березня 1950 року у селі Білогорща, біля Львова, загинув у перестрілці командир УПА Роман Шухевич. Новим командиром став Василь Кук, але сама боротьба вже пішла на спад. Дрібні групи ще чинили слабкий опір. У 1954 році в полон було захоплено В.Кука. Після цього спостерігаються лише одиничні акції УПА. Останньою жертвою бойовиків став оперуповноважений УКДБ на Тернопільщині, 22-річний лейтенант В.Стороженко. Вбивця, агент ОУН П.Пасічний і його підручний, були знешкоджені у 1960 році, під час оперативної операції біля хутора Лози на Тернопільщині. Щоб назавжди припинити націоналістичний опір, в Західну Німеччину було послано радянського розвідника Б.Сташинського. 15 жовтня 1959 року, у Мюнхені, він вбив С.Бандеру зі спеціального пістолета, що стріляв отрутою.

Антирадянський рух опору у післявоєнний час мав значний резонанс в суспільстві. Жорстокість і безкомпромісність боротьби, що часто мала й братовбивчий характер, призвела до чималих жертв, як серед військових, так і серед мирного населення. За деякими даними за 1944-1955 роки загинуло до 31 тисячі радянських військових і мирних жителів й до 156 тисяч учасників націоналістичного підпілля. 76 753 особи прийшли з повинною до радянських органів.

5. Рівень життя і побут населення у 1945-1953 роках

Демографічні зміни Закінчилася війна. Повертались до мирної праці демобілізовані з лав Радянської Армії . Поверталися й ті люди, що жили і працювали під час війни на сході СРСР, у тилу «кували перемогу». Через деякий час повернулися й ті, що знаходились на примусових роботах в країнах фашистського табору, або в полоні у гітлерівських концтаборах. Демографічне становище республіки було складне. Значно впливала на міграційні процеси депортація (примусове виселення з міст постійного проживання осіб, що були визнані соціально небезпечними), етнічні чистки, що їх проводило сталінське керівництво (виселення кримських татар, німців, поляків, угорців та інших народів), та польський уряд ( у результаті проведення операції «Вісла» 520 тис. українців переселилися з території Польщі). Існував також план Сталіна про виселення з УРСР більшості того населення, що перебувало в окупації, але цей план вождь скасував. Також, в Украї­ну прибули працівники, партійні діячі з інших республік СРСР для здійснення відбудови і радянізації західних областей. Таким чином, через демографічні зміни 1940-х років, населення республіки в 1951 році становило 37,2 млн. чоловік, це на 4,1 млн. менше, ніж у довоєнному 1940 році. Суттєвий вплив на демографічні процеси мали післявоєнна Відбудова й подальший розвиток промисловості, які прискорили процес урбанізації і сприяли скороченню сільських жителів.

Жителі міста післявоєнної доби Умови життя в містах Війна і повоєнна розруха призвели до катастрофічного падіння рівня життя населення. Не вистачало харчів і найнеобхідніших речей. Справжнім дефіцитом стали цукор і соняшна олія. Гостро стояла проблема безпритульних дітей, злочинності, житлова проблема тощо. Люди жили у тимчасових будинках, бараках, підвалах, у переповнених комунальних квартирах. Важко було з роботою(руйнація підприємств), з транспортом. В держбюджеті не було достатньої кількості коштів на легку промисловість. Це зумовило гостру нестачу найнеобхіднішого. Значна частина мешканців міст змушена була вести підсобне господарство, щоб забезпечити сім’ю продуктами харчування. Але, з 1945 по 1951 рік міста поступово воскресали з руїн. Відновлювалися дороги, міський транспорт, водогін, електромережа, комунальна служба. В магазинах з’явилися продукти, необхідні товари. Але умови життя залишалися важкими. Побутова невибагливість, скромність стали нормою. Умови життя на селі Як не важко було жити у містах, усе ж це не йшло в ніяке порівняння з селом. Багато сел були спалені фашистами, поля не розорані. Вже з 1945 року поступово відновлюютьсяся домівки селян, колгоспи. Але техніки не вистачало. Колгоспи були дуже бідними. Лише у кожному п’ятому колгоспі робота на полях і фермах оплачувалася, у більшості інших колгоспів за відроблені трудодні селяни отримували мізерну оплату, прожити на яку було дуже важко. Якщо зібрати усю зарплату, що колгоспник отримував за рік, то йому б вистачило на костюм і черевики. Єдиним засобом виживання для селян були присадибні ділянки(городи). Але існували різні податки, наприклад, на плодові дерева, виплатити які було дуже важко. Зі свого господарства селянин мав віддати певну кількість молока, м’яса, шерсті, яєць тощо. І тільки після сплати податків він міг продати залишки. У 1947 році був збільшений податок з ринкової торгівлі. Таким чином, на 1950 рік селянин сплачував податків у 4 рази більше, ніж у 1940 році.

