• Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Встановлено певний модуль закріплення будь-якого платежу, якого законодавець відніс до податку чи збору – визначений вичерпний перелік елементів такого податку чи збору та виходячи із цього, і обов’язковий набір приписів (статей законодавчих актів), за наявності яких можна вважати платіж введеним та обов’язок відносно нього таким, що виник. Встановлено вичерпний перелік тих платежів, які включено до податкової системи України. Лише стосовно них і виникає обов’язок справляння. Інші платежі, що відсутні у переліку Податкового Кодексу, не підлягають сплаті як податкові платежі. Як спеціальний принцип, варто вказати пріоритет податкового закону над неподатковими законами. Це означає, що коли в неподаткових законах присутні норми, які так чи інакше стосуються податкових відносин, то застосовувати їх можна тільки в тому випадку, якщо вони відповідають нормам, що відображаються в податковому законодавстві. Отже, у випадку колізії норм застосовуються положення саме податкового законодавства. З появою Податкового кодексу України протистояння податкових та неподаткових законів може бути зведено до появи колізій між Податковим кодексом України та річними законами про державний бюджет. Незважаючи на заборону регулювання бюджетними законами податкових відносин і до прийняття Податкового кодексу, така ситуація була, на жаль, досить традиційною.

• Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Цим принципом закріплюється періодичний характер податку. Згідно Кодексу визначено податковий період та його види. Орієнтація на ці терміни і передбачає своєчасне надходження коштів до бюджетів. Цей принцип передбачає досить гнучке поєднання бюджетного та податкового законодавства. Справляння податків та зборів визначає зміст виконання бюджетів за доходами, тобто забезпечує формування дохідних частин цих централізованих грошових фондів. Водночас треба враховувати, що доходи бюджетів мають надійти на відповідні казначейські рахунки не наприкінці року, а надходити періодично. Це обумовлено періодичністю витрачання таких коштів (здійснення видатків на соціальні потреби, сплата пенсій, заробітної плати робітникам бюджетної сфери тощо), що можна зробити лише в умовах своєчасного надходження податків та зборів у визначений законодавцем час. При цьому законодавець робить важливий акцент на те, що визначення такого моменту сплати повинне враховувати і зручність перерахування коштів для платників податків.

• Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється, відповідно до цього Кодексу, Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Принцип встановлення податків винятково законами закріплений у Конституції України й містить у собі два аспекти: а) встановлення податків повинне здійснюватися компетентними органами державної влади; б) встановлення податків повинне здійснюватися тільки у встановленій формі – законами. В історії сучасного українського оподаткування даний принцип не раз проходив серйозні випробування. Поняття «законодавчо встановлений» містить у собі й вид правового акта, на підставі якого стягуються податки й збори. Конституція не допускає справляння податку й збору на підставі указу, постанови, розпорядження та ін. Більш того, треба чітко розмежовувати поняття закріплення, встановлення та введення податків чи зборів. Якщо стосовно загальнодержавних податків та зборів реалізуються вони всі, то відносно місцевих податків та зборів і закріплення, і встановлення є компетенцією Верховної Ради України, тоді як вводяться вони рішеннями місцевих рад.

Особливе місце в реалізації податкової реформи було приділено правовому регулюванню загальнодержавних податків та зборів. До них віднесено лише ті, які встановлено Верховною Радою України та справляння яких є обов'язковим на всій території України. Структурна перебудова податкових доходів вимагала єдиного державного регулювання державного бюджету, певної стабільності формування дохідної частини. При цьому особливо важливим є захист місцевих бюджетів від необгрунтованого й необмежного тиску згори.

Незважаючи на те, що регулювання загальнодержавного оподаткування забезпечується Податковим кодексом України, необхідно підкреслити основні проблеми податкового регу­лювання.

Законодавче регулювання загальнодержавного оподаткування ґрунтується на декількох принципах, які лежать в основі системи загальнодержавних податків і зборів, що формується.

1. Податкова система України включає два рівні: державний і місцевий.

2. Державна податкова система грунтується на стабільних джерелах надходжень за рахунок податків і інших відрахувань, які не змінюються протягом відносно тривалого пе­ріоду.

3. Взаємини державної та місцевих податкових систем будуються на основі консти­туційного закріплення й законодавчого регулювання основних принципів, що розмежовують ІХ сферу дії.

