2.3. Парламентські комісії (комітети)

Парламентські комісії палат відіграють важливу роль у діяльності парламенту. За терміном дії вони бувають:

а) тимчасовими, які необхідні для вирішення конкретного (тимчасового) завдання (наприклад слідчі комісії);

б) постійними, що утворюються на весь термін повнова­ жень парламенту, детально розглядають і розробляють зако­ нопроекти;

За своєю компетенцією комісії поділяються на:

а) спеціалізовані (галузеві);

б) неспеціалізовані.

У різних країнах комісії формуються по-різному:

1. головою палати (Японія, Голландія);

2. пленарним засіданням палати (США, Італія);

3. особливою комісією палати (Англія, Ірландія).

Голови комісії обираються:

1. головою палати;

2. самою комісією;

3. самою палатою.

При голові палати створюються особливі консультативні органи - об'єднані комісії, погоджувальні комісії для розв'язання процедурних питань і порядку денного.

Ще один елемент структури парламентів складає інститут парламентського комісара, який в скандинавських країнах от­римав назву омбудсман. Його основне призначення забезпечу­вати парламентський контроль і розслідувати факти порушен­ня прав людини з боку адміністративних органів, особливо на місцях. Він обирається парламентом або його нижньою пала­тою, щорічно звітує перед ним. Комісар не має права вирішу­вати питання по суті, а тільки за фактом.

§3. Повноваження парламентів 3.1.Законодавчі повноваження парламентів

Законодавчі повноваження парламентів зарубіжних країн у різних формах закріплені в Конституціях цих країн. Велике значення, для характеристики парламенту мають стадії зако­нодавчої діяльності цих парламентів.

Стадії законодавчого процесу такі:

/. Виявлення потреби в прийнятті закону і здійснення законодавчої ініціативи.

Суб'єктами права законодавчої ініціативи у країнах з пар­ламентарною формою правління є:

1. прем'єр-міністр;

2. депутати;

3. уряд - через депутатів або своїх членів.

Деякі пропозиції, що носять характер законодавчої ініціативи містяться у тронних промовах монарха.

288

289

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

У президентській поліархії право законодавчої ініціативи, як правило, мають:

1. окремі парламентарі;

2. парламентські комітети.

Послання ж президентів не носять характеру законодавчої ініціативи і приймаються депутатами лише до відома.

У змішаній поліархії право законодавчої ініціативи мають, як правило, президент, уряд, депутати (Національний банк в Україні).

За суб'єктами законодавчої ініціативи законопроекти діляться на:

• депутатські;

• урядові. За змістом на:

• публічні (загальні норми поведінки);

• фінансові (це виняткова компетенція нижньої палати);

♦ приватні (для окремих фізичних і юридичних осіб з характером адміністративного акту).

Як правило, процедура законодавчої ініціативи почи­нається в нижній палаті (якщо палати парламенту нерівно­правні), якщо рівноправні, то в обох палатах.

У Великобританії внесення публічних і фінансових біллів здійснюються:

1. з попереднього дозволу парламенту;

2. з попереднього затвердження палат;

3. внесення білля за допомогою передачі з палати лордів у палату громад.

//. Прийняття законопроекту до розгляду (внесення до порядку денного, зазвичай цю стадію називають "перше чи­тання").

///. Обговорення законопроекту і прийняття рішення по ньому (друге читання). Залежно від особливості роботи парламенту загальні дебати проводяться до або після розгляду законопроекту в парламентській комісії або комітеті.

290

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН