Дніпропетровський державний

аграрний університет

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра фізіології та біохімії сільськогосподарських тварин

Методичні рекомендації

до вивчення модулю

«Загальна фармакологія та рецептура»

Дніпропетровськ – 2011

Чумак В.О. Методичні рекомендації до вивчення модулю «Загальна фармакологія та рецептура». – Дніпропетровськ, 2011. – 38 с.

Методичні рекомендації складені на підставі робочої програми з «Ветеринарної фармакології» для студентів напряму підготовки 6.110101 „Ветеринарна медицина” та освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів за напрямом 6.110101 «Ветеринарна медицина», затвердженої МОН України від 01.06.09 р..

Укладач: к.вет.н., доц. В.О. Чумак

Розглянуто на засіданні кафедри фізіології та біохімії сільськогосподарських тварин

Протокол № від « 1 » 31 серпня 2011 р.

Завідувач кафедри, проф. ДДАУ Л.М.Степченко

Схвалено науково-методичною радою факультету ветеринарної медицини Інституту біотехнології та здоров΄я тварин ДДАУ

Протокол № 1 від «22 » вересня 2011 р.

Голова, проф. П.М.Гаврилін

Тема заняття. Аптеки. Правила роботи в аптеках. Лікарські форми. Дози та принципи дозування ліків тваринам.

Аптека – це установа для виготовлення, зберігання і продажу лікарських препаратів. Перша відома аптека була відкрита 754 р. в Багдаді, а на території України вперше аптеку відкрили у Львові в 1490 рі.

Згідно Закону України «Про ветеринарну медицину» ветеринарна аптека – це заклад ветеринарної медицини (аптека, аптечний пункт, аптечний кіоск), що здійснює обіг ветеринарних препаратів і надає консультації з питань їх застосування. До ветеринарних препаратів належать ветеринарні лікарські засоби, ветеринарні імунобіологічні засоби, антисептики, дезінфектанти, інсекто-акарициди, дератизациди, діагностикуми, що використовують у ветмедицині та тваринництві.

Забороняється обіг ветеринарних препаратів, не зареєстрованих в Україні, а такоє таких, в яких завершився термін використання. Також не можна використовувати ветеринарні препарати у спосіб або для цілей, що невідповідають їх призначенню.

Застосування ветеринарних препаратів, що пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну, гестагенну дію, а також антибіотиків та гормонів проводиться для лікувальних та інших цілей з урахуванням того, що максимальні рівні залишків таких препаратів у сировині тваринного походження не можуть перевищувати встановлених максимальних рівнів.

Оптова торгівля та роздрібна торгівля ветеринарними препаратами здійснюється за ліцензією. Виробництво, обіг і застосування у закладах ветеринарної медицини, наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів регулюються спеціальним законодавством у цій сфері.

Аптеки можуть створюватись суб'єктами господарювання у формах:

- аптека з правом виготовлення готових лікарських форм та реалізації ветеринарного товару;

- аптека з реалізації ветеринарного товару.

Аптека з правом виготовлення готових лікарських форм та реалізації ветеринарного товару повинна мати загальну площу виробничих і допоміжних приміщень не менше 46 кв. метрів.

Приміщення аптеки складаються із: залу для обслуговування населення, матеріальної кімнати, приміщення для зберігання лікарських засобів ветеринарної медицини згідно з їх фізико-хімічними властивостями, кабінету завідувача, кімнати для персоналу, гардеробної, кімнати для зберігання прибирального інвентарю, туалету.

Виробничі приміщення – це приміщення, в яких виготовляються, упаковуються, етикетуються та контролюються у ході технологічного процесу засоби захисту тварин. Розміщення виробничих приміщень повинно виключати зустрічні потоки технологічного процесу виготовлення ветеринарних медикаментів та препаратів.

Така аптека повинна мати також окремі приміщення для виготовлення ліків, для одержання води дистильованої, для миття і стерилізації посуду.

Приміщення для виготовлення ліків обладнується спеціальним виробничим устаткуванням та приладами. У цьому приміщенні допускається організація робочого місця для проведення контролю за якістю та фасуванням ліків.

Приміщення для одержання води дистильованої обладнується відповідними апаратами, місткостями для її отримання та зберігання. Одержання води для ін'єкцій може проводитись лише в окремо обладнаній асептичній кімнаті, в якій забороняється виконувати будь-які інші роботи.

Прилади, апарати, технічні засоби повинні мати технічні паспорти, а також підлягати своєчасному технічному обслуговуванню та перевірці. Засоби вимірювальної техніки, що використовується під час виготовлення ліків, повинні мати повірочне тавро і проходити повірку в установленому Держстандартом України порядку.

Виготовлення аптекою фармакопейних лікарських форм (розчинів, мікстур, настоянок, мазей, порошків, болюсів, свічок тощо) проводиться відповідно до вимог Державної фармакопеї та чинних правил техніки безпеки і виробничої санітарії.

Мінімальна площа аптечного пункту та аптечного кіоску становить відповідно 15 кв. метрів та 6 кв. метрів.

Загальна площа складу або бази, які використовують при оптовій реалізації ветеринарного товару, повинна бути не менше 100 кв. метрів.

Зал обслуговування населення, матеріальні кімнати обладнуються спеціальними меблями, які дозволяється використовувати для зберігання ветеринарного товару.

Приміщення для зберігання запасів лікарських засобів ветеринарної медицини обладнується піддонами, стелажами, шафами, холодильниками, сейфами та іншим устаткуванням з метою забезпечення умов для зберігання отруйних і сильнодіючих лікарських засобів, ветеринарних медикаментів, реактивів, інших хіміко-фармацевтичних препаратів, легкозаймистих речовин, їдких речовин, біологічних препаратів, хірургічних інструментів, гумових виробів, перев'язувального матеріалу та інших видів ветеринарного товару відповідно до діючих вимог.

Реалізацією ветеринарних медикаментів і препаратів можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту.

Забороняється при роздрібній торгівлі реалізація отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів, імунобіологічних препаратів без рецепта лікаря або фельдшера ветеринарної медицини.

Доза (грец. dosis – порція) – це кількість лікарської речовини, введенної в організм і вираженої в одиницях маси, об'єму, радіоактивності або біологічної активності. Доза для препаратів, які проходять біологічну стандартизацію, виражається в одиницях дії і визначається шляхом порівняння зі стандартом.

Терапевтична доза – це кількість речовини, що вводиться в організм з лікувальною метою, яка, у свою чергу, поділяється на мінімальну (порогову), середню та максимальну дози.

Мінімальна доза викликає фармакологічний ефект невеликого ступеня і в 2-3 рази нижча, ніж середня терапевтична доза.

Середня доза викликає фармакологічний ефект середнього ступеня у більшості пацієнтів. Середня терапевтична доза становить 1/2-1/3 від вищої або максимальної дози і міститься в одиниці лікарського препарату. Найчастіше використовують у клінічній практиці середню ефективну дозу (ЕД50), тобто кількість речовини, що викликає певний ефект у 50% піддослідних тварин стандартної групи протягом певного терміну спостереження. Звичайно ЕД50 обчислюється графічним способом.

Максимальна доза, або вища терапевтична, спричиняє найвищу терапевтичну дію. Вища доза (разова та добова) встановлена для сильнодіючих і отруйних лікарських препаратів. У клініці максимальні разові та добові дози майже не використовують, оскільки часто виникають токсичні ефекти.

Токсична доза – це кількість препарату, при введенні якої в організм завжди розвиваються токсичні прояви. Діапазон між мінімальною терапевтичною і мінімальною токсичною дозою лікарського препарату називається широтою терапевтичної дії. Чим вона більша, тим безпечніший препарат і тим більше у лікаря можливостей підібрати хворому індивідуальну ефективну і безпечну дозу препарату.