Жителі села у післявоєнний період Виїхати з села до міста було майже неможливо: селяни не мали паспортів, тому не могли в місті прописатися, поступити на роботу, чи на службу. Єдиний вихід був у молодих хлопців, які відслужили армію: вони могли влаштуватися на роботу в місті. Деякі молоді люди з села могли виїхати в місто на навчання. Окремих людей з села ще у 1944-1945 роках забрали в міста, на Донбас на відбудову. Найчастіше ці люди залишалися в містах до кінця життя. Грошова реформа 1947 року У грудні 1947 р. була прийнята Постанова Ради міністрів СРСР про відміну карток на продовольчі й промислові товари та перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Водночас із скасуванням карткової системи було проведено грошову реформу1947 року, що мала на меті ліквідувати на­слідки війни в фінансово-грошовій сфері та упорядкувати всю фінансову систему. З одного боку, вона привела грошову масу, що перебувала в обігу, у відповідність до потреб господарства. З іншого — вона призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми. По вкладах в ощадних касах у розмірі до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався 1:1, по вкладах від 3 до 10 тис. крб. було проведено скорочення заощаджень на третину, а понад 10 тис. крб. — на дві третини. Особливо болюче реформа вдарила по селянству, яке знову було ошукане державою. В умовах повної відсутності установ ощадбанку на селі обмін грошей, що зберігалися у населення вдома, здійснювався у розрахунку 1:10. Ці реформи мали неоднозначні наслідки. З одного боку, скасування карткової системи було явищем позитивним, яке свідчило про певну стабілізацію народного господарства. Проте після 1947 року заробітна плата більшої частини населення суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричі перевищували довоєнний рівень. Унаслідок цього склалась парадоксальна ситуа­ція: післявоєнні прилавки ломилися від делікатесів (ікра, риба, м’ясо­продукти тощо), але ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було. Таким чином, відбудова не сприяла зростанню життєвого рівня населення, відклала вирішення соціальних проблем на наступні десятиліття. Але водночас ми спостерігаємо поступове відновлення усього, що зруйнувала війна.

Лекція 11. Культурне життя в УРСР у другій половині 40-х – на початку 50-х років

1. Умови розвитку культури

Процеси у радянському суспільстві

Перемога СРСР у війні посилила у радянському суспільстві наступні процеси:

1. з одного боку, зміцнення тоталітарного режиму (адже народ часто бачив запорукою перемог - радянський, соціалістичний устрій країни, багато хто пов’язував перемоги над фашизмом з діяльністю Й.Сталіна і Комуністичної партії СРСР);

2. з іншого боку, зростання суспільної свідомості народу, що на своїх плечах виніс усі труднощі війни;

3. війна значною мірою підірвала ідеологію «гвинтика»: перемогти ворога можуть лише самостійно мислячі люди, а не сліпі виконавці волі диктатора-вождя. У людей з’явилося почуття самоповаги, гордості, відчуття господаря своєї країни, історії;

4. перебування радянських людей за кордоном (наприклад, під час визвольного походу 1944-1945 років), знайомство з західним способом життя, окремими демократичними цінностями, призвели до критичних оцінок, радянського суспільства, влади;

5. знайомство з більш вільною, демократичною західною культурою, призвело до бажання творців розширити кордони в культурі, мистецтві СРСР, використовувати кращі засоби, прийоми світової культури.

«Ждановщина»

Після війни народ був переконаний, що після величезних жертв у війні і перемоги над ворогом, він заслуговує на поліпшення матеріального становища і на справедливий демократичний лад. У відповідь сталінський режим вдався не до реформ, а до жорсткого контролю над суспільством, особливо в царині ідеології. Це пояснювалося тим, що під час війни багато радянських людей перебувало під впливом «буржуазних ідеологій». Якісь прояви національної самосвідомості, критичний підхід до явищ суспільного життя кваліфікувалися як антирадянщина, буржуазний націоналізм. Це загрожувало людині моральним і суспільним приниженням, а часто й репресіями.

Наприкінці 40-х років виникло таке явище, як «ждановщина».

Це була політика контролю і репресій в сфері науки і культури. Названа за призвіщем відповідального секретаря з питань ідеології Андрія Жданова.

А.Жданов і його приплічники встановили тотальний контроль над мистецтвом, літературою, що призвело до її збіднення, до появи сірих, незначних, відверто пропагандистських творів. Гальмувала розвиток культури також загальна зруйнованість культурних і освітніх закладів, вивіз німцями за кордон багатьох матеріальних і культурних цінностей, слабке фінансування цієї сфери.

