Міжнародні економічні відносини
Міжнародні економічні відносини — відносини, які виникають між людьми з різних країн з приводу виробництва, обміну і споживання товарів та послуг на основі міжнародного поділу праці, в умовах безмежності людських потреб і обмеженості ресурсів.
Процеси становлення світового господарства, в якому міжнародні економічні відносини стали відігравати активнішу роль, активізувалися тільки після промислової революції на початку XIX ст. Починаючи з цього часу, поступово формується система міжнародних економічних відносин.
У зв'язку із сферою розповсюдження дії міжнародних економічних відносин, їх поділяють на три основні рівні: мікрорівень, макрорівень та наднаціональний рівень.
До мікрорівня відносять міжнародні зв'язки, які здійснюють окремі громадяни, підприємства чи фірми через проведення зовнішньоекономічних операцій. На макрорівні знаходяться безпосередньо державні та міждержавні міжнародні процеси національного господарства, які здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Наднаціональний рівень являє собою сукупність міжнародних зв'язків галузевого чи регіонального значення.
Окрім того вирізняють рівні міжнародних економічних відносин за рівнем розвитку стосунків між суб'єктами цих міжнародних економічних відносин. Найпростішим рівнем міжнародних економічних відносин у даному випаду є міжнародні економічні контакти – одиничні, випадкові економічні зв'язки, які регулюються певними наборами разових угод і мають епізодичний характер. Розвиненішою і тривалішою є міжнародна економічна взаємодія, яка ґрунтується на довготривалих міжнародних економічних угодах і договорах, стійких економічних зв'язках між суб'єктами. Міжнародне економічне співробітництво – це міцні і тривалі зв'язки кооперативного характеру, в основі яких лежить вироблені та узгоджені наперед наміри, що закріплені в довготривалих економічних угодах і договорах. Найвищим рівнем розвитку міжнародних економічних відносин є міжнародна економічна інтеграція, яка розуміє під собою дуже тісні зв'язки між економіками різних держав (злиття економік), проведенням спільної узгодженої внутрішньо економічної та зовнішньоекономічної політики.
Об'єктами міжнародних економічних відносин є те, на що спрямована господарська діяльність суб'єктів світового господарства. До них відносять експорт та імпорт товарів, послуг, капіталу; міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва; здійснення господарської діяльності за кордоном; фінансові операції; науково-технічні зв'язки; оренда засобів виробництва; зустрічна торгівля; спільне підприємництво.
Суб'єктами міжнародних економічних відносин є учасники відносин, які можуть активно та відносно незалежно діяти для здійснення власних економічних інтересів. До них належать фізичні, юридичні особи, держава, міжнародні організації та деякі специфічні суб'єкти.
Міжнародне середовище: політичні, економічні, соціально-культурні аспекти
Міжнародне середовище –– це сукупність економічних, соціально-культурних, політико-правових та інших умов, процесів, чинників, що сприяють розвиткові міжнародної діяльності або ускладнюють її.
За своєю сутністю міжнародне середовище також може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв’язків. При цьому розрізняють два види середовища: зовнішнє середовище (оточення системи) і внутрішнє середовище (контекст системи).
Внутрішнє середовище—це внутрішня будова системи міжнародних відносин разом з її внутрішніми законами існування, функціонування і розвитку.(ЗЕД, управління, суб’єкти, форми і види, внутрішні закони) [2, с.144].
Зовнішнє середовище—це зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ умови реалізації форм і видів різних видів МЕВ, що поділяються: за сферами впливу (природно-географічне, політико-правове, економічне, соціально-культурне середовище) та безпосередністю впливу (умови і фактори прямої дії – міжнародні організації, міжнародні правові норми, торговельні представництва, комунікаційні мережі та умови і фактори непрямої(посередньої) дії).
Найголовніші умови і фактори, що впливають на розвиток МЕВ, пов’язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю чи відсутності тих чи інших ресурсів у різних країнах. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, яка сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а відповідно, грає значну роль у розвитку МЕВ. Наприклад: у країнах з теплим кліматом збирають по два урожаї; морські країни встановлюють між собою економічні зв’язки морським транспортом; країни одного материка використовують автомобільний і залізничний транспорт.
Не менш важливу роль грає геополітичне розташування країни - це розташування по відношенню до інших країн на шляху чи на перетині різноманітних інтересів суб’єктів світового господарства. Країни, що знаходяться на перетині таких шляхів, спеціалізуються на наданні посередницьких послуг фінансового, комерційного і транспортного характеру.
Різні країни відрізняються одна від одної своїм політико-правовим середовищем. Вирішуючи питання про встановлення ділових відносин із тієї або іншою країною, слід враховувати принаймні чотири чинники.
Ставлення до закордонних закупок. Деякі країни ставляться до таких закупок дуже прихильно, інші - різко негативно.
Політична стабільність. Стабільність країни у майбутньому - ще одна проблема. Часта зміна уряду, різка зміна політичного курсу можуть призвести до конфіскації власності іноземної фірми, блокування її валютних резервів, введення імпортних квот чи нового оподаткування.
Валютні обмеження. Іноді уряди блокують власну валюту або забороняють її переведення у будь-яку іншу.
Державна машина. Цей чинник визначає ступінь ефективності системи допомоги іноземним компаніям із боку держави, що їх приймає.
Не менш важливою виступає підсистема економічного середовища МЕВ. Основне завдання в дослідженні економічного середовища - вивчення характеристик ринків чи їх особливості. Інакше кажучи, класифікація світового ринку за групами країн, схожими за своїм економічним середовищем. При цьому привабливість країни як експортного ринку визначається двома характеристиками.
Перша з них - це структура господарства. Вона визначає потреби країни в товарах і послугах, рівні доходів і зайнятості тощо. Відтак виділяють чотири типи господарських структур: країни з економікою типу натурального господарства, країни-експортери сировини, країни, що промислово розвиваються, промислово розвинуті країни.
Другий економічний показник - характер розподілу прибутків у країні. На розподіл прибутків впливають не лише особливості господарської структури країни, а й її політична система. За характером розподілу прибутків країни можна класифікувати на такі групи: країни з дуже низьким рівнем сімейних доходів; країни з переважно низьким рівнем сімейних доходів; країни з дуже низьким і дуже високим рівнями сімейних доходів; країни з низьким, середнім і високим рівнями сімейних доходів; країни з переважно середнім рівнем доходів.
Важливим також є соціально-культурне середовище. У кожної країни свої звичаї, свої правила, свої заборони, що визначає та впливає на стан зовнішньоекономічних відносин даної країни. При аналізі даної підсистеми необхідно насамперед з’ясувати, як сприймає закордонний споживач ті або інші товари і як він використовує їх. Незнання культурного середовища суттєво знижує встановлення зв’язків між різними країнами та окремими суб’єктами економічної діяльності даних країн. Відрізняються країни одна від одної і прийнятими в них нормами поведінки в діловому світі. Перед проведенням переговорів в іншій країні бізнесмен повинен проконсультуватися стосовно цих особливостей.