2. Поняття та система правової охорони об'єктів авторського права.

Авторське право — один з інститутів цивільного права, що регулює майнові і особисті немайнові відносини, пов'язані зі створенням і використанням творів літератури, науки і мистецтва. Як самостійний інститут, авторське право вирішує конкретні задачі, що включають всесвітню охорону особистих і майнових прав і законних інтересів авторів; забезпечує правову охорону для створених добутків, а також умови для створення нових наукових і художніх творів. Забезпечує широке використання їх суспільством.

Поняття «авторське право» вживається в двох аспектах, оскільки слово «право» має два значення: в об'єктивному розумінні «право» є сукупністю правових норм, а в суб'єктивному значенні право розуміється як конкретні правомочності, що належать тій чи інші особі.

Авторське право в об'єктивному розумінні є сукупністю правових норм, що регулюють відносини, що складаються в зв'язку зі створенням і використанням творів літератури, науки і мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське право — ті особисті майнові й особисті немайнові права, що належать особам, що створили твори літератури, науки і мистецтва.

Своєю спрямованістю на створення нематеріальних творчих результатів авторське право зближається з аналогічними інститутами права, що охороняють результати творчої діяльності: з винахідницьким правом, що охороняє винаходи і раціоналізаторські пропозиції, із правом на наукові відкриття, із правом на промислові зразки і з правом на знаки для товарів і послуг.

Принципи авторського права схожі з принципами однойменного цивільно-правового інституту, у якому виявляються і конкретизуються як загальногромадянські, міжгалузеві, так і міжінститутські і специфічні принципи тільки цього інституту.

Єдиної думки, як показує найпростіше порівняння в авторів монографій по авторському праву, у відношенні принципів немає. Так, якщо В.В. Залеский до принципів авторського права відносить: «I) сполучення особистих інтересів авторів з інтересами всього суспільства; 2) оплату творчої праці відповідно до його якості і кількості; 3) широку охорону особистих немайнових і майнових інтересів автора».

На думку В.П. Мозоліна, це: «I) принцип свободи творчості; 2) принцип сполучення особистих інтересів з інтересами суспільства; 3) принцип матеріальної зацікавленості автора в створенні і використанні добутку; 4) принцип всебічної охорони прав і законних інтересів автора».

А.К. Юрченко, у свою чергу, вважає, що в основі правового регулювання авторського права лежать такі загальні принципи правий, як: «I) сполучення особистих і суспільних інтересів; 2) рівність прав і обов'язків; 3) гарантованість прав громадян».

Э.П. Гаврилов вважає, що авторське право засноване на наступних принципах: «Автор — творець твору — наділяється винятковими авторськими правами. Особисті немайнові авторські права, як правило, не можуть перейти до інших осіб, а майнові хоча і можуть перейти, але лише в обмежених межах і на певний строк. Законодавство докладне регламентує зміст авторських договорів. Розміри авторської винагороди за різні випадки використання добутків визначаються за розсудом сторін, однак вони не повинні бути менше ставок, встановлених у нормативних актах».

З усього вищесказаного можна вивести основні принципи авторського права, що і лягли в основу нині діючого закону:

1. Принцип свободи творчості.

2. Принцип сполучення особистих інтересів з інтересами суспільства.

3. Принцип моральної і матеріальної зацікавленості автора на створення і використання добутків.

4. Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів.

Принцип свободи творчості дозволяє автору вибирати тему що його цікавить, метод створення, форму майбутнього твору, а також використовувати твір будь-якими дозволеними законом способами. Конституція гарантує свободу літературної, наукової і технічної творчості.

Принцип сполучення особистих інтересів з інтересами суспільства відображений у нормах діючого законодавства, що допускають використання добутку автора для задоволення особистих і суспільних інтересів. Закон України «Про авторські права і суміжні права» передбачає можливість використання, без згоди автора і сплати йому авторської винагороди, для створення нового, творчо самостійного твору. Однак обов'язково необхідно вказувати ім'я автора, джерело запозичення.

Принцип моральної і матеріальної зацікавленості автора на створення і використання творів. На практиці існують різні форми морального заохочення: присудження почесних звань, перевидання творів, що здобули визнання народу. Моральним і матеріальним заохоченням є присудження авторам творів науки, літератури і мистецтва різних державних і іменних премій. Встановлення авторської винагороди у виді гнучких ставок за різного роду твори також є способом матеріального стимулювання.

Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів відображено не тільки в нормах права, що встановлюють права й обов'язки учасників авторських правовідносин, закріплюють гарантії реалізації суб'єктивних прав, визначають компетенцію державних органів, але й у нормах, що забезпечують захист порушених авторських прав.

Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для визнання твору його об'єктом. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) і означає, що автор­ське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких ін­ших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охо­рони «соруright» © сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доказувати їх приналежність, оскільки законом передба­чена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження приналежності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою.

Суміжні права

Суміжні права в об'єктивному розумінні є сукупністю цивільно-правових норм, що регулюють відносини з використання виконань творів, фонограм, відеограм та програм мовлення і які разом з норма­ми авторського права складають єдиний інститут права інтелектуаль­ної власності - інститут авторського права та суміжних прав. Сама назва «суміжні права» вказує на тісний зв'язок предметів регулюван­ня авторського права та суміжних прав, що дозволило поєднати їх в один інститут. Цей зв'язок пояснюється тим, що, по-перше, об'єкти суміжних прав - виконання творів, фонограми, відеограми та програ­ми мовлення - з'являються в результаті використання творів науки, літератури та мистецтва, а тому є вторинними стосовно об'єктів авто­рського права. По-друге, використання об'єктів суміжних прав відбу­вається одночасно з використанням об'єктів авторського права, ос­кільки вони є однією з форм існування авторських творів. Все це зумовило регулювання даних відносин на основі єдиних принципів -поєднання інтересів правоволодільця та суспільства, відсутність фор­мальностей щодо виникнення правової охорони, захист інтересів шляхом надання особистих немайнових та майнових прав виключно­го характеру, договірна форма відносин з передачі права на викорис­тання об'єктів третім особам. Крім того, вторинний характер об'єктів суміжних прав зумовив головний принцип охорони суміжних прав -вона здійснюється з урахуванням охорони творів положеннями авто­рського права. Це означає, що охорона суміжних прав здійснюється заходами, які виключають можливість порушення авторських прав, а умовою виникнення охорони об'єктів суміжних прав є тільки право­мірне використання творів з метою їх виконання, запису фонограм, відеограм або створення програм мовлення. Цей принцип втілений у ч. 2 ст. 36 Закону: виконавці здійснюють свої права за умови дотри­мання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авто­рського права; виробники фонограм, виробники відеограм мають до­тримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців; органі­зації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

У суб'єктивному розумінні суміжні права являють собою особис­ті немайнові та майнові права виключного характеру, надані законом виконавцям, виробникам фонограм і відеограм та організаціям мов­лення.

Об'єкти авторського права.

До об'єктів авторського права ст. 433 ЦК та ст.8 Закону відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Законодавство пропонує досить широкий перелік різно­манітних за характером творчості та формою виразу творів, яким на­дається охорона. Однак він не є вичерпним, що дає змогу надавати охорону тим об'єктам, які виникатимуть у майбутньому завдяки роз­витку науки, культури і техніки та будуть відповідати загальним ознакам твору. У науковій літературі авторські твори часто класи­фікують за їх змістом. Якщо твір являє собою систему понять - це науковий твір, а якщо - систему образів - це твір художній. Останні, в свою чергу, поділяються на твори літератури (белетристичні, пуб­ліцистичні, драматичні та інші), музичні та музично-драматичні тво­ри, аудіовізуальні, твори образотворчого мистецтва, твори хореогра­фії та пантоміми, твори архітектури, містобудування і садово-пар­кового мистецтва; твори ужиткового мистецтва, фотографічні твори. Закон надає охорону також таким творам, як комп'ютерні програми та бази даних, які можуть містити елементи наукового та інформацій­ного характеру. За своєю формою наукові та художні твори можуть бути письмовими (книги, брошури, статті), усними (виступи, лекції, промови, проповіді), у вигляді картин, зображень, ілюстрацій, карт, планів, креслень, ескізів, пластичних форм (декорації, макети). При­чому охороні підлягають твори незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, незалежно від ступеня їх завершеності, а також факту їх оприлюднення.

