Тема 8: Ризикозахищеність організації

1Методи кількісного оцінювання ризику.

2Закон відповідності граничної корисності рівню граничної результативності.

1

Для кількісного оцінювання ризику існують різні методи, серед яких найбільш поширені статистичний (у тому числі метод статистичних випробувань чи метод Монте-Карло); аналітичний; метод використання дерева рішень та імовірнісного підходу; метод оцінювання фінансової стійкості або оцінювання доцільності витрат; метод експертних оцінок; нормативний метод; метод аналізу чутливості; метод використання аналогів та ін. Кожний з названих методів має свої переваги і недоліки і використовується в цілком конкретних ситуаціях; універсального методу, прийнятного для всіх випадків, не існує. Нижче наведені результати порівняльного аналізу згаданих методів кількісної оцінки ризику. Статистичний метод ґрунтується на аналізі коливань оці-ночного показника за визначений період часу. Залежно від результативності дій за цей період часу діяльність підприємства відносять до однієї з п'яти зон ризику: безризикова зона, зона мінімального ризику, зона підвищеного ризику, зона критичного ризику, зона неприпустимого ризику. Віднесення результатів діяльності до тієї чи іншої зони ри-зику виконується залежно від рівня втрат. Так, у безризиковій зоні втрати відсутні; у зоні мінімального ризику втрати не перебільшують чистого прибутку; у зоні підвищеного ризику втрати вищі за чистий прибуток, але менші за валовий доход; у зоні критичного ризику втрати вищі за валовий доход, але мен-ший виторгу від реалізації продукції; у зоні неприпустимого ри-зику втрати зіставні з розміром власних коштів підприємств. Для кількісного оцінювання зон ризику вводять поняття коефіцієнта ризику, який характеризує рівень втрат (наприклад, втратам у розмірі половини чистого прибутку відповідає коефіці-єнт ризику 0,125, а втратам усього чистого прибутку – 0,25) і дозволяє вести кількісне оцінювання ризику. Так, у зазначених вище зонах ризику коефіцієнт ризику набуває значень: 0; 0-0,25; 0,25-0,5; 0,5-0,75; 0,75-1,0 (0 – відсутність збитків, 1,0 – бан-крутство). Відповідно до інших підходів коефіцієнт ризику може бути розрахований як відношення втрат (різниці між запланованими і фактичними результатами) до запланованого результату. Цей метод дає досить точні результати при дотриманні трьох основних умов: наявність досить значних і достовірних статистичних даних не менше ніж за 3-5 попередніх періодів господарювання; наявність чітко виражених тенденцій змін ризику в минулому і сьогоденні; виявлені тенденції змін оціночного показника зберігатимуться і в майбутньому (наприк-лад, за аналогічних умов господарювання в аналізо-ваному і прогнозованому періодах часу). В умовах різких різноспрямованих змін характеристик зовнішнього і внутрішнього середовища цей метод практично не застосовується. Крім того, він значною мірою орієнтований на констатацію існуючої ситуації, ніж на прогнозування майбутніх результатів. Різновидом статистичного методу є метод Монте-Карло, який за допомогою імітаційного аналізу дозволяє встановлювати імовірності зміни оціночних характеристик проекту при мож-ливих несподіваних ризикових (кризових) ситуаціях. Аналітичний метод використовує традиційні показники, які застосовуються для оцінювання ефективності інвестиційних та інноваційних проектів: період окупності, внутрішня норма прибутковості, індекс рентабельності, чистий приведений доход тощо. Порівнюючи значення зазначених показників альтерна-тивних проектів, визначають міру їх ризику. Так, більший період окупності чи менше значення внутрішньої норми доходності за інших рівних умов свідчать про більший ризик. Однак при зовнішній переконливості розрахунків у них не береться до уваги вплив конкретних чинників ризику, через що не можна рекомендувати аналітичний метод у чистому вигляді для точної оцінки ризику проектів, що реалізуються в Україні, де ступінь ризику дуже високий. Метод використання дерева рішень та імовірнісного підходу дозволяє розглядати й аналізувати різні сценарії розвитку подій, викликані впливом різних чинників ризику. Суть методу полягає в тому, що в процесі аналізу ризику виділяють чинники впливу, які можуть збільшити чи зменшити ступінь ризику проекту; далі, зображуючи графічно можливі комбінації чинників, одержують дерево рішень, яке залежно від ступеня складності проблеми має різну кількість гілок. Гілкам дерева ставлять у відповідність оцінки (суб'єктивні чи об'єктивні) ступеня впливу кожного з чинників на ріст чи зменшення ступеня ризику. Рухаючись від вихідної точки (вершини) уздовж гілок дерева, можна різними способами досягти кінцевих точок. При цьому за допомогою відомих правил комбінування оцінок ступеня впливу конкретних чинників ризику (свідоцтв) можна визначити інтегральні оцінки кожного з варіантів шляху і вибрати оптимальний із них. Основна проблема використання даного методу – складність виділення чинників ризику й оцінювання (як правило, експертним методом) ступеня їхнього впливу на збільшення чи зменшення ризику проекту. Однак при правильному підборі експертів і наявності фактичних даних цей метод дозволяє вести дуже точну оцінку ризику. Метод оцінювання фінансової стійкості чи оцінювання доцільності витрат орієнтований на ідентифікацію потенційних зон фінансової стійкості і відповідних їм зон ризику у сфері виробничо-фінансової діяльності підприємства (інвестування проекту), у результаті чого робиться висновок про фінансову стійкість конкретного виду діяльності чи про доцільність інвестиційних вкладень. Суть методу полягає в оцінюванні достатності обігових коштів (власних чи позичкових) для виконання конкретних видів діяльності. На підставі цього фактичне чи прогнозоване (як результат впровадження певного проекту) положення підприємства відносять до однієї з зон фінансової стійкості і відповідно ризику. Метод застосовується у двох його різновидах: • оцінювання фінансової стійкості підприємства при здійсненні ним поточної діяльності; • оцінювання доцільності інвестування конкретних проектів. При цьому порівнюють показники фінансової стійкості підприємства (фактичні і прогнозовані) до і після впровадження проекту і залежно від напряму зміни приймають рішення. Однак, як і аналітичний, цей метод не враховує впливу конкретних чинників ризику на збільшення або зменшення ступеня ризику проекту (виду діяльності) в цілому. Метод експертних оцінок є, мабуть, тим єдиним методом, який дозволяє оцінювати ступінь ризику конкретних рішень чи видів діяльності в умовах дефіциту інформації. Він широко застосовується в різних його різновидах. Однак у більшості ви-падків його використовують для попередніх оцінок, які в міру накопичення інформації потребують уточнення, хоча в багатьох випадках іншим способом оцінити ризик неможливо. Нормативний метод передбачає застосування системи відо-мих фінансових коефіцієнтів (наприклад, коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт автономії і т. ін.) та їх нормативних значень, з якими порівнюють фактичні значення. За ступенем невідповідності оцінюють величину ризику. До переваг методу слід віднести простоту й оперативність розрахунків, однак, як і розглянуті аналітичний метод і метод оцінювання фінансової стійкості, він не враховує впливу окремих чинників ризику. Метод може бути рекомендований в основному для попереднього оцінювання з метою «відсікання» явно неприй-нятних варіантів, а оцінку тих, що залишилися, слід здійснювати іншими методами. Метод аналізу чутливості проекту. Суть методу полягає у виявленні чутливості конкретних оціночних показників проекту при зміні значень його вхідних параметрів. Використовуючи цей метод, шукають відповіді на такі питання: • як далеко може відхилитися значення одного чи кількох вхідних параметрів від їх заданих значень за умови, що оціноч-ний показник не перевищить припустимих меж; • наскільки зміниться значення оціночного показника при заданих змінах одного чи кількох вхідних параметрів. За допомогою даного методу можна встановити діапазон припустимих змін вхідних величин («запас міцності»), але якими будуть ці зміни насправді, цей метод не дозволяє визначити. Метод аналогій передбачає використання даних про ризики аналогічних проектів, що виконувалися в аналогічних умовах, для оцінювання ризику конкретних проектів. Точність методу невисока, він використовується переважно для попередніх оцінювань. Основний його недолік полягає в тому, що кожний проект має свої відмінні риси і специфіку реалізації, що не дозволяє підготувати вичерпний набір сценаріїв розвитку подій у майбутньому, використовуючи досвід минулого. Результати аналізу стали основою вироблення загальних рекомендацій щодо застосування конкретних методів аналізу ризику на етапах обґрунтування проектів інноваційного розвитку (табл. 7.2).