2. Відновлення народної освіти

Розбирання руїн і відновлювальні роботи Відновлення зруйнованих закладів освіти Після визволення території України від німецько-фашистських загарбників розпочалося відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ. Набув поширення рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами, засобами, руками самого населення. Працювали вчителі, батьки, діти, їм допомагали робітники заводів, фабрик, будівельники. До 1950 року , було не тільки відновлено мережу довоєнних шкіл і вузів, а й споруджено 1300 нових шкіл. Внаслідок проведеної після війни реорганізації, кількість вищих навчальних закладів в УРСР зменшилася, тоді як кількість студентів на 1956 рік зросла з 99 до 325 тисяч. Щоправда, майже половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях. Викладання в більшості вузів велося російською мовою. Проблеми школи Школи не могли охопити усіх дітей, доводилося організовувати навчання у дві, а інколи й у три зміни. Важка ситуація була з сільськими школами, що розміщувалася у приміщеннях, які були мало пристосовані для занять. Часто в них було холодно, не підключено опалення, тому під час занять топили піч. Багато дітей вимушені були ходити до школи у сусідні райони. Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах, та навчальному обладнанні. Для матеріальної підтримки тих, кого батьки не могли забезпечити мінімумом необхідного для навчання, створювався Фонд Всеобучу. За багато років він допоміг дітям з незабезпечених сімей харчуванням, одягом, взуттям, шкільним приладдям, підручниками. Труднощі, що стояли перед освітньою системою, призвели до запровадження вечірніх шкіл. Потрібно було дати освіту тим, хто з-за війни не встиг її отримати ( робітники, селяни). Були засновані також курси для дорос­лих, професійні заочні школи.

Зустріч Нового 1952 року Реформа освіти і русіфікація Реалії часу потребували освічених людей. У 1953 році було здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти. Для цього у 1955 році було побудовано 1300 нових шкіл на 400 тисяч місць. Була відновлена робота піонерських та комсомоль­ських організацій. Найважливішим покликанням школи вважалося виховання відданості ідеалам комунізму, працелюбності і порядності. У повоєнні роки починається процес неухильного скорочення україн­ських шкіл. Так, з 1948 р. по 1954 р. кількість українських шкіл зменшилася з 26 до 25 тис. На 1953 рік в українських школах навчалося 1,4 млн. дітей, а в російських і змішаних — 3,9 млн. Реорганізовувалися національні школи, як-от польські, угорські, румунські тощо. Усі вони були перепрофільовані на російські.

Русифікація торкнулася в основному міських шкіл. Найбільше чисто українських шкіл залишалося на Західній Україні та у сільській місцевості.

3.Досягнення і проблеми української науки

Окремі досягнення української науки

біохімік О.В. Палладін Конструктор С.П.Корольов Електрозварювальник Є.О.Патон

У 1950 році кількість науково-дослідних установ в Україні становила 462, а чисельність працівників у них досягла 22,3 тисячі чоловік. Поступово зміцнювалася матеріально-технічна база, зростав науковий потенціал. Головною науковою установою України залишалася Академія Наук УРСР, яку очолював відомий біолог Олександр Палладін. На ниві науки українські вчені мали певні досягнення. Так, у 1946році, саме на території УРСР було запущено перший в СРСР атомний реактор. Завдяки зусиллям видатного українського вченого Сергія Лебедєва, в Інституті електротехніки АН УРСР було створено лабораторію моделювання обчислювальної техніки, що започаткувала дослідження в галузі кібернетики.

Перше покоління ЕОМ Звариний міст через Дніпро У 1948-1951 pоках тут створюється перша в СРСР мала електронно-обчислювальна машина «МЕОМ», що на той час відповідала рівню світових стандартів. Учені Інституту електрозварювання АН УРСР удосконалили і запропонували для масового впровадження в практику автомати зварювання металу під флюсом. Цей метод, розроблений під керівництвом відомого вченого Євгена Патона докорінно змінив технологію багатьох галузей виробництва, сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшенню випуску металопродукції. Нова технологія була з успіхом застосована при спорудженні газопроводу «Дашава-Київ», де 80% стиків труб було зварено автоматами під флюсом. У 1953 році було побудовано найбільший у ті часи суцільнозварний міст через Дніпро – понад 1,5 кілометри.

кібернетик С.О.Лебедєв Т.Лисенко(кр. праворуч ) і 1 секретар КПУ М.Хрущов оглядають поле

Видатний вчений з України(родом з Житомира) Сергій Корольов у 1956 році стає генеральним конструктором космічних кораблів.

Почали виходити журнали «Економіка України», «Український історичний журнал», «Радянське право». В окремих галузях – ракетно-космічна техніка, фізика кристалів, літакобудування, танкобудування, УРСР досягла значних успіхів.

Втрати в науці

Але практично усі видатні досягнення науки і техніки мали місце лише в галузях, що стосувалися воєнного, або суміжного з ним виробництва.

