МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни “Ризик-менеджмент у сфері зовнішньоекономічної діяльності”
Укладач: к.е.н., доц Дідович І.І
Львів – 2007
Зміст
Тема 1. Суть поняття ризик. Причини виникнення ризику.
Непевність і її види. Функціонування підприємства в умовах непевності.
Особливості управління фірмою в умовах непевності.
Принципи і методи управління ризиками.
Тема 2. Класифікація ризиків
Теоретико-методологічні підходи до визначення ризику
Класифікація ризиків
Тема 3. Фактори, які впливають на рівень підприємницького ризику
3.1. Зовнішні фактори, які вливають на рівень ризику
3.2. Внутрішні фактори, які впливають на рівень ризику
Тема 4. Соціально-політичні та адміністративно-законодавчі ризики
4.1. Соціально-політичні ризики, їх суть та характеристика
4.2. Адміністративно-законодавчі ризики
Тема 5. Виробничі ризики
5.1 Виробничі ризики, їхня характеристика та класифікація
5.2. Ризики НДДКР (технічні ризики)
5.3. Безпосередньо виробничі ризики
5.3.1.Ризики, які мають місце при розробці стратегії
5.3.2. Постачальницькі ризики
5.3.3.Ризики порушення планових термінів
5.4. Транспортні ризики
Тема 6. Маркетингові (реалізаційні) ризики
1. Суть та класифікація маркетингових ризиків
2. Безпосередньо збутові ризики
3. Ризики взаємодії з контрагентами і партнерами в процесі організації продажів продукції (послуг)
4. Ризики непередбаченої конкуренції
Тема 7.Фінансові та інвестиційні ризики
1. Сутність та класифікація фінансових ризиків
2. Ризики купівельної спроможності грошей
3. Ризики непередбачених витрат та перевищення планованого кошторису витрат
4. Ризики незабезпечення діяльності необхідним фінансуванням
5. Ризики, пов'язані з вкладенням капіталу (інвестиційні ризики)
Тема 8 Оцінка ризиків
1. Принципи аналізу ризиків
2 Методи аналізу ризиків.
3. Комплексна оцінка ризиків
Тема 9 Управління основними видами ризиків, які виникають при здійсненні міжнародного бізнесу.
1. Управління країнними ризиками.
2. Управління процесом вибору та надійності партнера.
3 Управління маркетинговими ризиками.
4. Управління валютними ризиками.
5. Управління ризиками, пов`язаними з процесом митного оформлення.
Тема. 10 Основні методи та шляхи мінімізації ризиків, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
1. Диверсифікація, як один з методів зниження ризику.
2. Передавання ризику
3. Страхування ризиків
Тема 1. Суть поняття ризик. Причини виникнення ризику.
Непевність і її види. Функціонування підприємства в умовах непевності.
Особливості управління фірмою в умовах непевності.
Принципи і методи управління ризиками.
1.1. Непевність і її види. Функціонування підприємства в умовах непевності.
Процес прийняття рішення в економіці на всіх рівнях управління відбувається в умовах постійно присутньої непевності. Її причинами є три основних групи чинників: незнання, випадок і протидія.
Зокрема, непевність пояснюється тим, що економічні проблеми зводяться у своїй суті до задачі вибору з деякого числа альтернатив однієї. При цьому економічні агенти (організації й індивіди) не мають у своєму розпорядженні повного знання ситуації для вироблення оптимального рішення, а також не мають обчислювальних засобів достатньої потужності для адекватного врахування всієї доступної їм інформації.
В сучасній економічній теорії в якості "індикатора" (або "двійника") непевності виступає категорія ризику. Основне розходження між ризиком і непевністю полягає в тому, чи відомі суб'єкту, що приймає рішення, кількісні можливості настання визначених подій. Ризик характерний для виробничо-економічних систем із масовими подіями, де непевність існує, як правило, лише у тих випадках, коли можливості наслідків припадає визначати суб'єктивно через відсутність статистичних даних за попередні періоди. Такий підхід до інтерпретації категорій ризику і непевності прийнятий у неокейнсіанській традиції. У той час, як неокласична школа вважає ці поняття тотожними.
