Розділ IV. Аналіз організаційно-технічного рівня виробничого процесу
Дуже важливим напрямком аналізу є вивчення рівня техніки, технології, організації виробництва та управління.
Аналіз рівня техніки. Його доцільно почати з вивчення вікового складу обладнання, ступеня оновлення і зношення. З цією метою порівнюють результати аналізу стану основних виробничих фондів із середньогалузевими показниками і даними споріднених підприємств.
Ступінь оновлення показує, наскільки інтенсивно діє процес "омолодження" техніки.
Важливим показником технічного рівня виробництва є питома вага прогресивного обладнання в загальній його кількості. Обладнання, що належить до прогресивного в тій чи іншій підгалузі, визначають галузеві проектно-технологічні інститути, його склад періодично переглядають і встановлюють, чи технічна база підприємства відстає від інших підприємств галузі.
Важливим показником технологічного рівня є ступінь механізації, який характеризують:
а) коефіцієнт механізації робіт (співвідношення обсягу продукції або робіт, виконаних механізованим способом, до їх загального обсягу);
б) коефіцієнт механізації праці (співвідношення робочого часу, затраченого на механізовані роботи, до всього відпрацьованого часу на даний обсяг продукції чи робіт);
в) коефіцієнт механізації з трудомісткості (співвідношення другого коефіцієнта до
першого).
Усі загальні коефіцієнти можна обчислити не лише на підприємстві загалом, айв окремих цехах і під час виробничих процесів. Порівняння коефіцієнтів у динаміці за кілька років, а також у цехах показує, як здійснюється механізація процесу виробництва, а порівняння прогнозних звітних коефіцієнтів використовують для оцінювання виконання завдання щодо підвищення ефективності виробництва. Потім з'ясовують причини такого становища.
На завершення аналізу технічного рівня виробництва треба визначити вплив його змін на продуктивність праці, фондовіддачу, обіговість наявних засобів. З цією метою вивчають динаміку фондоозброєності й енергоозброєності робітників - показників, що характеризують технічне озброєння праці.
Між фондоозброєністю і продуктивністю праці існує функціональна залежність. Отже, щоб визначити вплив зміни фондоозброєності робітників на продуктивність їх праці, потрібно у розрахунках враховувати відмінність у методології визначення показників продуктивності праці робітників і їх фондоозброєності продуктивність праці вимірюють способом ділення обсягу продукції (Q) на середньоспискове число робітників (r), зайнятих у всіх змінах, а фондоозброєність - способом ділення основних виробничих фондів (F) на кількість робітників у найбільшій зміні (rc).Для погодження цих показників треба ввести до розрахунку як один із множників співвідношення кількості робітників у найбільшій зміні до загальної середньорічної чисельності робітників (rc/r). Тоді співвідношення між розглянутими показниками можна подати у вигляді такої розрахункової формули:
Q/r = F/rc-rc/r-Q/F,
де Q/r - середньорічний виробіток на одного робітника;
F/rc - фондоозброєння;
rc/r - питома вага робітників у найбільшій зміні загалом;
Q/F - фондовіддача.
Користуючись цією формулою, можна зіставити відсотки виконання завдання за всіма показниками, що входять до неї, а також темпи їх зміни.
Прийоми визначення показників технічного озброєння праці за даними аналізованого підприємства показані у табл. 14.
Темпи зростання фондоозброєності й енергоозброєності робітників на заводі доволі високі, причому фондоозброєність щодо активної частини фондів (113,5%) й енергоозброєність робітників (112%) зросли майже однаково. Однак завдання щодо зростання цих показників не виконані, і це негативно вплинуло на зростання продуктивності праці робітників. Підставивши відсотки виконання завдання щодо продуктивності праці робітників (100,6%), фондоозброєності (95,4%), питомої ваги робітників у найбільшій зміні (102,1%) і фондовіддачі (103,3%) у наведену вище розрахункову формулу, отримаємо:
100,6 = 95,4 х 102,1 х 103,3.