Існуюча в УРСР система керівництва наукою створювала умови для засилля посередностей, людей споживацького гатунку, користолюбців, авантюристів. Унаслідок цього деякі перспективні напрями наукових досліджень, зокрема генетика, були оголошені ідеалістичними, «лженауковими». Так, у 1948 році, на серпневій сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук, підтриманий верхами, у тому числі й Й. Сталіним, невіглас і шахрай Трохим Лисенко після довгої боротьби, що почалася ще в 30-ті роки, здобув остаточну перемогу над своїми науковими опонентами. Почалися переслідування і розправи, жертвами яких стали також вчені, що працювали на Україні. У Харкові були звільнені з роботи завідуючий кафедрою генетики і дарвінізму університету професор І. Поляков і професор сільськогосподарського інституту С. Делоне. Зазнали утисків і переслідування видатні біологи Третьяков, Гришко, Шмальгаузен. Лисенко оголосив ген міфічною часткою, обіцяв Сталіну за допомогою власної методики(схрещення рослин, яровизація) вивести «надовочі» і «надфрукти», щоб вирішити усі проблеми сільського господарства. Розгром генетики, що отримав назву «лисенківщина», став однією з ганебних сторінок в історії біологічної науки. Він спричинив відставання Радянського Союзу в цій галузі у наступні десятиліття. Під гостру критику неодноразово попадала й кібернетика, що заважало продуктивній праці вченого С.Лебедєва.

біолог Трохим Лисенко біолог Іван Шмальгаузен історик Микола Супруненко

У 1947 році вийшла постанова ЦК КП(б)У «Про помилки і погану роботу Інституту історії Академії Наук УРСР». Праці відомих істориків К.Гуслистого, М.Супруненка, М.Петровського були заборонені зі звинуваченнями у «антимарксистських поглядах» , «націоналізмі», «пропаганді релігії» тощо. Таким чином, у післявоєнні роки розгул «жданівщини» на деякий час загальмував розвиток української науки.

4. Стан літератури і мистецтва в роки «ждановщини»

Вимоги партії і уряду до діячів літератури і мистецтва

З 1946 по 1949 рік відбувається посилення контролю партійного апарату над літературою і мистецтвом. Відповідальний секретар з питань ідеології Андрій Жданов і партія висунули діячам літератури і мистецтва наступні вимоги:

Андрій Жданов Журнал «Звезда» Журнал «Перець» Постанови ЦК ВКП(б)

• беззастережно дотримуватись класового підходу і принципу партійності в творчому процесі;

• правильно відображати радянську дійсність, не допускаючи карикатурності, глумління над радянським народом (часто це означало лакування радянської дійсності, однобічний її показ);

• не допускати в художніх творах безідейності, формалізму, космополітизму (тобто не можна приділяти увагу лише загальнолюдським цінностям , на відміну від вітчизняних й байдуже ставитися до Батьківщини, до її культурних традицій, надбань);

• не допускати вільнодумства і націоналізму.

Постанови ЦК ВКП(б)

поетеса Анна Ахматова письменник - сатирик Михайло Зощенко композитор Костянтин Данькевич

«Ждановщина» розпочалася з Постанов ЦК ВКП(б) стосовно тих чи інших літературно-мистецьких творів (див. таблицю):

Серпень 1946 року – Постанова про журнали «Звезда» і «Ленинград»	Критика була спрямована проти творів А.Ахматової і М.Зощенка. Сповіщалося, що поетеса Анна Ахматова пише «пусті, песимістичні твори, що чужі нашому народові», а прозаїк Михайло Зощенко – «аполітичні, грубі, безідейні твори, що дезорієнтують нашу молодь». Цих авторів перестали друкувати.
Вересень 1946 року – Постанова про кінофільм «Велике життя – 2 серія»	Критика спрямована проти 2 частини фільму, де було показано відновлення Донбасу під кінець війни. Основні звинувачення: «недостатньо показано розмах відбудови усього Донбасу, герої фільму показані відсталими, малокультурними людьми, з низькими моральними якостями». Фільм було заборонено. Також критиці піддано 2 частину фільму «Іван Грозний» за невірне тлумачення образу царя.
1946 рік – прийнято цілий ряд Постанов: «Про журнал сатири і гумору «Перець»; «Про журнал «Вітчизна»; «Про репертуар драматичних театрів УРСР» тощо	Усі ці Постанови супроводжувалися чисельними критичними статтями в газетах і журналах, зборами митців, «проробками» письменників, артистів, художників. Наприклад, про журнал «Вітчизна» було сказано, що редакція його допускала публікацію творів буржуазно-націоналістичного характеру, що пропагандують антинародність, аполітичність, міщанські погляди на життя. Репресій не проводилося, але авторів не друкували, звільняли з роботи, накладували стягнення, критикували в пресі тощо.
Лютий 1948 року – Постанова «Про оперу В.Мураделі» «Велика дружба»	Цей музичний твір критикували за «формалізм у музиці», використання чужих музичних засобів, що різко відрізняються від традицій народної російської музики, а також за розпалювання ворожнечі між народами Північного Кавказу. До 50-х років оперу було заборонено.
Жовтень 1951 року - засудження у пресі опери К.Данькевича «Богдан Хмельницький»	В першу чергу критикували авторів лібрето до опери О.Корнійчука і В.Василевську, за те, що вони «недостатньо показали прогресивну роль» царя Росії у долі України, що була врятована від панської Польщі; що у лібрето мало народних героїв. К.Данькевич отримав звинувачення за надмірне захоплення американською музикою. У 1958 році уряд визнав критику опери несправедливої і її постановка була відновлена.