Методами кількісного аналізу ризиків, що трапляються найбільш часто, як уже зазначалося, є аналіз чутливості (уразливості), аналіз сценаріїв та імітаційне моделювання ризиків за методом Монте-Карло. Перед тим, як досліджувати кожний із перелічених методів, подамо загальне уявлення про них. Отже, проведення кількісного аналізу проектних ризиків спирається на вже згаданий базисний варіант розрахунку проекту. У ході якісного аналізу були визначені чинники проекту, що перевіряються на ризик. Завдання кількісного аналізу полягає в чисельному вимірюванні впливу змін ризикових чинників на ефективність проекту. Аналіз чутливості (вразливості) відбувається при "послідовно-одиничній" зміні кожної змінної. Тобто припускається, що тільки одна зі змінних змінює значення, на основі чого перераховується нове значення використовуваного критерію (наприклад, критерію чистого дисконтованого прибутку (NPV)). Потім оцінюється відсоткова зміна критерію порівняно з базисним випадком і розраховується показник чутливості, що становить відношення відсоткової зміни критерію до зміни значення змінної на 1 % (так звана еластичність зміни показника). Так само обчислюються показники чутливості за кожною з інших змінних. За результатами цих розрахунків здійснюється експертне ранжування змінних за ступенем важливості (наприклад, "дуже висока", "середня", "невисока") і експертна оцінка прогнозованості (передбачуваності) значень змінних (наприклад, "висока", "середня", "низька"). Далі експерт будує матрицю чутливості, що дає змогу виділити найменш і найбільш ризиковані для проекту змінні (показники). Аналіз чутливості — найпростіший і тому найбільш використовуваний кількісний метод дослідження ризиків. Проте в його простоті криються деякі хиби: по-перше, цей метод є експертним, тобто різні групи експертів можуть одержати різні результати; по-друге, у ході аналізу чутливості не враховується зв'язок (кореляція) між змінюваними змінними. Аналіз сценаріїв — це розвиток методики аналізу чутливості проекту, тому що одночасно несуперечливій (реалістичній) зміні піддається вся група змінних, які перевіряються на ризик. Розраховуються песимістичний варіант (сценарій) можливої зміни змінних, а також оптимістичний і найбільш імовірний варіанти. Відповідно до цих розрахунків визначаються нові значення критеріїв оцінювання ефективності проекту. Ці показники порівнюють із базисними значеннями і дають необхідні рекомендації. В основі рекомендацій лежить визначене "правило": навіть в оптимістичному варіанті немає можливості вважати проект доцільним для реалізації, якщо значення критерію NPV цього проекту від'ємне. І навпаки: песимістичний сценарій у випадку одержання додатного значення NPV дає змогу експерту судити про прийнятність цього проекту, незважаючи на найгірші прогнози зміни змінних. Метод моделювання Монте-Карло щодо аналізу ризиків становить синтез методів аналізу чутливості й аналізу сценаріїв. Це складна методика, що реалізується на комп'ютері. Результатом такого аналізу є розподіл можливостей вірогідних результатів проекту (наприклад, можливість одержання NPV < 0).

