7. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки.

Цілі і пріоритети в соціально-економічному розвитку становлять основу об’єктів регулювання.

Цілі економічного розвитку визначаються для країни в цілому, окремих її регіонів, інституціональних одиниць, груп населення. Вони мають бути конкретними, кількісно визначеними.

Пріоритети – це найважливіші соціально-економічні процеси, на стимулювання яких спрямовується у певний період переважна частина ресурсів за допомогою відповідних регуляторів.

Об’єктом регулювання є господарство країни, регіонів, областей, міст і районів, а також соціально-економічні процеси: економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність, інноваційні процеси, грошовий обіг, інфляція, ціни, платіжний баланс тощо.

Суб’єктом регулювання є держава в особі державних органів управління (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій), яка для розв’язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування інтересів залучає наукові установи, політичні партії, громадські та релігійні організації.

Економічною основою державного регулювання є бюджетний фонд, а також майно держави.

2. Економічна політика держави, форми реалізації,

основні напрями та механізми її формування

Перш ніж здійснювати свої найважливіші функції – регулювання соціально-економічних процесів, виправлення недоліків ринкового господарювання, здійснення перерозподілу доходів – держава формує свою економічну політику.

Економічна політика держави – це система соціально-економічних ідей та цілей розвитку країни, основні завдання, засоби їх досягнення, а також діяльність органів державної влади й управління щодо їх реалізації.

У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання, різних суспільних верств і населення в цілому.

Тому, основними формами реалізації державної економічної політики являються: економічна стратегія і економічна тактика.

Економічна стратегія – обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупно масштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту.

Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об’єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб’єктів господарювання.

Економічна тактика – сукупність найближчих цілей, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.

Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Економічна політика завжди повинна бути гнучкою, твердою і стабільною. Економічна політика формує фундаментальні напрями розвитку економіки, яких слід неухильно дотримуватися.

Стабільність економічної політики необхідна для орієнтації виробників і споживачів у складних ринкових умовах, узгодження глобальних пріоритетів розвитку суспільства. Важливо створити політичну атмосферу в суспільстві, яка сприяла б реалізації проголошеної економічної політики.

Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є наступні:

Антициклічна	Бюджетна
Структурно-галузева	Податкова
Інвестиційна	Грошово-кредитна
Амортизаційна	Валютна
Інституційних перетворень	Зовнішньоекономічна
Науково-технічна та інноваційна	Екологічна
Антимонопольно-конкурентна	Соціальна
Цінова	Регіональна

Антициклічна політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання (регулювання макроекономічної кон’юнктури).

Структурно-галузева політика спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення.

Інвестиційна політика спрямована на створення суб’єктами господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів.

Амортизаційна політика спрямована на створення суб’єктами господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі.

Політика інституційних перетворень спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів.

Науково-технічна та інноваційна політика спрямована на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і технологічних проривів, впровадження результатів НТП у виробництво.

Антимонопольно-конкурентна політика спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції та послуг.

Цінова політика спрямована на забезпечення впливу держави на ціни й ціноутворення з метою приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробництва, посилення конкурентноздатності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Бюджетна політика спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері між бюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу.

Податкова політика спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб’єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб’єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Грошово-кредитна політика спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб’єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки.

Валютна політика спрямована на встановлення і підтримку паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективного використання.

Зовнішньоекономічна політика спрямована на регулювання державою відносин суб’єктів господарювання з іноземними суб’єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Екологічна політика спрямована на забезпечення екологічної рівноваги, охорону навколишнього середовища, створення безпечних умов життя громадян.

Соціальна політика спрямована на формування ефективних соціально-економічних умов життя суспільства, регулювання відносин між соціальними групами, формування економічних стимулів для участі у виробництві, забезпечення ефективної зайнятості населення, створення соціальних гарантій і умов для підвищення добробуту членів суспільства.

Регіональна політика спрямована на забезпечення державою збалансованого і комплексного розвитку окремих територій країни виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів, шляхом використання абсолютних та відносних переваг регіонів.

Механізм формування державної економічної політики – це здійснення державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання, спрямованих на створення економічних, організаційних та правових умов, за яких суб’єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку.

Законодавство України визначає принципи державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку, систему прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання.

Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку.