Тема №5 «Соціальні інститути в контексті глобалізаційного розвитку»

1. Концепція «глобального громадянського суспільства» як альтернатива сучасної глобалізації

2. Проблеми формування глобального громадянського суспільства

3. Проблеми становлення і трансформації громадянського суспільства в Україні

4. Наука і освіта як чинники глобального розвитку. Глобальний розвиток освіти

5. Еволюція інституту сім’ї в умовах глобалізації

6. Людина як об’єкт і суб’єкт глобальних змін

1.Концепція «глобального громадянського суспільства» як альтернатива сучасної глобалізації

Минуле століття, яке дослідники досить часто характеризують як століття глобалізації, внесло значні зміни до сфери соціально-політичного, економічного, культурного життя. Залежно від власного бачення і оцінки фундаментальних процесів, які відбуваються, кожен дослідник тлумачить їх по-своєму: як безмежні можливості та перспективи, відкриті інформаційною революцією перед людством, як історичну перемогу принципів ліберальної демократії, як віртуальну реальність тощо. Безперечно, в окремих напрямах процес глобалізації розвивається інтенсивніше порівняно з іншими. Це, наприклад, світові комунікаційні мережі, економічні відносини, інформаційно-технічне забезпечення, фінансові інститути, засоби масової інформації, міжнародне співробітництво у сфері захисту прав людини, природоохоронній діяльності, що дає підстави констатувати несинхронність процесу глобальних змін. Проте не варто залишати поза увагою передумови формування нового суспільства, в межах якого національно-державні утворення виступають не лише самостійними структурними одиницями, а й гарантами стабільності, миру, захисту прав і свобод людини.

Модель „лінійної глобалізації”, як попередньо зазначалося, найчастіше пропагується і використовується в популярних ЗМІ і в такий спосіб глибоко проникає у масову свідомість. Подібні уявлення про глобалізацію передбачають розширення, поглиблення і зростання інтенсивності світових інтеграційних процесів без радикальних змін їх внутрішнього змісту та якості. Все глобальне сприймається позитивно, абсолютизується, ідеалізується роль ТНК, ринкових відносин в економіці та суспільстві тощо. Однак такий проект дослідження глобалізаційних процесів досить часто заперечується дослідниками. В цьому сенсі до головних парадигм, які запропоновані науковцями, слід віднести світосистемну модель, концепцію глобальної культури, теорію глобального суспільства і глобально-локальних взаємодій (глокалізм), суспільства заснованого на знаннях тощо. Альтернативні моделі глобалізації більше акцентують увагу на якісних характеристиках реальності, внутрішніх змінах структур та інститутів суспільства, а також на їх соціологічній і політологічній інтерпретації.

Контури такого глобального людського співтовариства лише формуються, його становлення є справою ХХІ століття. Однак уже нині у науковій літературі досить вживаними стали такі поняття, як „глобальне суспільство”‚ „глобальне громадянське суспільство”‚ „мегасуспільство”‚ „всепланетне людство” тощо.

Незважаючи на те, що в системі сучасних політико-правових і соціальних теорій концепція глобального громадянського суспільства посіла окреме місце, вона ще не сформована як концепція відповідно до класичних вимог (система понять та ідей щодо того чи іншого предмета). Нині це лише сукупність певних ідей та уявлень щодо майбутнього світоустрою, які розроблені вченими під впливом процесів глобалізації і регіоналізації. У дослідженнях західних і вітчизняних учених проблеми формування й розвитку глобального громадянського суспільства, поряд з аналогічними проблемами національних і регіональних суспільств, набули особливого розвитку на зламі тисячоліть. Це відбувається паралельно з філософським осмисленням проблем співвідношення уявного і реального в „суспільстві споживання”, а точніше, проблеми поглинання реального уявним, ціннісної ситуації глобальної епохи, чи просто оцінкою ефективності глобальних змін і процесів. Як відзначає Дж. Стігліц, невдачі глобалізації походять від того, що в інституціях, які визначають правила гри, гору взяли комерційні та фінансові інтереси і погляди. Гору взяв також специфічний погляд на роль уряду і ринків, з яким загалом не погоджуються у країнах, що розвиваються, але який нав’язують цим країнам, а також країнам з перехідними економіками.