Смертельна (летальна) доза – це кількість речовини, що викликає загибель біологічного об'єкта. Найчастіше використовують ЛД50, тобто статистично розраховану дозу речовини, введення якої викликає загибель 50% піддослідних тварин стандартної групи протягом певного терміну спостереження. Величина ЛД50 виражається відношенням маси (об'єму) досліджуваної речовини до одиниці маси тіла тварини (мг/кг, мл/кг тощо). Вона використовується при проведенні доклінічних експериментальних досліджень з метою визначення безпечності фармакологічно активної речовини. Чим більше значення ЛД50, тим менш токсичні речовини.

Разова доза – це кількість препарату на один прийом або доза, яка дозволяє підтримувати концентрацію лікарського препарату на постійному рівні у межах терапевтичного діапазону між двома прийомами чи введеннями, що йдуть одне за одним.

Ударна доза – це така, що дозволяє після застосування лікарського препарату відразу досягти високої терапевтичної концентрації у плазмі крові, тобто приводить до швидкого досягнення повноцінного терапевтичного ефекту. її використовують, якщо виникає необхідність швидко створити високу концентрацію антибактеріальних препаратів, наприклад, антибіотиків чи сульфаніламідів. Ударну дозу дають тільки один раз, причому вона перевищує за величиною наступні дози.

Подрібнена доза – це разова доза, поділена на декілька доз, з яких кожна наступна доза є вищою за попередню. Використовується найчастіше для проведення гіпосенсибілізаційної терапії при алергічних захворюваннях шляхом уведення хворому можливих алергенів.

Добова доза – це кількість препарату, що призначається протягом доби (разова доза множиться на кількість прийомів).

Курсова доза – це кількість препарату, що призначається на курс лікування. Вона вираховується шляхом помноження добової дози на кількість днів лікування.

Насичувальна доза – це кількість лікарської речовини, яка буде наявна в організмі, якщо доцільна підтримувальна доза буде вводитись протягом часу, достатнього для досягнення її стійкої концентрації у плазмі крові. Якщо дозу препарату приймають з однаковими інтервалами (підтримувальна доза), необхідний певний час, щоб субстанція накопичилась в організмі, а її концентрація досягла відповідного рівня. Якщо така затримка неприпустима, її можна обійти, застосовуючи прийом насичувальної дози. Кількість препарату в організмі при стійкому стані (тобто насичувальна доза) пов'язана видимим об'ємом розподілу і стійким станом концентрації субстанції у плазмі крові. Таким чином, за умови рівномірного розподілу кількість субстанції в організмі визначається як об'єм, помножений на її концентрацію у плазмі крові. При деяких обставинах видимий об'єм розподілу може змінюватись. Так, видимий об'єм розподілу зменшується при тяжкій нирковій недостатності, тому насичувальну дозу потрібно знизити приблизно на 1/3. Для препарату з високим коефіцієнтом співвідношення токсичної і терапевтичної дози насичувальна доза може бути введена за один прийом. Для препаратів з низьким коефіцієнтом співвідношення токсичної і терапевтичної доз і тривалим періодом напіввиведення дозу можна розділити на кілька частин і давати їх з інтервалом, достатнім для виявлення побічної дії, але досить коротким, щоб відносно мала кількість препарату виводилась з організму в період насичення.

Підтримувальна доза – це така, яка сприяє підтриманню в організмі обраного середнього стаціонарного рівня препарату. Для підтримки на стаціонарному рівні концентрацій препаратів, які вводять в організм, з кожною дозою необхідне введення кількості препарату, достатньої для поповнення елімінованого препарату після попередньої дози.

Згідно з принципами сучасної міжнародної номенклатури назва неорганічного лікарського засобу включає два іменники: перший – катіон у родовому відмінку, другий – аніон у називному. Латинська назва аніону має закінчення - as або -is у солях кисневих, -idum – безкисневих кислот. Наприклад, натрію нітрат (NaNОз) - Natrii nitras; натрію нітрит (NaNO₂) - Natrii nitris; натрію хлорид (NaCl) - Natrii chloridum.

Для солей органічних галогеноводневих кислот уведена міжнародна назва: hydrochloridurn, hydrobromidum, hydroiodidum, відповідно гідрохлорид, гідробромід, гідройодид.

Для позначення оксиду використовують термін oxydum (Magnesii oxydum - магнію оксид), пероксиду - peroxydum (Hydrogenii peroxydum - водню пероксид), гідроксиду - hydroxydum (Natrii hydroxydum - натрію гідроксид), закису - oxydulatum (Nytrogenii oxydulatum - азоту закис).

Кількість аніонів у сполуках указується префіксами: mono, di, tri (Hydrargyri dichloridum - ртуті дихлорид).

Назва кислоти складається з іменника Acidum (кислота) і прикметника із суфіксом іс, os – Acidum sulfuricum – кислота сірчана, Acidum sulfurosum – кислота сірчиста.

Назви лікарських препаратів на латинській мові пишуть із великої літери, а якщо в ній декілька слів, тоді тільки перше слово (Sulfur depuratum – сірка очищена). При використанні лікарської сировини назву роду рослини або тварин за ботанічною чи зоологічною систематикою вказують із великої літери, а виду – із малої (Acorus calamus – лепеха звичайна).

Відмінювання іменників у рецептах.

Закінчення іменників у різних відмінках латинської мови відповідають наведеним у таблиці, виключення переважно стосуються запозичених грецьких слів.

Закінчення іменника у відмінках однини	Відміна та рід
	І жіночий	II чоловічий	ІІ середній	ІІІ різні	IV чоловічий	IV середній	V жіночий
Називному	а	us, ег	um	різні	us	u	es
Родовому	ае	і	і	is	us	us	еі

Назви лікарських та інших речовин у рецептах вказують в основному в родовому відмінку, що потребує від лікаря знань їх закінчень.

В латинській мові існують 5 відмін та 6 відмінків, проте переважно використовують називний та родовий відмінки однини.

До першої відміни відносяться іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчуються на -а, а в родовому -ае, наприклад: Herba , Herbae – трава, трави; aqua, aquae – вода, води; tabuletta, tabulettae – таблетка, таблетки; tinctura, tincturaе – настойка, настойки; ampulla, ampullae – ампула, ампули; gutta, guttae – крапля, краплі; pilula, pilulae – пігулка, пігулки; pasta, pastae – паста, пасти; mixtura, mixturae – мікстура, мікстури; capsula, capsulae – капсула, капсули. Також до 1 відміни належать грецькі іменники із закінченням -es, що у родовому відмінку змінюється на -ае, та ті, що закінчуються на –ё, тоді закінчення стає -ёs (Aloё – Aloёs).

Друга відміна включає іменники чоловічого та середнього родів із закінченнями -us, -um, -ег, -on, а також bolus – куля та diametros – діаметр (жіночого роду), в родовому відмінку однини усі вони мають закінчення -і. До цієї відміни належать значна кількість назв рослин та мінеральних речовин. Наприклад: Hyoscyamus, Hyoscyami – блекота, блекоти; Acidum, Acidi – кислота, кислоти; butyrum, butyri – масло (тверде), масла; infusum, іnfusi – настій, настою; linimentum, linimenti – лінімент (рідка мазь), лініменту; oleum, oleі – олія, олії; suppositorium, suppositoriі – свічка, свічки; unguentum, unguentі – мазь, мазі; bacillum, bacilli – паличка, палички; extractum, extracti – екстракт, екстракту; decoctum, decocti – вивар, вивару; emulsum, emulsi – емульсія, емульсії; emplastrum, emplastri – пластир, пластиру; vaselinum, vaselini – вазелін, вазеліну; lanolinum, lanolini – ланолін, ланоліну; talcum, talci – тальк, тальку; Amylum, Amyli – крохмаль, крохмалю; Jodum, Jodi – йод, йоду; folium, folii – листок, листка; bricetum, briceti – брикет, брикету; granulum, granuli – гранула, гранули; medicus, medici – лікар, лікаря; sirupus, sirupi – сироп, сиропу.