Необхідною умовою авторсько-правової охорони є ознаки, яким повинен відповідати будь-який твір. До таких ознак належать: творчий характер результату діяльності людини та об'єктивна форма виразу твору.

Творчість визначається як сфера духовного виробництва, інтелек­туальна діяльність людини, яка характеризується певними якостями. Продукт творчості - це результат відображення у свідомості людини оточуючої її об'єктивної дійсності. Творчість - складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факторами. Творчість породжує щось якісно нове та таке, що відріз­няється неповторністю, оригінальністю та унікальністю.

Твір повинен мати зовнішню об'єктивну форму вираження та існу­вати самостійно від автора. Під об'єктивною формою твору розу­міється форма, яка робить твір не просто доступним для сприйняття інших людей, а й відтворюваним.

Разом з тим авторське право охороняє не відокремлений зміст тво­ру, не його відокремлену форму, а твір як єдність форми і змісту. Охорона надається твору в цілому як результату творчої діяльності, але насамперед у зв'язку з його формою, яка дозволяє відокремити твір за зовнішніми ознаками. Однаковими думками, ідеями, інфор­мацією можуть володіти різні люди, але форма їх вираження завжди буде відрізнятися та залежати від індивідуальних інтелектуальних та психологічних якостей автора. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної форми вираження ідей, ду­мок, образів і понять. Частиною 3 ст. 8 Закону передбачено, що пра­вова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не по­ширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

У процесі творчої діяльності можуть створюватися не тільки абсо­лютно нові твори, а й творчі переробки вже існуючих. Це можуть бу­ти сценарії, створені на базі літературного твору, або аранжування чи оркестровки музичного твору, тексти перекладів тощо. Якщо новий творчий продукт містить елементи іншого твору, що охороняється, але сам є результатом творчої праці зі створення нової форми, такий об'єкт називається похідним або залежним. Похідні твори охороня­ються авторським правом як окремі творчі результати, але за умови, що вони були створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки, тобто за згодою останніх.

До об'єктів авторського права належать складені твори - різно­манітні збірники, якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу (збірники тво­рів, обробок фольклору, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання). При цьому умовою також є до­тримання авторських прав на твори, що увійшли до нього як складові частини. Авторські права упорядника поширюються на новий скла­дений твір в цілому та не охоплюють самі твори, дані чи інформацію, що увійшли до нього. Тому автори творів, включених до нього, ма­ють право використовувати свої твори незалежно від складеного тво­ру, якщо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника. Зокрема, вони вправі надавати дозвіл на підбір та розташу­вання їх творів іншим упорядникам.

До складених творів належать компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результа­том інтелектуальної діяльності. Згідно зі ст. 433 ЦК творча компіля­ція даних охороняється як така, тому ця охорона не поширюється на матеріал, що є складовим компіляції. Останній може бути самостій­ним об'єктом авторського права або об'єктом права інтелектуальної власності особи, яка створила чи придбала певну інформацію. Автор­ське право на бази даних не повинно зачіпати прав інших осіб на ма­теріал цієї бази. Тому створення і подальше її використання має відбуватися тільки за згодою правовласників матеріалу, що компі­люється з певною метою.

Авторське право охороняє не тільки твір в цілому, а й будь-яку його частину, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й ори­гінальну назву твору.

Не визнаються об'єктами авторського права, згідно зі ст. 434 ЦК:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної твор­чості (фольклор) - приказки, частівки, танці, художні промисли, на­родні костюми, тощо;

в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, ад­міністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішен­ня, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) державні символи України, державні нагороди, символи і знаки органів дер­жавної влади, Збройних Сил України та інших військових форму­вань, символіка територіальних громад, символи та знаки підпри­ємств, установ та організацій, але після їх офіційного затвердження (прапори, герби, гімни, ордена);

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довід­ники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється „право особливого роду”.

