Тема 30

ІСТОРИЧНА ЕТНОЛОГІЯ УКРАЇНИ - ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Підсумкове семінарське заняття

1. Предмет дослідження історичної етнології як науки.

2. Видатні постаті світової та вітчизняної етнології.

3. Сучасний етнокультурний ренесанс у світі.

4. Теоретична база етнологічних дисциплін: східні і західні концепції.

5. Перспективи розвитку української етнології.

Література

Енциклопедія українознавства. - Загальна частина в 3-х т. - К., 1994 (перевидання в Україні).

Етнічний довідник. Етнічні меншини в Україні. - У 3 част. - К., 1996.

Лозко Г. Етнологія України. - К., 2000. - С. 6-23.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К., 1996.

Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник / За ред. В. Ф. Панібудьласки. - К., 1997.

Нація і держава. Теоретико-методологічний та концептуальний аналіз. - За ред. Ю. Римаренка. - К.; Донецьк, 1998.

Нельга О. В. Теорія етносу. Курс лекцій. - К., 1997.

Світова та вітчизняна етнодержавницька думка. Персоналії / Під ред. Ю. Римаренка. - К., 1997.

Лозко Г. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. – К.: АртЕК, 2001. – 304 с. 40

ВИСНОВКИ

Наше покоління за свого життя вже пережило й відчуло на собі радикальні зміни суспільної свідомості. Погляди, ще донедавна формовані ідеологічно заанґажованими науковими інституціями та засобами масової інформації (точніше було б назвати їх "засобами масової дезинформації"), почали змінюватися у міру розкриття замовчуваних фактів, нових історичних відомостей та їх філософського осмислення. Такий стан суспільства на початку здобуття Україною державної незалежності можна було б порівняти з якимось шоком, чи холодним душем. Звичайно, такий стан витримують не всі, дехто і досі ностальгічно сумує за зруйнованим "союзом", дехто, не в силі витримати психологічного удару, інші ж, отримавши потужний духовний підйом, - взялися за побудову нового суспільства і створення нових національних цінностей. Проте, боротьба світу з антисвітом продовжується.

Як пише український політик Євген Марчук, "Зруйнувати тенета, що накинули на українське суспільство творці антисвіту, можливо... Треба побачити велику облуду і цинізм, які огортають суспільство. Треба знайти в собі мужність відкинути штучно створювані примари і побачити весь трагізм того, що з нами відбувається" (П'ять років..., с. 153).

Сьогодні поліетнічність України - незаперечний факт. Наявність міжетнічних і міжконфесійних конфліктів викликає необхідність створення такого законодавства, яке б регулювало міжнаціональні відносини. Водночас не можна не розуміти і загрози з боку надмірного поліетнічного змішування. Ми вже маємо сумний досвід створення "єдиного радянського" народу, уроки якого маємо пам'ятати і робити належні висновки.

Сьогодні кращим вирішенням міжетнічних проблем може бути надання етносам можливостей для вільного національно-культурного та економічного розвитку, пам'ятаючи, що етнічна гігієна (підвищення рівня моноетнічності кожного народу) може дати кращі наслідки, ніж будь-які інтернаціональні щепленя, які в кінцевому підсумку, можуть призвести до спрощення етносфери (зникнення етнічної різноманітності біосфери) і до виродження людства загалом. 276

дначе, пріоритетами державної ідеології, насамперед, мусить бути єдина державна мова титульної нації, формування в усіх громадян поваги до своєї Батьківщини, розширення інформаційних можливостей для всіх етносів, подолання економічних труднощів та ін.

Сьогодні в етно-національній політиці вже є деякі зміни на краще, однак, значна частина проблем залишається поза увагою наших політиків. Оскільки етнос і етнорелігія, як уже доведено величезним рядом наукових досліджень, - взаємообумовлені явища, то сьогодні суспільство немислиме без релігійної культури, як його духовного й морально-етичного регулятора. Однак, враховуючи, що досі пріоритети віддавалися лише релігійним більшостям (християнській конфесії, іншим світовим релігіям), то величезна кількість громадян досі залишаються непоінформованими про власну українську етнічну релігію, мало того, - досі інформація про етнорелігію подається в негативному освітленні (через призму власне християнської заанґажованості). Саме цей факт свідчить про переважання в сучасному суспільстві глобальних тенденцій, інертність і не бажання наших урядових структур звернути свій погляд на такий потужний етноформуючий і етнозберігаючий чинник, яким є етнічна релігія власного народу.

Використання чужої теоретичної бази в питаннях етносу сьогодні вже не задовольняє українське суспільство, бо воно далеко не завжди адекватно відображає дійсний стан етносфери і світової геополітики, що не завжди може бути корисним для української державотворчості.