СРС 9

Тема 9: Управління результативністю менеджменту організації

1Соціальна та економічна ефективність підприємств.

2Критерії ефективності діяльності підприємства.

3Цільові програми управління продуктивністю та розвитком підприємства.

1

Ефективність діяльності підприємства є важливим показником його успішності. Вона значною мірою залежить від обсягу реалізації продукції.

Для визначення соціально-економічної ефективності підприємства слід розмежовувати поняття ефект та ефективність.

Ефективність – це оцінювання кінцевих результатів. Майже тотожним поняттям до ефективності є поняття продуктивності, але продуктивність має матеріальний характер. Що ж до поняття «ефект», то воно має результативний характер, на відміну від ефективності, що співвідноситься поняттями «ефект» і «витрати», що його викликали.

Існує безліч підходів для оцінки ефективності діяльності підприємства на основі яких можна визначити такі основні показники ефективності:

- індекс віддачі;

- коефіцієнт економічності апарату;

- коефіцієнт керованості;

- рівень організації управління виробництвом тощо.

При оцінці ефективності діяльності підприємства можна застосовувати показники використання окремих видів ресурсів, а можна аналізувати ефективність в розрізі окремих напрямків діяльності.

Основним принципом формування системи показників ефективності є співвідношення кінцевого результату й ефекту з використовуваними і спожитими ресурсами.

Використання системи показників економічної ефективності підприємствами передбачає:

- орієнтацію суб’єкта господарювання на інтенсивний шлях розвитку;

- вдосконалення господарської діяльності підприємства на основі впровадження досягнень НТП;

- забезпечення механізму підвищення ефективності господарювання.

Розрахунок цих показників здійснюється наступним чином:

1) визначення ефективності господарської діяльності;

2) визначення ефективності затрат, тобто спожитих ресурсів;

3) аналіз ефективності використання власного капіталу.

Для визначення економічної ефективності підприємства велике значення мають наступні групи показників:

1. Показники ефективності використання трудових ресурсів (співвідношення обсягу реалізованої продукції чи ефекту у вигляді прибутку до середньоспискової чисельності працівників чи суми затрат на оплату їх праці).

2. Показники ефективності використання оборотних засобів (визначаються шляхом розрахунку обсягу реалізації продукції на 1 грн. оборотних засобів і оборотних засобів у днях, яка визначається співвідношенням середньорічної вартості оборотних засобів до одноденної реалізації продукції).