Види об'єктів авторського права. Значну групу об'єктів авторсько­го права складають літературні твори. Літературні твори в залеж­ності від форми їх вираження поділяються на письмові й усні. До ус­них творів можуть відноситися виступи, лекції, доповіді, промови, проповіді та інші. Усна форма твору ускладнює визначення його приналежності в разі порушення авторських прав. Якщо хтось запи­сав усний твір і потім почав його використовувати як свій, то автору треба буде довести, що це його твір. Тому в принципі усної форми вираження твору краще уникати.

Літературні письмові твори поділяються на два основні види — художні і наукові. До художніх творів відносяться романи, повісті, поезія, новели, оповідання, ноти, інші белетристичні твори. До на­укових — монографії, підручники, навчальні посібники та інші на­укові книги, брошури, статті. До письмових творів відносяться також комп'ютерні програми. Безперечно, до письмових наукових творів відносяться звіти про науково-дослідну роботу та інші письмові тво­ри будь-якого характеру.

До письмових творів слід віднести також твори будь-якого харак­теру незалежно від їх цінності, жанру, призначення, зафіксовані на магнітному носії. До письмових творів відносяться листи, щоденни­ки, інтерв'ю, а також твори, написані особливою математичною мо­вою (рівняння, геометричні фігури тощо), мовою коду або спеціаль­ною технічною мовою.

До письмових творів відносяться також музикальні твори неза­лежно від жанру (гімни, хорові твори, пісні, оперети тощо), твори для одного виконавця (соло), для виконання на кількох інструментах (соната, камерна музика) або для виконання на багатьох інструмен­тах (твори для оркестрів і ансамблів) тощо.

Самостійним видом об'єктів авторського права, але в письмовій формі, є різноманітні карти і технічні креслення тощо.

Об'єктами авторського права є переклад твору з однієї мови на іншу, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору (похідні твори) незалежно від того, чи є об'єк­тами авторського права твори, на основі яких створені похідні твори, без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на яких вони засновані.

Об'єктами авторського права визнаються драматичні твори в усіх їх жанрових різновидностях, методах сценічного втілення і формах об'єктивного вираження. Драматичні твори — це літературні твори, написані в діалогічній формі і призначені для виконання на сцені. Але вони можуть бути опубліковані шляхом їх видання.

Значну групу об'єктів авторського права складають музичні твори будь-якого жанру, художнього рівня, теми і композиції. Вони можуть бути призначені для виконання лише на музикальному ін­струменті або на інструменті і голосом, з текстом і без тексту. Об'єк­тами авторського права є також різні способи використання музич­них творів. Це можуть бути ноти або фонограми, відтворення, вико­нання, передача по радіо чи телебаченню, інші форми публічного повідомлення, аранжування, використання як фонової музики або як частини аудіовізуального твору. Електронна сучасна музика та­кож є об'єктом авторського права, але як результат роботи конкрет­ного автора.

Сценарні твори складають окрему групу об'єктів авторського пра­ва. Зазначені твори стають об'єктом авторського права незалежно від того, чи вони є результатом переробки чужого розповідного або дра­матичного твору, чи є оригінальними. Специфіка цих творів полягає в тому, що вони призначені для виконання на сцені. Цю групу скла­дають багато видів сценічних творів, кожний із яких має свою специ­фіку. Сценічні твори реалізуються у формі аудіофільмів, спектаклів, масових видовищ.

Аудіовізуальні твори — кінофільми, теле- і відеофільми тощо, роз­раховані на слухове і видове сприйняття. Це можуть бути фільми різного призначення — художні, документальні, науково-популярні, навчальні, розважальні, мультиплікаційні тощо. Вони можуть різни­тися також і за обсягом — повнометражні, короткометражні, багато­серійні. Аудіовізуальні твори включають в себе слайдофільми, діа­фільми та інші кіно- і телетвори.

Авторами аудіовізуальних творів можуть бути митці різних жанрів, оскільки ці твори є поєднанням багатьох інших творів — сце­нарію, пісні, музики, декорацій, ескізів, малюнків тощо. У створенні аудіовізуального твору беруть участь сценаристи, художники, поста­новники, оператори, режисери, артисти, композитори, диригенти та інші митці. Аудіовізуальний твір може складатися як із уже готових творів, так і із замовлених творів, які ще мають бути створені спеціа­льно для фільму. Автор кожної частини аудіовізуального твору збе­рігає авторське право на свою частину і може її використовувати на свій розсуд незалежно від фільму.

