ЗМІСТ
Практична робота № 1. Закон України про ЦЗ. Структура ЦЗ України. Структура ЦЗ на ОНГ. 5
1.1. Закони України про ЦЗ. Основні визначення. 5
1.2. Структура ЦЗ України. 7
1.3. Структура ЦЗ на ОНГ 8
Завдання до практичної роботи № 1 10
Практична робота № 2. Перша допомога. 11
2.1 Мета, загальні правила та пріоритети надання першої допомоги. 11
2.2. Первісна оцінка потерпілого. Безпечне положення. 12
2.3. Виявлення ознак життя та смерті. 14
Завдання до практичної роботи № 2 15
Практична робота № 3. Засоби індивідуального, медичного та колективного захисту. 16
3.1 Медичний захист. 16
3.2. Медичні захисні засоби (МЗЗ). 16
3.3 Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ). 17
3.4 Засоби колективного захисту (ЗКЗ). 23
Завдання до практичної роботи № 3 28
Практична робота № 4.Інженерний захист. 29
4.1. Інженерний захист. Вимоги до сховищ. 29
4.2. Інженерна оцінка захисту працівників об’єкту. 30
4.3. Приклад оцінки інженерного захисту робітників та службовців промислового об’єкту 31
4.4. Евакуація та розосередження. 36
Завдання до практичної роботи № 4 38
Практична робота № 5. Зброя масового ураження. Прилади хімічної та радіаційної розвідки. 40
5.1. Загальна характеристика зброї масового ураження. 40
5.2. Ядерна зброя. 40
5.2.1. Основні характеристики ядерної зброї; 41
5.2.2. Ударна хвиля; 41
5.2.3. Світлове випромінювання; 42
5.2.4. Проникаюча радіація; 42
5.2.5. Радіоактивне зараження території; 43
5.2.6. Вплив радіації на живі організми. 43
5.3. Прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контролю. 44
5.3.1. Методи індикації; 44
5.3.2. Прилади радіаційної розвідки; 45
5.3.3. Прилади дозиметричного контролю. 46
5.4. Хімічна зброя 47
5.5. Прилади хімічної розвідки і контролю зараження. 48
Завдання до практичної роботи № 5 51
6.1 Загальна характеристика шкідливих хімічних речовин 52
6.1.1 Класифікація хімічних речовин 52
6.1.2 Токсична дія шкідливих речовин на організм людини 53
6.1.3 Характеристика отруйних речовин 54
6.1.4 Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин 55
6.2 Хімічно-небезпечні об’єкти. 55
6.3 Надання першої допомоги при ураженні СДОР. 56
6.4 Прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об'єктах і транспорті 57
6.4.1 Довгострокове прогнозування 57
6.4.2 Аварійне прогнозування 58
Завдання до практичної роботи № 6 66
Практична робота № 7. Оцінка радіаційної обстановки. 69
7.1 Радіаційна обстановка. Методи оцінки радіаційної обстановки. 69
7.2 Визначення рівня радіаційного забруднення та доз, отриманих при перебування на забрудненій місцевості. 70
7.3 Визначення місця розташування об'єкта в зоні радіоактивного зараження при аварії на АЕС. 70
7.4 Визначення дози опромінення персоналу при перебуванні на робочому місці з початку зараження об'єкта протягом робочої зміни. 71
7.5 Визначення припустимого часу початку роботи робочої зміни. 71
7.6 Визначення припустимої тривалості роботи зміни за припустимим часом початку робочої зміни. 72
Завдання до практичної роботи № 7 83
Практична робота № 8. РІНР. Оцінка стійкості промислових об’єктів. 88
8.1. Стійкість промислових об’єктів. 88
8.2. Критерії сталості ОНГ до впливу уражаючих факторів НС. 88
8.3. Оцінка стійкості промислового об’єкту до впливу ПУХ. 89
Завдання до практичної роботи № 8 92
Практична робота № 1. Закон України про ЦЗ. Структура ЦЗ України. Структура ЦЗ на ОНГ.
План:
1.1. Закони України про ЦЗ. Основні визначення.
1.2. Структура ЦЗ України.
1.3. Структура ЦЗ на ОНГ
1.1. Закони України про ЦЗ. Основні визначення.