В кількісному відношенні непевність означає можливість відхилення результату від очікуваного (або середнього) значення як у меншу, так і у більшу сторону. Така непевність зветься "спекулятивною", на відміну від "чистої" непевності, що припускає можливість тільки негативних відхилень кінцевого результату діяльності. Відповідно, під ризиком в економічній теорії розуміється можливість (загроза) втрати частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або появи додаткових витрат і/або обернене - можливість одержання значної вигоди (прибутку) в результаті здійснення підприємницької діяльності. Тому будь-який вид аналізу й оцінка повинні проводитися з врахуванням ризику і непевності.
Діяльність господарських суб'єктів здійснюється в умовах ринку, що характеризується насамперед економічною свободою дій виробника. За економічну свободу необхідно платити, адже свободу одного підприємства супроводжує свобода й інших підприємств, що можуть купувати або не купувати його продукцію, пропонувати за неї свої ціни, продавати зустрічну продукцію по визначених цінах, диктувати свої умови угод. Природно, при цьому партнери насамперед орієнтуються на власну вигоду. Відносність такого поняття, як вигода, зводиться до того, що вигода для одних може обертатися збитком для інших. Це положення посилюється ще і тим, що підприємства, що виробляють однорідну продукцію, взагалі намагаються витиснути свого конкурента з ринку.
Отже, незалежно від власного бажання, починаючи свою діяльність, а значить, вступаючи на ринок, будь-якому підприємству прийдеться мати справу з непевністю і, як наслідок цього, відчувати на собі протягом усієї діяльності вплив тих видів ризиків, що властиві даній економіці і даному напрямку діяльності.
Специфічною характеристикою непевності є те, що суб'єкти підприємницької діяльності повинні враховувати вплив не тільки непевності розвитку власного (внутрішнього) ринку, але і зовнішнього, що є наслідком розширення світогосподарських зв'язків і процесу інтеграції економік різноманітних країн.
Умови непевності, що мають місце в підприємницькій діяльності, є предметом дослідження й об'єктом постійного спостереження економістів найрізноманітніших профілів, а також спеціалістів інших областей (юристів, соціологів, політологів і т.п.). Такий комплексний підхід до вивчення даного явища (непевності в бізнесі) пов'язаний із тим, що господарські суб'єкти в процесі свого функціонування відчувають залежність від цілого ряду умов. Дані умови залежності можна класифікувати за місцем їхнього виникнення на:
• соціально-політичні;
• адміністративно-законодавчі;
• виробничі;
• комерційні;
• фінансові.
Наукові уявлення про непевність, а, як наслідок цього, і про ризики, формувалися поетапно.
У колишньому Радянському Союзі в 20 -ті роки таке поняття як ризик було закріплено в деяких законодавчих актах щодо виробничої і раціоналізаторської діяльності. Проте, уже в середині 30-х років воно характеризується як "буржуазне". Становлення і наступне функціонування економіки командно-адміністративного типу, однією із важливих умов якої була загальна плановість, явилося наслідком того, що таке поняття як підприємницький ризик цілком перестало існувати, як явно вороже плановій економіці.
Зрозуміло, це мало сенс. Проте, цілком із цим не можна погодитися з кількох причин. У першу чергу, тому що й в умовах командної економіки існувала непевність, пов'язана принаймні з тим, що існували експортно-імпортні операції, місцеві товаровиробники продавали свою продукцію і купували необхідні товари на зовнішньому ринку, стикаючись у такий спосіб з усіма видами ризиків, що властиві будь-якому суб'єкту ринкової економіки. По-друге, крім зовнішньоекономічних ризиків, завжди був ризик невиконання державних планів, встановлюваних у наказовому порядку. Характерним для того періоду часу було те, що наслідки цієї непевності не відбивалися на товаровиробниках, а вона цілком і повністю лягала на плечі держави. Іншими словами, існувала така ситуація, коли при прийнятті економічних рішень суб'єктами господарської діяльності останні не несли відповідальності за наслідки рішень, а перекладали її на товариство в цілому. Таким чином, відсутність зацікавленості в результатах економічних рішень, було причиною відсутності ризику як такого.