4. Законодавчо закріплені принципи, що розмежовують сферу дії місцевих і державної податкових систем, підлягають неухильному дотриманню в рамках реалізації податкової дисципліни.

5. Податкова політика, що проводиться органами державної влади й місцевого само­врядування, є основою забезпечення єдності податкової системи.

Досить часто до загальнодержавних податків та зборів відносять податки та збори, які надходять виключно до Державного бюджету. Але п. 9.3 ст. 9 Податкового кодексу України наголошує на тому, що цей аспект не є предметом регулювання Податкового коде­ксу України. Досить слушним у цьому випадку робиться посилання на те, що зарахування (надходження) коштів від сплати загальнодержавних податків та зборів здійснюється від­повідно до бюджетного законодавства. Дійсно, саме ці аспекти регулюються ст.ст. 29, 64-69 бюджетного кодексу України. Усю групу загальнодержавних податків та зборів, виходя­чи із бюдж етної спрямованості, можна розділити на декілька груп:

а) податки чи збори, які зараховуються до Державного бюджету;

б) податки чи збори, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами;

в) податки чи збори, які зараховуються та розподіляються між місцевими бюджетами,

Відповідно ч. 1 ст, 29 Бюджетного кодексу України до доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету, за винятком тих, що згідно із статтями 64, 66, 64 та 71 Бюджетного кодексу України закріплені за місцевими бюджетами.

До доходів загального фонду Державного бюдж ету України належ ать:

1. податок на прибуток підприємств (крім податку, визначеного п. 2 ч. 1 ст. 69 Бю джетного кодексу України;

2. 50 % збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, загоню вленої в порядку рубок головного користування;

3. 50 % збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використав ня води водних об'єктів місцевого значення);

4. 50 % плати за користування надрами для видобування корисних копалин загально державного значення (крім плати за користування надрами в межах континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, яка зараховується до загального фонду державного бюджету у повному обсязі);

5. 50 % податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) на те риторії міста Києва;

6. податок на додану вартість (крім податку, що зараховується до спеціального фон ду згідно із законом про Державний бюджет України);

7. акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) (крім ак­цизного податку, визначеного у ч. 1 ст. 66 Бюджетного кодексу України, та акцизного по датку, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

8. акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) (крім акцизного податку, що зараховується до спеціального фонду згідно із за коном про Державний бюджет України);

9. рентна плата за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

10. рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України (якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України);

11. рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами територією України;

12. рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами аміаку територі єю України;

13. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енер­гію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками (якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України);

14. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності (якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України);

15. державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до державного бюджету;

16. збір за видачу спеціальних дозволів на користування надрами та кошти від прода­жу таких дозволів;

17. збір за користування радіочастотним ресурсом України.

Згідно ч. З ст. 29 Бюджетного кодексу України якщо законом встановлено новий вид до­ходу державного бюджету, його зарахування до загального фонду визначається законом про Державний бюджет України на період до внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу України. Склад доходів спеціального фонду Державного бюджету України визначається за коном про Державний бюджет України з урахуванням норм Бюджетного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України до доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюдже тних трансфертів, належать:

1) податок на доходи фізичних осіб у частині, визначеній ті. 65 Бюджетного кодексу Україна, яка встановлює, що до доходів бюджету м. Києва зараховується 50% податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території м. Києва. До доходів бюджету м. Севастополя нараховується 100 % податку на доходи фізичних осіб, іцо сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території м. Севастополя. До доходів бюджетів міст республікансь­ко/о Автономної Республіки Крим та обласного значення зараховується 75 % податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території цих міст. До доходів бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного значення зараховується 25 % податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перерахо­вується ) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території.

2. 50 % збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, загото­вленої в порядку рубок головного користування, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

3. 50 % збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використан­ня води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя користувачами води за місцем її забору;

4. 50 % плати за користування надрами для видобування корисних копалин загально­державного значення (крім плати за користування надрами в межах континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

5. державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам.

Ч. 1 ст. 66 Бюджетного кодексу України встановлює, що для забезпечення реалізації спі­льних соціально-економічних і культурних програм Автономної Республіки Крим, терито­ріальних громад до доходів бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1. 25 % податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території;

2. 50 % збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, загото­вленої в порядку рубок головного користування;

3. 50 % збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використан­ня води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до бюджету Автономної Ре­спубліки Крим та обласних бюджетів користувачами води за місцем її забору;

4. 50 % плати за користування надрами для видобування корисних копалин загально­державного значення (крім плати за користування надрами в межах континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони);

5. акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) (крім ак­цизного податку, що зараховується до спеціального фонду державного бюджету згідно із законом про Державний бюджет України), що сплачується платниками, які зареєстровані п Автономній Республіці Крим, — до доходів бюджету Автономної Республіки Крим.