Таблиця 14
Отже, виконання завдання щодо продуктивності праці досягнуто в результаті пришвидшеного зростання фондовіддачі, а саме поліпшення використання техніки при одночасно негативному впливі невиконання завдання щодо фондоозброєності робітників.
Невиконання завдань з механізації праці гальмує подальше зростання її продуктивності.
Аналіз рівня технології виробництва. Об'єктами аналізу можуть бути: технологія виробництва по підприємству (об'єднанню) в цілому; технологія за окремими підрозділами; технологія виробництва окремих виробів або груп виробів, агрегатів, вузлів, деталей; окремі технологічні процеси.
Вибір об'єкта аналізу залежить від стану виробництва і від конкретних завдань, поставлених перед ним.
Проводити аналіз доцільно у такій послідовності:
а) аналіз основних показників рівня технології з метою визначення ступеня його прогресивності й економічності з урахуванням специфіки даного виробництва;
б) виявлення технічних та організаційних факторів, що зумовили незадовільні показники;
в) розробка основних напрямків удосконалення технології виробництва на найближчі роки і визначення прогресивних показників, яких необхідно досягнути до кінця періоду.
Важливим узагальнювальним показником рівня технології є питома вага продукції, виготовленої за допомогою прогресивних технологічних методів, у загальному обсязі товарної продукції (у ціновому, трудовому або натуральному виразі).
Кожний технологічний процес має свої особливості та властиві для нього показники. Тому питому вагу продукції, виготовленої за допомогою прогресивної технології, визначають відповідно до цехів.
Удосконалення технології у металообробних цехах пов'язане також із підвищенням рівня оснащеності пристроями і спеціальними інструментами різних видів.
Для з'ясування рівня технологічного оснащення визначають коефіцієнт технологічного оснащення як співвідношення числа детале-операцій, виконаних із застосуванням пристроїв, до загальної кількості детале-операцій. Цей коефіцієнт також можна визначити за даними технологічних карт.
Крім цього, показниками технологічного рівня є співвідношення за різними групами обладнання машинного і допоміжного часу та застосування типових технологічних процесів.
Рівень технології пов'язаний зі станом технологічної дисципліни. Її аналіз проводять за допомогою вибіркового методу у таких трьох напрямках:
а) виявляють найтиповіші відхилення від технологічного процесу і причини, що їх зумовили;
б) оцінюють дотримання графіка перевірки обладнання на технологічну точність;
в) аналізують систему перевірки оснащення на технологічну точність.
Про технологічну дисципліну роблять висновок, врахувавши також динаміку таких показників, як втрати через брак і доплати робітникам - відрахування за порушення встановленої технології.
Рівень технології залежить і від ступеня механізації та автоматизації технологічного контролю, застосування прогресивних (наприклад, не руйнування підконтрольних виробів без зупинки обладнання тощо), статистично-математичних, у тому числі вибіркових, методів контролю і т. ін.
Ефективність удосконалення технології проявляється у першу чергу в зниженні трудомісткості і матеріаломісткості продукції.
Для оцінювання рівня технології вивчають також норми часу і коефіцієнти корисного використання матеріалів для виробів деталей і окремих технологічних процесів.
Аналіз організаційного рівня виробництва. Для його оцінювання використовують відповідну систему показників. До них належать ступінь неперервності виробництва, а саме співвідношення середньої тривалості технологічного циклу (технологічна трудомісткість окремих виробів, зважаючи на частку випуску кожного виробу у виробничій програмі з урахуванням процесу виконання норм) до загальної тривалості виробничого циклу.
Середньовимірювальна тривалість технологічного процесу по підприємству становить 300 нормо-годин, відсоток перевиконання норм - 115%; фактичний цикл дорівнює: 300 х 100 / 115 = 260,9 години, або 16,3 дня (завод працює у дві зміни). Коефіцієнт неперервності Кн = 16,3 х 100 / 78 = 20,9%; за попередні роки - відповідно 19,9 і 20,2%. Це означає, що близько 80% всього часу деталі простоюють (у цехах, коморах, на робочих місцях), транспортуються, перебувають на перевірці у ВТК і т. ін.).