Серед існуючих небезпек для України найбільш значна питома вага належить природним і техногенним. Маючи стійкий характер і торкаючись, як правило, національних інтересів, вони породжують цілу низку інших загроз у важливих сферах життєдіяльності країни й ускладнюють таким чином вирішення гострих проблем як на державному, так і регіональному рівні. Характер і масштаб природно-техногенних загроз національній безпеці України показує, що її ступінь не може бути достатнім, якщо на державному рівні не буде вирішено завдання захисту населення, об'єктів економіки, національного надбання від надзвичайних ситуацій та їх наслідків.
Надзвичайні ситуації виникають у різних сферах суспільного життя, і відповідно взаємовідносини в таких випадках регулюються значною кількістю законодавчих актів. Правове забезпечення цивільного захисту нині в нашій державі вважається задовільним, воно перебуває в постійному розвитку і вдосконаленні, але ще далеке до вимог сучасності і світових стандартів.
У 1993 році Верховною Радою був прийнятий Закон України „Про Цивільну оборону України”. Це був перший базовий закон, на якому повинна була ґрунтуватися вся правова база у сфері цивільної оборони.
Цим законом Цивільна оборона України визначалась як державна система органів управління, сил і засобів, що створюються для організації захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, соціально-політичного, природного та воєнного характеру.
Проте до 2004 року в системі цивільного захисту залишалися деякі невизначеності. Так, в нашій державі з 1998 року „де-юре”, існували дві системи: система цивільної оборони та Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру. В структурі обох систем та завданнях, що покладались на ці системи, різниці було мало.
З введенням в дію Закону України „Про правові засади цивільного захисту” ці питання вирішились. Цей Закон об’єднав систему цивільної оборони і Єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру в єдину державну систему цивільного захисту (ЄС ЦЗ). Тепер цей Закон, для МНС є конституцією, тобто основним Законом.
Він є базою для створення законодавчих та нормативних документів у сфері цивільного захисту. Після створення таких правових актів в Україні повинна запрацювати система, яка буде здатна вирішувати завдання щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу.
В Законі вперше наведений термін „цивільного захисту”. Слід зазначити, що цей термін широко вживався в чинному законодавстві, але визначення йому не було. Причому цей термін заміняв термін „цивільна оборона”. За смисловим поняттям слово „захист” має більш широке значення, ніж слово „оборона”. Слово „оборона” вживається як протидія тільки при активному нападі, а слово „захист” значно розширює смислове значення і вживається для визначення всіх гуманітарних заходів, спрямованих на захист життя людей, власності і довкілля від усіх надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про правові засади цивільного захисту” 24.06.2004 р. № 1859-IV цивільний захист — це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації НС, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.
Заходи цивільного захисту викладені в другому розділі Закону. Основними з них є:
оповіщення та інформування;
спостереження і лабораторний контроль;
укриття в захисних спорудах;
евакуація населення;
інженерний захист територій;
медичний захист населення та забезпечення епідемічного благополуччя в районах НС;
психологічний захист;
біологічний захист;
екологічний захист;
радіаційний і хімічний захист;
захист населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій.
Кожний із цих заходів виділений окремою статтею, де визначені основні способи та напрямки реалізації заходів. Це має важливе значення для втілення в життя зазначених заходів, постільки шляхи їх реалізації є нормами Закону.
В цьому Законі вперше наведені такі заходи як екологічний захист населення від несприятливих побутових або нестандартних ситуацій.
Несприятливі побутові або нестандартні ситуації – це ситуації, що виникають у побуті, невиробничій сфері, які не набули масштабу надзвичайної ситуації, але являють собою загрозу життю та здоров’ю людей чи заподіяння матеріальних збитків.
Надзвичайна ситуація — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.
В ст. 5 Закону визначені завдання цивільного захисту. Основними з них є:
1. Збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації.
2. Прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій.
Прогнозування та оцінка наслідків НС проводиться відповідно до методик, які затверджуються центральними органами виконавчої влади.
3. Здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту.
Це завдання повинно виконуватись відповідно до ст. 29, 30 Закону України „Про правові засади цивільного захисту”, де визначені урядовий, територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту, їх повноваження та відповідальність.
4. Розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту.
Згідно Конституції України право законодавчої ініціативи має КМУ, а безпосереднім розробником проектів законів у сфері цивільного захист є МНС. Територіальні органи управління МНС можуть вносити свої пропозиції до проектів законів.
5. Розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту.
Це завдання є приоритетним, про що особливо наголошується в Указі Президента України „Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру”, 09.02.2001 р. № 80/2001. Запобіжні заходи направлені на зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій та шкоди від них.
6. Створення, зберігання і раціональне використання фінансових і матеріальних резервів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них.
Відповідно до ст. 89 Закону України „Про правові засади цивільного захисту” матеріальні резерви створюються заздалегідь центральними та місцевими органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування.
7. Розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям.
Це завдання виділене окремо, але воно є складовою частиною завдання щодо розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту.
8. Оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям і подолання їх наслідків.
9. Організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим.
Основними способами захисту є:
укриття в захисних спорудах;
евакуація населення;
використання засобів індивідуального захисту при радіоактивному та хімічному зараженні;
медичний та біологічний захист.
10. Проведення невідкладених робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення.
11. Забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків.
12. Надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій.
Таке завдання в законодавчому акті визначене вперше, а підзаконних актів щодо створення механізмів його реалізації ще не створено.
13. Навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань.
14. Міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.
Це завдання виконується у відповідності з розділом XI Закону України „Про правові засади цивільного захисту”.
У відповідності до завдань цивільного захисту створюється і єдина державна система цивільного захисту населення і територій (ЄС ЦЗ).
1.2. Структура цз України.
ЦЗ України організується за територіально-виробничим принципом на всій території і являє собою сукупність структур державного управління підприємств, організацій і спеціально створених органів керівництва та сил цивільної оборони. Заходи ЦЗ проводяться на всій території держави, як правило заздалегідь з врахуванням можливостей кожного району.
Територіальний принцип полягає в організації ЦЗ на території областей, міст і районів, сільських місцевостей відповідно до адміністративного поділу території. Згідно з цим, відповідальність за стан ЦЗ на цих територіях несуть виконавчі органи влади, а начальниками ЦЗ, які безпосередньо здійснюють керівництво ЦЗ є голови виконавчих органів влади.
Виробничий принцип полягає в організації ЦЗ в кожній установі, підприємстві (об’єкті).
Загальне керівництво ЦЗ України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, Раду Міністрів республіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності. Начальником ЦЗ України є Прем’єр-Міністр України (рис 1.1).
Рис.1.1 Структура цивільного захисту в Україні.
Безпосереднє керівництво цивільним захистом України здійснює начальник штабу ЦЗ України, який підпорядкований Прем’єр-Міністру. При штабі ЦЗ України є державні курси, де навчаються керівний склад вищих органів влади, керівний склад ЦЗ і великих підприємств, а також викладачі ЦЗ вузів.
Начальниками ЦЗ згідно з адміністративно-територіальним поділом України є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками ЦЗ в міністерствах інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, установах і організаціях є їх керівники.
В області начальником ЦЗ є голова держаної виконавчої влади. При начальнику ЦЗ області утворюється штаб ЦЗ, обласна евакокомісія, комісія з надзвичайних ситуацій. При штабі ЦЗ області існують курси ЦЗ. Начальником ЦЗ міста є голови держаної виконавчої влади. При цьому створюється штаб ЦЗ, міська евакокомісія, територіальні ЦЗ цивільної оборони і в сільській місцевості.
Органи управління зі справ ЦЗ, що входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.
Начальники ЦЗ несуть повну відповідальність за здійснення заходів ЦЗ на підлеглих їм територіях.
Завдання штабів ЦЗ:
своєчасне планування дій сил цивільної оборони;
підтримання в постійній готовності формувань до виконання завдань в зонах масового ураження людей, зонах стихійного лиха, аварій і катастроф;
організація розвідки;
підтримання надійного зв’язку з підпорядкованими штабами і формуваннями;
розгортання пунктів управління, їх переміщення і охорона;
забезпечення діяльності сил ЦЗ, які знаходяться в вихідних районах.
Силами ЦЗ є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування. Безпосереднє керівництво військами ЦЗ здійснює начальник штабу ЦЗ країни.
До сил ЦЗ відносяться:
військові частини ЦЗ (4 бригади, 4 полки);
спеціалізовані формування цивільної оборони (4 загони);
невоєнізовані формування, які створюються на ОНГ.
Війська ЦЗ виконують завдання щодо захисту населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, воєнних дій, а також проводять рятувальні і інші невідкладні роботи (РіНР). Для виконання специфічних робіт, пов’язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійними ситуаціями на нафтогазовидобувних промислах, створюються спеціалізовані формування.