Зміст
Вступ 3
1. Структура педагогічної та дидактичної діяльності командира 5
2. Педагогічна майстерність офіцера та її елементи 11
3. Основні напрямки військово-дидактичної інновації 19
Висновки 29
Перелік використаної літератури 30
Вступ
Актуальність теми полягає в тому, що військовий педагог — це фахівець, який займається навчально-виховною роботою у військах. Через специфіку військово-професійної діяльності та функціональних обов’язків кожен командир і начальник водночас є вчителем, вихователем і організатором усього військово-педагогічного процесу. Це накладає на нього дуже велику відповідальність як за зміст і результати власної педагогічної діяльності, так і за поведінку та результати навчально-пізнавальної діяльності підлеглих. Окрім цього, він залишається командиром.
Мета роботи, розглянути у чому проявляється педагогічна роль військового командира.
Об'єктом дослідження є педагогічна роль військового командира, предметом дослідження є безпосередньо військові командири.
Відповідальні дидактичні, розвиваючі та виховні функції несуть усі командири, починаючи від сержантів - командирів відділень і заступників командирів взводів. Безперечно, педагогічна підготовка у них є різною. Молодші командири її практично не мають, а офіцери також мають тільки певне уявлення про зміст і деякі аспекти цієї складної і змістовної діяльності. Це особливо стосується командирів взводів і рот.
З чим пов‘язана така критична, з погляду педагогічної науки, ситуація? Перша і головна причина — це недостатня психолого-педагогічна підготовка майбутніх офіцерів у вищих військових навчальних закладах. А непідготовленість офіцерів, у свою чергу, призводить до грубих помилок у дидактичному, психологічному і виховному аспекті.
Друга причина — це несприятлива загальна соціально-економічна ситуація в суспільстві. Але, незважаючи на ці негативні обставини, більшість військових педагогів продовжують сумлінно виконувати свої педагогічні функції та досягають на цьому нелегкому шляху суттєвих результатів. Їх досвід доводить, що за наявності певної військово-професійної підготовленості, психолого-педагогічної компетентності, розвинутих особистісних властивостей кожен військовий педагог може досягти позитивних результатів у навчанні, вихованні та психологічній підготовці військовослужбовців. Слід тільки намагатися виявляти творчість та ініціативу в цій діяльності та у ніякому разі не залишатися байдужим до своїх вихованців. Тому дуже актуальними та своєчасними є висловлювання видатного грузинського педагога Ш.О.Амонашвілі: ”Не Бог народжує педагога-майстра. Вчителем не народжуються, а стають. Майстерність вчителя можна опанувати”.
1. Структура педагогічної та дидактичної діяльності командира
Будь-яка майстерність, у тому числі й педагогічна, розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній. Саме таке розуміння майстерності прийнято в педагогіці.
Основні компоненти військово-дидактичного процесу, в основі якого лежить військово-навчальна діяльність, стисло переглянемо основні з них.
Діяльність — це система взаємодії суб‘єкта зі світом, що постійно змінюється і в процесі якої формується, втілюється в об‘єкті психічний образ та реалізуються відносини суб‘єкта. Розглядаючи способи ведення будь-якої діяльності, у тому числі й військово-дидактичної, слід наголосити, що вона передбачає певне підпорядкування її суб‘єкта і об‘єкта. Об‘єкт — це те, на що спрямована діяльність суб’єкта, який підлягає певному перетворенню, зміні. У військово-дидактичному процесі це воїни, які певною мірою залежні від суб’єкта, тобто військового педагога. У цьому процесі він виступає ініціатором і організатором усього процесу.
В основі дидактичних впливів на об’єкт діяльності знаходиться свідомо сформульована мета, тобто ідеальний образ майбутнього результату дидактичних впливів. Основні цілі військово-дидактичного процесу визначаються змістом діяльності Збройних сил України і сформульовані у відповідних державних документах.
Цілі навчання військовослужбовця зумовлюють зміст цієї діяльності та способи її реалізації. Специфіка військово-професійної діяльності та її характер створюють сприятливі умови для застосування різноманітних прийомів, способів і форм взаємодії суб’єктів і об’єктів з метою реалізації існуючих цілей і змісту. Заключним етапом будь-якої діяльності є її результат. Отже, основними складовими військово-дидактичного процесу є мета, зміст, об’єкт, суб’єкт, результат і сам процес навчально-пізнавальної діяльності.
Ефективність усіх компонентів військово-дидактичного процесу багато в чому залежить від дій військового педагога – суб’єкта навчання. Він справляє безпосередній змістовний і багатогранний вплив на кожен його компонент. Зміст і характер цих впливів визначають кінцевий результат цього процесу. Головне, він має зробити об’єкт навчання центральною постаттю військово-дидактичного процесу, його активним, свідомим, ініціативним і зацікавленим учасником, тобто перетворити його на архітектора власної освіти. Тому завдання військового педагога полягає у тому, щоб навчити воїна вчитися, формувати у нього мотивацію навчально-пізнавальної діяльності та вдосконалювати власну особистість. Впоратися з цим дуже складним завданням вдається не кожному військовому педагогу, а тільки тим, які є справжніми майстрами своєї справи.
Можна визначити такі рівні результативності їх діяльності (кожен наступний включає в себе всі попередні) (рис. 1.1.).
Рис. 1.1. Характеристика педагогічної діяльності офіцера
Репродуктивний рівень: педагог може і вміє розповісти іншим те, що знає сам.
Адаптивний рівень: педагог вміє пристосувати своє повідомлення до особливостей аудиторії.
Рівень локального моделювання: педагог володіє методикою навчання знанням, навичкам та вміннями за окремими розділами предметів бойової та гуманітарної підготовки, вміє формувати дидактичні цілі, передбачити необхідний результат і створити систему та послідовність залучення воїнів до навчально-пізнавальної діяльності.
Рівень системного моделювання: педагог має чітке уявлення про основні військово-професійні навички, вміння і знання, які слід формувати у воїнів за допомогою основних предметів бойової та гуманітарної підготовки і володіє відповідною методикою.
Рівень системно-модельованої діяльності та поведінки: педагог володіє відмінною і досконалою методикою перетворення предметів бойової та гуманітарної підготовки на засіб формування і розвитку особистості воїна, його потреби у самовдосконаленні.
На жаль, сержантський склад і деякі офіцери як педагоги сьогодні працюють на першому і другому рівнях. Перехід на наступні рівні потребує психолого-педагогічних знань і реалізації думки А.С.Макаренка про те, що в майбутньому в педагогічних закладах обов’язково будуть викладати і постановку голосу, і позу, і володіння своїм організмом, і без цього він не уявляв собі роботи вихователя. У ряді педагогічних закладів, у тому числі в Київському військовому гуманітарному інституті, Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка це вже здійснюється - нещодавно введено курс ”Педагогічна майстерність”.
На четвертому і п’ятому рівнях працюють тільки педагоги-майстри, які досконало володіють як теорією, так і методикою військово-педагогічної діяльності.
Для аналізу складових педагогічної майстерності військових педагогів слід чітко визначити структуру дидактичної діяльності, яка включає ряд конкретних видів діяльності. Це дії, які знаходяться у взаємозв’язку і, відповідно, є взаємозумовленими:
Діагностична діяльність, що пов’язана з вивченням особистості воїнів, виявленням і визначенням рівня їх загальної освіти та спеціальних знань, навичок і вмінь, які необхідні для військово-професійної діяльності та здійснення навчально-пізнавальних дій. У зв’язку з особливим характером військової діяльності та специфікою навчально-пізнавальних дій воїнів діагностика їх індивідуально-психічних особливостей набуває вирішального значення.