Сцени з опери К.Данькевича «Богдан Хмельницький»

Критика творів українських письменників

У березні 1947 року на Україну 1 секретарем КП(б)У був направлений вірний сталінський поплічник Лазар Каганович. Літературний критик Стебун звернувся до нього зі скаргою про важку ситуацію, що склалася у Спілці письменників України. У вересні 1947 року відбувається Пленум Спілки письменників УРСР, на якому звинувачували письменника Івана Сенченка, як послідовника М.Хвильового, у ворожому ставленні до радянської влади( у творах Сенченка «Його покоління», «Кінчався вересень 1941 року»), критикували редакційну колегію журналу «Дніпро»( в особі Андрія Малишка), а також твори П.Панча, І.Неходи, В. Сосюри, М.Рильського, Ю.Яновського інших.

Іван Сенченко Юрій Яновський Володимир Сосюра Максим Рильський

Найбільш гострій, розгромній критиці з 1946 по 1951 рік були піддані твори наступних українських авторів(див. таблицю):

Автор, твір	Суть критики
Олександр Довженко кіноповість «Україна в огні»	Звинувачували автора у буржуазному націоналізмі, у показані героями повісті лише українців( «Де дружба народів СРСР?»), у тому, що в повісті зовсім не має слів про радянську владу й про Й.Сталіна, що сцени повісті занадто песимістичні, драматичні тощо.
Остап Вишня Збірка оповідань «Мисливські усмішки»	В газеті «Правда» з’явилися звинувачення у відході письменника від реальності, у аполітичності, нехтуванні радянською ідеологією, у «політичних помилках». Книга названа «шкідливою, ідейно порочною».
Максим Рильський Поема «Я – син країни Рад»; збірки «Вірність», «Чаша дружби»	Поему «Я – син країни Рад» звинувачували у «націоналізмі», «петлюрівщині», що немовби навіть у самій назві твору є натяк на прославлення буржуазної Центральної Ради.В інших віршах вбачали помилки «буржуазно-націоналістичного характеру». М.Рильського критикував особисто І секретар ЦК КП(б)У Л.Каганович. Письменник мало не був виключений з партії, від арешту його врятував М.Хрущов.
Юрій Яновський Роман «Жива вода»(«Мир»)	Книгу звинувачували у тому, що вона невірно показує післявоєнне село, його відновлення. «Ваша книга переповнена інвалідами, навіщо ви любуєтесь людським нещастям?». «Село – голе і босе, а місто одягнене, чому ви протиставляєте місто – селу». «Весняний десант птахів з-за моря» - це езопова мова? Чиїх парашутистів з-за моря ви чекаєте?». Яновський був змушений переробити роман, він вийшов під назвою «Мир». Від арешту Яновського врятував М.Хрущов.
Володимир Сосюра Вірш «Любіть Україну»	Критики вірша писали: «Яку Україну оспівує Сосюра? Під такою «творчістю» підпишеться і Петлюра…». Щоб відмести від себе звинувачення у націоналізмі, Сосюра у 1951 році був змушений у листі в газету «Правда» покаятися. Вірш було «реабілітовано» лише у 1956 році, після ХХ з’їзду КПРС.

Українську літературу від повного розгрому врятувало лише повернення у грудні 1947 року Микити Хрущова на посаду І секретаря ЦК КП(б)У ( замість Л.Кагановича). Хрущов хоч і не був здатний повністю припинити огульну критику літераторів, але пом’якшив її. У задушливій атмосфері тотальної несвободи митці були змушені створювати апологетичні, славословні твори, що були віддалені від реалій життя.

5. Окремі досягнення в галузі літератури і мистецтва у 40-50-х роках

Післявоєнна проза і поезія

Центральними темами основної маси творів мистецтва стали проблеми людини та її виробничої діяльності , боротьби за мир у світі, за солідарність трудящих світу у протистоянні паліям війни. Частину творів було присвячено подвигу радянських воїнів. Хоч радянські письменники були вимушені працювати у вузьких рамках «соцреалізму», їм вдалося створити ряд яскравих творів.