До третьої відміни входять іменники чоловічого, жіночого та середнього родів із різними закінченнями в називному відмінку однини. В родовому відмінку всі вони мають закінчення -is. В рецептурі часто використовують такі терміни: rhizoma, rhizomatis – кореневище, кореневища; Secale, Secalis – жито, жита; Aether, Aetheris – ефір, ефіру; Papaver, Papaveris – мак, маку; Adonis, Adonidis – Горицвіт, Горицвіту; pulvis, pulveris – порошок, порошку; Sal, Salis – сіль, солі; Alumen, Aluminis – алюміній, алюмінію; semen, seminis – насіння, насіння; Carbo, Carbonis – вугілля, вугілля; mucilago, mucilaginis – слиз, слизу; Sapo, Saponis – мило, мила; solutio, solutionis – розчин, розчину; flos, floris – квітка, квітки; liquor, liquoris – рідина, рідини; Adeps, Adipis – жир, жиру; Sulfur, Sulfuris – сірка, сірки; radix, radicis – корінь, кореня; Pix, Picis – дьоготь, дьогтю; cortex, corticis – кора, кори. Проте слова basis – основа та dosis – доза залишаються без зміни.

Іменники чоловічого роду із закінченням -us та середнього – u , які входять до четвертої відміни, в родовому відмінку мають закінчення -us. В рецептурі використовують: терміни Spiritus, Spiritus – спирт, спирту, Fructus, Fructus – плід, плода, Quercus, Quercus – дуб, дуба.

До п'ятої відміни відносяться іменники жіночого роду із закінченням -es. В родовому відмінку вони змінюють закінчення на –еі, зокрема, species, speciei – збір, збору.

Крім того, треба пам'ятати, що слова Gummi – камедь, Cacao – какао, Salep – салеп, dragee – драже не відмінюються, тобто не змінюють своїх закінчень.

Прикметники відмінюються згідно правил відмінювання тих іменників, від яких вони залежать. Приклади прикметників: compositus – складний, dilutus – розведений, simplex – простий, praecipitatus – осаджений, rectificatum – очищений, siccum – сухий, spissum – густий, fluidum – рідкий, alba – біла, nigrа – чорна, flavа – жовта, sterilis – стерильний, sterilisatum – простерилізований, aquosa – водна, oleosa – олійна, spirituosa – спиртова.

Вживають службові слова statim – негайно, quantum – скільки, satis – достатньо, cito – швидко, cum – з, ex – із, in – в, sub – під, ut – щоб, ad – до, pro – для, et – і, seu – або. Також існують сталі словосполучення для запису в рецептах, наприклад in charta cerata – у вощеному папері, in charta paraffinata – в папері парафіновому, in olla – в банці, in vitro – у склянці, in lagena – у пляшці, in ampullis – в ампулах, in capsulis – у капсулах, in scatula – у коробці, in tabulettis – у таблетках, ad usum externum – для зовнішнього використання, ad usum internum – для внутрішнього використання.

Тема заняття. Загальна рецептура. Будова рецепту. Правила і схеми виписування рецептів.

Рецептура – це розділ фармації, який вивчає правила виписування рецептів та виготовлення лікарських засобів у певних лікарських формах. Є:

1) рецептура лікарська (Ars praescribendi), яка вивчає правила виписування лікарських засобів у рецептах;

2} рецептура фармацевтична (Ars praeparendi) або технологія виготовлення лікарських засобів, яка вивчає правила виготовлення й видачу лікарських засобів у вигляді окремих лікарських форм.

Розрізняють такі терміни:

- лікарська речовина (субстанція) – це хімічний елемент, сполука або біологічна речовина з лікувальними властивостями;

- лікарська сировина – це матеріал, із якого виготовляють лікарські речовини, за походженням вона може бути рослинною, тваринною, мінеральною, мікробною, синтетичною;

- фармакологічний засіб – це лікарська речовина або їх суміш з установленою фармакологічною активністю, яка є об'єктом для широкого випробування в умовах виробництва;

- лікарський засіб – це фармакологічний засіб, який офіційно дозволено застосовувати для лікування, профілактики та діагностики захворювання у людей або тварин;

- лікарська форма – вигляд, який надають лікарському засобу з метою зручності його застосування;

- лікарський препарат – лікарський засіб у вигляді певної лікарської форми.

Особливість роботи лікаря ветеринарної медицини потребує від нього глибоких знань не тільки лікарської рецептури, а й технології виготовлення лікарських засобів.

Лікарські засоби взаємодіють із біологічними системами, володіють певною дією на організм тварин та застосовуються з метою лікування, профілактики, фармакостимуляції та фармакорегуляції фізіологічних і біохімічних процесів у тварин.

Фармакопея – це офіційний законодавчий збірник стандартів і положень про виготовлення, випробування та зберігання лікарських засобів. Першими державними фармакопеями вважаються "Рицеттаріо Фьорентино" (Італія, 1498 рік) та "Бранденбургський диспенсаторій" (Німеччина, 1698). В Росії в 1778 році вперше була видана "Pharmacopeia Rossica" (латинською мовою), а в 1866 – "Россійская фармакопея" (російською мовою).

Відповідно до Закону України “Про лікарські засоби”, у 2001 році створена “Державна Фармакопея України”, що є правовим актом, який містить вимоги до лікарських засобів, фармакопейні статті, а також методики контролю якості лікарських засобів.

Фармакопея містить наступні розділи: уведення; правила користування Фармакопеєю (загальні положення); опис загальних методів аналізу (фізичних, фізико-хімічних, хімічних, біологічних; методи аналізу рослинної сировини тощо); опис конкретних методик аналізу — проведення ідентифікації, визначення домішок, контролю консервантів тощо; реактиви, титровані розчини й індикатори. Потім ідуть основні розділи — загальні статті на лікарські форми, монографії на субстанції і готові лікарські засоби.

Лікарські засоби, що включені у фармакопею, називаються офіцинальними. а не включені, але дозволені для застосування – неофіцінальними. Лікарські засоби, особливо складні, які не зазначені у фармакопеї і виготовляються у аптеках за індивідуальними прописами лікарів, одержали назву магістральних (magister – учитель). Їх створюють за вказівкою лікаря з урахуванням фармацевтичних даних щодо лікарського засобу та стану конкретної хворої тварини

Контроль за новими лікарськими засобами здійснюється згідно з відповідною науково-технічною документацією (НТД): фармакопейною (ФС) або тимчасовою фармакопейною статтею (ТФС).

Рецепт або Formula medica, Praescriptio (від латин. гесіреrе – брати назад) – це письмове звернення лікаря в аптеку про виготовлення та відпуск лікарського засобу в певній лікарській формі й дозі із зазначенням способу його застосування. Рецепт увійшов у практику приблизно у XV сторіччі після відділення аптек від лікарських установ.

Виписують рецепт чорнилом або кульковою ручкою розбірним почерком на спеціальних бланках. Виправлення в ньому не допускаються. Рецепт – це юридичний документ, за яким несуть відповідальність лікар, який його виписав, і фармацевт, який за ним відпускав лікарський препарат. Крім того, він має велике значення для звіту про використані лікарські речовини й оцінки вірності проведеного лікування.

Складові рецепта:

1. Inscriptio (заголовок), тобто напис, який включає:

а) штамп лікувального закладу із зазначенням його адреси й телефону;

б) datum (дата), наприклад: 10. VI. 2006 р. або 10.06.2006р.

в) nomen aegroti (ім'я хворого) – пишуть вид, кличку, вік хворої тварини й прізвище та адресу власника. Якщо тварина суспільна, то вказують її інвентарний номер і адресу господарства.

г) nomen medici (ім'я лікаря) – вказується прізвище та ініціали лікаря, який виписав рецепт.

Виписується перша частина рецепта національною мовою.