У ч. 2 ст. 66 Бюджетного кодексу України зазначається, що для забезпечення реалізації і цільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад до доходів районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать 50 % податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно і Податковим кодексом України на території сіл, їх об'єднань, селищ, міст районного зна­чення,

Відповідно до ч. І ст. 69 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1. фіксований податок, що зараховується до місцевих бюджетів;

2. податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності. Податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, заснов­ником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів.

3. плата за користування надрами для видобуванн корисних копалин місцевого значення; плата за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збір за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення; збір за спеціальне використання лісових ресурсів (крім збору за спеціальне використания лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування). Такі платежі зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за місцем знаходження відповідних природних ресурсів, а щодо водних об'єктів за місцем податкової реєстрації платника збору;

4. плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування,

5. фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до б/одип тів місцевого самоврядування.

Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів за п. 2 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України включають єдиний податок, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Місцеве оподаткування є складовою частиною системи оподаткування. Вся системи фінансування виробничої й соціальної інфраструктури, підготовки й перепідготовки робо чої сили, комунально-побутового обслуговування здійснюється переважно через місцеві ор гани самоврядування.

До встановлення місцевих податків і зборів необхідно підходити з ура хуванням реігш них надходжень за їх рахунок. Наприклад, податок на нерухоме манно, відмінне від земе ю ної ділянки навряд чи забезпечить значне збільшення коштів, що надходять до місцеви. і бю джетів. Розрахунки за нерухомість здійснюються за безготівковим розрахунком або ні готівку через біржі, отже, з появою цього податку розрахунки набудуть готівковий характер, минаючи канали, що уловлюють податки, (дарування, довгострокова оренда, заповіт) Подальше збільшення ставок збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності тільки збільшить собівартість і відіб'ється на споживанні.

Ефективність структурних перетворень багато в чому визначається тим, які бюджетні ресурси одержують у своє розпорядження місцеві органи і через які фінансові канали. У низці випадків місцеві органи фактично не мають реального і самостійного бюджету, а виходить, і не мають у своєму розпорядженні можливості дієво здійснювати свої повноваження. ІІри цьому місцевий податковий механізм має яскраво виражений фіскальний характер і реалізує заходи щодо покриття податковими надходженнями бюджетних видатків, що збі­льшуються, на місцях. Треба враховувати те, що основна маса соціальних програм фінансу­ється з місцевих бюджетів. Таким же в джерело фінансування житлово-комунального гос­подарства. На міському рівні формується енергетична політика, механізм продовольчих закупівель для населення, розвиток інфраструктури. Тому закріплення за місцевими бю­джетами ролі філій загальнодержавного бюджету тільки збільшило б існуючі проблеми й диспропорції між центром і місцями.

До певного часу в Україні не було чіткої визначеності щодо місцевих податків і зборів. Важливіш став 1993 рік, коли був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України № 56&93 «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року. Основний зміст цього нор­мативно-правового акта, який діяв в Україні аж дотепер, полягав у характеристиці конк­ретних видів податків і зборів, а кілька заключних статей розкривали механізм їх обчислен­ня, стягнення, а також компетенцію органів місцевого самоврядування у цій сфері.

Етапним для регулювання місцевого оподаткування став і початок 1994 року, коли був прийнятий Закон України № 3904-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994 року. Якщо попередня редакція зако­ну, що регулював податкову систему, не проводив чіткого розмежування між державними й місцевими податками, то відтепер ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» була присвячена переліку місцевих податків і зборів.

Завершальним етапом було прийняття Податкового кодексу України, який п.п. 10.1, 10.2 ст. 10 відніс до місцевих податків та зборів податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяль­ності, збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір¹.

Незважаючи на вимоги п.п. 10.3, 10.4 ст. 10 цього Кодексу про те, що місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, вирішують питання відповідно до вимог Податкового кодексу України щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору чимала кількість органів місце­вого самоврядування в країні досі не прийняли відповідних рішень про введення таких платежів. Адже набагато простіше (проте не краще для податкової системи) подати запит на одержання дотацій з бюджетів вищого рівня, аніж забезпечити роботу меха­нізму надходження коштів до власного місцевого бюджету самостійно.