Орієнтація України на побудову економіки ринкового типу означає появу найрізноманітніших видів непевності для всіх суб'єктів її господарської діяльності.
Існує декілька можливих підходів класифікації непевності, з яких найбільш широко застосовується підхід її характеристики з погляду можливості настання подій.
За рівнем можливості настання подій необхідно виділити три основні види непевності:
Повна непевність;
Повна певність;
Часткова непевність.
Повна непевність - це такий вид непевності, який характеризується близькою до 0 прогнозованістю настання події. Математично це виглядає у такий спосіб:
Lim Pj= 0
tn
де: Рj - прогнозованість настання події j;
t - час;
n - кінцевий час прогнозування події.
Таким чином, в умовах повної непевності суб'єкти підприємницької діяльності цілком позбавлені можливості будь-яким способом прогнозувати як перспективи свого власного розвитку так і ринку в цілому.
Повна певність - характеризується близькою до 1 прогнозованістю настання подій, тобто:
Lim Pj= 1
tn
Повна певність, являючись протилежністю повної непевності, дає можливість суб'єктам господарської діяльності з 100% ймовірністю прогнозувати не тільки свою стратегію на ринку, а і його власне поводження, тенденції розвитку і т.п.
Часткова непевність - це такий вид непевності, який характеризується тим, що можливість настання події, а отже, і ступінь її прогнозованості знаходиться в межах від 0 до 1 :
0< Lim Pj <1
tn
У порівнянні з попередніми двома видами, що являють собою теоретичні припущення про можливості господарських суб'єктів, даний вид непевності носить конкретний практичний характер і може бути предметом нашого вивчення.
Причини виникнення непевності можна об'єднати в декілька основних груп:
Недетермінованість процесів, що проходять у суспільстві в цілому, і в економічному житті, зокрема. При цьому недетермінованість є наслідком відсутності можливості їх повного проектування і прогнозування;
Відсутність повної інформації при плануванні поводження ринкового суб'єкта, або її суб'єктивний аналіз;
Вплив суб'єктивних чинників на результати проведених аналізів (рівень кваліфікації робітників, що проводять аналіз; розмір тимчасового простору аналізованого періоду і т.п.).
1.2. Особливості управління фірмою в умовах непевності.
У дослідженнях із проблем, пов'язаних із вивченням ризиків, виник цілий напрямок робіт під загальною назвою ризик-менеджмент або як його ще називають управління ризиком. Його особливістю є комплексність проведення досліджень, що містить у собі різноманітні аспекти: наукові, технічні, організаційно-управлінські, соціально-економічні і т.п. При цьому широко застосовуються методи системного підходу й оптимізації процесу прийняття рішень в умовах непевності з метою розробки методології управління ризиком.
В умовах конкурентної боротьби, пов'язаної з постійними змінами на ринку, питання управління підприємством зазнають деяких змін, що проходять за такими основними напрямками:
• з'являється потреба в наявності великої кількості аналітичного матеріалу, необхідного для аналізу і прийняття управлінських і маркетингових рішень;
• моніторингові дослідження ринку, зіставлення існуючої маркетингової стратегії і стратегії менеджменту з потребами ринку;
• з'являється необхідність більш широкого використання підходів за сценарієм при плануванні діяльності підприємства (песимістичних, оптимістичних та інших видів прогнозів із проведенням аналізу можливості настання події) і максимально можливого урахування усіх видів непевності. Чинники непевності, які впливають на будь-який ринковий суб'єкт, також присутні і безпосередньо в процесі управління ним.
