Виготовлення керамічного посуду на трипільському поселенні кліщів.

Виготовлення керамічного посуду займало досить важливе місце в економіці мешканців трипільської культури на Південному Бузі. Для виробництва кераміки трипільські гончарі відводили й обладнували спеціальні місця, зручні для роботи. Фактично це були майстерні. Поруч з ними розміщувались горни, купольні печі та інші виробничі пристосування.

Під час розкопок поселення Кліщів /1969 – 1980 рр./ у житлах та біли них знайдено 18 тис. фрагментів і 300 посудин, які добре збереглися. Дві тисячі посудин та виробів із глини піддаються реконструкції. Кераміка зібрана із 16 повністю досліджених жител та багатьох шурфів і 8 траншей.

Спостереження показали, що трипільські гончарі надавали великого значення підготовці сировини, з якої виготовляли посуд. Ця сировина, як правило, проходила певні стадії переробки, в залежності від призначення, форм, розміру й орнаментації посуду. Великі горщики ліпилися переважно із глини. Використовувана глина мала відповідати багатьом вимогам: бути пластичною, тобто набирати необхідної форми без розриву і тріщин, зберігати цю форму під час висушування та випалювання. Щоб запобігти деформації під час ліплення та надати інших властивостей виробу в глину додавали різноманітні домішки. Пластичність глини особливо ретельно використовувалася при виготовленні підлощеної кераміки, тонкостінниї невеликих посудин, антроморфної і зооморфної пластики, дитячих гральних предметів. Для лощення використовувались спеціальні кістяні рогові та кам’яні лощила.

Під час виробу глини майстер звертав увагу на її придатність до гончарної справи. Кожна глиняна маса до певної міри відрізнялась одна від одної. Але придатність для виробництва досягалась простим і до сьогодні вживаним способом – вилежуванням глини. У прибудові до житла № 10 на поселенні Кліщів було знайдено запас глиняної маси об’ємом до одного кубічного метра, що давало можливість майстру працювати тривалий час майже протягом усього року, в тому числі і в зимовий період.

У процесі виготовлення посуду вимальовувалися основні ланки технологічного процесу, зокрема заготівля сировини та її доставка, підготовка й обробка матеріалу, формування та безпосереднє ліплення посудин.

Обробка поверхні виробу мала велике технологічне, естетичне й пізнавальне значення.

Б. Жураковський.

Транспортування солі для трипільців південного побужжя.

На початку середнього етапу трипільської культури в Попрутті і Середньому Подністров’ї склалася складна демографічна ситуація, яка зумовила необхідність розширення території. В цей час починає заселятися північна частина Середнього Подністров’я, де розповсюдилась група поселень, відома за пам’ятками Заліщицького типу. Пізніше ця група освоїла і Верхнє Подністров’я /Круц В. О./.

Хоч природні умови цього району менш придатні для землеробства, одначе тут тривалий час існували невеличкі /до 5 га/ поселення.

Можна припустити, що в цій місцевості в більшості випадків проживали майстрові люди, які могли спеціалізуватись на видобуванні як кремню, так і солі. Використовуючи етнічні, можливо, родинні зв’язки, сюди приходили представники трипільських поселень Південного Побужжя. Галицька сіль стала Єдиним джерелом забезпечення сіллю по бузького населення.

Трипільські племена, підтримуючи зв’язки з Прикарпаттям, використовували річкові транспортні артерії, які були їм добре відомі. З Подністров’я на схід вони проникали по долинах річок – лівих притоках Дністра. Сіль же возили по Ломниці, Свичу, Стрию, а далі Дністром до Лядови, Мурафи та інших річок. Через вододіл Дністра і Південного Бугу трипільські «чумаки» попадали до Середнього Побужжя.

Вироби з туринського кременю збереглися у вигляді виробів, які розходились за 500 км від родовища на схід. Не меншою була відстань перенесення солі, але, на жаль, вона не залишила слідів. Не виключено, що з часом при більш глибокому вивченні форм, хімічного складу тіста трипільського посуду можна буде виділити окремі посудини, які використовувались для зберігання солі.

З погляду на сіль та її вживання трипільцями виникають певні підстави робити висновки про економічні зв’язки Середнього Побужжя з іншими районами України.

І. Винокур.