Тема. Загальноцивілізаційний контекст корпоративної соціальної відповідальності.
1. Корпоративна соціальна відповідальність як елемент концепції сталого розвитку.
Ще з кінця 50-х років минулого століття вчені, політичні та громадські діячі багатьох держав світу почали усвідомлювати, що за нинішніх тенденцій у демографічному та соціально-економічному розвитку практично всіх країн швидко вичерпається здатність земної біосфери зберігати екологічну рівновагу і забезпечувати життєвими ресурсами дедалі зростаючу кількість народонаселення планети. Стала очевидною необхідність радикальної зміни парадигми розвитку земної цивілізації. Інакше жодні екологічні й природоохоронні заходи, навіть комплексного характеру, а також широкомасштабні техніко-технологічні новації і жорсткі економічні механізми регулювання ресурсо-екологічних процесів неспроможні забезпечити в майбутньому нормальне функціонування біосфери та її найважливішої складової — людського суспільства.
У контексті сказаного принципове і фундаментальне значення мала Конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася 1992 р. в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Саме на ній було одностайно проголошено, що основою розв'язання гострих соціально-економічних і ресурсо-екологічних проблем є перехід до моделі сталого розвитку. Концепція сталого розвитку економіки визнана світовою спільнотою народів домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації у ХХІ ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства. Необхідність переходу на модель сталого розвитку всіх країн світу об'єктивно зумовлена демографічним «вибухом», сучасною науково-технічною революцією, а також нинішнім кризовим станом земної біосфери, істотним зниженням її відновлювальних, відтворювальних і асиміляційних можливостей внаслідок надмірних антропотехногенних навантажень на природу.
Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає, зрештою, таке функціонування її народногосподарського комплексу, коли одночасно забезпечуються: задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення; раціональне та екологобезпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів; підтримання сприятливих для здоров'я людини природно-екологічних умов життєдіяльності, збереження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва. Інакше кажучи, сталий розвиток — це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв'язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля.
В умовах активного формування недержавного сектору економіки поступово змінюється і соціальна роль корпорацій. Корпорація є складним соціальним інститутом, яка з учасника розвитку соціального суспільства поступово перетворюється у відповідальний сегмент його соціального розвитку. Все більше вітчизняних підприємств заявляє про імплементацію принципів соціальної відповідальності у свою практику, про що може свідчити факт приєднання українських компаній до Глобального Договору та періодична публікація звітів по соціальній відповідальності. Бізнес не можна сприймати як організацію, методи, цілі та діяльність якої відрізняються від цілей, діяльності та методів суспільства, в межах якого їх встановлюють.
Термін "сталий розвиток" був запроваджений у широке використання Міжнародною комісією по навколишньому середовищу та розвитку (Комісія Брунтланд) в 1987 році. Метою сталого розвитку є – "задоволення потреб нинішнього покоління без шкоди для можливостей майбутнього покоління задовольняти свої власні потреби". Сталий розвиток включає в себе два ключових взаємопов’язаних поняття:
поняття потреб, в тому числі пріоритетних (необхідних для існування найбідніших верств населення);
поняття обмежень (що зумовлені станом технології та організацією суспільства), що накладаються на можливість навколишнього середовища задовольняти теперішні і майбутні потреби людства.
Концепція сталого розвитку базується на п’яти основних принципах.
1. Людство дійсно здатне надати розвитку сталий та довгостроковий характер, з тією метою, щоб він відповідав потребам сучасників, не позбавляючи при цьому майбутні покоління можливості задовольняти власні потреби.
2. Обмеження, що існують в галузі експлуатації природних ресурсів відносні. Вони пов’язані з сучасним рівнем розвитку техніки та соціальної організації, а також з можливостями біосфери долати наслідки людської діяльності.
3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім забезпечити можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя. Без цього сталий та довготерміновий розвиток просто неможливий.
4. Необхідно узгодити стиль життя тих, хто володіє великим засобами (грошовими та матеріальними), з екологічним можливостями планети, зокрема споживання енергії.
5. Розміри і темпи росту населення повинні бути узгоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі.
Р. Костанца та К. Фольке виділяють три ієрархічні взаємопов’язані проблеми, з рішенням яких пов'язаний сталий розвиток. Вони зводяться до: підтримання:
1) сталого масштабу економіки, який би відповідав її екологічній системі життєзабезпечення;
2) справедливості розподілення (distribution) ресурсів та можливостей не тільки в рамках нинішнього покоління людей, але також між нинішнім та майбутніми поколіннями, а також між людиною та іншими біологічними видами;
3) ефективного розподілу (allocation) ресурсів у часі, який би адекватно враховував природній капітал.
Ідея сталого розвитку й досі лишається скоріш ідеологією, ніж завершеним теоретико-концептуальним напрацюванням. Її порівнюють з „філософським каменем”. Звичайно, в історії наукової думки пошук філософського каменя був найсуттєвішим стимулом наукового та соціокультурного розвитку цивілізації, тому, можливо, хоча б у цьому сенсі феномен сталого розвитку зможе відіграти в майбутньому вирішальне значення. Аби ідея сталого розвитку могла реалізуватися, треба провадити подальші ретельні дослідження різних її аспектів. Необхідно розробляти її теоретичні засади, а також стратегію і тактику впровадження на всіх рівнях функціонування суспільства, виходячи з основних тенденцій і протиріч сучасного розвитку.