Цей показник можна порівняти з іншими підприємствами, виробництвами, цехів, дільницями, а також у динаміці.
Ступінь неперервності виробництва значною мірою залежить від введення поточних методів і характеризується коефіцієнтом поточності - співвідношенням трудомісткості (ваги, собівартості, кількості) деталей, які обробляють на поточних лініях, до загальної трудомісткості (або іншого показника) щодо відповідного цеху.
Коефіцієнт поточності по заводу загалом визначають шляхом вимірювання коефіцієнтів по цехах на питому вагу кожного з них в сукупній трудомісткості. На заводі він нижчий від запланованого, хоча порівняно з попереднім роком спостерігається певне зростання.
Потрібно також виявити зміну середньої тривалості виробничого циклу через структурні зміни, а саме вплив асортименту.
Для того, щоб визначити частку вини останніх, треба визначити коефіцієнт кооперування, а саме питому вагу (в %) закупівельних напівфабрикатів і комплектуючих деталей у вартості продукції даного підприємства та порівняти її із запланованими і досягнутими у попередньому періоді.
До показників одночасно організаційного і технічного рівнів виробництва належить коефіцієнт спеціалізації - питома вага продукції, що відповідає виробничому профілю підприємства, у загальному обсязі випуску. Даний завод повністю спеціалізований, оскільки питома вага іншої товарної продукції, що не відповідає його профілю, становить менше 1%.
Організаційний рівень виробництва характеризує також ритмічність.
Коефіцієнт серійності визначають шляхом ділення вартості продукції на число найменувань виробів, які випускають. Чим більша його величина, тим вища концентрація виробництва і значніші економічні переваги, що з неї випливають.
Спеціалізація окремих підприємств, яку проводять у середині господарських об'єднань, дає змогу збільшити, а пізніше й оптимізувати масштаби виробництва, застосувати масово-поточні методи його організації, що скорочують тривалість виробничого циклу, трудомісткість і собівартість продукції, яку виробляють. Перехід на потік створює умови для механізації автоматизації виробництва шляхом організації конвеєрів і автоматичних ліній. Посилення внутрішньозаводської предметної спеціалізації окремих виробничих дільниць також сприяє поліпшенню організації виробництва. Тому необхідно розробити заходи, спрямовані на оптимальну спеціалізацію цехів, дільниць, робочих місць, скорочення втрат часу (на отримання документації, заготовок, оснащення, інструменту, транспортних засобів тощо), забезпечення ритмічності виробництва і випуску продукції, скорочення тривалості виробничого циклу, термін підготовки виробництва.
Аналіз рівня управління. Такий аналіз має за мету виявити можливості вдосконалення управління, економії витрат на управління управлінського апарату, а головне - підвищення на цій основі ефективності роботи управлінської системи.
До найбільш узагальнювальних показників рівня управління належить насамперед ступінь застосування ЕОМ у перспективному, поточному й оперативному управлінні, а також ланковість управління і кількість структурних підрозділів одного рівня. Розглядаючи структуру господарського об'єднання та статутних і нестатутних підприємств, що до нього входять, необхідно з'ясувати можливості збільшення структурних підрозділів - злиття дрібних підприємств, скорочення числа цехів, а на малих підприємствах - перехід до безцехової структури управління, зменшення кількості секторів у функціональних відділах заводоуправління.
На даному заводі треба з'ясувати можливість об'єднання планово-економічного і планово-виробничого відділів, а також скорочення кількості секторів у цьому об'єднаному відділі.
Показовою є також динаміка питомої ваги управлінського персоналу в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу.
Аналіз організаційно-технічного рівня підприємства
1. Задачі і джерела аналізу організаційно-технічного рівня.
Високий технічний і організаційний рівень виробництва – головна умова ефективного використання всіх видів ресурсів, підвищення конкурентноздатності продукції та рейтингу підприємства на ринку.
Аналіз організаційно-технічного рівня є необхідним етапом управління науково-технічним прогресом, інноваційною та інвестиційною діяльністю підприємства.
Метою аналізу організаційно-технічного рівня є підвищення ефективності, впровадження, поширення і освоєння науково-технічних досягнень на підприємстві.