За місцем виникнення непевність у керуванні підприємством (фірмою) може бути наслідком:
непевності у визначенні планового періоду і, зокрема періоду, на який розробляється стратегія розвитку підприємства;
непевності при формуванні цілей підприємства й у виборі пріоритетів у поставлених цілях, що може бути обумовлено наявністю ряду альтернативних цілей;
помилок в оцінках дійсного положення справ усередині самого підприємства і його місця на ринку, що, у свою чергу, можуть бути наслідком цілого ряду причин об'єктивного і суб'єктивного характеру;
не достатньо повної або помилкової інформації про перспективи розвитку даного підприємства і ринку в цілому, а також рішень, прийнятих на її підставі;
можливих збоїв при розробці стратегії розвитку підприємства, а також під час її реалізації;
непевності при контролі й оцінці результатів діяльності підприємства.
Стратегія розвитку фірми в умовах ринкової економіки повинна формуватися з урахуванням цих видів непевності на кожному з етапів: на етапі визначення періоду розроблюваної стратегії, на етапі формування цілей, при розробці шляхів реалізації обраної стратегії і формуванні напрямків діяльності, при аналізі компетенції власного підприємства, а також на етапі контролю за виконанням стратегії й оцінки її реалізації.
Процес управління фірмою в умовах непевності чутливий до впливу внутрішніх і зовнішніх чинників.
Внутрішні чинники - це ті чинники, що обумовлені непевністю, що має місце на підприємстві. Зовнішні чинники, на відміну від внутрішніх, є наслідком наявності непевності за межами даного підприємства.
Непевність зовнішнього походження є функцією від достовірності зовнішньої інформації і, як наслідок цього, функцією від достовірності прогнозів, що складаються. Чим вище ступінь непевності, тим складніше приймати управлінське рішення.
Деякі вчені пропонують характеризувати зовнішнє середовище з погляду нестабільності за такими ознаками:
• ступінь буденності дії (події). За цією ознакою події діляться на: звичайні, тобто такі, що трапляються досить часто; несподівані, але такі, що мали місце в минулому; абсолютно несподівані і нові, тобто такі, що практично не мали аналогів у минулі періоди;
• темп зміни дії. Під цією характеристикою розуміється залежність між швидкістю протікання події і реакцією підприємства (фірми) на цю дію. За цією ознакою події класифікуються на: такі, що протікають повільніше, чим підприємство реагує на них; такі, швидкість протікання яких збігається зі швидкістю реакції підприємства; такі, швидкість протікання яких перевищує швидкість реакції на них із боку підприємства.
Дана характеристика, на наш погляд, є доцільною. Проте, разом із цим вона може бути удосконалена введенням характеристики ступеня прогнозування подальших подій, що відбуваються в зовнішньому середовищі, по запропонованому раніше механізму оцінки ступеня прогнозованості подій із більш детальною розробкою частково прогнозованих дій.
Наявність джерел внутрішнього походження непевності обумовлене тим, що підприємство, будучи складною, динамічною і відкритою системою, має у своєму складі неоднорідні елементи з різнохарактерними зв'язками й особливостями в ієрархічній структурі.
Динамічність економічної системи є наслідком того, що вона безупинно розвивається як самостійно, так і в результаті розвитку зовнішнього оточення.
Відкритість економічної системи є наслідком того, що вона існує лише як один з елементів більш складної системи (економіки регіону, галузі, країни в цілому).
Вплив суб'єкта управління на керований ним об'єкт може відбуватися тільки за умови обміну інформацією між ними. Таким чином, непевність у керуванні підприємством, з погляду якості інформації, може виникнути на етапі:
• збору інформації;
• аналізу інформації;
• прийняття управлінського рішення на підставі зібраної і проаналізованої інформації.