До основної характеристики сучасного суспільства дослідники відносять не лише те, що воно індустріальне чи постіндустріальне, класове, демократичне чи авторитарне, а насамперед глобальне. Глобальність виступає новою характерною ознакою суспільства. Це зовсім не означає, що певний соціальний порядок (скажімо, західне суспільство, громадянське суспільство чи „суспільство споживання”) поширюється всією планетою та стає загальним зразком для всіх соціумів. Ознака глобальності („всепланетності”) полягає в іншому й навіть у протилежному. По-перше, глобальність суспільства означає, що не може існувати локального соціуму, який би міг самовизначатися поза світовою спільнотою. Самодостатнє, замкнене існування у сучасному світі неможливе. Автаркія нездійсненна ані для наймогутніших націй, ані для найменших держав. Друга ознака - відсутність єдиного нормативного соціального зразка чи моделі для всіх суспільств, натомість визнання неспростовної різниці існуючих у світі соціумів. Глобальне суспільство – не особливий соціальний устрій, а всепланетна система співробітництва та співіснування різних соціумів і культур. Вона означає існування світової спільноти як глибоко диференційованого цілого. Феномен глобального суспільства створює новий контекст для сучасного цивілізаційного вибору. Тепер обирається не та чи інша парадигма власного розвитку, а режим співіснування з іншим. Різні цивілізаційні культури, залишаючись собою, обирають в контексті процесу творення всепланетного людства інтерсуб’єктну єдність світової спільноти. Цивілізаційний вибір ХХІ століття – це вибір усіх на користь глобального суспільства, що є соціальною формою існування всепланетного людства. Інша альтернатива – замкненість на власних цивілізаційних засадах, що унеможливлює всепланетне людство і має перспективою нескінченний конфлікт „всіх з усіма”.

Глобальне громадянське суспільство – поняття, яке вживається в окремих західних концепціях глобалізації для визначення широкої позаполітичної спільноти людей, що об’єднує однотипні в соціально-політичному сенсі соцієтарні спільноти на основі загальних цінностей і з метою вирішення загальнозначущих проблем усього людства. Вперше у науковий обіг таке поняття ввів американський політолог Х. Булл. На його думку, таке суспільство є глобальним не лише тому, що воно зіткане із зв’язків, які перетинають національні кордони і проходять через „глобальний, позатериторіальний простір”, а й тому, що серед членів глобального громадянського суспільства набирає сили глобальне мислення.

З метою уникнення „стримуючого ефекту” в розвитку „єдиної цивілізації” у літературі 60-80-х років ХХ ст. були запропоновані такі „форми організації життєдіяльності людства”, як регіональне і глобальне (світове) громадянське суспільство. Про можливість формування регіонального громадянського суспільства в західній науковій літературі пишуть не лише щодо європейської чи азійської, а й інших частин світу. Головне, щоб для цього була відповідна матеріальна, соціальна, культурна та інша цивілізаційна основа.

Щодо глобального громадянського суспільства, то воно, на думку дослідників, формується як на регіональній, так і національній основі. Однак у майбутньому, прогнозують західні політологи, юристи і соціологи, це буде не регіональне і не національне, а глобальне „космополітичне співтовариство”, в якому люди не будуть пов’язані відносинами з тими чи іншими національними державами, а матимуть справу з міжнаціональними і наднаціональними інститутами.