В творах Олеся Гончара поєднувалися ліризм, романтична піднесеність з глибоким реалізмом. В повісті «Земля гуде»(1947) розповідається про подвиги полтавських комсомольців – підпільників у роки Великої Вітчизняної війни, зокрема героїні Лялі Убийвовк. У трилогії «Прапороносці»(1949) показано шляхетність, мужність і героїзм радянських воїнів, що визволили Європу від фашизму.

Олесь Гончар і Олександр Довженко Поет А.Малишко і композитор П.Майборода

Життєві, епічні твори писав Михайло Стельмах. Він розпочав роман – епопею «Велика рідня», опублікувавши І частину « На нашій землі»(1947).

Продовжував творчу працю Юрій Яновський. Він переробив повість «Жива вода» у роман «Мир»(1956), де показав труднощі відновлення українського села у післявоєнний час. Долю людей у окупованій фашистами Україні описують його короткі новели, що ввійшли у цикл «Київські оповідання»(1949).

Михайло Стельмах Юрій Збанацький Остап Вишня

У післявоєнний період Олександр Довженко пише найчарівніший свій твір «Зачарована Десна»(1945; 1956), пише ряд оповідань, кіноповісті «Повість полум’яних літ», «Поема про море».

Попри усі «жданівські» заборони розвиваються сатира і гумор. У чудову збірку Остапа Вишні «Зенітка»(1947) ввійшло відоме оповідання і ряд нових гумористичних творів. Проти пережитків приватно-власницької психології і моралі спрямовані книги Вишні «Самостійна дірка»(1945), «Вишневі усмішки»(1950).

Після війни на літературну ниву виходять й молоді прозаїки : В.Кучер(роман «Чорноморці»), Ю.Збанацький (повість «Таємниця Соколиного бору»), Ю.Дольд-Михайлик (пригодницький роман «І один у полі воїн»). Яскраво була представлена в українській літературі й історична проза: Н. Рибак «Переяславська Рада», А.Хижняк «Данило Галицький», Ю.Мушкетик «Семен Палій», П.Панч «Гомоніла Україна» інші.

Український поет Володимир Сосюра створив збірку «Щоб сади шуміли»(1947), удостоєну Сталінської премії І ступені(дивно, що з цієї збірки критикувався лише один вірш«Любіть Україну»), представив читачу нові збірки «Зелений світ»(1949), «За мир»(1953).

Поет-новатор Павло Тичина у своїх віршах «Живи, живи, красуйся»(1948), «І рости і діяти»(1949) використовував поетичні багатства народної пісні. Не дивно, що ряд його віршів було покладено на музику. Поет також виконував нелегку місію міністра освіти УРСР, голови Верховної Ради УРСР.

Поет Андрій Малишко публікує фронтові поеми і вірші «Прометей»(Державна премія 1947 року), «Сини», Марія», «Ярославна». У збірці «За синім морем»( Державна премія 1951 року) поет показує свої враження від поїздки до США, критикує капіталістичну дійсність. Його поезія романтично збагачена, музична, перекладена багатьма мовами світу.

Важкий шлях пройшов Максим Рильський. Його післявоєнні збірки «Вірність»(1947), «Чаша дружби»(1946) безпідставно критикувались, у віршах вбачали помилки «буржуазно-націоналістичного характеру». Але його перекладацька діяльність була гідно оцінена. За переклад «Пана Тадеуша» А.Міцкевича він отримує Сталінську премію. Відомі його переклади творів В.Гюго, В.Шекспіра, О.Пушкіна, Вольтера, М.Гоголя, М.Некрасова, інших.

Тетяна Яблонська «Хліб» Тетяна і Олена Яблонські

Театр, музика і живопис

Незважаючи на усі заборони, традиційно на високому рівні залишався театр. Більше п’єс ставилося на сучасну і воєнну тематику, також були вистави історичного характеру. Видатними майстрами сцени були Н.Ужвій, Г.Юра, М.Литвиненко-Вольгемут, В.Козак. Популярними стали п’єси Ю.Яновського - «Дочка прокурора», О.Корнійчука - «Калиновий гай», «Макар Діброва», Я.Галана – «Під золотим орлом». Українці полюбили опери «Молода гвардія» Ю.Мейтуса, «Б.Хмельницький» К. Данькевича, «Червона калина»О.Рябова, балет М.Скорульського «Лісова пісня». З новими творами виступили також композитори Платон і Георгій Майбороди, Л.Ревуцький, О.Штогаренко. Виконувалося багато помпезних хорових патріотичних творів.

