Національний університет водного господарства і природокористування

Кафедра українознавства, педагогіки і психології

Науковий реферат

з навчальної дисципліни

«Українська мова (за професійним спрямування)»

на тему:

«Інститут української наукової мови у розбудові української термінології»

Виконала:

студентка групи МО – 31

Кардаш М.В.

Перевірила:

доц. Кочубей А.В.

Рівне 2012

Зміст

1. Вступ

2. Історія

3. Структура

4. Діяльність

5. Висновок

6. Список використаної літератури

Вступ

Українська мова, як мова літературна, за весь час свого довголітнього життя ніколи не знала нормального розвитку. Коли український народ за IX-XIV віки жив своїм самостійним життям, в Україні панувала нерідна нам літературна мова (церковнослов’янська чи болгарська); коли ж літературною мовою стала в нас жива народна мова (з половини XVI віку), тоді український народ самостійності вже не знав. Найбільший розвій культурного життя в усій Європі припадає на (XIX вік, а це якраз був час, коли українська літературна мова, а особливо мова наукова, здушена й приспана російською владою, не мала ніякої змоги нормально розвиватися.

Ось через це справа розвитку культури української наукової мови для людей, що добре розуміли цю річ, увесь час була болючою справою. Одне діло було — боротися, скажемо, за свою українську школу, й зовсім інша річ — практично повести цю школу, коли право на неї ми таки вибороли. Пізніш виявилося, що немає потрібного числа підручників, немає тому, що бракувало нам добре виробленої своєї термінології.

Справа наукової термінології — це дуже складна й важлива справа. Термінологія не повстає відразу, а звичайно витворюється самим життям упродовж віків духового життя, потребує державницької традиції для свого усталення. А українська інтелігенція останні шість віків (XV-XX) усе жила в чужій культурі... Ось тому вироблення української наукової мови ніколи не йшло в нас нормальним шляхом.

Історія

За опрацювання наукової термінології окремі українські одиниці беруться рано, ще з 1860-х років. Зроблено з того часу дуже багато, але тому, що праця та не мала реального примінення й перевірення в житті, а також і тому, що за неї часто бралися особи (як часом і тепер) з великим патріотизмом, але з малим фаховим знанням, справа творення української термінології довго не виходила з дилетантських рамок.

Ось через усе це революція 1917 року, що спочатку принесла волю українському слову, застала нас без своєї потрібної наукової мови. Зв’язки з Галичиною були тоді слабкі, тому використати її наукову термінологію все не вдавалося. А до того наддністрянська наукова термінологія повставала в зовсім відміннім культурнім середовищі, чому в Україні вона часто видавалася штучною і незрозумілою.

Із 1917 року по всій Україні постають усякі гуртки та комісії, що пильно займаються складанням найрізноманітніших термінологічних словників. Почала працювати українська школа, а вона голосно вимагала наукової термінології, її ж вимагали й різні державні українські установи, що повстали з того часу. Окремі особи нашвидку складали тоді різні словнички, щоб задовольнити бодай найпершу невідкладну потребу.

В серпні 1918 р. при Київськім науковім товаристві закладено сталу Термінологічну комісію, що справу української термінології поставила вже на науковий ґрунт. В 1919 р. при Академії наук також почала працювати Правописно-термінологічна комісія. Але на початку обидві ці Комісії, не маючи ніяких матеріальних засобів, працювали дуже мляво, а зимою 1920-1921 року праця припинилася навіть через брак... світла.

30 травня 1921 року остаточно злилося Київське наукове товариство з Академією наук і від того часу злилися також і обидві Термінологічні комісії в одну спільну інституцію при Академії наук із назвою "Інститут Української Наукової Мови" (скорочено ІУНМ).

Академія наук у Києві довго працювала, поки нарешті Інститут Наукової Мови набув зовсім наукових форм. Інститут — це велика наукова інституція при Академії.

Структура

Спочатку в ІУНМ діяло 4 секції (природничо-математична, технічна, філософська і правова), в яких працювали переважно нештатні співробітники.

Наприкінці 1925 року на їхній базі було створено 6 відділів та 34 секції :

1. Відділ природничий, секції: ботанічна, геологічна, географічна, зоологічна, математична, медична, метеорологічна, фізична й хімічна;

2. Технічний, секцій 9: шляхів та мостів, гідротехнічна, механічна, будівельна, електротехнічна, гірнича, сільськогосподарського машинознавства, автомобілів та авіації, пізніше також: доморобська та фото-кінематографічна);

3. Сільськогосподарський (секції: ветеринарно-зоотехнічна, лісова, фіто-технічна);

4. Соціяльно-історичний, 6 секцій: соціологічна, економічна, педагогічно-психологічна, філологічна, філософська та діловодна (діловодства);

5. Правничий(відійшов від ІУНМ на початку 1926 р. та існував окремо при ІІІ-му Відділі ВУАН);

6. Мистецький, 7 секцій: археологічна, архітектурна, малярська, різьбарська, художньої промисловості, музична й театральна.

Персональний склад Інституту був такий: керівничий, секретар, 11 редакторів, спеціалістів 6 (3 філологи, З науково-технічні), 21 постійний співробітник нештатний та 250 членів співробітників — більшість членів оплачувані.