Розділ 1. Теоретичні та статистичні засади аналізу взаємозв`язку показників соціального та економічного розвитку країни
Гіпотеза с. Кузнеца про економічне зростання: сильні та слабкі сторони. Екологічна крива Саймона Кузнєца
Фокусом даної проблематики є питання про існування і характер зв'язку між економічним зростанням і нерівністю у розподілі доходів у суспільстві. Представлення національного доходу як суми доходів усіх видів, отриманих населенням, забезпечує дані для аналізу розподілу доходів. Моя робота присвячена величезному внеску Саймона Кузнєца в розвиток подібних досліджень і, зокрема, його гіпотезі про те, що в країнах, що стоять на ранніх щаблях економічного розвитку, нерівність доходів спершу зростає, але у міру зростання економіки має тенденцію знижуватися [4]. Зібрані С. Кузнєцом статистичні дані, які виявляють закономірності в русі тих чи інших показників, змусили його задуматися про причини цих явищ.
Протягом усіх 1950-60-х рр.. Кузнєц займався дослідженнями залежності економічного зростання і змін в диференціації доходів. Це важлива міждисциплінарна проблема, що має економічні, соціологічні та політологічні аспекти. На основі статистики країн, що стоять на різних ступенях індустріалізації і розвитку ринкової економіки, Кузнєц встановив статистичну залежність - «криву Кузнєца» [8, див. рис. 1].
Рис. 1 – U – подібна крива Самона Кузнєца
Якщо розглядати криву Кузнєца на макроекономічному рівні, то, відповідно до його концепції, в епоху доіндустріального суспільства (до точки А на представленому малюнку) соціальна нерівність наростає в міру економічного розвитку. У процесі «капіталістичної модернізації» (відрізок від точки А до точки В) нерівність у розподілі доходів спочатку різко зростає, але потім (від точки В до точки С) має тенденцію знижуватися і встановлюється на деякому довгостроковому рівні. Слід зазначити, що конфігурація цієї кривої, побудована на основі емпіричних даних по різних країнах, може виглядати дещо інакше, зокрема, після точки В крива може мати більш пологий вигляд, а до неї - крутіший.
Слід зазначити, що, хоча окремі країни і розрізнялися за ступенем інтенсивності та довготривалості процесу вирівнювання диференціації доходів, проте, загальна тенденція з кінця XIX століття існувала у всіх індустріальних і тих, що переживають капіталістичну модернізацію, державах. Своєї найвищої точки нерівність в цих країнах досягла на початку XX століття. У період 1920-50-х років у більшості розвинених країн дійсно відбулося поступове згладжування диференціації доходів населення, після чого становище залишалося практично незмінним [21].
Теоретичне обґрунтування кривої Кузнєца на рівні країни полягає в наступному. Розглядається двохсекторна економіка, в якій перша галузь (наприклад, сільське господарство) є більш відсталою в технологічному відношенні, ніж друга (промислове виробництво). Спочатку перша галузь є переважаючою в економіці. Так як населення зайняте переважно в цьому секторі, то у всіх доходи виявляються приблизно рівними, і в країні встановлюється відносна рівність. Однак поступово в економіці зростає частка другого сектора, а через більшу продуктивність праці в ній встановлюється більш висока зарплата, що сприяє відтоку туди робочої сили. При цьому передбачається, що зарплата у другій галузі може бути не настільки однорідна, як у першій. Це пояснюється тим, що в галузь спочатку відбувається приплив некваліфікованої робочої сили. Ці фактори сприяють зростанню нерівності як в економіці загалом, так і в другій галузі в міру її розвитку.
Процес триває до тих пір, поки в першій галузі не залишається мала кількість робітників, що веде до підвищення заробітної плати. Крім того, економічний розвиток, пов'язаний з успіхами в другій галузі, може сприяти підвищенню продуктивності праці в першому секторі економіки, що також вносить вклад у підвищення заробітної плати. З плином часу робітники, які перейшли з першої галузі в другу, отримують необхідні професійні навички, підвищується їх кваліфікація, що сприяє збільшенню їх доходу. В результаті в економіці знижується нерівність і росте загальний добробут.
Центральною темою цих емпіричних досліджень було те, що зростання агрегованого продукту країни неминуче передбачає глибоке перетворення всієї її економічної структури. Це перетворення зачіпає багато аспектів економічного життя - структуру випуску, галузеву і професійну структуру зайнятості, розподіл занять і роботи всередині сім'ї, структуру доходу з точки зору факторів виробництва, чисельність, віковий склад і територіальний розподіл населення, потоки товарів, капіталу, робочої сили і знань між країнами, організацію промисловості та державне регулювання. Подібні зміни, на думку С. Кузнєца, є необхідною умовою сукупного зростання і, раз почавшись, формують, стримують або підтримують подальший економічний розвиток країни [8].