2. Praepositio (звернення) складається з одного слова Rp.: (скорочення від Recipe – візьми).

Це звернення до фармацевта взяти потрібні для виготовлення певної лікарської форми речовини, які будуть приведені в наступній частині.

3. Designatio materiarum (перелік матеріалів), її зміст залежить від форми рецепта: скороченої (простої) чи розгорнутої (повної).

При скороченій (простій) формі пропису Designatio materiarum починають, як правило, із назви лікарської форми в родовому або знахідному відмінках однини чи множини. Потім пишуть назву основної лікарської речовини, її концентрацію й кількість, враховуючи об'єм або масу її випуску.

При розгорнутій або повній формі пропису назву кожної речовини починають із великої літери з нового рядка в родовому відмінку. Прикметник, що характеризує речовину, пишуть із малої літери (натрію хлориду – Natrii chloridi). Якщо назва не вміщується, то решту слів переносять на інший рядок і починають писати під третьою літерою першого верхнього слова. Розрив слова не дозволяється. З великої літери в рецепті пишуть назви роду рослин або тварин, прізвища вчених, які входять у назву лікарського засобу (Pastae Teimurovi – паста Теймурова, Pulveris radicis Calami – порошок кореня лепехи, Olei jecoris Aselli – олія печінки тріски).

Масу речовини твердої, сипкої та рідкої консистенції зазначають арабськими цифрами в грамах із використанням десятинного дробу (0,005; 0,01; 0,5; 10,0; 150,0; 1500.0 тощо) без знака "г" або слова "грам".

Рідина може бути вказана арабськими цифрами (0,1 ml, 10 ml тощо) у мілілітрах, а якщо виписується в малій кількості, то римськими в краплях. Якщо одна крапля – gtt. l (скорочення від gutta – крапля), якщо дві або десять – gtts. II або gtts.X. В разі дозування лікарської речовини в одиницях дії (ОД) після арабської цифри в рецепті вказують ED (латиною).

Концентрацію лікарської речовини найчастіше виписують в процентах (%) або співвідношеннях із розчинником (1:1000; 1:5000 тощо).

Дуже рідко кількість речовини в рецепті зазначають у літрах (5L) або кілограмах (30kg).

Дози та концентрації лікарських речовин розміщують із правої сторони бланка рецепта після її назви. Якщо вони не вміщуються на одному рядку, то їх проставляють на рядок нижче після назви.

Якщо доза отруйної або сильнодіючої лікарської речовини перевищує максимальну, то лікар виписує її прописом із знаком оклику.

При виписуванні двох і більше речовин в однакових дозах кількість їх указують після назви останньої. Перед цією цифрою ставлять знак āā (скорочення від ana – порівну).

У складних рецептах при розгорнутій формі пропису послідовно виписують речовини:

1. Remedium cardinalis s. basis (речовина основна або базис) – це лікарська речовина, на яку лікар розраховує як на основну при лікуванні.

2. Remedium adjuvans s.adjuvans (речовина допоміжна), вона також проявляє активність при лікуванні тварин, але в меншій мірі ніж основна. Використовують її або для посилення лікувальної дії основної, або для зниження її побічного впливу.

3. Remedium corrigens (речовина коригуюча) – застосовують для виправлення смаку, запаху та інших неприємних властивостей основної речовини. В рецептах для великої рогатої худоби добавляють сіль, овець – гіркоти, свиней, собак – цукор.

4. Remedium constituens (речовина формотворна) – додається для придання лікарській речовині тієї чи іншої лікарської форми (болюс, мазь, розчин тощо). Вона не повинна впливати на дію лікарської речовини і не діяти негативно на організм. Кількість її вказують у грамах, мілілітрах або q.s. (скорочення від quantum satis – скільки потрібно). Якщо доза формотворної речовини вказується точно, то перед нею, як правило, ставлять ad (до) і вказують загальну кількість лікарської форми (наприклад: якщо виписується 100 мл 10% розчину лікарської речовини, то формотворної вказують ad 100,0).

Кількість всіх речовин у рецепті по вертикалі проставляють на одному рівні.

Лікарські препарати можуть містити тільки основну (прості) або крім основної також ще допоміжну, коригуючу та формотворну речовини (складні).

4. Subscriptio (припис) – вказівка про виготовлення лікарської форми, тобто, яку лікарську форму треба одержати після змішування всіх інгредієнтів. Для цього пишуть M.f. (скорочення від Misce fiat – змішай, зроби або Misce ut fiant – змішай, щоб утворилась) і вказують назву лікарської форми. Наприклад: M.f. pulvis – змішай, щоб утворився порошок.

Якщо в третій частині рецепта кількість формотворної речовини вказується q.s. (скільки потрібно), то тут пишуть Ut f. (щоб утворилось) і назву лікарської форми.

Якщо рецепт виписують на дозовану лікарську форму, то пишуть: D.t.d.N. – Da (Dentur) tales doses Numero (видай таких доз числом) і вказують кількість. Тут же зазначають особливості відпуску лікарських препаратів. Наприклад, якщо необхідно приготувати 4 болюси з леткої речовини, тобто видати їх у парафіновому папері, то в цій частині рецепта пишуть Ut f. bolus – щоб утворився болюс, D.t.d.N 4 in charta paraffinata – видай таких доз числом 4 у парафіновому папері.

В разі випису рецепта на недозований лікарський препарат, але який треба відпустити в спеціальній упаковці, про це також вказують у Subscriptio. Наприклад: Da in vitro nigro – видай у чорній склянці; Da in charta cerata – видай у вощеному папері.

5. Signatura (позначення) – пишуть національною мовою, зазначають рекомендації про шлях введення, в якій дозі треба вживати препарат на один прийом (дозований), час, кратність та тривалість його застосування, спосіб уведення в організм або нанесення на шкіру чи слизову оболонку тощо. Якщо лікарська форма дозована і немає позначення про особливі умови видання, то починають його літерами D.S. (скорочення від Da – видай, Signa – познач), а далі вказують спосіб вживання. Наприклад, D.S. Зовнішнє. Утирати в уражені ділянки шкіри два рази на добу.

Якщо лікарський препарат дозований або відпускається в певній упаковці, то Signatura починається літерою S (скорочення від Signa або Signetur ). Наприклад,

D.t. d.N. 6

S. Внутрішнє. По 1 порошку три рази на добу.

aбo

Da in vitro nigro

S. Внутрішнє. По 1 столовій ложці два рази на добу.

6. Nomen medici (підпис лікаря) завершує рецепт, завіряється печаткою.

В дозованому рецепті вказують дози на один прийом, а в приписі загальну їх кількість. Якщо форма випуску лікарського препарату не відповідає його одноразовій дозі, то в переліку матеріалів зазначають форму випуску, у приписі загальну його кількість, а в сигнатурі – дозу на один прийом і кількість прийомів.

Виписування багатьох лікарських форм здійснюють диспензаційним або дивізійним способом. В першому випадку зазначають дозу кожної речовини на один прийом, а в приписі – загальну кількість доз. У другому випадку вказують дозу кожної речовини на всі прийоми з розділенням лікарського препарату на окремі дози в приписі.

Рецепти виписують на офіцинальні лікарські форми, склад яких відображений у фармакопеї або інших науково-технічних документах, та магістральні, які складені лікарем на свій погляд. Для перших використовують скорочену форму пропису, а для магістральних – розгорнуту.

Тема заняття. Тверді лікарські форми. Технологія виготовлення та схеми прописування у рецептах.

Порошки – pulveres

Це лікарська форма, що складається з твердих окремих сухих часток різного ступеня подрібненості. Порошки містять одну (P.simplex) або більше діючих речовин (P.compositus), а за необхідності – наповнювачі. У порошках не прописують гігроскопічні речовини (кальцію хлорид тощо).

Порошки призначені для зовнішнього, внутрішнього, парентерального, ректального або вагінального застосування.

Порошки для парентерального застосування – це стерильні лікарські засоби, призначені для введення шляхом інфузій, ін'єкцій (після приготування відповідних розчинів).

Порошки для зовнішнього застосування на відкритих ранах також мають бути стерильними.

Застосування порошків для парентерального, ректального та вагінального застосування передбачає попереднє приготування розчинів або суспензій.

Порошки призначені для назального, вушного застосування (шляхом вдування), а також для інгаляцій. Такі порошки можуть міститися у балонах під тиском (інгалятори сухого порошку).

За шляхом обробки порошки бувають ліофілізовані, які одержують шляхом заморожування стерильного водного розчину, після чого лід видаляється сублімацією та вакуумним висушуванням.

При здрібнюванні лікарських речовин збільшується їхня адсорбційна активність і розчинність. У стані порошку лікарські препарати володіють високою лікувальною активністю, оскільки, диспергування часток полегшує й прискорює усмоктування, особливо тих лікарських речовин, що розчиняються важко.

Нерозчинні речовини (активоване вугілля, вісмуту нітрат, біла глина, тальк та інші) у стані високої дисперсності в максимальному ступені виявляють свою адсорбуючу, обволікаючу й антисептичну дію. Порошки зручні в прийомі, легко і точно дозуються, прості в готуванні.

Класифікація порошків за ступенем подрібнення (визначають за допомогою сит різного калібру):

1) найдрібніший (P.subtilissimus), якщо діаметр частинок менше за 0,12 мм (сито №1), такі порошки використовують переважно зовнішньо (для нанесення на поверхню ран, слизові оболонки, шкіру), бо вони не спричиняють механічного подразнення і виявляють адсорбтивну дію,

2) дрібний (P.subtilis), з розміром частинок від 0,12 мм до 0,15 мм, такі порошки застосовують всередину,

3) великий (P.grossus), з розмірами частинок від 0,15 мм до 0,6 мм (сито №5), з таких порошків виготовляють інші форми (розчин, болюс, пілюля тощо).

Недоліком порошків є те, що в результаті збільшення за рахунок здрібнювання питомої поверхні лікарської речовини вони легко втрачають кристалічну воду, якщо схильні до вивітрювання, або швидко відволожуються, якщо гігроскопічні. Також підсилюється несприятливий вплив на порошки кисню, вологи, світла. Вони можуть набувати сторонній запах, поглинаючи леткі речовини. Цих недоліків можна уникнути при правильному збереженні як вихідних інгредієнтів, так і самих порошків.

Технологія виробництва порошків включає наступні стадії: здрібнювання, просівання (в аптеці не застосовують), змішування, дозування, упакування.

Порошки в кількостях до 5 г відважують на ручних аптекарських вагах. При здрібнюванні речовин у ступках їх завантажують на 1/6 - 1/10 об'єму. При здрібнюванні злипаючих речовин (камфора, ментол, тимол, фенілсаліцилат) додають до них 95% етиловий спирт у кількості 10-15 крапель на 1 г сухої речовини.

У випадку виготовлення складних порошків інгредієнти змішують круговими рухами маточки в ступці, знімаючи порошок із її стінки целулоїдною пластинкою, додаючи всі інгредієнти в наступному порядку:

1)речовини з однаковими фізико-хімічними властивостями змішують у порядку прописування в рецепті,

2)при різних властивостях спочатку подрібнюють крупнокристалічні, потім дрібнокристалічні, а ті, що легко розпорошуються, додають в останню чергу.

Здрібнювання починають із речовин, виписаних у менших кількостях, попередньо затерши пори в ступці речовиною, виписаною у найбільшій кількості. Барвні, пахучі та леткі речовини розтирають і змішують в окремих ступках, користуючись окремими вагами і робочим місцем, додають їх у ступку між іншими компонентами, ефірні олії капають у ступку на здрібнену суміш твердих лікарських речовин.

Розділяють суміші на окремі дози за допомогою ручних вагів або дозаторами.

Порошки упаковують частіше в паперові капсули, що виготовляють у формі прямокутних шматків папера (пергаменту) 7,5х10 см, відігнувши по довжині смужку 0,5-0,7 см. Після насипання порошку капсулу перегинають по довжині, сполучаючи краї по відігнутій смузі. Потім вкладають вузький кінець у широкий, щоб стик проходив посередині. Капсули поміщують у пакет і відпускають з аптеки. Якщо порошки гігроскопічні, жирні чи містять леткі речовини, то їх виписують і відпускають у вощеному папері (in charta cerata) чи парафінованому (in charta paraffinata).

Зберігають порошки в упакуванні, що охороняє їх від зовнішніх впливів і забезпечує стабільність препарату протягом зазначеного терміну придатності, у сухому і, якщо необхідно, прохолодному, захищеному від світла місці.

Виписуються в рецептах і відпускаються порошки у двох формах:

1. Недозованій (P.indivisus), тобто неподіленій, коли видається загальна кількість, переважно для зовнішнього використання у вигляді присипки.

2. Дозованій (P.divisus), в якій лікарські речовини відважені в одноразовій дозі, кількість порошків відповідає кількості прийомів.

Маса дози порошку для тварин має бути не менше за 0,2 г та не більше 25 г. Як наповнювач до складних порошків для зовнішнього застосування найчастіше використовують тальк (Talcum), крохмаль (Amylum), кальцію карбонат (Саlсіі carbonas), глину білу (Bolus alba) тощо, тобто індиферентні речовини з адсорбтивними властивостями для кращого утримання ліків на поверхні ран. До порошку для внутрішнього використання додають такі індиферентні речовини, як молочний цукор (Saccharum lactis), глюкозу (Glucosum), буряковий цукор (Saccharum), натрію гідрокарбонат (Natrii hydrocarbonas) тощо.

При прописуванні складних порошків зазначають склад речовин та їхню кількість.

Недозованим способом всередину призначаються лікарські речовини, які не потребують точності дозування (магнію і натрію сульфати, магнію оксид, карловарська сіль та інші). Виписують їх у рецептах загальною масою і задають приблизними мірами маси – ложками або стаканами. Отруйні та сильнодіючі речовини недозованим способом не призначають.

Якщо в рецепті виписують порошок рослинного походження (із квітів, листя, коренів тощо), то його назву починають з назви лікарської форми, потім вказують частину рослини з маленької та її назву з великої літери й кількість порошку.

В дозованій формі призначають лікарські речовини, що потребують точного дозування. Застосовують її переважно всередину; виписують диспензаційним або дивізійним способом.

При диспензаційному прописі проти назви кожної речовини проставляють разову дозу, дають вказівку змішати та видати потрібну кількість доз.

При виписуванні порошків дивізійним способом проти назви кожної речовини зазначають її загальну кількість на всі прийоми.

Різновидом порошку є дуст (dusta, dustae) – найдрібніший порошок самостійно або в суміші з наповнювачами, що в якості лікарської речовини містить інсекто-акарициди, репеленти тощо, які наносять на неуражені тканини, шерстний покрив або обробляють приміщення.

ГРАНУЛИ – GRANULA

Це лікарська форма, що складається з твердих, сухих, досить міцних агрегатів часток порошку. Гранули містять одну або більше діючих речовин із наповнювачами або без них. До складу гранул можуть додаватися наповнювачі, барвники, ароматизатори та ін.

Гранули бувають дозовані або недозовані, вкриті оболонкою або без оболонки. Отримують гранули шляхом вологої (протискування вологої маси крізь перфоровану пластинку з подальшим висушуванням) або сухої грануляції (брикетування гідравлічним пресом). Випускаються в однодозових або багатодозових контейнерах.

Гранули, як правило, призначені для безпосереднього перорального застосування. Вони поділяються на гранули без модифікованого вивільнення (звичайні) або з модифікованим вивільненням (кишковорозчинні, тобто гранули, стійкі до дії шлункового соку).