Показники стану організаційно-технічного рівня можна поділити на:
науково-технічний:
науковий потенціал;
рівень та прогресивність техніки та технології;
рівень технічної оснащеності праці (механізації, автоматизації та комп’ютеризації робіт).
організаційні:
показники ритмічності;
сезонності виробництва;
спеціалізації та кооперації;
організації праці та управління.
Основними задачами аналізу організаційно-технічного рівня є:
Оцінка дійсного стану та відхилень від запланованих, індикативних, проектних значень.
Оцінка виконання плану технічного розвитку (інноваційного плану та визначення його впливу на результати виробничо-господарської діяльності).
Визначення напрямків і можливостей підвищення організаційно-технічного рівня та ефективності виробництва в цілому.
Для визначення і аналізу організаційно-технічного рівня використовують методичні прийоми економічного аналізу:
Групування та вибірка
Порівняння
Елімінування
Факторний аналіз
Деталізація
Експертна оцінка та інші інтуїтивні методи
Економіко-математичні методи
Основою методики аналізу організаційно-технічного рівня є раціональний аналіз, тобто використання ряду коефіцієнтів організаційно-технічного рівня, їх порівняння в динаміці за ряд років, прогнозна оцінка на перспективу. В результаті аналізу розраховують зростання продуктивності праці, рентабельності виробництва, зменшення виробничих та інших витрат та зміну фінансових результатів.
Джерелами аналізу є:
Виробнича програма, план інноваційного розвитку, план інвестиційної діяльності та перспективний (стратегічний) план розвитку підприємства.
Звітна та облікова інформація по підприємству (фінансова звітність: форми №1, 2, 3, 4 і дані первинного бухгалтерського обліку. Технічна документація, дані оперативного обліку).
Позаоблікові матеріали (Акти впровадження нової техніки, дослідження ринку техніки, устаткування та технологій, науково-технічна документація).
2. Аналіз науково-технічного рівня виробництва та праці.
Після збору первинної інформації та деталізації інформації по підприємству переходять до тематичного аналізу науково-технічного рівня виробництва та технічного рівня праці на підприємстві. Для цього оцінюють критерії ефективності науково-технічного прогресу:
Економічні (економія праці, динаміка продуктивності праці, економія матеріально-технічних ресурсів, додатковий прибуток, що отриманий від впровадження науково-технічних заходів).
Соціальні (покращання і нормалізація умов праці, безпечності та зниження травматизму, підвищення кваліфікації кадрів, загального рівня соціально-виробничої культури).
Екологічні (заходи, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища).
Наступний етап аналізу технічного рівня - визначення показників якості продукції та напрямків її підвищення.
При аналізі технічного рівня виробництва визначають показники:
Питома вага прогресивного устаткування.
Частка продукції, що випущена на цьому устаткуванні в загальному обсязі.
Коефіцієнт механізації виробництва.
Кмех
=
Кмех
=
Коефіцієнт автоматизації.
Кавтом.
=
Коефіцієнт оновленого і модернізованого устаткування в загальній його вартості.
Конов.
=
Коефіцієнт оновлення продукції та питома вага нової продукції в загальному обсязі (новою вважається продукція, що випускається на протязі 3-5 років).
Показники технічного рівня праці:
Фондоозброєність
ФО
=
(тис.грн./чол.)
Технічна озброєність
ТО
=
(тис.грн./чол.)
Енергоозброєність
ЕнО
=
(тис.кВт/час)
Електроозброєність
Ело
=
(кВт год/чол)
Доцільно проаналізувати забезпеченість робітників виробничою площею та питому вагу прогресивних технологічних процесів.
Технічний рівень праці і виробництва оцінюють за допомогою показника ступеня охоплення робітників механізованою працею.
Ст.охоп.мех.працею
=
*100
=
*100
Аналіз технічного рівня виробництва і праці пов’язаний з такими напрямками аналітичної роботи:
аналіз основних засобів;
матеріальних ресурсів;
трудових ресурсів,
які деталізують і поглиблюють аналіз організаційно-технічного рівня.