Перегляд існуючих наукових і культурних стереотипів, повернення до своїх витокових праджерел - є прогресивним явищем, особливо на критичних межах історії етносів. Етнокультурний ренесанс у всьому світі - характерний показник перехідного періоду світової спільноти до нових етнополітичних цінностей. Українська етнологія вже робить перші самостійні кроки до вирішення цих важливих проблем нашої вітчизняної науково-теоретичної думки.

Лозко Г. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. – К.: АртЕК, 2001. – 304 с. 277

100

Найважливіших термінів з етнології

Аборигени (від лат. аborigients = ab origine – "від початку") – корінні жителі певної території, що проживають в ній з давніх давен, тобто від початку її існування.

Автохтони (від гр. аutos – сам і chthon – земля) – первісне населення тієї чи іншої землі.

Актуалізм (термін Л. Гумільова від. лат. аctualis – справжній, сучасний) властивість людської натури, якій притаманна активна діяльність сьогодні, при повній байдужості й забутті минулого та небажанні думати про майбутнє. Див. інші різновиди: пасеїзм, футуризм.

Антропогенез – (з гр. antropos – людина і henetis – виникнення) – процес виникнення і формування фізичного типу людини.

Ареал етнокультурний (з лат. аrea – простір, зона поширення видів тварин, рослин, корисних копалин, етносів тощо) – історико-географічне місце, де народи культурно засвоюють простір і проявляють себе як цивілізовані типи субўєктів історії.

Арії – назва суперетнічної спільноти, яка розселилась протягом ІІ тис. до н. ч. на широких просторах Європи й Азії. Інша назва індоєвропейці. Арій – від санскритського arya: 1) благородний, вірний, дружній; 2) представник однієї з трьох вищих каст; 3) Аryaman – "старійшина померлих предків", тобто родоначальник, а також ім'я одного з арійських Богів.

Асиміляція (від лат. assimilatio – уподібнення) – поглинення сильнішим етносом іншого слабшого, при чому слабший забуває повністю своє походження, мову і звичай.

Атрофія національної психіки (від гр. аtrofia – втрата якого-небудь чуття чи властивості, дослівно "голодування, в'янення") – послаблення, притуплення почуття належності до свого етносу або відсутність національного світосприйняття.

Батьківщина етнічна – місце народження і проживання етносу (див. також: ареал етнокультурний).

Батьківщина історична етнокультурний ареал етносу, який уже перемістився в інші землі, але пам'ятає про місце свого народження.

Біблія (від гр. biblia – книга) – культова книга (Святе Письмо) світової релігії християнства та (частково, Старий Заповіт) етнічної релігії юдаїзму.

Біосфера (дослівно "область життя") – це: 1) біомаса всіх живих істот; 2) продукти їхньої життєдіяльності (ґрунти, кисень, повітря, залишки тварин і рослин, які загинули давно і забезпечили для нас можливість існування).

Ведійська релігія (ведична, ведизм) – давня арійська релігія, що є найдавнішою релігією світу (з санскритського "Віди": дослівно "Священне Знання"). Існує два різновиди ведизму: віра арійців Індії (гінді) і віра арійців Ірану (айран). 287

Велесова Книга (присвячена Богу Велесу, фактично Волховник) – культова книга (Святе Письмо) етнічної релігії українців (Рідної Віри).

Віди (веди) – давньоарійські релігійні знання, що складалися протягом ІІ – початку І тис. до н. ч. в усній формі, а записані були санскритською мовою, яка зберігає багато спільноарійських (індоєвропейських) рис.

Волховник – книга волхвів, служителів слов'янських етнічних культів, священиків.

Генотеїзм (від гр. henos – рід, походження і Теоs – Бог, дослівно: "генеалогія, походження Богів") – релігійна система, в якій вироблена певна ієрархія Богів, від Бога-Батька до синів, які правлять різними сферами буття, природою і життям людей, та мають різні імена.

Гетерогенна община – родова етноодиниця, як найнижча ланка в етнічному ланцюгу первісного часу, яка складається з кількох родів, об'єднаних спільними мовно-культурними і господарськими традиціями та спільною самосвідомістю.

Гіпертрофія національної психіки (від гр. префікса hіper –надмірність і trofi – живлення, їжа) – перебільшене, надмірне почуття етнічності, що супроводжується агресивним ставленням до інших етносів.

Глобалізація життя (від лат. globus – куля) – всеземне об'єднання), що призводить до змішування і злиття етносів із дуже відмінними ментальністю й культурами.

Гомогенність етнічна, релігійна (від гр. homohenis – однорідний, той, що виявляє однакові властивості) – якість, притаманна етнічним спільнотам, які складаються виключно з осіб своєї нації, або релігійним спільнотам одного віросповідання.

Деіцид (від лат. Deus – Бог, і caedо – вбиваю, знищую, тобто дослівно "боговбивство") – цілеспрямоване (насильницьке) знищення етнічної релігії.

Дискримінація національна (від лат. discrimino – розрізняю, розділяю) – певні утиски чи обмеження, позбавлення прав, які чинить панівний етнос щодо непанівного, підкореного чи підлеглого.

Дискримінація релігійна – переслідування чи обмеження прав, які чинять світові релігії та урядові інституції щодо представників інших віросповідань (переважно етнічних).

Екзогамія – шлюби з представниками чужих етносів (тобто зовнішні, за межами свого етносу).

Екос включає в себе економіку та територію з природнокліматичними та екологічними особливостями [пор. рідна земля].

Ендогамія – шлюби, що здійснюються з представниками тільки свого етносу (тобто внутрішні, в середині свого етносу). 288

Енерґія етнічна – (з гр. еnerheia – діяльність, рухливість) – це сукупність і взаємодія енерґій всіх представників даного етносу.

Етнікос – вся сукупність розселених у всьому світі представників того чи іншого етносу.

Eтнічна компетентність – етнічна обізнаність і здатність особи ототожнювати себе з тим чи іншим етносом.

Етнічна культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (напр., світові релігії).

Етнічна пам'ять – здатність етнічних одиниць (груп, національних меншин, народів) відтворювати своє минуле.

Етнічна самосвідомість особи – сукупність знань і уявлень про культуру, традиції, ідеали, цінності свого етносу, а також усвідомлення себе членом етносу, і місця свого народу серед інших народів.

Етнічне – культурно-історичний феномен, своєрідність, яка відрізняє один народ від іншого, що є основою формування нації.

Етнокультурна компетентність особи – це здатність людини вільно орієнтуватися у світі значень культури свого етносу, вільно розуміти мову ("коди", "шифри") цієї етнокультури і вільно творити цією мовою.

Етногенез або етногенеза (від гр. etnos – плем'я, рід, народ і henetis – походження, породження) – сукупність історичних явищ і процесів, пов'язаних із формуванням специфічних людських спільнот, етносів, що володіють сталими ознаками, які проявляються в особливостях господарювання, мови, культури та психології.

Етнокультурогенез – це походження і розвиток етнічної культури у її зв'язках з походженням і розвитком самого етносу.

Етнологія – природнича наука про походження та життя етносів, їх взаємодію, закономірності історичного та культурного розвитку, яка користується здобутками біології, геоґрафії, біофізики, біохімії; а також гуманітарних наук: історії, філософії, лінґвістики, суспільствознавства, етноґрафії, фольклористики та ін. для теоретичного узагальнення знань про етнос.

Етнонім (від гр. etnos – народ і onima – ім'я, назва) – назва етнічної спільноти: роду, племені, народу, нації, суперетносу. 289

Етнос – це кровноспоріднена спільнота людей, яка має: 1) спільну територію (рідну землю); 2) спільну мову (рідну мову); 3) спільні родові легенди про походження свого етносу, спільну історичну пам'ять, звичаї та обряди, тобто те, що є його етнічною релігією (рідною вірою).

Етнос (за МЕЕДЗ) – це сукупність суб'єктів з певними особливостями фізичної будови, побутом, мовою, психологією (психікою) та ін. [пор. кровноспоріднена спільнота].

Етносфера Землі – частина біосфери Землі, яку складають етноси як біологічне, історико-культурне та географічне явище.

Етос – це традиції і звичаї, культуру, релігію, свідомість і самосвідомість, тобто всі духовні цінності даного етносу [пор. рідна релігія].

Зарубинецька культура – археологічна культура протослов'янського етносу, відкрита В. Хвойкою в 1899 р. біля с. Зарубинці на Київщині, датується ІІІ ст. до н. ч. – ІІ ст. н. ч.

Звичай етнічний – традиції, обряди, культи, свята, тобто – усі пов'язані із минулим і сучасним родинні та громадські явища етнічного походження, які супроводжують етнічне життя і зберігають духовну культуру народу. Український етнічний звичай мав розвинуте "Звичаєве Право".

Контактна етнічна спільнота – об'єднаня протоетносів зі спільними культурно-господарськими і образно-емоційними особливостями при ширшому розселенні споріднених мовно-культурних етноспільнот, які зберігають сталі контакти між собою.

Конфесія (від лат. confessionalis – віросповідний) – належність до якоїсь Церкви чи релігійної організації. Конфесія не тотожна віросповіданню (напр., три українські Церкви належать до одного християнського віросповідання, але до трьох різних конфесій: УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ).

Коран – культова книга (Святе Письмо) світової релігії ісламу (мусульманства).

Кроманйонці (або неоантропи – дослівно "нові люди") – люди, які жили в добу пізнього палеоліту (близько 40 тис. років тому), викопні залишки яких знайдені в ґроті Кро-Маньйон у Франції; кроманйонці вже мали мову певною мірою схожу на сучасні мови.

Культура: 1) система позабіологічних способів оформлення різних видів людської діяльності; 2) сукупність культурних надбань кожного з народів.

Лінґвократія (від лат. lingua – мова і kratos – сила, влада: дослівно "мововладдя") – примусове (іноді, насильницьке) впровадження єдиної офіційної (чи державної) мови для всіх об'єднаних чи поневолених народів (напр., лінґвократія російської мови в Радянському Союзі) . 290

Лінґвоцид (від лат. lingua – мова і caedo – вбиваю: дослівно "мововбивство") – засоби імперського уряду або завойовників-окупантів, спрямовані на знищення мови місцевого населення, насамперед: у державній документації, засобах масової інформації, в науці, літературі, культурі, що згодом стає причиною зникнення мови і в побутовому спілкуванні.

Макроетнічна спільнота – спільнота, що утворюється в результаті ширшого розселення контактних етнічних спільнот, причому відбувається урізноманітнення господарсько-культурних типів і мовна диференціація.

Ментальність – національний тип світовідчуття ("дух народу"), який ґрунтується на етнічних образах і символах (часто підсвідомих), що зумовлюють стереотипи поведінки, психічні реакції, оцінки певних подій чи осіб, ставлення до навколишньої дійсності.

Ментальна боротьба – (від "ментальний" – розумовий) – новий феномен цивілізації, що виник у результаті розвитку засобів масової комунікації і вдосконалення технологій психологічного впливу на індивідуальну й масову свідомість (за Є. Марчуком).

Меншина етнічна – це спільнота людей, яка: 1) існує в поліетнічному суспільстві; 2) якій властиве уявлення про спільне походження (напр., країна первісного проживання), спільні мовно-культурні та національно-психологічні особливості; 3) яка в порівняні з місцевим аборигенним етносом становить меншу кількість.

Метаетнічна спільнота – сукупність етнічних та суперетнічних спільнот, об'єднаних, найчастіше – за природно-географічним принципом, рідше – за політичним (напр. європейська метаетнічна спільність, до якої входять слов'яни, романо-германці, угрофіни та ін.). Метаетнічна спільність є найвищою ієрархічно-структурною формою етнічних об'єднань, за якою йдуть: суперетнос, етнос, субетнос.

Метисизація (від лат. mixtus – змішаний) – етнічне і расове змішування шляхом шлюбу між представниками різних етносів і людських рас, при якій нащадки зберігають риси і звичаї обох батьків. Метиси існують лише завдяки поповненню новими метисами.

Міфологічна фізика – нова галузь дослідження міфологічного мислення давніх людей у його зв'язку з сучасними науковими знаннями про Всесвіт (спроби пояснити основні міфологеми чи філософеми законами фізики: Сотворення Світу, боротьба протилежностей "космос – хаос" та ін.).

Міфологічне мислення – це образне уявлення про навколишню дійсність, яке ґрунтується на етнічному моделюванні світу, традиціях зіставлення явищ у системі "космос – хаос" та вираження його власними етнічними мовними засобами.

Мовні макроспільноти – найбільші групи мов, до складу яких входять менші мовні сім'ї. Такими мовними макроспільнотами є: ностратична, афразійська (або семіто-хамітська), сінокавказька. 291

Мовні сім'ї – групи мов, які належать до певних мовних макроспільнот, і об'єднані спільними особливостями (напр., до ностратичної макросім'ї належать такі мовні сім'ї: індоєвропейська, уральська, картвельська, алтайська, еламо-дравідійська, ескалеутська). Мовні сім'ї поділяються на мовні гілки.

Моногенізм (від monos – один, і henos – рід) – теорія походження людства, за якою всі людські раси походять з одного кореня, біологічного виду.

Моноетнічний (від гр. mоnоs – один, і etnos – плем'я, рід, народ) – той, що складається з представників одного й того ж етносу.

Монотеїзм (від гр. mоnоs – один, Теоs – Бог) – релігійна система, яка проголошує ідею єдинобожжя "вищою", однак не змігши позбутися політеїстичних (язичницьких) світоглядних засад, створює безліч "святих", які виконують функції етнічних Богів. Монотеїзм є переважно декларативним, бо по суті жодна монотеїстична релігія не може вирішити проблему багатопроявності Божественної Істоти.

Національний характер – сукупність типових якостей і психологічних особливостей етнічної спільноти, які сформувалися етносом впродовж багатьох віків проживання його на спільній території, і відрізняють його від сусідніх народів.

Нація – окрема суспільно-культурна спільнота, яка характеризується: матеріальним, суб'єктним (душевним) та ідеальним (духовним). Матеріальний компонент нації називається екосом, суб'єктний (душевний) – етносом, ідеальний (духовний) – етосом (за МЕЕДЗ, див. кожен термін окремо).

Неандерталець (від назви долини Неандерталь поблизу Дюссельдорфа в Німеччині, де вперше були знайдені рештки такої людини) – викопний вид людей, які жили в плейстоценову епоху (близько 1,3 млн. років тому).

Ноосфера (від гр. nооs – розум) – сучасний стан еволюції біосфери в геологічній історії Землі, дослівно означає "розумна оболонка Землі".

Пасеїзм (термін Л. Гумільова від ісп. рasse – минуле) –властивість людської натури, якій притаманна пристрасть до минулого, замилування минулим при байдужості (іноді навіть ворожості) до сучасного. Див. ще різновиди: актуалізм, футуризм. 292

Полігенізм (від гр. polis – багато і henos – рід) – наукова теорія, за якою раси людини походить з різних біологічних видів, які виникли в різних реґіонах Землі.

Поліетнічний (від гр. polis – багато і etnos – плем'я, рід, народ) – той, що складається з представників багатьох різних етносів.

Політеїзм (від гр. polis – багато, Teos – Бог, дослівно: "храм усім Богам") – природня релігійна система, що не обов'язково означає якусь певну кількість Богів, а переважно має своє філософське вчення про багатопроявність Божественної Істоти, кожен прояв якої названий окремими іменами.

Православ'я етнічне – релігія автохтонного населення Київської Русі або язичницька релігія східних слов'ян, яка носила цю назву до Х ст. (від слов. Права – закон, що "правує" Всесвітом, і славлення – язичницький ритуал, урочиста служба, що супроводжується співом релігійних гімнів, які називалися славами: дослівно "славлення Богів").

Православ'я християнське – місцева назва ортодоксального напрямку світової християнської релігії, яка існує тільки в східних слов'ян (українців, білорусів, росіян).

Предмет історичної етнології України – наукові знання про етногенетичні та етнокультурні процеси в їхньому зв'язку з теорією етносу та історією і культурою народів України.

Природня культура етносу – витокова автохтонна культура народу, сформована ним впродовж тривалого проживання на своїй території й збережена в його етнічній пам'яті.

Протоетнос – сукупність родових (гетерогенних) общин, пов'язаних кровною спорідненістю, шлюбними та дружніми зв'язками.

Процес – це плавний перехід з минулого в сучасне, і з сучасного в майбутнє.

Раса (від італ. razza – порода) – в біології група організмів одного виду чи підвиду, яким властиві спільні ознаки.

Раси людини – великі групи людей, що склалися історично і об'єднані спільністю походження та сукупністю певних вторинних спадкових фізичних особливостей (будовою тіла, кольором шкіри, очей, волосся, формою голови тощо).

Релігія (від лат. префікса re-, який позначає повторну, відновлювальну дію, і ligo – спілка, об'єднання: дослівно "відновлення втраченого зв'язку з Богом") – система світоглядних уявлень про Всесвіт, життя людини на Землі, віра в існування Творця всього існуючого, а також звичаєві способи спілкування з Богом-Богами.

Релігія етнічна – це природня автохтонна релігія етносу, яка виникла в його середовищі і не вийшла за його територіальні межі. Вона існує на будь-якому етапі етнічного розвитку (рід, плем'я, народ, нація) і виступає засобом самозбереження етносу. Етнічні релігії для кожного народу є рідними, і, якщо їхньому розвитку ніщо не перешкоджає, залишаються самодостатніми на всіх етапах історії свого етносу (Див. також: язичництво).

Релігія світова – штучна космополітична релігія, яка виникає в певному етнічному середовищі, і, вийшовши за його межі, поширюється на інші етноси (часто насильницькими методами) з метою духовного і фізичного поневолення інших народів. Як правило, штучні релігії мають своїх засновників – "пророків", "вчителів" тощо, і проповідують певні фізичні обмеження (аскетизм, безшлюбність, пости і т. ін.), що суперечить природному існуванню людства. 293

Скіфи – загальна назва народів України, починаючи з VІІ ст. до н. ч.: 1) скіфи у вузькому значенні – кочові племена, які перебували в європейській степовій зоні в першій половині І тис. до н. ч.; 2) скіфи в широкому значенні – як спільна назва (символ) багатьох народів території України періоду І тис. до н. ч. – І тис. н. ч.

Спадковість етнічна – біологічна, соціокультурна і матеріальна система, яка передається наступному поколінню з метою збереження і продовження етнічної групи.

Субетнос, субетнічна спільнота – одна із складових частин етносу, яка має своє свої етнографічні та мовні особливості, не порушуючи цілісність етносу (напр., гуцули, лемки, поліщуки, подоляни та ін. етнографічні групи серед українського етносу).

Суперетнос – етнічна система, що об'єднує близькі територіально, мовно і культурно народи (напр. слов'яни). Його складовими є етноси (напр., українці, поляки, чехи, болгари, білоруси і т. д.).

Теоніми (від гр. Teos – Бог, і onima – ім'я, назва) – власні імена Богів, які існують у різних етносів (напр., Перун, Лада, Зевс, Артеміда, Індра, Ягве) на відміну від загальних його назв (Бог, Господь, Всевишній).

Термін (від лат. Terminus – ім'я давньоримського Бога меж і кордонів земельних володінь) – це спеціальне слово на позначення певних чітко окреслених понять у науці, техніці й культурі.

Толерантність міжконфесійна (від лат. tolerans – терплячість) – терпимість до чужих релігійних вірувань, обрядів і звичаїв, визнання їхніх прав на своє власне розуміння Бога. Толерантність – необхідна умова дотримання свободи совісті й ознака загальної культури людини.

Тотем (від індіянського алголкінського от-отем – його рід) – тварина чи рослина, що є об'єктом культу етнічної спільноти (роду, племені) як його родоначальник і охоронець, а також є знаком належності до певного роду, і його "кровної" відмінності від інших сусідніх родів (тобто тих, хто має інший тотем).

Трипільська культура – археологічна культура, відкрита біля с. Трипілля в Україні 1893 р. археологом В. Хвойкою, датується кінцем VІ – початком ІІІ тис. до н. ч. На теренах Румунії ідентична культура має назву Кукутені. Іноді вживають подвійну назву Трипілля-Кукутені.

Феномен – це рід буття, що показує саме себе, що виявляє свою самобутню сутність самим своїм існуванням. 294

Футуризм (термін Л. Гумільова від лат futurismo – майбутнє) – властивість людської натури, якій притаманне іґнорування минулого (як того, що зникло), а сучасного (як неприйнятного) заради майбутнього (мрії, яку сприймають, як реальність).

Цивілізація (від лат. civitas – місто, або civilis – вихований, гідний) – 1) рівень суспільного розвитку, організоване життя, вироблення речей механічними способами; 2) різні історичні типи людських спільнот (напр., Давньоєгипетська, Давньоіндійська та ін.).

Черняхівська культура – археологічна культура протослов'янського етносу, відкрита біля с. Черняхів на Київщині 1900 р. В. Хвойкою, датується початком І тис. до н. ч. – V ст. н. ч. В Румунії має назву Синтана де Муреш.

Чорноліська культура – археологічна культура протослов'янського етносу, відкрита в 1947 р. у верхів'ях р. Інгулець в Чорному лісі, датується 1050-725 р. до н. ч.).

Язичництво (від слов. язик – народ, етнос; пор. гр. etnikos –родовий, народний, язичницький) – термін, що вживається на позначення природніх етнічних автохтонних релігій усіх народів. Англійський відповідник heathen – близьке до природній, той, хто живе між травами, дослівно "вересова людина" (верес – цілюща рослина, з якої збирали мед, виготовляли напої).

Лозко Г. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. – К.: АртЕК, 2001. – 304 с. 295

Література

Абель К. Великорусский и малорусский языки // Из чтений д-ра Карла Абеля в Оксфордском университете по сравнительной лексикографии. - Лейпциг; Берлин, 1885.

Авдєєв В. Расове мислення давніх греків // Сварог. - 2000. - Вип. 10.

Алексеев А. Ю. Скифская хроника. - СПб., 1992.

Атлас народов мира. - М., 1964.

Безверхий В. История религий. - М., 1998.

Білецький А. О. Про мову і мовознавство. - К., 1996.

Бочковський О. Вступ до націології. - К., 1998.

Брайчевський М. Ю. Вступ до історичної науки. - К., 1995.

Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. - М., 1983.

Бунатян, К.П., Мурзін В. Ю., Симоненко О. В. На світанку історії. - К.: Альтернативи, 1998.

Буниатян А. Индоарийская ведическая традиция в Армениии // Мифы и магия индоевропейцев. - 1995. - № 1.

Валянская О. Женщина в мифах и легендах. Энциклопедический словарь. - М., 1992.

"Варвары". Сборник статей по истории древнего мира и средневековой Европы / Под ред. П. Тулаева. - М.: Метагалактика, 1999.

Велесова Книга. - К.: Індоєвропа, 1995.

Венелин Ю. Древние и нынешние болгаре в политическом, народописном, историческом и религиозном их отношении к россиянам. - М., 1829. - Т. 1.

Водовозова Є. Н. Как люди на белом свете живут: чехи, поляки, русины. - СПб., 1897.

Гердер Й. Г. Идеи к философии истории человечества. - М., 1977.

Геродот. Історії в дев'яти книгах. - К., 1993.

Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. - К., 1993.

Грушевський М. Історія української літератури. - В 6-ти томах. - К., 1993. - Т.1.

Гуменна Докія. Минуле пливе у прийдешнє // Слов'янське віче - ХХІ століття, 1998. - № 1.

Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли. - М., 1994.

Гумилев Л. География этноса в исторический период. - М., 1970.

Гуцало Є. Ментальність орди. - К., 1996.

Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. - Луцьк, 1997.

Давня історія України в трьох томах. - К., 1998.

Дашкевич Я. Перегук віків: три погляди на минуле і сучасне України // Україна: наука і культура. - Вип. 26-27. - К., 1993.

Донцов Д. Дух нашої давнини. - Мюнхен; Монреаль, 1951.

Дюринг Є. Еврейский вопрос. - М., 1999.

Эвола Ю. Языческий империализм. - М., 1994. 296

Еврейская традиция: под ред. проф. Германа Брановера. - Иерусалим, 1998.

Енциклопедія українознавства: В 3-х т. - К., 1994 (перевидання в Україні).

Етнічний довідник. Етнічні меншини в Україні. - У 3 част. - К., 1996.

Етнос і соціум. - Під ред. Б. Попова. - К., 1993.

Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994.

Іванченко М. Дивосвіт прадавніх слов'ян. - К., 1991.

Історія релігій в Україні. - За ред. проф. А. Колодного і П. Яроцького. - К.: Знання, 1999.

Історія світової культури. - К., 1999.

Иллич-Свитыч В. М. Опыт сравнения ностратических языков. -М., 1971, т. 1-3.

История Чехии / Под ред. акад. В. И. Пичета. - М., 1947.

Ключевский В. О. Этнографические следствия русской колонизации Верхнего Поволжья... - в кн.: Ключевский В. Исторические портреты. - М., 1990.

Колодний А. М. Феномен релігії: природа, структура, функціональність, тенденції. - К., 1999.

Колодний А. М., Филипович Л. О. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. - Львів, 1996.

Кочергина В. А. Санскритско-русский словарь. - М., 1996.

Крамер С. Н. История начинается в Шумере. - М., 1991.

Краткая история Румынии. - М., 1987.

Крымские караи. Самоидентификация. Краткий очерк истории и культуры. - Симферополь, 1998.

Крисаченко В. Українознавство. Хрестоматія. - К., 1996. - Кн. 1.

Куліш П. Записки о Южной Руси. - К., 1994.

Липа Ю. Призначення України. - Нью-Йорк, 1953.

Лозко Г. Берегиня: Богиня чи Русалка? // Сварог. - 1997. - Вип. 6.

Лозко Г. Велесова Книга - пам'ятка української культури // Дивослово. - 1999. - № 11.

Лозко Г. Володимир Шаян - основоположник відродження Рідної Віри // Сварог. - 1999. - Вип. 9.

Лозко Г. Волхви // Сварог. - 1997. - Вип. 5.

Лозко Г. До питання етики міжрелігійних відносин // Сварог. - 1995. - Вип. 3.

Лозко Г. Етнічна релігія як наукове поняття // Сварог. - 1998. - Вип. 8.

Лозко Г. Святослав Хоробрий // Сварог. - 1998. - Вип. 8; 2000. - Вип. 10.

Макарчук С., Турій С. Український етнос. - Львів, 1990.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К., 1996.

Марчук Є. П'ять років української трагедії. - К., 1999.

Месхиа Ш. А. История Грузии. - Тбилиси, 1968. 297

Мірчук П. Зустрічі і розмови в Ізраїлі. - Нью-Йорк, Лондон, 1982.

Мифы народов мира. Энциклопедия в 2 томах. - М., 1992.

Моця О., Ричка В. Київська Русь від язичництва до християнства. - К., 1996.

Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник / За ред. В. Ф. Панібудьласки. - К., 1997.

Нація і держава. Теоретико-методологічний та концептуальний аналіз. - За ред. Ю. Римаренка. - К.; Донецьк,

1998.Нельга О. В. Теорія етносу. Курс лекцій. - К., 1997.

Никольский Н. М. Политеизм и монотеизм в єврейской религии. - М., 1974.

Овсянико-Куликовский Д. Н. Психология национальности. - Петербург, 1922.

Огієнко І. Українська культура. - К., 1992.

Оріон Я. Голос Предків (матеріали про Велесову Книгу) // Сварог. - 1998. - Вип. 6.

Павленко Ю.В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. - К.: Фенікс, 1994.

Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації. - К., 1996.

Петров В. Походження українського народу. - К., 1992.

Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. - К., 1993.

Пономарьов А. Українська етнографія. - К., 1994.

Попович М. Нарис історії культури України. - К. 1998.

Пошук Велесової Книги. Листування Миколи Скрипника // Сварог. - 2000. - Вип. 10.

Принятие христианства народами Центральной и Юго-Восточной Европы и крещение Руси. - М., 1988.

Ребет Л. Теорія нації. - Мюнхен, 1955.

Ребіндер Б. Велесова Книга: життя та релігія слов'ян. - К., 1993.

Релігієзнавчий словник. - Під ред. проф. А. Колодного і Б. Лобовика. - К., 1996.

Релігійний світ на межі тисячоліть // Релігійна панорама. -Презентаційне число, червень 2000.

Ригведа. - Перевод Елизаренковой Т. Я. - М.,1989.

Римаренко Ю. Національний розвій України. - К., 1995.

Світовий конґрес етнічних релігій (декларація) // Сварог. - 1998. - Вип. 8.

Семиряга М. И. Лужичане. - М., 1955.

Сергійчук В. Трагедія українців Польщі. - К., 1997.

Скорий С. А. Курган Переп'ятиха. - К., 1990.

Славянские древности. Этнолингвистический словарь под ред. Н. Толстого. - М., 1995, т. І.

Словник-довідник археології. - Під ред Н. О. Гаврилюка. - К., 1996.

Сміт Ентоні. Національна ідентичність. - К., 1994.

Старожитності Русі-України. Збірник наукових праць. - К., 1994.

Степико М. Буття етносу. Витоки, сучасність, перспективи. - К., 1998. 298

Стрижак О. Серби й Україна. - Україна: наука і культура. - К., 1993. - С. 251-259.

Тереножкин А. И. Киммерийцы. - К., 1976.

Тойнбі А. Д. Дослідження історії. - К., 1995.

Тулаев П. Венеты: предки славян. - М., 2000.

Український Радянський Енциклопедичний Словник. - К., 1986, т. І-ІІІ.

Факти про Німеччину. - Societдts-Verlag, 1995.

Федотов Г. П. Россия и свобода // Знамя. - 1989. - № 12. - С. 196-214.

Феномен нації. Основи життєдіяльності. - За ред. Б. Попова. - К., 1998.

Феномен української культури. Методологічні засади. - За ред. В. Шинкарука, Є. Бистрицького. - К.,

1996.Филипович Л. Етнологія релігії. Теоретичні проблеми, вітчизняна традиція осмислення. - К., 2000.

Хонигсман Я. С., Найман А. Я. Евреи Украины (краткий очерк истории). - К., 1992.

Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков І. Т. Археологія та стародавня історія України. - К., 1992.

Чмыхов Н. А. Истоки язычества древней Руси. - К., 1990.

Шаян В. Віра Предків Наших. - Гамільтон, 1987.

Шаян В. Проблема української віри. Найвища Святість // Сварог. - 1997. - Вип. 6; 1998. - Вип. 7, 8; 1999. - Вип. 9; 2000. - Вип. 10.

Шевчук В. Мислене дерево. - К., 1989.

Шуба. О. Релігія в етнонаціональному розвитку України. - К., 1999.

Evola Julius. "Ciwilta americana" z 1945 roku // Odala, N VI, lato 2000.

Lorens Konrad. Regres czloweczenstwa. - PIW, 1986.

Stachniuk Jan. Czlowieczenstwo i cultura. - Wroclaw, 1996.

Stachniuk Jan.Wspakultura. - Warshawa, 1947.

Tryglaw.Kwartalnik metapolityczny. - № 3, wiosna 1999; N 4, wiosna 2000.

Лозко Г. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. – К.: АртЕК, 2001. – 304 с. 299

Умовні скорочення

ВК - Велесова Книга

ВПН - Віра Предків Наших (В. Шаяна)

ЕСУМ - Етимологічний словник української мови

МЕЕДЗ - Мала енциклопедія етнодержавознавства

УРЕС - Українська Радянський Енциклопедичний словник

Лозко Г. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. – К.: АртЕК, 2001. – 304 с.