3. Завдання екології

Предметом дослідження екології є детальне вивчення за допомогою кількісних методів основ структури та функціонування природних та створених людиною систем. Жива природа, що оточує нас, - це не безладне, випадкове поєднання живих істот.

організованою системою орга­нічного світу, що склалася в процесі його еволюції. Централь­не місце в екології посідає проблема динаміки та чисельності популяції і механізмів її регулювання. Тут виявляється значи­мість участі популяційних (конкуренція за їжу) та біоценотичних (хижаків, паразитів, збудників захворювань) механізмів.

Тому серед основних завдань екології можна виділити такі:

• дослідження особливостей організації життя, в тому числі в зв'язку з антропогенним, що є результатом людської діяльності, впливом на природні системи;

• створення наукової основи раціональної експлуатації біологічних ресурсів;

• прогнозування змін природи під впливом діяльності людини;

• збереження середовища існування людини.

Під екологічною системою розуміють сукупність еле­ментів, утворених живими організмами та середовищем їх існування, пов'язаних між собою обміном речовин та енер­гією. При дослідженні регулювання чисельності ссавців ве­лике значення надається аналізові взаємопов'язаних фізіо­логічних, гормональних та залежних від поведінки ме­ханізмів. У динаміці чисельності популяцій найглибше ви­вчається роль практично важливих видів: шкідників сільсько­го та лісового господарства, носіїв та переносників збудників захворювань, об'єктів рибного та мисливського промислів.

Взаємовідносини людини з видами, популяціями, спільно­тами в наш час є екологічно незбалансованими. Внаслідок цього мають місце значні втрати врожаїв через шкідників, значних збитків завдають живі організми сировині, матеріа­лам, техніці, будівлям та спорудам, пам'ятникам культури, скорочується чисельність та зникають окремі види, виникає екологічний дискомфорт урбанізованого середовища, що по­глиблює стресові ситуації, зростає захворюваність людей.

Збалансованість взаємовідносин людини з видами, попу­ляціями та спільнотами може бути досягнута за рахунок ком­плексних зусиль з боку людини шляхом екологічної регла­ментації господарської діяльності, цілеспрямованого, еколо­гічно виправданого впливу на види, популяції та екосистеми, шляхом екологічного виховання зростаючих поколінь.

Завдяки цьому може бути розв'язано багато проблем гос­подарської діяльності суспільства:

• інтенсифікація виробництв ряду галузей;

• збереження та заощадження сировини;

• охорона історичних та архітектурних пам'яток;

• збільшення часу експлуатації промислових та житло­вих комплексів;

• збільшення тривалості життя та зниження захворю­ваності людей в умовах урбанізованого середовища;

• вдосконалення механізмів взаємодії суспільства та природи.

4. Поняття про середовище існування

Безперервність життя на Землі забезпечується унікаль­ною здатністю живих істот створювати і підтримувати внут­рішнє середовище, здійснювати обмін речовин з навколиш­нім середовищем і передавати ці властивості за спадковістю своїм нащадкам.

Розглядаючи екологію як науку про взаємозв'язки всіх живих організмів з навколишнім середовищем і їхню взає­мозалежність, ми повинні розглянути поняття середовища, в якому вони взаємодіють.

Отже, природа — це об'єктивна реальність, результат еволюції розвитку матеріального світу, що існує незалежно від свідомості людини.

Поняття "природа" і "навколишнє середовище" дуже по­дібні. Але поняття "природа" значно ширше. Навколишнє середовище утворилося в результаті тривалої еволюції пла­нети Земля під впливом людської діяльності, створення так званої "вторинної природи", тобто міст, заводів, каналів, транспортних магістралей тощо.

Навколишнім середовищем називають ту частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті й виробничій діяльності.

Навколишнє середовище в науці пов'язане з поняттям гео­графічного середовища. Воно — необхідна умова життя і діяль­ності суспільства. Середовище — це і простір для проживан­ня, і дуже важливе джерело ресурсів, воно справляє великий вплив на духовний світ людей, на їхнє здоров'я і їхній настрій.

Сучасне розуміння взаємовідносин між людиною і довкіл­лям є ширшим порівняно з традиційним розумінням відно­шенням "людина — природа" і "людина — навколишнє сере­довище", оскільки відображає реальне середовище, яке ото­чує нас. Ми давно не живемо у природі, а мешкаємо у сере­довищі, антропогенно зміненому, трансформованому під впливом діяльності людини. Таким чином, відношення "лю­дина — довкілля" дозволяє враховувати багатшу палітру людських зв'язків зі світом, аніж поєднання "людина — приро­да". Виникає також можливість задіяти і власне соціальні чинники оточення людини, щоправда в тій мірі, в якій вони впливають на людське середовище проживання і формують його.

Отже, географічне (навколишнє) середовище містить при­родне та техногенне середовища, які в наш час тісно перепле­лися.

Соціокультурне середовище — це створений людством ду­ховний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовні та культурні цінності, які впли­вають на людей, формують їхній світогляд, зокрема обумовлю­ють поведінку в сфері взаємовідносин з навколишнім середови­щем (Бачинський, 1995).

Оскільки ми багато уваги приділяємо протиріччю між людським суспільством та середовищем його існування, ви­никає необхідність розглянути тлумачення терміна людське суспільство як спільноту людей, пов'язаних між собою ма­теріальними (зокрема виробничими) і духовними відносина­ми антропогенних та соціокультурних факторів, що прямо чи опосередковано впливають на життя і господарську діяль­ність суспільства. Воно складається з географічного (життє­вого) та соціокультурного середовищ. Перше — це матері­альне довкілля, в якому поєднуються природні та антропо­генні об'єкти, в якому суспільство існує, задовольняє свої потреби і яке перетворює. Друге — це створений людством духовний світ.