Важливою функцією управління є планування. Планування, як і весь процес управління, має також імовірнісний характер. На практиці це означає, що непевність, яка існує при складанні тактичних планів, ще більш посилюється (зростає) при складанні стратегічних. Тактичне планування, спрямоване на визначення засобів для досягнення поставлених у стратегічному плані цілей, буде мати тим меншу непевність, чим менший плановий період воно охоплює і, відповідно, тим більшу непевність, чим довша планова перспектива. Таким чином, існує прямо пропорційна залежність між терміном, на який розробляється план, і ступенем його непевності. Прагнення фірми охопити своїми планами як можна більш тривалий тимчасовий період вступає в явне протиріччя, із погляду теорії ризиків, із ступенем достовірності планів і можливістю їхньої реалізації. Дане протиріччя може бути зменшене шляхом розумної мінімізації планової перспективи і використанням імовірнісних підходів до оцінки конкретних економічних показників. Ніякий план не є остаточним; він може бути переглянутий при сформованих умовах. Іншими словами, реалізована непевність може і повинна викликати в ньому адекватні зміни.
1.3. Принципи і методи управління ризиками.
В економічній літературі існує достатня кількість визначень такого поняття, як управління ризиком. Але, більшість вчених визнає його як процес впливу на керований об’єкт, метою якого є пошук можливих шляхів зниження ризику.
Система “менеджменту ризику” чи “управління ризиком” – це вироблення методів і засобів, які зменшують імовірність появи непередбачених результатів під час виробничої діяльності або локалізацію їх негативних наслідків.
Концепція управління ризиком включає три основні моменти: виявлення наслідків діяльності економічних суб’єктів в ризикових ситуаціях; вміння реагувати на можливі негативні наслідки діяльності; вироблення і впровадження заходів, за допомогою яких можуть бути нейтралізовані або компенсовані негативні результати застосованих дій.
З іншого боку, управління ризиками – це процес впливу на суб’єкт господарської діяльності, при якому забезпечується максимально широкий діапазон можливих ризиків, їх обґрунтоване прийняття і зведення міри їх впливу на нього до мінімально можливих меж, а також розробка стратегії поведінки даного суб’єкта у випадку реалізації конкретних видів ризику.
Отже, можна виділити декілька основних принципів процесу управління ризиками:
Принцип масштабності. Суть цього принципу полягає в тому, що суб’єкт господарювання повинен прагнути до найбільш повного охоплення можливих сфер виникнення ризиків. Тобто цей принцип зумовлює зменшення міри невизначеності до мінімуму.
Принцип мінімізації. Цей принцип означає, що підприємство прагне мінімізувати спектр можливих ризиків, а також міру їх впливу на свою діяльність. Мінімізація ризиків може бути реалізована по кількох напрямах, які на думку деяких авторів, полягають в елімінуванні ризиків, їх хеджуванні та страхуванні.
Принцип адекватності реакції. Суть даного принципу зводиться до того, що суб’єкт господарювання повинен чітко і швидко реагувати на внутрішні і зовнішні зміни, які відображаються в реалізації ризиків. Цей принцип може бути реалізований шляхом постійного маркетингу, ефективної організації робіт по виробленню стратегії розвитку підприємства.
Принцип розумного прийняття. Цей принцип означає, що тільки обґрунтований ризик підприємство може прийняти. Тому, підприємство повинно знати, які можливі результати будуть перевищувати затрати, необхідні для їх отримання; повинно приймати ризик тільки в межах власних засобів; повинно наперед прогнозувати можливі наслідки у випадку реалізації ризику.
