О

Повторення один з способів формування навчального матеріалу

дним з основних способів формування базового матеріалу є повторення. Повторення навчального матеріалу на занятті відбувається систематично, аби запобігти забуванню. Від того, наскільки правильно організоване повторення, залежить міцність та глибина знань.

Доцільна методика повторення є однією з вирішальних умов підви­щення ефективності навчального процесу.

Повторення може бути вступнім, поточним і заключним.

Вступне повторення здійснюється на першому етапі заняття, перед вивченням нового матеріалу, й називається етапом формування базово­го матеріалу. Воно, як правило, відбувається у формі короткої бесіди за всім базовим матеріалом.

Повторення має відповідати наступним вимогам.

1. Базовий (повторюваний) навчальний матеріал мусить відтворюва­тися не завади в тому порядку, у якому він вивчався. Логіка відтворення ма­теріалу зумовлюється йог о значенням і подальшою навчальною діяльністю, ступенем його складності в процесі оволодіння внутрішньо предметними й міжпредметними зв'язками.

2. Повторення слід проводиш на базі нового технічного матеріалу. Так, якщо під час пояснення був використаний один тип або марка електро­двигуна, то, повторюючи, необхідно використовувати інший його тип або марку. Технічний матеріал для повторення бажано накопичувати в кабінеті, використовувати наочне устаткування, збирати виставкові проспекти про нову техніку.

3. У процесі повторення учні повинні отримувати нову інформацію стосовно об'єктів, які вивчають. Новий матеріал викладається шляхом озна­йомлення зі зразками деталей, у процесі зіставлення досліджуваних при­строїв з уже відомими, під час аналізу різних схем.

4. Необхідно використовувати творчі питання, пошук відповідей на які вимагає нестандартного підходу. Поряд із ними слід ставити запитання на повторення основних визначень, законів, формул.

5. Потрібно широко використовувати таблиці, графіки, схеми, техно­логічні карти.

4.1.3 Методика аналізу психологічних характеристик учнів і навчальної групи

Як відзначалося раніше, на вибір методів навчання впливають такі психологічні характеристики учнів: типи мислення й темпераменту учнів, їхнє емоційне ставлення до обраної професії, викладача і, відпо­відно, навчального предмета; серед характеристик групи учнів - наяв­ність лідера, згуртованість.

М

Мислення

ислення - найвищий пізнавальний процес, який с породженням нового зна­ння, активною формою творчого відобра­ження й перетворення людиною дійсності.

Мислення - це рух ідей, що розкриває суть речей. Його підсумком є не образ, а певна думка, ідея. Специфічним результатом мислення може виступити поняття - узагальнене відображення класу предметів у їхніх найбільш загальних та істотних особливостях.

Мислення - це особлива теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему дій та операцій орієнтовно-дослідницького, пере­творювального й пізнавального характеру. Основні види мислення: те­оретичне мислення (понятійне, образне), практичне мислення (наочно- дієве, наочно-образно).

Теоретичне поняттєве мислення - це мислення, користуючись яким, людина В; процесі вирішення завдання звертається до понять, виконує дії подумки, не маючи досвіду, який ми отримуємо за допомогою органів чуття. Людина обговорює та відшукує рішення завдань, від початку й до кінця послуговуючись готовими знаннями, вираженими у формі понять, суджень, умовиводів, отриманими іншими людьми. Цей тип мислення властивий дослідникам, теоретикам, інженерам.

Для теоретичного образного мислення матеріалом, який використо­вує людина для вирішення завдань, є не поняття, судження або умови­води, а образи. Вони або безпосередньо вилучаються з пам'яті, або від­творюються уявою. У ході рішення розумових завдань відповідні образи подумки перетворюються так, щоби людина в результат і маніпулювання ними змогла безпосередньо побачити рішення завдання, яке її цікавить. Звичайно цей тип мислення переважає в людей творчої праці.

Провідна риса наочно-образного типу мислення полягає в тому, що розумовий процес безпосередньо пов'язаний зі сприйняттям мислячою людиною навколишньої дійсності і без нього відбуватися не може. Коли лквдина мислить наочно-образно, вона прив'язана до дійсності, а необ­хідні для мислення образи представлені в її короткочасній та оператив­ній пам'яті (на відміну від цього, образи для теоретичного образного мислення вилучаються з довгочасної пам'яті й потім перетворюються). Цей вид мислення найбільш повно й розгорнуто представлений у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, а в дорослих - серед людей, зайнятих практичною працею. Він розвинений у тих, кому часто дово­диться приймати рішення стосовно предметів своєї діяльності, безпо­середньо не торкаючись їх, а тільки спостерігаючи за ними.

Особливість наочно-дієвого мислення полягає в тому, що процес мис­лення становить практичну перетворювальну діяльність людини з реаль­ними предметами. Основною умовою рішення завдання в цьому випадку є правильні дії з відповідними предметами. Цей вид мислення характерний для людей, які займаються реальною виробничою працею, результатом якої є створення якого-небудь конкретного матеріального продукту.