III етап - з 60-х рр.. XIX в. До початку XX ст. В цей період часу спостерігається перехід від

державної благодійної діяльності до приватної благодійності.

Зароджуються громадські філантропічні організації. Одна з них - "Імператорська

людинолюбні суспільство ", в якому були зосереджені грошові благодійні

пожертви приватних осіб, включаючи і особ імператорського прізвища.

Як і в Західній Європі, в Росії поступово формувалася мережа благодійних

установ і закладів, налагоджувалися і удосконалювалися механізми благодійної

допомоги, якої охоплювався все більш широке коло дітей з різними соціальними

проблемами: хвороба або дефект розвитку, сирітство, бродяжництво, безпритульність,

проституція, алкоголізм і т. д.

Громадські філантропічні діяння поширилися і на дітей з фізичними

недоліками. Були організовані притулки для глухонімих, сліпих дітей, дітей-інвалідів,

де їх утворювали й навчали різним ремеслам відповідно до їх недугою.

Піклування про глухонімих дітей, засноване ще імператрицею Марією Федорівною,

містило за рахунок своїх коштів школи, навчальні майстерні, притулки та притулки для дітей,

видавало посібники сім'ям, які мають глухонімих утриманців. Бідним вихованцям

видавалося казенне забезпечення.

У 1882 р. відкрилося Суспільство піклування про бідних і хворих дітях "Синій хрест",

керувала яким Велика Княгиня Єлизавета Маврикіївна. Вже в 1893 р. в рамках цього

суспільства з'явилося відділення захисту дітей від жорстокого поводження, включаючи притулку та

гуртожитку з майстернями.

В цей же час на кошти приватної підприємниці А. С. Балицький був створений

перший притулок для калік і паралізованих дітей. В кінці XIX в. стає необхідним

відкриття притулків для дітей-ідіотів і епілептиків, які також вимагають спеціального

догляду і турботи. Таку благородну місію взяло на себе Товариство піклування калік

неповнолітнього віку та ідіотів, яке відкрило притулок для дітей-ідіотів в

Петербурзі. Там же лікар-психотерапевт І. В. Маляревський відкриває лікарсько-

виховний заклад для розумово відсталих дітей, переслідуючи мету сприяти дітям

з проблемами психічного здоров'я в навчанні їх чесного трудового життя.

Таким чином, система суспільно-державного піклування дітей в Росії в кінці

XIX століття представляла собою розгалужену мережу благодійних товариств і установ,

діяльність яких значно випередила становлення професійної соціальної

роботи і соціальної педагогіки в Європі.

У цей період благодійність приймає світський характер. Особиста участь у ній

сприймається суспільством як морально-етичний вчинок. Благодійність

зв'язується з благородством душі і вважається невід'ємним справою кожного.

Примітною рисою цього періоду є зародження професійної допомоги і

поява професійних фахівців. Починають організовуватися різні курси,

стали початком професійного навчання кадрів для соціальних служб. "Соціальна

школа "була утворена на юридичному факультеті психоневрологічного інституту, де

однієї з кафедр була "кафедра громадського піклування" (жовтень 1911 р.). У цьому ж році

був зроблений перший набір студентів за спеціальністю "громадське піклування". У 1910 і

1914 Рр.. Відбулися перший та другий з'їзди діячів соціальної сфери.

Одним з найважливіших напрямків діяльності вчених і практиків у цей період було

надання допомоги та побудова системи виховно-виправних установ, куди

потрапляли жебраки і безпритульні діти.

У Москві при Міській думі діяв Благодійний рада і утворена ним

спеціальна Дитяча комісія, яка здійснювала статистичний збір даних про дітей,

виключених зі школи або вигнаних з притулків за погане поводження; контролювала

умови Змісту малолітніх злочинців; сприяла у відкритті дитячих притулків.

У Росії широкі масштаби приймала просвітницька діяльність по відношенню до

малолітнім злочинцям. Читалися лекції, проводилися бесіди з питань діяльного

участі кожного громадянина в долі дитини, яка вчинила правопорушення. Відкривалися

благодійні товариства, які на власні гроші створювали установи для

надання допомоги дітям, які стали на шлях злочину.

На початку XX в. в Росії успішно розвивалася система різних соціальних служб. У 1902

р. діяло 11400 благодійних установ, 19108 піклувальних рад. В

суспільстві зберігалося й зміцнювався стійке позитивне відношення до

благодійності.