Застосування деяких гранул передбачає попереднє приготування сиропу, розчину, суспензії, крапель.

Прописують гранули за скороченою схемою, форму вказують у множині (Granulоrum), дозують у сигнатурі, переважно чайними ложками.

ТАБЛЕТКИ – TABULETТАЕ

Це тверда лікарська форма, яка містить дозу однієї або більше діючих речовин. До складу таблеток додаються допоміжні речовини, що виконують різні функції, барвники, ароматизатори та ін. Таблетки можуть мати різноманітну форму, на них можуть бути нанесені риски, фаски тощо.

Більшість таблеток призначена для перорального застосування (для ковтання, для розчинення, для диспергування). Невелика частина призначена для ректального, вагінального застосування.

Таблетки, призначені для безпосереднього перорального застосування, розподіляються на таблетки без модифікованого вивільнення (звичайні, шлунковорозчинні) або з модифікованим вивільненням (кишковорозчинні, тобто таблетки, стійкі до дії шлункового соку, що досягається покриттям оболонкою або за рахунок допоміжних компонентів, які призначені для регулювання швидкості або місця вивільнення). Покриття оболонкою таблетки має захистити діючі речовини від впливу зовнішніх чинників (температури, світла, вологи тощо), надати лікарському засобу естетичного вигляду, відкоригувати неприємний колір, смак, запах.

Застосування деяких таблеток передбачає попереднє приготування сиропу, розчину, суспензії, крапель.

Прості таблетки виписують тільки скороченою формою. Якщо таблетки призначені для зовнішнього застосування у вигляді розчину, то про це вказують у сигнатурі.

Складні таблетки виписують шляхом перераховування усіх лікарських речовин та їх маси в складі таблетки, а в приписі зазначають кількість таких таблеток.

При виписуванні складних таблеток, які мають спеціальні назви, наприклад: "Аскофен" (ацетилсаліцилова кислота, кофеїн, фенацетин), вказують форму Tabullettarum (родовий відмінок множини), у лапках комерційну назву лікарського препарату в називному відмінку, потім кількість таблеток без зазначення їх маси.

КАПСУЛИ – CAPSULAE

Це тверда лікарська форма з м'якою або твердою оболонкою, що містить разову дозу однієї або більше діючих речовин. До складу капсул додаються допоміжні речовини (барвники, ароматизатори тощо). Залежно від складу оболонки капсул, вони бувають желатиновими (с. gelatinosis) та крохмальними (с. amylaceae seu Oblatae).

Основна маса капсул призначена для перорального, хоча деякі для ректального або вагінального застосування.

Оболонка твердих капсул складається з двох попередньо виготовлених частин і містить діючу речовину (речовини) звичайно у твердому стані. Оболонка м'яких капсул складається з однієї частини, вміст м'якої капсули - рідина, олія та ін.

Капсули (м'які та тверді), призначені для безпосереднього перорального застосування, розподіляються на капсули без модифікованого вивільнення (звичайні, шлунковорозчинні) або з модифікованим вивільненням (кишковорозчинні, тобто капсули, стійкі до дії шлункового соку, що досягається покриттям оболонкою або за рахунок допоміжних компонентів).

Капсули отримують методами занурення, штампування та краплинним.

Метод занурення полягає у виготовленні оболонок капсул за допомогою спеціальних рам із штифтами, що відображають форму капсул. Штифти опускаються в розплав желатинової маси, що застигає на них тонкою оболонкою. Оболонку знімають, формують (закріплюють форму сушінням при визначених режимах) і заповнюють наповнювачем, чи спершу заповнюють, а потім формують, залежно від виду капсул (тверді чи м'які).

Метод штампування або ротаційно-матричний застосовується для виробництва м'яких желатинових капсул. Він полягає в одержанні спочатку желатинової стрічки (матриці), з якої під пресом чи на валках виштамповують капсули відразу ж після їхнього заповнення й запаювання.

Краплинний метод дозволяє одержувати м'які безшовні желатинові капсули строго сферичної форми. Принцип його полягає у видавлюванні під тиском із концентричної трубчастої форсунки одночасно розплаву оболонки і рідкого наповнювача, що заповнює капсулу в результаті двофазного концентричного потоку; запечатування капсул відбувається за рахунок природного поверхневого натягу желатину.

Наповнювач для капсул може мати різну консистенцію, однак практичне застосування знаходять тверді капсули, заповнювані рідким умістом (частіше це жиророзчинні вітаміни). Крім фармакологічно активної речовини до складу маси для наповнення капсул з метою додання їй необхідних технологічних характеристик уводяться допоміжні інгредієнти, що повинні бути біологічно індиферентними. Найчастіше застосовуються розріджувачі, які додають маси для наповнення капсул необхідним оптимальним обсягом. Для цих цілей при виготовленні препаратів у формі твердих капсул застосовуються цукор молочний, мікрокристалічна целюлоза, кальцію фосфат. Для м'яких желатинових капсул у якості індиферентного наповнювача можуть використовуватися рослинні олії, суміші поліетиленоксидів, силіконові олії тощо; ковзні речовини надають наповнювачу для твердих капсул необхідну сипкість (кальцію чи магнію стеарат, стеаринова кислота, тальк у кількості 0,5–2,0%), дезінтегранти попереджають розпад порошків в капсулах (аеросил, тальк, карбонат кальцію); тіксотропи надають необхідну плинність наповнювачам (етиловий спирт), або збільшують в'язкість легкотекучих мас для наповнення капсул (поліетиленгліколі, воски, соєвий лецитин)

Рецепти на капсули виписують розгорнутим прописом, вказують назву лікарської речовини, її масу в одній капсулі, потім йде припис на кількість капсул та позначка щодо матеріалу виготовлення (желатинова).

Драже – dragee

Це тверда дозована лікарська форма, правильної сферичної форми, маса покриття становить понад 20% від маси самого драже. Особливість технології одержання драже полягає в тому, що діючі та допоміжні речовини наносяться шляхом багаторазового нашарування (створюється вся маса драже), в той час, як у таблеток нашаровується лише оболонка. До складу драже додаються допоміжні речовини (барвники, ароматизатори). Маса 1 драже не повинна перевищувати 1г.

Драже призначені для перорального застосування.

Драже розподіляються на драже без модифікованого вивільнення (звичайне, шлунковорозчинне) або з модифікованим вивільненням (кишковорозчинне, тобто драже, стійке до дії шлункового соку).

ЗБОРИ – SPECIES

Це лікарська форма, що являє собою суміш декількох видів різаної, крупноподрібненої або суцільної лікарської рослинної сировини, іноді з додаванням солей, ефірних олій або інших лікарських речовин. Лікарська рослинна сировина у зборах має бути висушеною, при заварюванні або кип'ятінні витягуються діючі речовини. У зборах не призначають рослини, які містять отруйні та сильнодіючі речовини.

Збори призначені для зовнішнього та перорального застосування (після відповідної обробки застосовуються у вигляді настоїв, виварів). Додатково поділяються на прості та складні, дозовані та недозовані.

У зборах використовують: у цілому виді – дрібні квітки і квіткові кошики (наприклад, ромашки), а також деякі насіння і ягоди, у порізаному чи роздробленому виді – усі корені, кори, трави, великі листи і деякі квіти (липовий колір), у стовченому чи крупноподрібненому вигляді – плоди, насіння, а також листи (наприклад, мучниці). Матеріал ріжуть у траво- і коренерізках. Для товчіння плодів, насінь і листя застосовують дискові і вальцьові млини. Ступінь здрібнювання матеріалу буває різною. Необхідний ступінь здрібнювання досягається за допомогою вібраційних сит. Пил відсівають крізь решето з отворами 0,2 мм.