Управління ризиком, так як і будь-яка інша система, складається з двох підсистем: об’єкта управління (керованої підсистеми); суб’єкта управління (керуючої підсистеми). При цьому керована підсистема являє собою сукупність ризиків, які впливають на діяльність суб’єктів господарювання і ті взаємовідносини, які виникають між ними в процесі реалізації ризиків. Керуюча підсистема – це спеціальна група людей, яка шляхом різних прийомів і методів здійснює цілеспрямований вплив на функціонування об’єкту господарювання. Отже, для того, щоб ефективно управляти ризиками, необхідно не тільки прогнозувати їх появу, включаючи місце, сферу і час, а також мати підготовлений план дій на випадок їх настання.
Процес ефективного управління ризиком включає наступні етапи:
Інформаційно-аналітичний етап – комплектація. На цьому етапі підприємство оцінює можливість виникнення всього набору ризиків незалежно від того, чи зможе воно впливати на них в процесі їх реалізації.
Ідентифікація – процес визначення всіх параметрів ризику відповідно до класифікації.
Перевірка. На цьому етапі підприємство вирішує питання про необхідність займатися даним видом діяльності при наявності інформації про ідентифіковані ризики. Суб’єкт господарювання не може відмовитися від системних ризиків.
Якісний і кількісний аналіз.
Зниження міри ризику. На цьому етапі підприємство займається пошуком шляхів активного і пасивного захисту від ризику і розробкою конкретних механізмів їх реалізації.
Планування реакції. На цьому етапі підприємство планує свої дії (розробляє стратегію поведінки) у випадку, якщо ризики вже реалізувалися.
Контроль. Відбувається контролювання поточної обстановки (як внутрішньої, так і зовнішньої), для того, щоб вчасно відреагувати по вже спланованому плану дій.
Реакція. Цей етап не завжди присутній в процесі управління ризиками і появляється лише у випадку їх реалізації.
Перспективний аналіз. Основною метою цього етапу є врахування минулого досвіду для управління ризиками в майбутньому. Ефективність проведення даного етапу визначає успіх майбутнього функціонування підприємства.
На кожному з цих етапів відбувається збір інформації та обмін нею, тому що від її об’єму і якості залежить міра ризику. Інформаційне забезпечення ґрунтується на зборі та аналізі статистичної, комерційної, фінансової та іншої інформації.
1. Комплектація |
|
2. Ідентифікація |
|
3. Перевірка |
|
4. Якісний і кількісний аналіз |
|
5. Зменшення міри ризику |
|
6. Планування реакції на ризик |
|
7. Контроль |
|
8. Реакція на ризик |
|
9. Перспективний аналіз |
Рис. 1.2. Алгоритм управління ризиками
Для аналізу ризику використовуються критерії, запропоновані, зокрема, відомим американським експертом Б. Берлімером:
збитки від ризику незалежні один від одного;
збитки за одним напрямком із “портфеля” ризиків не обов’язково збільшують імовірність збитків за іншим напрямком (виключення форс-мажорних обставин);
максимально можливі збитки не повинні перевищувати фінансових можливостей суб’єктів, що беруть участь у даному виді економічної діяльності.
В господарській діяльності виникає багато ризиків різних за змістом, джерелом виникнення, величиною імовірності та розміром можливих втрат і негативних наслідків для підприємства, а іноді для економіки в цілому. Все це зумовлює необхідність створення системи управління ризиком із залученням кваліфікованих “ризик-менеджерів”. Управління ризиком найбільш наочно можна розглянути на методологічній основі процесу прийняття і реалізації ризикових управлінських рішень. Як уже зазначалось вище, ризиковими являються рішення, прийняті в умовах невизначеності, якщо відома імовірність досягнення результату. Цілеспрямований процес управління передбачає виконання в логічній послідовності взаємопов’язаних управлінських функцій (робіт) на вирішення конкретної проблеми з використанням управлінських засобів і методів впливу на персонал, який зайнятий в спільній виробничо-господарській діяльності. Тому результати процесу управління матеріалізуються в продуктах і відображаються в звітних показниках і соціальних наслідках діяльності виробничо-господарської системи.
Управлінський ризик як багатофакторна категорія менеджменту досліджується в динаміці цільового циклічного процесу управління, що має інформаційні, часові, організаційні, економічні, соціальні і правові параметри. Інформаційний аспект процесу управління ризиком передбачає перетворення інформації про фактори і джерела невизначеності в інформацію про рівень імовірності виникнення умов невизначеності в процесах виробництва і реалізації продукції. Вказана інформація пізніше перетворюється в інформацію про показники рівня ефективності або неефективності результатів діяльності в умовах ризику та в інформацію про негативний вплив діяльності на екологічні і соціальні умови життя.
Інформаційний аналіз містить роботи по моніторингу зовнішнього і внутрішнього середовища, по виявленню нових джерел ризику і коректуванні відомих факторів, вплив яких залежить від умов, що змінюються.
Діагностика ситуації визначається специфікою самого завдання. Основний наголос робиться на врахуванні причин, які викликають зміни ризиків, їх ранжуванні і оцінці втрати (вигоди) при визначених параметрах ситуації. На даній стадії використовуються різні методи вимірювання і оцінки ризику (математичні, статистичні, інтуїтивні).
Розробка варіантів рішення, як стадія процесу управління характеризується тим, що для кожного варіанту рішення розглядаються межі можливого негативного прояву ризику. Оцінка здійснюється по всіх можливих аспектах ризику: економічних, соціальних, екологічних, організаційних, іміджевих, правових.
Прийняття рішення містить комплексне обґрунтування самого рішення, і разом з тим імовірності і параметрів допустимого ризику.
Організація і реалізація включають види управлінської діяльності по реалізації ризик-рішення, в процесі яких виявляються нові аспекти прояву організаційного ризику (невиконання, затримки і т.д.), що потребують оперативного прийняття заходів.
Стратегія управління – це політика, яка забезпечує правомірність і допустимість ризику певного виду в ризикових рішеннях, що розробляються стосовно до конкретних соціально-економічних систем і ситуацій.
Критерії вибору ризик-рішення передбачають визначення меж ризику, динаміку зміни втрат (збільшення, зниження) в залежності від об’єму продажу, розмірів затрат, зміни цін, інфляції, тощо.
Вироблення шляхів і засобів мінімізації втрат, нейтралізації і компенсації негативних наслідків ризик-рішення, страхування та інші можливі міри захисту від ризику розглядаються в менеджменті як необхідні умови прийняття і реалізації ризик-рішень та виконуються, в тій чи іншій мірі, при виконанні робіт на кожній стадії процесу управління ризиком.
Оцінка ефективності включає визначення ефективності досягнутого рівня як відношення втрачених можливостей або збитків до затрат на управління ризиком.
Оцінка ризику є частиною оцінки ефективності управлінського процесу як процесу прийняття та реалізації ризикового рішення.
У результаті вивчення концептуальних засад ризикології можна зробити наступні висновки:
Природа ризиків та механізми їх дії ще недостатньо вивчені, відсутня єдина класифікаційна основа для систематизації різноманітних форм та видів ризиків.
У складі теорії управління ризиками сформовано загальні принципи та механізми управління, практична цінність яких може бути підтверджена можливістю їх використання для вирішення проблем підвищення ефективності діяльності підприємств та для забезпечення успіху у реалізації проектів.
Тема 2. Класифікація ризиків
Теоретико-методологічні підходи до визначення ризику
Класифікація ризиків
2.1. Теоретико-методологічні підходи до визначення ризику
Діяльність усіх господарських суб'єктів сполучена з наявністю ризику. Це визначається самим існуванням і розвитком господарського процесу. Присутність ризику як обов'язкового атрибута економічного процесу є об'єктивним економічним законом. В умовах ринкової економіки неможливо управляти підприємством без урахування впливу ризику, а для ефективного управління важливо не тільки знати про його присутність, а і правильно ідентифікувати конкретний ризик.
Оксфордський словник англійської мови зазначає, що слово “ризик” у своєму значенні означає схильність до винагороди або готовність зазнати невдачі, в першу чергу на ниві комерції. Воно з’явилося в Італії на самому початку ХVІІ століття, згодом це поняття “мігрувало” до Франції і в 1661 році було зафіксовано в англійській літературі.
Як зазначає Н.Луман (N. Luhman, 1993), людство за своєю природою завжди було стурбоване проблемою невизначеності майбутнього. У древньому світі дана проблема розв’язувалася на основі віри у пророцтва. Тому ймовірно у древньому світі не існувало поняття “ризик”. Деякі дослідники схильні вважати, що слово “ризик” арабського походження. В цілому, на думку Н. Лумана, ризик прийнято ототожнювати з можливими втратами, яких необхідно уникати.
У словнику Вебстера “ризик” трактується як небезпека, можливість збитків або втрати.
У економічному словнику, що є найбільшим за обсягом серед подібних видань, вміщено ряд визначень ризику, зокрема: “Ризик – нестабільність, непевність у майбутньому, точніше, рівень непевності, пов’язаний з проектом або інвестиціями”. Таким чином, ризик - це поняття, яке охоплює аспекти діяльності і поведінки діючого суб’єкта в умовах невизначеності, за обставин отримання можливих збитків чи досягнення бажаної винагороди за свої зусилля та активність.
Поняття “ризик” в економічному розумінні передбачає втрати, ймовірність яких пов’язана з наявністю невизначеності (недостатності інформації, недостовірності її), а також вигоду і прибуток, отримати які можливо лише за умови діяльності, яка супроводжується ризиком.
Економічний ризик - об’єктивно-суб’єктивна категорія, що пов’язана з подоланням невизначеності і конфліктності у ситуації неминучого вибору і відображає міру досягнення сподіваного результату, невдачі та відхилення від цілей з урахуванням впливу контрольованих та неконтрольованих чинників за наявності прямих та зворотних зв’язків.
Загалом в явищі “ризик” прийнято виділяти наступні основні моменти, взаємозв’язок яких і складає його сутність:
можливість відхилення від передбачуваної мети, заради якої реалізується обрана альтернатива;
вірогідність досягнення бажаного результату;
відсутність впевненості в досягненні поставленої мети;
можливість наступу несприятливих наслідків (матеріальні або фізичні збитки, захворювання, смерть і т.д.) при здійсненні тих чи інших дій в умовах невизначеності для суб’єкта, який відважився на ризик;
матеріальні, екологічні, моральні і інші витрати, пов’язані з реалізацією обраної в умовах невизначеності альтернативи;
очікування небезпеки, невдачі в результаті вибору альтернативи та її реалізації.
Об’єктом ризику називають економічну систему та умови функціонування якої наперед точно відомі.
Під суб’єктом ризику розуміють особу, яка зацікавлена в результатах керування об’єктом ризику і має компетенцію приймати рішення щодо об’єкта ризику.
Джерело ризику - це чинники, які спричиняють невизначеність результатів.
Аналізуючи проблему ризику можна виділити таке поняття, як суб’єктивність.
Суб’єктивність ризику обумовлена діями самої людини, адже саме підприємець, оцінює ситуацію, формує стратегію поведінки, здійснює вибір із сукупності альтернатив.
Р
изик
поділяють ще на два такі типи - мотивований
та немотивований. Мотивований ризик –
це ризик доцільності, розрахований на
ситуативні переваги. Немотивований
ризик – це “безкорисний” ризик, “ризик
заради ризику”.
Щодо переліку економічних ризиків, то він досить широкий: від пожеж, землетрусів, аварій, до змін у податковому регулюванні та коливань валютних курсів. Можна виділити як зовнішні так і внутрішні причини виникнення економічних ризиків.
Ефективність організації управління ризиками передбачає визначення місця ризику в загальній системі його класифікації.