Підвищена зацікавленість науковців і політиків проблемами формування світового громадянського суспільства пов’язана з необхідністю подолання глобальних проблем, явищ природного та соціального характеру, які окремо кожна з країн подолати не в силі. Серед численних глобальних проблем, вирішення яких потребує об’єднання зусиль держав і народів планети, слід назвати забезпечення загальної безпеки, подолання бідності й неписьменності, вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища, забезпечення подальшого економічного розвитку людства природними ресурсами тощо. Однак, окрім прагматичних, є й інші, суто наукові причини зацікавленості проблемами формування глобального громадянського суспільства. Їх сутність полягає у відкритті й пізнанні властивих кожному етапу розвитку людської цивілізації найбільш оптимальних форм організації життя суспільства і держави. Нині, хоча й віртуальне, глобальне громадянське суспільство, дедалі гостріше потребує власного обґрунтування, а його можна надати лише на етапі формування наднаціональних відносин, достатньої кількості емпіричного матеріалу.

Проводячи певну аналогію з національним громадянським суспільством, західні дослідники виокремлюють низку характерних ознак та особливостей феномена глобального громадянського суспільства: а) наявність у такому суспільстві „загальної згоди”, що дасть можливість представникам різних націй і конфесій на основі рівності брати участь у вирішенні глобальних проблем; б) функціонування глобального громадянського суспільства на основі загальної згоди і спільності цілей суб’єктів; в) створення сприятливих умов для подальшого розвитку етнонаціональних спільнот, різноманітних груп та окремих індивідів; г) ознаки створення і функціонування соціальних інститутів, здатних захищати „економічно слабких” від „економічно сильних”; д) органічне поєднання національних, регіональних і планетарних (космополітичних) ознак і рис. Зазначені положення, що становлять сутність і зміст концепції глобального громадянського суспільства, яка формується, доповнюються іншими, аналогічними за характером і метою положеннями. Серед них слід виокремити положення щодо: а) політико-ідеологічних основ глобального громадянського суспільства, якими виступають ліберально-космополітичні ідеї; б) особливостей структури глобального громадянського суспільства; в) нерозривного зв’язку формування і розвитку глобального громадянського суспільства з процесами глобалізації і регіоналізації, які обумовлюють і „підживлюють” даний процес.

Російський дослідник В. Кувалдін розглядає глобалізацію як процес багатогранних сплетінь соціальних змін, який веде до формування нового історичного соціуму – мегасуспільства. Мегасуспільство, на його думку, це хаотичний набір глобальних зв’язків, норм, настанов, цінностей, моделей поведінки, режимів, систем, інститутів. І це не може не змінити наші уявлення про соціум, громадянство, право, політичну владу, міжнародні відносини та інші фундаментальні категорії щодо розвитку суспільства. Глобалізація руйнує бар’єри в житті, але не в нашій психології і свідомості. Людина залишається засобом, а не метою. Становлення мегасуспільства, в якому, хоча б теоретично, всі ми наділені рівними правами і обов’язками, дає нам унікальну можливість творення більш справедливого і гуманного світопорядку. Лише можливість, і не більше того. Щоб реалізувати її, потрібні феноменальні зусилля. Адже, за великим рахунком, незважаючи ні на що, йдеться про те, що у майбутньому глобалізація повинна розвиватися демократичним шляхом, щоб у мегасуспільстві всі мали право на життя, свободу і прагнення до щастя.

Нова економіка (економіка знань) має стати фундаментом глобального суспільства, яке поступово формується, конструктивною основою глобального світу. Її науково-технічна, соціальна, екологічна складові проглядаються дедалі чіткіше і наполегливіше, вимагають суттєвих перетворень. Проте економічна діяльність, хоча і є „двигуном” розвитку, але далеко не вичерпує його. У соціальній сфері, політичному житті, сфері культури глобалізація має не менше бар’єрів, ніж в економіці. Новизна феномена створює додаткові труднощі в розумінні глобального суспільства, але комплекс проблем, породжених культурною багатоманітністю людства, дедалі частіше нагадує про себе, вимагає нових рішень. До того ж глобальне суспільство не має надійного і ефективного політичного каркасу, що робить його аморфним та малокерованим.

Проблемною в глобалізації також є сфера відносин між глобальним громадянським суспільством, яке перебуває у стадії становлення, і національно-державними інстутами.