Змішування проводять в обертових змішувачах. Якщо до складу зборів входять ефірні олії, то їх уводять у спиртовому розчині шляхом обприскування змішуваної маси. Якщо до складу зборів входять солі, то їх розчиняють у мінімальній кількості води і уводять також обприскуванням. Після цього збір необхідно підсушити – у шафових і стрічкових сушарках. Після випару розчинника, уведені речовини у виді кристалів міцно утримуються в складках листів і квітів, між волосками, якими покрита поверхня листів і квітів. Домішуванням солей до зборів у «сухому» виді цього досягти не можна. У тих випадках, коли листи позбавлені опушення і не можуть удержати кристалики солей, застосовують спосіб просочування розчином солі з наступним висушуванням у сушарці.

Збори відпускають в картонних коробках, викладених усередині пергаментним папером або у подвійних паперових пакетах.

Виписують збори, як правило, розгорнутою формою як недозовані порошки з перерахуванням усіх складових частин. У приписі вказують яку форму отримати, а в сигнатурі детально вказують спосіб застосування збору. Дозують збори ложками, стаканами.

Назначають збори всередину в сухому вигляді (травоїдним), в настоях і виварах як внутрішньо, так і зовні в лікувальних ваннах, припарках, примочках, полосканнях, промиваннях.

Офіцинальні збори, які мають спеціальні назви (потогінний, жовчогінний, сечогінний, грудний, протиастматичний тощо), виписують, вказуючи назву лікарської форми, назву збору і його кількість.

БРИКЕТИ – BRIKETA

Це тверда лікарська форма для внутрішнього та зовнішнього застосування або утворення інших форм, яку одержують пресуванням лікарських речовин разом із формотворними (корм, крейда, крохмаль, натрію хлорид, цукор, біла глина, житнє борошно, декстрини тощо), маса їх не перевищує 5 кг. Рослинні збори брикетують без допоміжних речовин. Вони можуть мати прямокутну, квадратну, циліндричну, овальну форму або вигляд плитки, таблетки діаметром більше 25 мм. Брикети з рослинними речовинами мають масу 8-10 г.

У брикетах виготовляють антигельмінтики, антибіотики, мікро- і макроелементи, вітаміни, солі, антисептичні та дезінфікуючі речовини, кормові добавки.

Призначають їх груповим або індивідуальним способом, додаючи після подрібнення чи розчинення до корму. Використовують також у формі лизунців (великій та малій рогатій худобі), а з рослинних брикетів готують настої чи вивари і застосовують внутрішньо або зовнішньо.

Виписують скороченим прописом. Починають із назви лікарської форми у родовому відмінку однини. Після цього пишуть назву лікарської речовини й масу брикету, а в приписі вказують їх кількість.

Супозиторії – suppositoriа

Супозиторії або свічі тверді при кімнатній температурі і розчиняються або плавляться при температурі тіла.

Форма, об'єм та консистенція має відповідати призначенню супозиторіїв. Вони містять одну або більше діючих речовин, диспергованих або розчинних у простій або складній основі, яка може розчинятися, диспергуватися, плавитися при температурі тіла. До складу супозиторіїв входять допоміжні речовини, такі як розріджувачі, адсорбенти, змащувальні речовини, антимікробні консерванти, барвники, а також тверді жири, гелеутворюючі суміші (желатин, вода, гліцерин), що становлять їх основу.

За місцем застосування супозиторії класифікуються на:

- вагінальні, які за формою називаються глобули (сферичні), овулі (яйцеподібні), песарії (плоске тіло із заокругленим кінцем),

- ректальні (мають форму конуса),

- палички (мають форму циліндра із загостреним кінцем), вони призначені для введення у канал шийки матки, у сечовипускаючий канал, слуховий прохід, ніс.

За типом основи супозиторії поділяються на гідрофільні та гідрофобні, за методом одержання: пресовані, відлиті, плавлено-пресовані.

У якості супозиторної основи використовують найчастіше жирову основу. Вага жирової основи для готування однієї свічі від 1,2 до 2,5 г. Склад жирової основи: жиру гідрогенізованого (олії бавовняної, жиру яловичого, олії соняшникової), парафіну, олії какао в співвідношеннях відповідно 49-58%, 12-21% і 30%.

Температура плавлення у гідрогенізованого жиру +28-37⁰С, парафіну +50-57⁰С, олії какао +30-34⁰С.

Крім необхідної температури плавлення, основа для свічок повинна також мати відповідні механічні властивостями, які визначають за часом повної деформації свічі. До складу основ часто вводять ПАР, що поліпшує структурно-механічні властивості та кінетику вивільнення й усмоктування лікарських речовин. Зокрема застосовують емульгатор Т-2, твіни, спени, натрію лаурилсульфат тощо, із гідрофільних основ застосовують мильно-гліцеринову суміш, поліетиленоксид.

Основним методом одержання супозиторієв у промисловому виробництві є виливання у форми. Метод складається з готування основи, уведення в основу лікарських речовин, формування й упакування свіч.

Готування основи полягає у нагріванні та фільтрування компонентів основи. Уведення в основу лікарських речовин відбувається з ураховуванням фізико-хімічних властивостей компонентів у реакторі.

Лікарські речовини, нерозчинні у воді, етанолі, жировій основі вводять у виді суспензій (цинку оксид, вісмуту нітрат тощо). Насосом здрібнені лікарські речовини і жирова основа подаються у реактор із паровою сорочкою і турбінною мішалкою. Готову супозиторну масу перемішують протягом 45 хв, аналізують і подають на фасовку. Дозування здійснюється насосом. Після заповнення форм упакування герметично закривається, від стрічки нарізають смужки по визначеній кількості супозиторіїв та охолоджують.

Основною масою ліофілізованих супозиторіїв є активна речовина, кількість основи мінімальна. Принцип виготовлення супозиторіїв полягає в заморожуванні при температурі –50-70⁰С емульсії або суспензії лікарських речовин у супозиторній формі. Заморожені супозиторії витягають із форми і піддають ліофілізації з наступним додаванням супозиторної основи. Супозиторії, отримані таким способом, швидко розчиняються в прямій кишці, не викликаючи її подразнення. Однак, ця форма гідролабільна і вимагає особливих умов збереження.

Пресовані (чи таблетковані) супозиторії готують перетворенням жирових супозиторних мас у форму порошку, який пресують, використовуючи матриці й пуансони відповідної форми. Для поліпшення технологічних властивостей у масу вводять розріджувачі (лактозу, сахарозу, аеросил) у кількості до 20%, ковзкі речовини – крохмаль і аеросил (до 5%).

В умовах аптеки супозиторії можуть отримувати також методом викачування.

Прописують у рецептах супозиторіїї офіцинальні за скороченою схемою – назва форми, назва лікарської речовини або патентована назва, вказівка на кількість доз. Магістральні прописують із переліком лікарських (кількість на одну дозу) та формоутворюючих речовин (q. s.).

Палички прописують з переліком усіх компонентів та доз, а також указівкою якого розміру мають бути палички (довжиною – longitudine та діаметром – diametro) у см.

Болюси – Bоli

Це магістральна дозована лікарська форма консистенції розім'ятого м'якуша свіжого хліба для внутрішнього вживання великим тваринам. Маса болюса від 0,5 г до 50 г, форма яйцеподібна або циліндрична. Застосовується тільки у ветеринарній медицині. Готують не більше, як на 1-2 доби.

До складу болюсів входять лікарська та формотворні речовини. Формотворними беруть індиферентні порошкоподібні та рідкі інгредієнти: борошно житнє (Farina secalina) та пшениці (F.Tritici), порошок кореня алтеї (Pulvis radicis Althaeae), екстракт і порошок кореня солоду (Extractum et pulvis radicis Glycyrrhizae), простий сироп (Sirupus simplex), гліцерин (Glycerinum), воду дистильовану (Aqua destillata), кип'ячену (Aq. cocta), водопровідну (Aqua fontana), криничну (Aq.communis) тощо.