Численні емпіричні перевірки, що проводилися зарубіжними дослідниками на матеріалах різних вибірок по розвинених і тих, що розвиваються, країнах, знаходили підтвердження «кривій Кузнєца» [9]. Однак згодом ця гіпотеза викликала багато суперечок, спроб її перевірки та спростування [10], навколо неї, як і раніше, ведуться суперечки.
Одна з центральних проблем, пов'язаних з «кривою Кузнєца», стосується впливу перерозподіляючої політики на економічне зростання. Виявилося, що на досягнення фази вирівнювання доходів політика перерозподілу впливає не настільки вже значно. Розумні перерозподільні заходи, можливо, прискорюють настання фази вирівнювання диференціації доходів, однак це відбувається і без втручання держави. Ліберальні економісти навіть вважають, що занадто активний перерозподіл, здійснюваний за допомогою податків і програм допомоги незаможним, може дати протилежний, дестимулюючий ефект. У зв'язку з цим можна сказати, що надмірна рівність, особливо якщо воно буде досягатися за допомогою підвищення податків і збільшення соціальних трансфертів, здатна привести до зниження середнього життєвого рівня суспільства і негативно позначитися на можливостях економічного зростання. Тому стратегія економічного зростання і політика в області доходів повинні бути добре збалансовані [20].
З іншого боку, занадто велика нерівність у доходах може сповільнити економічне зростання, що, в свою чергу, викличе соціальну напруженість. З цієї точки зору ризиковано допускати різкий перерозподіл доходів. Якщо при цьому диференціація доходів зростає в період, коли відбувається формування середнього класу, бідність стає основною проблемою. Це дуже характерно для періоду модернізації постсоціалістичних країн (для України в тому числі), адже при скороченні виробництва механізм перерозподілу переводить частину доходів з найбіднішої групи населення в найбагатшу. У цьому плані велике значення набуває конкретна модель розподілу доходів і її сприйняття громадськістю [15,18].
Виявилося також, що відмінності країн з точки зору розподілу доходів залежать багато в чому від історичного процесу їхнього розвитку, традицій і проведеної політики. Так, в період капіталістичної модернізації в 1960-70-х рр.. диференціація доходів виявилася набагато більш значною в країнах Латинської Америки, ніж в Південно-Східній Азії, де високі темпи економічного зростання поєднуються зі нерівністю у розподілі доходів, що зменшувалась [21].
Нещодавно була опублікована доповідь Всесвітнього банку про результати дослідження 180 країн, за якою можна зробити висновок, що велика нерівність стримує економічне зростання, шкодить йому. Російські вчені у своєму дослідженні дійшли ще більш значних і статистично обґрунтованих висновків. Вони вирішили не шукати взаємозалежність між економічним зростанням і нерівністю в лоб і запропонували розділити нерівність на дві складові: позитивну (або нормальну), яка змушує людей «крутитися», підвищує трудову активність, і негативну (або надлишкову), яка гальмує суспільний розвиток [22] . Їх дослідження показали, що нормальна нерівність позитивно корелює з економічним зростанням, сприяє йому, а надлишкове, навпаки, це зростання тягне вниз. Нормальна нерівність має не те щоб позитивні, але нормальні зв'язки з народжуваністю і смертністю, а надлишкова - негативні, вона знижує першу і збільшує другу [22].
Серед учених є точка зору про те, що існує певний рівень нерівності, обумовлений впливом об'єктивних економічних чинників, відповідно до гіпотези Кузнєца, а також існує відхилення від цього «даного» (екзогенного) рівня, яке відбувається внаслідок факторів, пов'язаних з економічною політикою держави. Стверджується, що розбіжність між реальною нерівністю й тою, що обумовлена кривої Кузнєца, розширюється в міру розвитку суспільства. Нерівність в високоприбуткових країнах зменшується не тільки з економічних причин, але й тому, що суспільство свідомо вибирає зменшення нерівності в міру того, як стає багатшим [4].
Дані висновки свідчать про те, що проблеми економічного зростання виходять за рамки чисто економічних. Для того щоб знайти коріння економічного зростання, треба спиратися на інші соціальні науки - соціологію, політологію, демографію [11], тобто важливо і необхідно включати в аналіз інституціональні фактори, які опосередковують взаємозв'язок між економічним зростанням і розподілом доходу в суспільстві і суттєво впливають на характер і силу цього зв'язку.