Велику групу об'єктів авторського права складають різноманітні твори образотворчого мистецтва. Ці твори мають свою характерну особливість — у більшості випадків вони існують в одиничному при­мірнику і тісно пов'язані з матеріальним носієм, в який вони втілені. Образотворче мистецтво охоплює собою живопис, скульптуру і гра­фіку.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, твори якого створю­ються за допомогою фарб, що наносяться на яку-небудь поверхню. Живопис є важливим засобом художнього відображення і тлумачен­ня дійсності.

Скульптура — вид образотворчого мистецтва, твори якого мають тримірну форму і виконуються із твердих або пластичних матеріалів.

Графіка — вид образотворчого мистецтва, твори якого є поєднан­ням малюнка і друкованого художнього зображення (гравюра, літо­графія).

Оскільки твір образотворчого мистецтва втілений в єдину ма­теріальну форму, яка може бути власністю не автора, а іншої особи, в такому разі буває важко відрізнити об'єкт авторського права від об'єкта права власності. Власник має право на матеріальний носій, автор — на художній зміст твору.

При цьому слід мати на увазі — об'єктом правової охорони є та­кож ескізи, окремі малюнки чи інші вираження підготовчої роботи митця. Часто вони є також об'єктом цивільного обігу.

Твори декоративно-прикладного мистецтва — художні твори, які використовуються в промисловості. Це сфера декоративного мис­тецтва, яке має своїм призначенням прикрашення нашого побуту. Цей вид мистецтва можна поділити на дві частини. Перша частина — створення художніх виробів — різного роду прикраси, речі побуту то­що. Другу частину цього виду мистецтва складають способи і форми прикрашення промислових виробів — меблів, одягу, посуду тощо.

Декоративно-прикладне мистецтво близько примикає до дизай­ну. Дизайном є різні види проектувальної діяльності, яка має метою формування естетичних і функціональних якостей предметного се­редовища. У вузькому значенні — це художнє конструювання. Якщо дизайн досягає рівня мистецтва, то може бути об'єктом авторського права.

Сучасні технічні засоби фотографування зумовили виникнення досить широкого кола фотографічних творів. Закон України «Про авторське право і суміжні права» надання правової охорони творам фо­тографії не обумовлює ніякими застереженнями. Правовій охороні підлягають будь-які фотографії незалежно від достоїнства, жанру і призначення.

Твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва.

Архітектура (зодчество) — це мистецтво проектування і будівництва споруд різного призначення. Об'єктом правової охорони є як про­ектна документація, так і її реалізація. Поняття «твори архітектури» охоплює собою ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, ма­люнки, плани озеленення, моделі, макети, а також самі будинки і споруди.

Твори містобудування — це теоретичні розробки і практика пла­нування і забудови міст та інших населених пунктів.

Об'єктом авторського права можуть бути твори садово-паркового мистецтва — сади, парки та інші озеленювані території.

Окремим об'єктом авторського права є твори хореографії і панто­міми. Зазначені твори призначаються для виконання на сцені. Хо­реографія в сучасному значенні — мистецтво створення танцю. Це композиція рухів для танцю на сцені або будь-яка інша об'єднана од­ним задумом система жестів, створена для виконання.

Пантоміма — вид сценічного мистецтва, у творі якого основним засобом створення художнього образу є пластика, жест, міміка вико­навця. Це виконання твору, почуття і драматичні дії якого доносять­ся до глядача засобами жестів, пози, міміки без використання слів. Пантоміма сприймається тільки зором, а не слухом. Твори хорео­графії і пантоміми охороняються з моменту їх обнародування.

Різного роду карти — географічні, геологічні, політичні, фізичні, кліматичні та інші також складають групу об'єктів авторського пра­ва. Всі карти є результатом творчої діяльності.

Об'єктами авторського права Закон визнає різного роду збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збір­ники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координа­ції або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них.

Автори творів, включених до складених творів, мають право вико­ристовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором.