ІЦе одним важливим аспектом є норма п. 10.5 ст. 10 Податкового кодексу України про те, що установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим ко­дексом України, забороняється. Очікується, що в 2011 році в результаті запровадження цієї норми на місцевому рівні має бути скасовано чимало зборів та інших платежів, за­проваджених органами місцевого самоврядування різного рівня на власний розсуд, що відтепер є поза законом.

II. 10.6 ст. 10 Податкового кодексу України встановлено, що зарахування місцевих по­датків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. П. 7 ч. 1 ст. 69 Бюджетного кодексу України визначає, що до доходів зага­льного фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать місцеві податки і збори (крім єдиного податку), що зарахову­ються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи податок на нерухоме майно, підмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяль­ної ті (крім збору в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скра­шеним та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних і танціях, заправних пунктах).

Серйозною проблемою стало також введення місцевими органами самоврядування податків і зборів, не передбачених Податковим кодексом України. Не дивлячись на при­пис п. 10.5 ст. ІІодаткового кодексу України про те, що установлення місцевих податків та зборів не передбачених Податковим Кодексом України, забороняється,рішення про збори за видачу копій і довідок прийняли у Вінницькій, Київській, Полтавській та Харківській областях. Збір за видачу ордера на квартиру у випадку обміну житла уведений у Полтавській області, збір за обстеження земельних ділянок у Київській та Полтавській областях. Севастопольська міська рада незаконно ввела на своїй території рекреаційний збір, збори за в'їзд і знаходження іноземних громадян на території міста, за використання морських акваторій. Усього в Україні встановлено понад 50 різноманітних податків і зборів, які не передбачені чинним законодавством. ІІри цьому в багатьох випадках місцеві органи влади зобов'язують відповідні податкові інспекції контролювати повноту і своєчасність надходження цих незаконних платежів, застосовувати фінансові санкції, нараховувати штрафи.

Таким чином, закріплюється парадоксальна ситуація платник зобов’язаний сплачувати платежі, що діють незаконно, а в разі відмови від них на нього поширюється система штрафів. І інший зріз цього парадокса: наскільки правомочні місцеві органи рекомендувати податковим інспекціям контролювати сплату незаконних платежів Місцеві податкові інспекції підлеглі податковим адміністраціям і в кінцевому підсумку Державній податковій адміністрації України. Діяльність органів податкової служби підлегла і визначається Міністерством фінансів України, а з органами державної виконавчої влади вони тільки взаємодіють відповідно до Податкового кодексу України

Перш ніж створювати місцеву податкову систему, було вироблено основні принципи ділення податків і зборів у місцеву систему.

1. Конкретні місцеві податки і збори повинні бути значимі для цієї території, зрозумілі для платників, якоюсь мірою традиційні й логічні (наприклад, курортний збір)

2. Розвиток місцевої податкової системи повинен відображати тенденцію збільшення частки місцевих податків у дохідній частині бюджетів на місцях.

3. Відрахування від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів повинні встановлюватися фіксованими розмірами ставок на відносно тривалий період

Реалізація цих принципів повинна рівною мірою охоплювати всі елементи місцевої системи податків і зборів. В ній можна виділити три основних елементи.

Перший — податкові надходження від державних податків, що розподіляються пропорційно між державним і місцевим бюджетами.

Другий — податкові надходження, закріплені повністю за місцевими бюджетами і не мають формальних аналогів на рівні Державного бюджету.

Третій — місцеві неподаткові доходи.

Особливістю реалізації другого елемента місцевої системи податків і зборів є повне зарахування місцевих податків виключно до бюджетів тих територій, на яких він уведений. Оподатковувана база місцевих податків може бути визначена шляхом установлення фіксованої кількості податків; надання права місцевим органам самоврядування введення місцевих податків, що відповідають чинному законодавству; закріплення на державному рівні частки надходжень від місцевих податків і зборів.

Законодавче регулювання системи місцевих податків повинне бути націлене на закріплення за місцевими бюджетами таких дохідних джерел, які забезпечували б стабільне надходження доходів. Тому в місцевому оподаткуванні основиний акцент було зроблеено на майнові й прибуткові податки.

24