3. Показники ефективності використання основних фондів:

- фондовіддача;

- фондоозброєність;

4. Показники ефективності використання поточних затрат:

- виробнича собівартість;

- повна собівартість;

- обсяг реалізованої продукції на 1 грн. затрат.

Звичайно, всі вище перелічені показники забезпечують детальну оцінку підприємства, але вони визначають лише економічну сторону діяльності даного суб’єкта господарювання, а не менш важливою є і соціальна складова ефективності.

Соціальна ефективність - поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по суті, похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня економічної ефективності досягнуто.

Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність можна судити за такими показниками, визначеними у динаміці, як питома вага прибутку, спрямованого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства.

Перш за все, необхідно зазначити, що неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства. З огляду на це економічну ефективність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності функціонування підприємств слугує матеріальною і фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Проте об’єктивна оцінка соціальної ефективності зараз зустрічається з істотними труднощами, пов’язаними з відсутністю науково обґрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до розв’язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна спиратися на дещо інтуїтивне і емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності:

- по-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність повинна визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підприємстві щодо ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

- по-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання.

До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприємством у певній мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відносяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств тощо.

- по-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба врахувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності.

- по-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів. Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кожному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередньо-впроваджувальної організації чи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства (міністерства, комітету).

Отже, незважаючи на відмінності, економічна і соціальна ефективність є одним цілим, яке формує ефективність функціонування підприємства. Вони є одна для одної основою підвищення та розвитку. На даному етапі неправомірно ігнорується позитивний вплив соціальної ефективності на економічну ефективність підприємства. Соціальна ефективність є істотним чинником підвищення економічної ефективності. Недооцінка власниками і керівниками підприємств підвищення соціальної ефективності не дозволяє використовувати в повній мірі здібності трудового колективу. Таким чином, лише єдність економічної і соціальної ефективності зможе надати підприємству всі шанси на подальший розвиток.

2

При визначенні критеріїв і показників ефективності роботи підприємства необхідно враховувати прийняті в світі підходи [4], відповідно до яких виділяють щонайменше сім критеріїв оцінки:

• - дієвість;

• - економічність;

• - якість;

• - прибутковість (доходи / витрати);

• - продуктивність;

• - якість умов трудового життя;

• - впровадження інновацій.

Дієвість - ступінь досягнення системою вставлених цілей. Щоб її визначити, порівнюють заплановані результати з фактичними (ресурси, що використовуються, не враховуються, якщо вони не фігурували як мета). Найпоширеніший метод вимірювання - розрахунок індексів дієвості, які вказують ступінь досягнення мети в одному періоді в порівнянні з іншим.

Економічність - ступінь використання ресурсів підприємства. Економічність визначають шляхом зіставлення ресурсів, які передбачалося витратити для досягнення певної мети та виконання конкретних робіт (послуг), з ресурсами, які були фактично спожиті.

Якість - ступінь відповідності системи вимогам, специфікації та очікуванням клієнтів. Традиційні методи визначення якості робіт (послуг), що надаються, включають встановлення відповідності специфікаціям і своєчасності надання робіт (послуг)  в терміни та в час, зручний для споживачів.

Прибутковість - співвідношення між валовими доходами та сумарними витратами.

Продуктивність - співвідношення кількості робіт (послуг) та витрат на їх реалізацію.

Якість умов трудового життя - престижність роботи, відчуття безпеки, впевненості, задоволеності працівників підприємства, включаючи менеджерів. Методи вимірювання спрямовані на визначення ступеня відповідності особистих уявлень працівників про соціально-психологічні умови в трудовому колективі та фактичного стану умов праці.

Впровадження інновацій - реальне використання нових досягнень в області сучасної техніки та управління на підприємстві для досягнення поставлених цілей.

У якості показників соціальної ефективності діяльності промислового підприємства пропонується розглянути наступні показники:

• - відповідність цілей діяльності підприємства задачам соціально-економічного розвитку країни;

• - участь у виконанні державного замовлення, виконанні соціальних задач (обсяг держзамовлення в загальному обсязі послуг);

• - включення підприємства в перелік організацій, що відповідають стратегічним цілям соціально-економічного розвитку регіону на перспективу 2-5 років;

• - збереження (збільшення) кількості робочих місць на підприємстві в порівнянні з поточним роком;

• - середній рівень заробітної платні на підприємстві;

• - співвідношення середньої заробітної платні із затвердженим в країні прожитковим мінімумом;

• - наявність середньострокових інвестиційних проектів розвитку підприємства, що мають відповідний соціальний ефект (екологічний).