Окремим об'єктом авторського права є колективний твір, тобто такий, що створюється колективно. До них відносяться енциклопедії та енциклопедичні словники, фільми, періодичні збірники і збірни­ки, що продовжуються, збірники наукових праць, газети, журнали та інші періодичні видання. Особи, що організовують створення колек­тивних творів, не визнаються авторами цих творів. Проте їм нале­жать виключні права на використання таких творів у цілому. Вида­вець має право при будь-якому використанні такого твору зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено договором на створення такого твору.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» визнає об'єктами авторського права тексти перекладів для дублювання, оз­вучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів.

Правовій охороні підлягає база даних. Це об'єктивна форма по­дання і організації даних (статей, розрахунків тощо), систематизова­них таким чином, щоб ці дані могли бути знайдені і опрацьовані за допомогою комп'ютера. Творчий характер цього об'єкта прояв­ляється в особливому підборі і організації даних, незалежно від того, чи є ці дані об'єктами авторського права.

Суб'єкти авторського права.

Відповідно до ст. 7 Закону суб'єк­тами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Авто­ром є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору (ст. 1 Закону).

Автори — творці об'єктів права інтелектуальної власності

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авто­рами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мис­тецтва, а також творців промислових зразків. Термін «автори» можна вживати в широкому розумінні --творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути тільки людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Ав­торська дієздатність не співпадає із загальною цивільною правоздат­ністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій. Така здатність у фізичної особи виникає тоді, коли вона здатна правильно розуміти значення своїх дій та може керувати ними. За цивільним законодавством України така здатність настає з досягненням фізичною особою вісімнадцяти­річного віку. Авторською її можна називати тому, що це здатність бути автором якогось творіння. Ось саме ця здатність бу­ти автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не залежить від віку і, отже, від чіткого усвідомлення значення своїх творчих дій. Автором, творцем може бути неповнолітня фізична осо­ба. Історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки відомо не­мало випадків, коли авторами тих чи інших досить серйозних резуль­татів інтелектуальної діяльності були і є діти — малолітні за віком.

Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяль­ності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або па­тентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяль­ності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише у осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представ­ники. Особи віком від 14 до 18 років можуть самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто своєю власною творчою працею створив той чи інший результат інтелекту­альної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився в творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті в ство­ренні цього результату прийнято називати співавторством. Воно мо­же мати місце у будь-якому виді творчої діяльності.

Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — не­роздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі властиве науково-технічній творчості;

б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину — роздільне співавторство.

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, що брали участь у створенні творчого результату, необхідні певні умови:

1. Творчий результат, створений спільною творчою працею співав­торів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, на­писаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, та­нець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого са­мостійного значення, але в такому разі не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розпові­дає сюжет, а інший записує — це не співавторство. Тому не виз­наються співавторами особи, які надавали автору будь-яку техніч­ну допомогу — креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здій­снювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу мате­ріальну допомогу автору тощо.

3. Має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною.

4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає ав­торське право на свою частину, водночас він є співавтором ре­зультату в цілому.

5. Співавторство має бути добровільним.

6. При нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може вико­ристовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на по­дання заявки на об'єкт промислової власності, належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути перегляну­тий за спільним клопотання осіб, зазначених у заявці, як співав­тори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь в розробці цього об'єкта.

7. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності на­лежить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передба­чено угодою між ними.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий ко­лективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Співавторство досить складний інститут, який містить у собі не­мало дискусійних положень, які в спеціальній літературі викликають різні думки і погляди, адже не завжди така спільна творчість відповідає умовам співавторства.

Суб'єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані «інші осо­би», яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної влас­ності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про ро­ботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства по формі, але він не є новим за своєю сутністю, адже мова йде про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна виз­навати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб'єктом цього права незалежно від волі автора.

Строк чинності авторського права

В авторському праві діє принцип відсутності формальностей щодо виникнення виключних авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва. Стаття 437 ЦК та ст. 28 Закону закріпили, що авторське право виникає з моменту створення твору. Але строки чинності осо­бистих немайнових та майнових прав є різними.

Щодо особистих немайнових прав, ст. 425 ЦК встановлює, що ці пра­ва є чинними безстроково, якщо інше не передбачено законом. Обов'я­зок їх дотримання необмежене у часі лежить на будь-якій особі.