Орієнтовно-прогностична діяльність, яка полягає в умінні педагога визначити конкретні перспективи, зміст і методику дидактичної діяльності, передбаченні її результатів. Ця робота здійснюється на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих воїнів, злагодженості військового підрозділу. На цій основі педагог спочатку ставить діагноз, а потім визначає конкретні орієнтири для підвищення бойової майстерності як окремого воїна, так і військових підрозділів. Ці дані він отримує під час контролю, перевірки та оцінки результатів військово-дидактичного процесу.
Наслідком цієї діяльності є наступна — конструктивно-проектуальна. Ця діяльність передбачає постійне вдосконалення педагогом методики різних дидактичних заходів, які він використовує для навчання воїнів. Характер використаних методів та їх конкретна методика насамперед залежать від результатів попередніх дій.
Після виконання вищезазначених дій обов’язково настає організаційна діяльність. Посади командира роти і вище передбачають володіння офіцером організаційними навичками та вміннями щодо здійснення військово-дидактичного процесу у відповідних військових підрозділах і частинах. Від обґрунтованості та правильності цих дій залежить перебіг військово-дидактичного процесу та його конкретні результати.
Практичне здійснення конкретних дидактичних заходів, виходячи з розкладу занять та планів бойової та гуманітарної підготовки, передбачає наявність у військових педагогів практичних навичок і вмінь проведення занять за допомогою як традиційних, так і активних методів навчання, які було розглянуто в попередніх главах. Це потребує від педагога ґрунтовних знань матеріалу, що викладається, і уміння методично правильно викласти його воїнам, тобто володіння певною педагогічною технікою. Тільки творче сполучення цих двох елементів дає високий ефект від занять з бойової та гуманітарної підготовки.
Діяльність педагога - це особливий вид діяльності, який пов’язаний з людським чинником і передбачає комунікативно-стимулюючий компонент. Для його здійснення педагог має володіти такими особистісними якостями:
бути людиною доброї душі, любити вихованців такими, якими вони є, що має бути головним мотивом, стимулом військово-педагогічної діяльності;
уміти розуміти тих, кого виховує і навчає;
бути оптимістом;
має персоніфікувати людину майбутнього;
бути творчою людиною тощо.
Узагальнено це визначається як педагогічний такт.
Наступний напрямок діяльності військового педагога — це аналітично-оціночний. Зміст його полягає в аналізі як власних навчальних дій, так і пізнавальних дій тих, хто навчається, виявленні в них позитивних сторін і недоліків, порівнянні отриманих результатів із запланованими та ін. За допомогою аналітично-оціночної діяльності військовий педагог здійснює зворотний зв’язок у своїй роботі, тобто своєчасно визначає конкретні результати власної діяльності та вносить до неї необхідні корективи.
Останній вид діяльності — це дослідницько-творчий, який пронизує всі попередні види діяльності та своєчасно наповнює їх новим змістом. Творчість педагога — це джерело його оптимізму, всебічного розвитку, нестандартного мислення, оригінального проведення дидактичних заходів, їх постійного вдосконалення тощо. З творчих педагогів виростають дійсно справжні майстри своєї справи. Можна також сказати: там, де немає творчості, там немає педагога. Творчі педагоги збагачують як теорію, так і методику військової дидактики, вони є авторами нових форм і методів навчання та виховання, засновниками авторських шкіл, оригінальних ідей і починань, ініціаторами інновацій.
Висновки: аналіз основних дій військового педагога свідчить про те, що така діяльність є різносторонньою і змістовною та потребує всебічної підготовленості, має багато вимірів вияву. Педагог повинен бути сам вихованою і освіченою людиною, і відповідно вимагав його власного виховання і освіти. Майстерність вихователя не якимось особливим мистецтвом, яке вимагає таланту, але це спеціальність, якій потрібно навчати, як потрібно навчати лікаря, музиканта його майстерності. Виходячи з цього, слід чітко визначити основні показники та ознаки педагогічної майстерності військового педагога. Лейтмотивом цього питання, мають бути слова: ”особистість виховується особистістю”.