Всесвітньовідомим став знаменитий співак оперної сцени, з унікальним, сильним голосом Борис Гмиря. Серед живописців перш за все своїми унікальними роботами виділяється молода Тетяна Яблонська, у якої з студентських років було вже чимало виставок у багатьох містах СРСР і Європи. Найвідомішим полотном став «Хліб»(1949). Але картина «Перед стартом»(1947) була піддана критиці «за формалізм». Кінематограф

Після війни коштів на кіно виділялося замало, тому кількість фільмів скоротилася. Ті, що були у виробництві, як правило були воєнно-патріотичної, історико-революційної та історично-біографічної тематики. Знімалися й фільми на виробничу тематику, соціально-побутові комедії. Частина українських режисерів працювали на кіностудіях союзних республік СРСР та на «Мосфільмі». У ВДІКу викладав знаменитий Олександр Довженко. Серед його учнів були в майбутньому відомі режисери С.Параджанов, С.Бондарчук, Є.Матвєєв, О.Алов. Сценарії «Тарас Бульба», «Україна в огні» Довженку так і не вдалося поставити. Добився лише постановки кольорового фільму «Життя у цвіту» («Мічурін»), про відомого біолога – експериментатора.

« Мічурін» «Поема про море» «Подвиг розвідника» На початку 50-х років О.Довженко став працювати над фільмом «Поема про море», присвяченому будівництву гідроелектростанції у Каховці. Але режисеру не судилося його закінчити. Фільм завершила дружина Довженка – Юлія Солнцева.

«Дорогою ціною» «Тарас Шевченко» «Педагогічна поема»

На жаль, переважна більшість кінокартин УРСР були слабкими у художньому плані. Але серед кращих були :

• «Подвиг розвідника»( режисер Б.Барнет, в головній ролі П.Кадочников – цей пригодницький фільм добився рекордних результатів у прокаті, отримав Державну премію СРСР 1948 року);

• «Дорогою ціною»( режисер М.Донський, за повістю М.Коцюбинського, отримав престижні премії на МКФ, глядацький успіх);

• «Педагогічна поема»(режисер О.Маслюков, про долю молодих людей 20 –х років, головну роль зіграв актор Г.Юматов);

• «Третій удар»( режисер І.Савченко, про народну боротьбу проти фашистських загарбників);

• «Тарас Шевченко»(режисер І.Савченко, головну роль виконав С.Бондарчук, фільм отримав Державну премію СРСР 1951 року);

• «Весна на Зарічній вулиці»(режисер М.Хуцієв, комедійна стрічка про відносини молодих, в головній ролі М. Рибников).

Також помітними фільмами стали «Киянка», «В степах України» Т.Левчука, «Украдене щастя» І. Шмарука, «У мирні дні» В.Брауна. З-за нестачі коштів інколи знімали фільми-вистави («Назар Стодоля», «Мартин Боруля», інші).

Досягнення культури 40-50-х років мали дуже суперечливий характер. Тотальний контроль партійних органів, грубе адміністрування, суб’єктивні оцінки вождя народів, зневажливе ставлення до справжнього таланту, усілякі заборони не могли не загальмувати розвиток культури і науки. В атмосфері культу особи примітизувалися й перекручувалися завдання літератури і мистецтва, спотворювався соціалістичний ідеал, гуманістичні цінності. Але попри усі заборони, талановите мистецтво, література, наукові досягнення все ж пробивали собі дорогу. Було написано ряд творів, які можна віднести до кращих в українській культурі. Були відновлені школи, університети, інститути, спец заклади. Кожен міг безкоштовно здобути освіту. В УРСР сформувалася своя наукова і художня інтелігенція – носій національної культури, що розгорне свою творчу діяльність у 60-х роках ХХ століття.

Післямова

З 1939 по1953 рік Україна переживала дуже важкий період в своїй історії. В Європі посилювався фашизм і спалахнула Друга Світова війна. Радянський Союз, у складі якого перебувала Україна проводив дуже суперечливу зовнішню політику. ЇЇ можна оцінювати по – різному. Але беззаперечним є той факт, що внаслідок цієї політики український народ опинився в рамках однієї держави, був зібраний воєдино. Була приєднана Західна Україна, розпочалася радянізація.

Найважчі випробування для українського народу настали з початком Великої Вітчизняної війни. Віроломний напад ворога, всупереч домовленостям 1939 року, призвів до окупації усієї республіки. Незважаючи на тимчасовий успіх Німеччини та її сателітів, українці хоробро опиралися ворогу. Назавжди в пам'ять народну ввійдуть хоробрі захисники Києва, Одеси, Севастополя, Дніпропетровська та інших міст. В жодній країні Європи фашисти не мали такого опору і таких втрат власних бійців. Згодом фронт в тилу ворога розгорнули радянські партизани і підпільники, з часом – бійці національно-патріотичних формувань. В Україні діяло 60 партизанських з’єднань, близько 2 тисяч загонів і бойових груп. В лавах захисників України та її визволителів були представники понад 60 національностей.