Майнові права інтелектуальної власності відповідно до ст. 425 ЦК є чинними протягом строків, встановлених Кодексом, іншим законом чи договором. Законодавством (ст. 446 ЦК, ст.28 Закону) визначено, що майнові права автора твору, за загальним правилом, діють протя­гом усього життя автора та сімдесят років після його смерті. Якщо твір було створено у співавторстві, цей строк обчислюється після смерті останнього співавтора. Сімдесят років відліковується з і січня року, наступного за роком смерті автора.

Із названого правила щодо строку чинності майнових прав автора є певні винятки, передбачені ст. 28 Закону. Якщо особа автора невідо­ма з тієї причини, що твір було оприлюднено анонімно або під псев­донімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років пі­сля його оприлюднення. Але у випадках, коли псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора, діє загальне правило, і 70 років відрахо­вується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. За загаль­ним правилом обчислюється також строк, якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пі­зніше ніж через 70 років після оприлюднення твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації. Авторське право на твір, впер­ше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протя­гом 70 років від дати його правомірного опублікування. У разі коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії автор­ського права визначається окремо для кожної опублікованої (опри­людненої) частини твору.

Крім безпосередніх творців творів та їх правонаступників, майнові правомочності щодо твору можуть належати особі, яка після закін­чення строку охорони не оприлюдненого твору вперше його опри­люднює. За своїм характером ці правомочності не е авторськими, але ч. 8 ст. 28 Закону встановлено, що дана особа користується захистом, який є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюд­нений.

Наслідком спливу строку охорони авторського права є перехід твору в суспільне надбання. Такі твори, згідно зі ст. 447 ЦК та ст. ЗО

Закону, можуть вільно, без вгашати винагороди використовуватися будь-якою особою, але з обов'язковим дотриманням особистих не-майнових прав автора.

Об'єкти та суб'єкти суміжних прав. Об'єкти суміжних прав за­кріплені у ст. 449 ЦК та ст. 35 Закону і, на відміну від об'єктів авто­рського права, перелічені вичерпно. Ними є: виконання; фонограми; відеограми та програми (передачі) організацій мовлення незалежно від їх призначення, змісту, цінності, способу чи форми їх вираження.

До перших належать виконання будь-яких творів - літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фо­льклорних та інших. Фонограмою є звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, ком­пакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у фор­мі запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограмою визна­ється відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Програма мовлення - це сукупність теле- або радіопередач, що безпосередньо або в запису транслюються на відстань за допомогою електромагнітних хвиль, які розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.

Суб'єкти суміжних прав можуть бути первинними і похідними. Первинні суб'єкти - це особи, що безпосередньо своїми зусиллями зробили фонограму, відеограму, програму мовлення або виконали будь-який твір. Первинними суб'єктами ст. 450 ЦК визначає виконав­ця, виробника фонограм, виробника відеограм, організацію мовлення. Згідно зі ст. 1 Закону виконавцем може бути актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народ­ної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виробником відеограми визнається фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відео­запис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Виробник фонограми - це фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис вико­нання або будь-яких звуків.

Організацією мовлення вважається телерадіоорганізація ефірного чи кабельного мовлення, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних програм, як власного виробництва, так і виробництва ін­ших організацій. Законом «Про телебачення і радіомовлення» теле­радіоорганізація визначена як юридична особа, зареєстрована у вста­новленому порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телерадіопередачі та програми. Це може бути редакція, студія, агент­ство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо. Структуру національного телебачення і радіомовлення складають державні, не­державні (приватні) та громадські телерадіоорганізації, а також си­стема Суспільного телебачення і радіомовлення.

Похідними суб'єктами суміжних прав є особи - правонаступники первинних суб'єктів, які набули правомочності щодо об'єктів суміж­них прав на підставі договору або в порядку спадкоємства.

Суб'єктами суміжних прав можуть бути громадяни України, юри­дичні особи, що мають постійне місцезнаходження на території Украї­ни, а також іноземці та особи без громадянства, які відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають од­накові з особами України права, передбачені цим законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи можуть скорис­татися в Україні охороною їх суміжних прав за певних умов: