3. Поняття податків. Податки і їх соціальна-економічна сутність.

Податки — це система обов'язкових платежів, які сплачуються юридичними та фізичними особами до централізованого фонду фінансових ресурсів держави. З точки зору економічної теорії— це частина фінансових відносин, пов'язана з процесом перерозподілу частини вартості ВВП, і формування фонду грошових коштів держави, необхідних для утримання державних структур і фінансування суспільних благ.

Умови виникнення податків: 1) утворення держави; 2) суспільний поділ праці та формування товарно-грошових відносин.

Існує 3 види обов'язкових платежів: 1) плата; 2) відрахування; 3) податки.

Основною особливістю плати як обов'язкового платежу є наявність конкретного еквівалентного обміну (плата за воду). Справляння її обумовлено існуванням державної власності на ресурси чи послуги.

Відрахування— передбачає цільове призначення коштів, що надходять до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Податки характеризуються такими ознаками:

1) відсутністю конкретного еквівалентного обміну;

2) відсутністю цільового призначення;

3) є тільки атрибутом держави.

Податки мають не тільки економічний, а й соціальний характер. Вони є своєрідною ціною за суспільні блага і трансфертні платежі, які отримують громадяни країни.

Податки - необхідна ланка економічних відносин у суспільстві. Вони є основним джерелом доходної частини бюджетів усіх рівнів та ефективним інструментом державного регулювання соціально-економічних відносин.

Справляння податків - найдавніша функція й одне з основних умов існування держави, розвитку суспільства на шляху до економічного і соціального процвітання. Як відомо, податки з'явилися з поділом суспільства на класи і виникненням державності, як внески громадян, необхідні для утримання публічної влади. В історії розвитку суспільства ще жодна держава не змогла обійтися без податків, оскільки для виконання своїх функцій по задоволенню колективних потреб йому потрібна певна сума грошових коштів, які можуть бути зібрані тільки за допомогою податків. Виходячи з цього - мінімальний розмір податкового тягаря визначається сумою витрат держави на виконання мінімуму його функцій: управління, оборона, суд, охорона порядку, - чим більше функцій покладено на державу, тим більше воно має збирати податків.

В умовах ринку податки стають важливим елементом бюджетних відносин. У далекому минулому податки стягувалися в натуральній формі, сьогодні - переважно в грошовій формі. Джерелом податку є валовий внутрішній продукт, тобто додана вартість всього обсягу товарів і послуг у всіх сферах економіки країни протягом певного періоду. Мобілізована частина створеного ВВП за допомогою податків стає власністю держави, в результаті податки виступають інструментами перерозподілу ВВП.

Як учасник перерозподільного процесу податки входять в систему виробничих відносин і виступають у ролі економічної категорії. Як економічна категорія податки об'єктивні (існують поза людської свідомості) і являють собою відчуження частки власності фізичних та юридичних осіб у грошовому вираженні на користь державної влади. Водночас суб'єктивне начало податків проявляється в можливостях владних структур змінювати тягар податків, пристосовуючи їх до своєї фінансової політики. Це свідчить про те, що податки є фінансовою категорією.

Податковий кодекс України у Статті 6 так визначає податки:

«Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку».

Для характеристики податку необхідно виділити ті специфічні ознаки, які дозволяють визначити умови і порядок його існування як категорії. Так, податкам властиві такі характерні риси, які закріплені у відповідних нормативно-правових актах, що регулюють відносини в сфері податкової діяльності держави:

імперативність, яка означає, що суб'єкт податку не має права відмовитися від покладені на нього обов'язки безоплатно внести частину свого доходу (згідно закону) до бюджету, а в разі невиконання цього обов'язку до нього будуть застосовані визначені законом санкції примусового вилучення;

зміна форми власності доходу, яка означає, що частина доходу суб'єкта безоплатно переходить у власність держави (суб'єкта федерації, місцевого самоврядування), знеособлюється і використовується державою на свій розсуд;

безповоротність і безоплатність переданої частини доходу, які означають, що віддана частина доходу не повернеться суб'єкту податку і він не отримає ніяких прав, у тому числі права на участь у розподілі відданої частини свого доходу;

легітимність, яка означає не тільки визнання податків на основі законодавчого права, але і їх стягування тільки з законних операцій.