5. Цивільний процес: поняття, провадження, стадії

Цивільне судочинство (цивільний процес) — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, що визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків, а також цивільних процесуальних дій, за допомогою яких вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Відповідно до ст. 1 ЦПК завданнями цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством, справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види проваджень (ч. З ст. 15 ЦПК):

• позовне;

• окреме;

• наказне.

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.

Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.

Справи наказного провадження полягають у спрощеній процедурі розгляду ряду матеріально-правових вимог, які характеризуються явною очевидністю.

Цивільне судочинство складається з окремих етапів, або Стадій. Стадія — це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. В теорії цивільного процесуального права немає єдиного підходу до класифікації стадій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного визначення.

Стадіями цивільного процесу можна назвати:

• відкриття провадження у цивільній справі,

• підготовку справи до судового розгляду,

• судовий розгляд.

Ці стадії об'єднуються у провадження в суді першої інстанції і визнаються обов'язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах.

Іншими, факультативними стадіями є:

• апеляційне провадження,

• касаційне провадження,

• перегляд цивільної справи у зв'язку з винятковими обставинами,

• перегляд справи за нововиявленими обставинами,

• виконання рішення.

Тема . Суд як суб'єкт цивільного процесу

1. Суд — обов'язковий суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин

Склад суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин не є незмінним. Він залежить від обставин справи, предмета судового розгляду, характеру спірного матеріального правовідношення між сторонами, стадії (етапу) процесу та характеру процесуальних дій, які вчиняються в ході розвитку процесу, інших факторів. Проте один суб'єкт при цьому залишається незмінним — це суд.

Особливий статус суду як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин визначається, в першу чергу, конституційними принципами, якими закріплено, що цей орган влади є єдиним наділеним компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє наявність або відсутність підстав для порушення конкретної цивільної справи, створює умови для її розгляду та своїм владним актом вирішує спір між сторонами, тим самим здійснюючи захист порушеного чи оспореного суб'єктивного цивільного права та (або) охоронюваного законом інтересу. Тому суд є обов'язковим суб'єктом всіх процесуальних правовідносин, що виникають у цивільному процесі.

Правовий статус суду визначається його правосуб’єктністю, структурними компонентами якої є юрисдикція та чисельні повноваження, які суворо визначені законом. Кожен суд наділений тільки йому притаманною юрисдикцією та комплексом повноважень.

Юрисдикція як елемент цивільної процесуальної правосуб’єктності суду визначає сферу діяльності органів судової влади. Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Особливість прояву правосуб'єктності суду полягає в тому, що на відміну від інших учасників процесу (сторін, третіх осіб), йому не притаманна праводієздатність. Оскільки суд, як орган влади, вже наділений комплексом прав та обов'язків та не може своїми діями набувати нових. Стосовно його правосуб'єктності доцільно говорити про компетенцію як про комплекс повноважень, визначених законом.

Якщо юрисдикція визначає сферу впливу, то, компетенція — спосіб впливу на суспільні відносини. Своєю чергою компетенція судів різних ланок також вирізняється. Владні повноваження суду виявляються у сукупності передбачених законом повноважень, для виконання яких суд через службових осіб вчиняє комплекс процесуальних дій.