1.2. Забудова укріплених ліній: їх витоки і характеристика основних оборонних смуг

Князь Володимир змушений був вживати серйозних заходів для стримування постійних нападів печенізьких орд на руські землі.

Перш за все необхідно було зміцнити столицю Древньої Русі – Київ, створивши навколо Києва ціле кільце нових міст – городів-фортець, 3 цього приводу літописець повідомив: “Й рече Володимерь: “Се не добро, еже малъ городъ около Києва”. Невеликі міста-фортеці вже в 988 р, були закладені на річках, що протікають поблизу Києва. “Й нача ставити городы по Десне, й по Востри, й по Трубежеви, й по Суле, й по Стугне”[3, 118].

Трохи пізніше, в 991 р. була закладена фортеця в Білгороді на р. Ірпені, що надійно захистила столицю Древньоруської держави з заходу.

Одночасно навколо Києва, особливо з південної сторони, створювалась ціла система різноманітних оборонних споруд. Певну роль в обороні південноруських рубежів від степових кочівників відігравали створені ще раніше південніше Києва високі земляні вали, а також завали й засіки.

Крім цього, в південній та південно-східній степовій стороні Києва були встановлені постійні сторожові пости з загонів київських дружинників. Небезпечне життя, героїзм цих воїнів чудово зображено в билинному епосі [13, 32;18, 61].

На сторожових південних лініях князь Володимир Святославович використовував, окрім руських дружин, ще й найманих воїнів. Зокрема, він запрошував на службу варягів. У одній з скандінавських саг розповідається, що на південних рубежах служив відомий скандінавський вікінг Олаф Трігвасон [13, 36].

Таким чином, необхідність захисту від степової загрози зумовила державну владу до побудови низки укріплених ліній. Вони розбудовувались поетапно, максимально використовуючи природні умови для посилення її обороноздатності. Найбільшу вагу мали Пороська, Посульська та Подніпровська укріплені лінії.

Розділ 2

Укріплені поселення-гради в контексті оборонних заходів Русі перед агресивним кочовим світом

Різноманітні дані про прикордонні гради можна почерпнути переважно із двох основних джерел інформації – результатів археологічних розкопок та літописів. В даному випадку нас цікавить матеріал, розміщений у літописних джерелах. Тут ми зустрічаємо відомості про виникнення міст, їх еволюцію, місце і роль у тогочасних історичних подіях. Саме про літописні міста піде мова у цьому розділі.

Важливими воєнно-стратегічними пунктами київської оборонної системи були фортеці, що витягнулися уздовж Стугни: Тумащь, Вернєв, Краcн, Дерновий, Звенигород, Василів і ін. Вище уже відзначалося, що Стугнинська оборонна лінія на різних історичних етапах існування Давньоруської держави мала різне значення, але завжди несла свою сторожову службу. У літописній розповіді 1193 р. про черговий напад половців на Русь повідомляється, що київські князі-співправителі виступили з військами до Василева і довго стояли там у чеканні половецького вторгнення: “Святославъ бо и Рюрикъ много стояша у Васильева, стерегше землъ своея”[13,283].

Отже, значна частина порубіжних давньоруських градів являли собою міста у повному тогочасному розумінні, інші були феодальними замками, фортецями та сторожовими пунктами. Всі вони мали багато спільного у забудові, але мали й певні особливості. Кожен з названих типів укріплених градів мали своє призначення і одночасно були ланкою єдиної системи оборонних укріплень.

ВИСНОВКИ

Надзвичайно важлива роль у боротьбі Русі з кочівниками відводилася створенню південних порубіжних укріплених ліній. Досліджуючи питання сутності і значення укріплених градів у боротьбі із зовнішньою небезпекою, автор прийшов до наступних висновків.