Окупанти жорстоко понівечили і розтерзали Україну. Загинуло 8 мільйонів людей: 2,5 млн. у боях і 5,5 млн. цивільних осіб і військовополонених. Якщо додати померлих від хвороб, депортованих і «мобілізованих» у рейх, то це буде велика цифра-14,5 млн. людей. На думку фахівців, жодна країна Європи не зазнала такого руйнування міст, промисловості, с/г угідь, загибелі скількох людей. Спалено, зруйновано 714 міст, 30 тисяч сел. Знищено близько 17 тисяч підприємств, 28 тисяч колгоспів, 18 тисяч лікувальних і 33 тисячі навчальних і наукових закладів. Вкрай важким було становище сільського господарства. Загальна кількість збитків державі УРСР – 1,2 трлн. карбованців.

Почалася героїчна відбудова республіки, що ускладнювалася засухою, голодом та не завжди сприятливою міжнародною обстановкою. Вже до початку 50- х років промисловий потенціал, сільське господарство були відновлені, запрацювали на повну потужність. Але населення ще залишалося бідним і безправним, особливо селяни. Становище ускладнила нова хвиля сталінських репресій та політика всіляких заборон, що здійснювалася відносно діячів науки, культури і мистецтва.

5 березня 1953 року помре Йосип Сталін. З його смертю закінчиться епоха тоталітаризму і репресій. Почнеться епоха певної лібералізації життя та реформ – «Відлига». Багато в чому ці переміни будуть пов’язані з іменем Микити Хрущова, в минулому І секретаря ЦК КПУ, якого у вересні 1953 року було обрано І секретарем ЦК КПРС. На ХХ з’їзді КПРС у 1956 році буде нещадно розвінчано культ особи Сталіна і намічено цілий ряд прогресивних реформ. Будуть закриті табори для політичних в’язнів, розпочнеться реабілітація невиннозасуджених за часів сталінського режиму. Колгоспники отримають паспорти і стануть рівноправними громадянами. Будуть підвищені зарплати, пенсії, розпочнеться житлове будівництво. Розпочнуться реформи в економіці, зрушення в суспільному, культурному житті, що призведуть до появи «шістидесятництва». Але це вже буде інша епоха.

Частина ІІ. Запитання і завдання

Тема 1 .Україна під час Другої Світової війни

Запитання до атестаційної роботи

1.Визначіть наслідки радянсько-німецьких договорів 1939 року:

а) для українських земель; б) для становища в Європі;

2. Якими були плани нацистської Німеччини під час Другої Світової війни стосовно України?

3. Дайте загальну характеристику оборонним боям Червоної Армії 1941-1942 років на Україні за планом: а) оборонні бої літа-осені 1941 року;

б) в чому причини поразок радянських військ; в) контрудари і наступальні операції 1941-1942 рр.; в) герої оборонних боїв;

4. Як проходила мобілізація сил на оборону та евакуація на Україні у 1941 році? В чому полягала заслуга трудівників тилу в роки війни?

5. Дайте загальну характеристику нацистському окупаційному режиму на Україні за планом: а) розчленування УРСР; б) організація управління;

в) знищення жителів республіки; г)пограбування України; д) фізичний, духовний і національний гніт;

6. Радянський підпільний на рух Україні( підпільні організації, приклади діяльності підпільних організацій, герої радянського підпілля і розвідницької діяльності).

7.Радянський партизанський рух на Україні (задачі, управління, назви і керівники партизанських загонів; рейди і бойові операції 1941-1944 років; значення).

8. Порівняйте цілі, задачі, засоби і методи дій радянських партизан з цілями, задачами, і методами дій ОУН і УПА.

9. Розкрийте націоналістичний рух Опору за планом:

а) розкол ОУН і тактика дій у 1941 році; б) проголошення незалежності діячами ОУН-Б; в) дії членів ОУН-М по відродженню української культури, наслідки; г) утворення УПА і факти її діяльності; д) еволюція ОУН у 1943 р.;

10. Назвіть визвольні бойові операції радянських військ у 1943 році та їх наслідки. Коли і за яких обставин відбувалося форсування Дніпра і визволення Києва?

11. Назвіть визвольні бойові операції радянських військ у 1944 році та їх наслідки(від Корсунь-Шевченківської до Карпатсько-Ужгородської операції).

12. Підготуйте стислі розповіді на тему: а) «Українські вчені –фронту під час війни»; б) «Українські діячі культури – фронту під час війни».

13. В чому полягає значення перемоги радянських військ над фашизмом? Який вклад внесли українці у перемогу над ворогом.

14. Наш край у роки Великої Вітчизняної війни( оборона і окупація, режим, герої Опору, визволення краю).