При виготовленні болюсів, до складу яких входять смоли, камеді та слаборозчинні екстракти, як формотворну речовину використовують мило зелене (Sapo viridis), а тих, що містять важкі метали, що взаємодіють з органічними речовинами, застосовують глину білу (Bolus alba).

Виписують болюс в рецептах тільки розгорнутої формою диспензаційним або дивізійним способом. Масу формотворних речовин указують як q.s. (quantum satis) – скільки потрібно.

Готують болюси, як правило, самі лікарі. У ступку до загальної маси лікарської речовини додають половину маси готового болюса сухої формотворної і після перемішування додають обережно рідку речовину до одержання однорідної маси належної консистенції. Приготовлена болюсна маса не повинна кришитися або прилипати до ступки чи маточки. З неї викачують рівні за масою болюси і посипають сухою формотворною речовиною. Відпускають завернутими у вощений або пергаментний папір.

Задають болюси великим тваринам всередину, помістивши його на корінь язика за допомогою болюсозадавача або корнцангу.

ПІЛЮЛІ – PILULAE

Це тверда магістральна дозована лікарська форма у вигляді кульок масою 0,1-0,5 г для внутрішнього застосування. До складу пілюль входять лікарські та формотворні (massa pilularum) речовини, такі ж, що й при виготовленні болюсів. Часто назву формотворних не зазначають, а пишуть q.s.

Виписують пілюлі диспензаційним і дивізійним способом.

Виготовляють пілюлі як і болюси, але одержану пілюльну масу викачують на спеціальній машині до палички, яку потім за допомогою різака розрізають на 25 або 30 однакових частин. З останніх формують кулькоподібні пілюлі, обсипають порошком лікоподію (Lycopodium) або крохмалю і відпускають у коробках або паперових пакетах. Задають пілюлі собакам, кішкам, птиці. Строк зберігання до 7 діб.

ОЧНі вставки (ЛІКАРСЬКі ПЛІВКи) – Membranulaе оphthalmicae

Це стерильна полімерна плівка овальної форми з рівними краями і плоскою поверхнею (довжиною 6-9 мм, шириною 3-4,5 мм, товщиною 0,35 мм, середньою масою 0,015 г). Вона складається з матриці, в яку включено діючу речовину.

Кожна плівка випускається в індивідуальному стерильному контейнері. Герметично закриті такі плівки зберігають стабільність до 1 року.

Терапевтична концентрація лікарських речовин у конюнктивальному мішку при застосуванні плівок може зберігатися протягом 24 годин.

У порівнянні з очними краплями плівки очні мають наступні переваги: дозволяють трохи більш точно дозувати лікарські засоби і довгостроково підтримувати терапевтичну концентрацію препарату, легше зберігати стерильність, високу стабільність.

Очні плівки вводяться за допомогою очного пінцета за нижню повіку, де змочуються очною рідиною, збільшуються в обсязі і фіксуються на слизовій оболонці, перетворюючись через 7-10 хв у грузлий розчин полімеру, що рівномірно розподіляється на передній поверхні очного яблука й конюнктиві у вигляді плівки, розчиняючись через 35-90 хв.

У рецептах виписують їх як офіцинальні лікарські засоби.

Олівці – Stilі

Це тверда лікарська форма для зовнішнього застосування у виді циліндричних паличок (довжиною 5-6 см і товщиною 4-8 мм) масою до 10 г. Застосовуються для зупинки незначних кровотеч, для припікання. Часто у формі олівців випускають антисептичні засоби (срібла нітрат, галуни тощо). Одержують їх виливанням, пресуванням, викачуванням.

Для виготовлення плавлених олівців (ляпісні і галунові) легкоплавкі солі плавлять при температурі 90-95⁰С і розливають у форми. При виготовленні олівців як основу використовують парафін, віск, ланолін, спермацет, що розплавляють, змішують із лікарською речовиною й у гарячому виді розливають в охолоджені форми. Упаковують олівці у фольгу, целофан, пергамент. Зберігають у сухому прохолодному темному місці.

Олівці призначені для зовнішнього застосування, їх виписують за розгорнутою і скороченою схемами.

Тема заняття. Мякі лікарські форми. Технологія виготовлення та схеми прописування у рецептах.

МАЗІ – UNGUENTA

Це лікарські засоби для місцевого застосування вязкої консистенції (мазі з високим рівнем плинності називають кремами). Мазь містить одну або більше діючих речовин (R. basis) та допоміжні речовини (R. constituens), що утворюють просту або складну основу.

Прості мазі складаються з однієї діючої та однієї формотворної речовини, а складні – включають дві або більше лікарських речовин і мазевих основ.

Мазі призначені для нанесення на шкіру та її придатки, рани, виразки, слизові оболонки.

Залежно від основи мазі можуть бути гідрофобними (вуглеводнева основа - вазелін, вазелінова олія, парафін та ін.), гідрофільними (водорозчинна основа).

За характером дії розрізняють мазі:

1) місцевої дії, що впливають на верхній шар шкіри або поверхні слизової оболонки;

2) резорбтивної дії, речовини яких проникають через шкіру чи слизову оболонку і впливають на весь організм.

Технологічна класифікація грунтується на типі дисперсійної системи:

- гомогенні, у яких лікарські речовини розподілені в основі по типу розчину, тобто доведені до молекулярної дисперсності,

- гетерогенні, у яких наявна міжфазна поверхня між лікарськими речовинами й основою.

Основи для мазей забезпечують необхідну масу препарату й у такий спосіб належну концентрацію лікарських речовин, м'яку консистенцію, впливають на стабільність мазей. Ступінь вивільнення лікарських речовин з мазей, швидкість і повнота їхньої резорбції багато в чому залежать від природи й властивостей основи. Наприклад, мазь кислоти борної 2% консистенції на емульсійній основі виявляє таку ж терапевтичну активність, як аналогічна мазь 10% концентрації, приготовлена на вазеліні. До основ пред'являються ряд вимог:

а) м'яка консистенція для зручності нанесення;

б) хімічна інертність гарантує відсутність взаємодії з лікарськими речовинами, зміни під дією зовнішніх факторів (повітря, світло, волога, температура) і, отже, забезпечує стабільність мазі;

в) відсутність алергенів і сенсибілізуючої дії;

г) зовнішній шар шкіри має кислу реакцію, що перешкоджає розмноженню мікроорганізмів, тому збереження первісного значення рН;

д) стерильність, щоб попередити інфікування шкіри і слизової, а також зниження активності лікарських речовин;

е) має бути легким видалення залишків мазі з поверхні.

Основи для поверхнево діючих мазей не повинні сприяти усмоктуванню лікарських речовин. Основи для мазей резорбтивної дії, навпаки, забезпечують переміщення лікарських речовин через шар шкіри. Основи захисних мазей повинні швидко висихати і щільно прилягати до поверхні.

За можливістю розчинення лікарських речовин і основи мазеві основи поділяють на три групи: ліпофільні, гідрофільні, ліпофільно-гідрофільні.

Ліпофільні (гідрофобні) основи – це різнорідні в хімічному відношенні речовини, що мають яскраво виражену гідрофобність. Сюди належать речовини мінерального, рослинного або тваринного походження, а саме жири і їхні похідні, воски, вуглеводневі й силіконові основи.

Гідрофільні основи здатні до розчинення у воді. Гідрофільні основи не залишають жирних слідів, краще змиваються зі шкіри. Недоліком їх є мала стійкість до мікробної контамінації. Сюди входять гелі природних та синтетичних ВМС і неорганічних речовин, а саме поліетиленгліколів (ПЕГ), полівінилпірролідону, полівінилового спирту, поліакрилати, розчини ефірів багатоатомних спиртів (гліцерину, сорбіту та ін).

Ліпофільно-гідрофільні основи – у них можна легко вводити як водо-, так і жиророзчинні речовини, водні розчини лікарських речовин, але обов'язково додають емульгатори.

Ліпофільні (гідрофобні) основи.