- •1.Предмет історії економічної думки.
- •2.Метод дослідження в історії економічної думки.
- •3.Періодизація історії економічної думки.
- •8.Особливості формування економічних поглядів в період середньовіччя.
- •9.Економічні ідеї феодалізму в арабських країнах. Ібн Хальдун (1332-1406).
- •4.Особливості формування економічних поглядів в країнах стародавнього світу.
- •5.Економічні погляди Стародавнього Китаю. Конфуцій (550-429 до н.Е.) та конфуціанство. Легізм, Шан Ян (390-339 до н.Е.) Трактат «Гуань-цзи» (іv в. До н.Е.)
- •6.Економічна думка Стародавньої Греції. Ксенофонт (430-355/4 до н.Е.), Платон (427-347 до н.Е.), Аристотель (384-322 до н.Е.).
- •7.Економічні погляди Стародавнього Риму. Катон (234-149 до н.Е.), Тиберій (163-132 р.Р. До н.Е.) та Гай (153-121 р.Р. До н.Е.) Гракхи, Варрон (116-27 р.Р. До н.Е.), Колумелла (і ст. Н.Е.)
- •11.Ранній меркантилізм. Теорія грошового балансу. В.Стаффорд, г.Скаруффі.
- •10. Економічні погляди європейського середньовіччя. Вчення каноністів про „справедливу ціну". Фома Аквінський (1225-1274).
- •12.Пізній меркантилізм. Теорія торгового балансу. Т. Мен, ж. Кольбер, а. Монкретьєн.
- •13.В.Петті (1623-1687) - засновник англійської класичної політичної економії. Спроби аналізу цінності, зарплати, ренти, ціни землі.
- •15.Економічні погляди р. Кантільона (1680-1734). Перший погляд на оборот суспільного капіталу та підприємництво.
- •17.Вчення ф.Кене (1694-1774) про суспільне відтворення. «Економічна таблиця» (1758) та її місце в історії економічної думки.
- •18.Поглиблення вчення фізіократів у працях а.Р.Ж.Тюрго (1727-1781). Класова структура суспільства. Закон спадної родючості. Вчення про утворення середньої норми прибутку.
- •19.А.Сміт (1723-1790) - засновник економічної науки. Вчення про багатство нації та обставини, які його визначають. Структура праці "Дослідження про природу і причини багатства націй" (1776 р.)
- •21.Вчення а.Сміта (1723-1790) про дійсну і номінальну ціну товару.
- •20.А.Сміт (1723-1790) про розподіл праці, причини виникнення та його обмеження, про походження грошей.
- •22.А.Сміт (1723-1790) про складові частини ціни товару. «Догма» Сміта. Фактори, що визначають рівень зарплати, прибутку, ренти. Про природну і ринкову ціну товарів.
- •23.А.Сміт (1723-1790) про капітал, його нагромадження та застосування. Вчення про продуктивну та непродуктивну працю.
- •24.Д.Рікардо (1772-1823) - економіст епохи промислового перевороту, праця "Початки політичної економії та оподаткування" (1817). Визначення предмету та методу економічної науки. Вчення про вартість.
- •25.Вчення д.Рікардо (1772-1823) про земельну ренту, заробітну платню та прибуток.
- •26.Наукові здобутки т. Мальтуса. Закон народонаселення. Розвиток вчення про ренту. Перше прогнозування економічних криз.
- •27.Наукові здобутки ж.Б.Сея (1776-1832). Теорія трьох факторів виробництва. Закон ринків.
- •28.Дж. Ст. Мілль (1806-1873) – систематизатор та класифікатор вчення класичної школи. Закони виробництва та розподілу. Шляхи реформування суспільства.
- •29.Зародження системи національної політичної економії в Німеччині (ф. Ліст.). Основні розбіжності між класичною політекономією та історичною школою. Етапи розвитку та основні положення.
- •30.Третя хвиля історичної школи. Вернер Зомбарт (1863-1941), Макс Вебер (1864-1920).
- •32.Витоки маржиналізму. Закони г. Фон Госсена (1810-1859). О. Курно (1801-1877) про попит, еластичність, загальну рівновагу. Й. Тюнен (1783-1850) про ефективну комбінацію виробничих факторів.
- •33.Маржиналізм. Предмет та метод дослідження. Загальна характеристика етапів його розвитку. У. Джевонс – представник англійської школи маржиналізму, його теоретичні здобутки.
- •35.Лозаннська школа маржиналізму. Теорія загальної рівноваги л. Вальраса. Оптимум Парето.
- •36.Заснування кембриджської школи. «Принципи економікс» (1890) а. Маршалла (1842-1924). Нове визначення предмету економічної науки.
- •37.Розвиток а. Маршаллом (1842-1924) теорії попиту та пропозиції. Зрівноважена модель. Вплив фактору часу на рівноважну ціну.
- •38.Розвиток кембриджської школи в працях а. Пігу (1877-1959). Теорія суспільного добробуту. Зовнішні ефекти та проблема їх інтерналізації.
- •39.Історичні умови виникнення кейнсіанства. Праця Дж. М. Кейнса (1883-1946) "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936). Критика постулатів класичної школи.
- •40.Задані, залежні і незалежні величини в моделі Дж. М. Кейнса (1883-1946). Теорія ефективного попиту.
- •41.Соціалізація інвестицій і теорія зайнятості Дж. М. Кейнса (1883-1946) Теорія мультиплікатора. Рекомендації щодо державного регулювання економіки.
- •42.Критика кейнсіанства та наступ консерватизму. Нова австрійська школа: ф. Хайек (1899-1992), л. Мізес (1881-1973).
- •43.Причини виникнення монетаризму у 70-х р.Р. XX ст. М.Фрідмен (1912-2006). Кількісне рівняння грошей. Монетарне правило щодо державного регулювання.
- •44.Теорія «економіки пропозиції». Вплив фіскальної політики на ділову активність. Крива Лаффера.
- •45.Теорія «раціональних передбачень». Р. Лукас (1937). Теорія бізнес циклу.
- •46.Теорія соціального ринкового господарства. Реформи л Ерхарда.
- •47.Основні напрямки раннього інституціоналізму (перша третина XX ст.) та його засновники: т. Веблен (1857-1929), Дж. Коммонс (1862-1945),. В. Мітчелл (1874-1948).
- •48.«Нове індустріальне суспільство» Дж. К. Гелбрейта (1908-2008). Ринкова та планова системи. Сучасна корпорація. Теорія конвергенції.
- •49.Неоінституціоналізм. Методологічні особливості та загальні напрямки дослідження. Теорія фірми та трансакційні витрати. Теорема р. Коуза (1910).
- •50.Економічна думка України кінця XIX - початку XX сторіччя. Погляди і. Туган-Барановського.
42.Критика кейнсіанства та наступ консерватизму. Нова австрійська школа: ф. Хайек (1899-1992), л. Мізес (1881-1973).
Уже в второй половине 60-х гг., и в особенности в 70-ті гг. XX ст., рецепты неокейнсианськой модели начали все большее противоречить экономическим законам развития и, большее того, они даже оказывали содействие обострению отдельных проблем, таких как инфляция, дефицит государственного бюджета, а в особенности - цикличность развития. Социально-экономическое и политическое развитие западных стран после Второй мировой войны с всей наглядностью доказал, что государственное регулирование экономики несостоятельное обеспечить полной занятости и равновесия. Использование кейнсианських концепций и моделей не дало возможности решить проблемы реализации и безкризисного развития. Кризис кейнсианства как официальной доктрины государственного регулирования послужил причиной значительного усиления критики этой теории не только со стороны ее традиционных неприятелей - неоклассиков, а и со стороны самых приверженцев теории Кейнса. При этих условиях дальнейшее развитие кейнстианства осуществляется под лозунгом его реформирования, просмотра ортодоксальной версии кейнсианської экономической теории. Это новое явление в экономической мысли получило название «посткейнсианство». Во второй половине 60-х годов страны Запада столкнулись с новым явлением – стагфляцией (возросшей инфляцией на фоне падения производства). Обострилась конкуренция на мировых рынках. В этот период значительно возрос государственный долг развитых стран. Господство ТНК вызвало трудности в получении налогов внутри стран с этих супергигантов. Высокие расходы государства на социальные нужды, военные цели, содержание бюрократии, давление на рынок ссудного капитала «съедали» средства на инвестиции и структурную перестройку экономики. Государственное вмешательство в экономику все более становилось не стимулом развития экономики, а ее тормозом. Следствием этого стало появление нового направления экономической науки – неолиберализма. Неоавстрійська школа економічного неолібералізму генетично успадкувала і розвинула провідні ліберальні економічні ідеї класичної школи політичної економії, традиції неокласичного мікроекономічного аналізу та суб´єктивно-психологічну спрямованість економічних досліджень австрійської школи маржиналізму. Це поєднання надало школі надзвичайної своєрідності, де поряд з аналізом переваг вільної конкуренції, уявленнями про економічну свободу і роль держави в економічній системі, значну увагу приділено вивченню психологічних передумов економічної поведінки та суб´єктивних оцінок індивідів. Показовим є також те, що представники цієї школи, Л. фон Мізес та Ф. фон Хайєк, австрійці за походженням, за часів окупації Європи змінюють своє місце проживання і навіть громадянство, висловлюючи цим своє негативне ставлення до нацистського режиму. Л. фон Мізес, засновник неоавстрійської школи, ідейний попередник Ф. фон Хайєка, особливу увагу приділяв розгляду економічних систем, принципів їх організації, проблемам соціалізму. Людвиг фон Мизес - продолжатель традиций К. Менгера и Э. Бём-Баверка. Следовал в своей методологии таким принципам классической австрийской школы в экономике как субъективизм и рационализм, отрицание применимости методов естественных наук к анализу экономических явлений. Яркий представитель либерализма - сторонник невмешательства государства в экономику. Публикации Мизеса в целом представляет собой исследование классических микроэкономических проблем (ценности, процента, заработной платы, капитала и т.д.) в сочетании с убеждённым отстаиванием принципов свободной рыночной экономики. Фри́дрих А́вгуст фон Ха́йек (1899-1992) - лауреат Нобелевской премии по экономике 1974 «за основополагающие работы по теории денег и глубокий анализ взаимозависимости экономических, социальных и институциональных явлений». Хайек был одним из ведущих критиков коллективизма в XX столетии.Ещё в 20е годы Хайек заметил, что в обществе, основанном на разделении труда, происходит и разделение информации так, что отдельный плановик будет не в состоянии достаточно точно описать в целом плановую систему и что у такого планирования в свою очередь был риск продвижения к тоталитаризму, потому что центральная власть должна быть обеспечена полномочиями, которые оказали бы влияние на общественную жизнь, а объем познаний, требуемого для центрального планирования, объективно децентрализован. В результате этого централизованно управляемая экономика принципиально неработоспособна или по крайней мере гораздо уступает рыночной экономике. При этом Хайек не оспаривал морально высоких целей некоторых социалистов, однако считал предложенный ими путь и в частности любой вид вмешательства государства опасным. Причины варварства и насилия тоталитарных режимов того времени в Германии, Италии и Советском Союзе находятся, по мнению Хайека, не в особой агрессивности населения этих стран, а в осуществлении социалистического учения плановой экономики, которая неизбежно ведёт к угнетению и подавлению, даже если это и не было изначальной целью приверженцев социализма.