Особливості світогляду як найвищої форми самоусвідомлення
Світогляд є системою узагальнених людських поглядів на світ і місце в ньому людини, на відношення між людиною і світом, на ставлення людини до світу і до самої себе, а “також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхнї переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації” [15: 375].
Людина може реалізувати різні форми ставлення до світу:
пізнавальне, що має своєю метою одержати знання про світ, його властивості та закони здійснення різних процесів і явищ;
практичне, що передбачає створення необхідних людині речей, здіснення конкретних дій, певну “переробку” світу задля задовольняння людських потреб;
комунікативне, що дозволяє здійснювати обмін інформацією тощо.
Світоглядне ставлення до світу вирізняється з інших своїм систематичним характером, намаганням охопити світ як ціле і можливістю не тільки пізнати світ, але й висловити своє ставлення до нього і самого себе в ньому. Таке ставлення дозволяє людині відповісти на головні життєві питання: хто я? Яке моє місце в світі? На що я можу спиратися в своєму житті? Що я маю робити? Як я пов’язаний з іншими частинами світу? З метою самовизначення людина намагається розглянути себе в якнайширшому контексті, щоб повніше усвідомити основи свого існування, що приводить її до необхідності осягнути весь світ як ціле, який розкривається їй не як механічна сукупність елементів, а як цілісність, що складається з різних за своєю природою видів сущого, пов’язаних в єдність багатоманітними зв’язками і відношеннями.
Світогляд дозволяє людині розв’язати проблему самовизначення у світі через наявність в ньому різних компонентів. Це знання, цінності, переконання, ідеали та регулятиви життєдіяльності, і кожен з цих компонентів має свою функцію в цілісній системі людських поглядів.
Знання – це інформативна основа світогляду. До складу світогляду входять наукові знання, але й повсякденні, життєво-практичні, професійні. Людина може орієнтуватись в світі тільки за наявності певних знань, які уможливлюють пояснення різних явищ, процесів, людських вчинків та думок. “Чим соліднішим буде запас знань в ту чи іншу епоху, в того чи іншого народу чи окремої людини, тим більш серйозну опору може одержати відповідний світогляд” [2: 23].
Цінності – це уявлення про те, що має значущість для людини. Спираючись на систему цінностей, людина може здійснювати вибір. “Ціннісна свідомість втілює в собі особливе ставлення людей до всього, що відбувається, у відповідності до їхніх цілей, потреб, інтересів, того чи іншого розуміння сенсу життя” [2: 24]. Найважливішими для людини є етичні та естетичні цінності, що формуються на підставі усвідомлення межі поміж добром і злом, красивим і потворним.
Переконання – це уявлення, в яких людина впевнена. Вони стають стрижнем людської особи, бо саме на підставі переконань людина здійснює певні вчинки. Тут виявляє свою важливість для людського життя, орієнтації в світі і саморозуміння такий елемент як віра, що стає підґрунтям для практичної діяльності і підставою для життєвої реалізації світогляду.
Ідеали – це уявлення про цілі людської діяльності, те, чого людина прагне досягнути. Ідеали формуються в контексті системи цінностей, коли те, що має важливість для людини і уможливлює її вибір, перетворюється на конкретну мету діяльності. Ідеали встановлюються на різні відрізки часу, вони можуть втрачати свою цінність, відмінятись. Руйнація ідеалів може свідчити про кризу світогляду.
Регулятиви життєдіяльності – це норми і правила, які визначають способи людської діяльності. Підпорядкування своїх дій певним нормативам і правилам дозволяє людині реалізувати свою мету. І хоча вони певною мірою обмежують людську діяльність, тим не менше саме через таку обмеженість, що означає впорядкованість, людина досягає справжньої свободи дії – свободи від хаосу і свободи для досягнення мети.
Носієм світогляду може виступати як окрема особа, так і колектив (професійний, або народ чи нація), що запитує про своє місце в світі. Можна говорити про сформований світогляд тоді, коли наявні зазначені компоненти і коли встановлені певні достатньо усталені відношення між ними. “Світогляд – творення інтегральне. В ньому принципово важливий зв’язок його компоненттів, їхній “сплав” [2: 23]. Світогляд – комплексна форма поглядів, що об’єднує різні шари людського досвіду, він “здатен розсувати вузькі рамки повсякденності, конкретного місця і часу, співвідносити дану людину з іншими людьми, включаючи й тих, хто жив раніше, буде жити потім. В світогляді накопичується досвід осягнення смислової основи людського життя, всі нові покоління людей залучаються до духовного світу прадідів, дідів, батьків, сучасників, щось дбайливо зберігаючи, від чогось рішуче відмовляючись” [2: 24].
Історичними типами світогляду вважають міфологічний, релігійний та філософський світогляди.
На підставі сказаного можна дійти висновку, що саме світогляд можна вважати найвищою формою самоусвідомлення людини, бо його складна структура дозволяє людині не тільки пізнавати світ, його окремі частини, а охоплювати його як ціле, залучаючи до аналізу всі можливі стосунки людини зі світом, а також виражати своє особисте ставлення до усього, що в світі відбувається – як в природі, так і в суспільстві. А наслідком стає глибинне й адекватне усвідомлення людиною своєї сутності і основ свого буття.