10

Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М.

Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. – Тернопіль: Карт-бланш, 1997. – 456 с.

Розділ і. Предмет та сфера компетенції управління

Тема 1. Вступ до сучасного менеджменту

1. Поняття менеджменту, його зміст і за­гальна термінологія.

2. Рівні менеджменту.

3.Основні поняття системного та ситуа­ційного підходів у менеджменті.

4. Модель менеджера (10 ролей за Мінцбергом) та його обов'язки.

1. Поняття менеджменту, його зміст і за­гальна термінологія.

У спрощеному розумінні, менеджмент (від англ. (to manage - управляти) – це вміння досягати поставлених завдань, ви­користовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей. Менеджмент - український відповідник "управління" - функція, вид діяльності, зміст якого складає керівництво підлеглими в межах організації. Менеджмент – це також галузь знань, що допома­гає здійснити цю функцію. Зрештою, менеджмент – як похідна від "менеджер", це певна категорія людей, а соціальний прошарок тих, хто реалізує, здійснює на практиці роботу по управлінню.

Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови визначає менеджмент як спосіб, манеру спілкування з людьми, владу та мистецтво стосунків, особливого роду вміння та адміністративні навички, орган управління, адміністративну одиницю.

Американські підручники для студентів дають таке визначення:

"Менеджмент - це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення організаційних цілей".

У 30-тих роках XX століття ця діяльність остаточно перетво­рюється у професію, галузь знань – у самостійну дисципліну, а соціальний прошарок – у впливову суспільну силу.

Отже, запропонуємо стислі визначення економічних категорій, які вважаємо найбільш суттєвими при вивченні даного курсу, а саме:

Менеджмент – управління (планування, регулювання, кон­троль), керівництво, організація виробництва. Це також сукупність методів, форм, засобів управління виробництвом для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення ефективності ви­робництва, збільшення прибутку тощо).

Менеджер – управлінець, директор, завідувач, адміністратор, функціонер, найманий професійний керівник, що не є власником фірми.

Мікро- та макроекономіка – поняття, широко розповсюджені в науковій літературі для визначення аналізу стану економіки на різних рівнях управління – верхніх (все господарство на національному рівні, окрема галузь, виробничо-територіальний комплекс – макроекономіка) та нижніх (прийняття господарських рішень на рівні управління підприємством, фірмою чи окремим структурним підрозділом – мікроекономіка).

Зустрічаються однак й інші тлумачення:

Макроекономіка (macroeconomics) - розділ економіки, що вив­чає крупномасштабні економічні явища, зокрема такі, як інфляція, безробіття, економічне зростання чи занепад.

Мікроекономіка (microeconomics) - розділ економіки, що досліджує сукупності дій, переваг, уподобань та вибору, здійснених порівняно дрібними економічними одиницями.

Ще дещо стосовно термінології. Виникає питання, чи анг­лійське поняття "менеджмент" та українське "управління" тотожні, ідентичні? І так, і ні. У загальному змісті - це терміни-аналоги, але існують певні відмінності в трактуванні та застосуванні цих визначень. По-перше, використовуючи поняття "менеджмент", мають на увазі фігуру менеджера – людину, суб'єкта управління, що діє в деякій орга­нізації. Часто застосовують термін адміністрування "administration", що краще відображає систему управління з невизначеною особистістю (рос. -"обезличенную").

По-друге, коли вживають термін "менеджер", мають на увазі професійного управлінця, а не тільки інженера чи економіста, що зай­мається управлінням. Німецька мова при визначенні суті менеджменту передбачає термін "unternehmen fuhneng" (управління виробництвом), французи теж вживають термін administration, public administration, тому використання англійського поняття "management" не завжди до­речне.

Поняття менеджменту часто пов'язане з поняттям бізнесу. У неда­лекому минулому в колишньому СРСР термін "бізнес" визначали як людську діяльність, що переслідує єдину мету – наживу. Іноземні ви­дання (термінологічні словники та довідники) вкладали у це поняття дещо інший зміст – незалежна комерційна діяльність людини, що вис­тупає для неї як спосіб існування. А суть бізнесу, на їх думку, полягає в етично наповненій економічній активності людей по виробництву товарів, які мають корисні для споживача якості.

Бізнес - це діяльність, спрямована на отримання прибутку шля­хом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг. Управ­ління бізнесом (business management) - це управління комерційними, господарськими організаціями.

Термін "менеджмент" застосовується до будь-яких типів орга­нізацій, крім державних органів будь-якого рівня, тут вживають термін "public administration" – державне управління.

Бізнесмен і менеджер – поняття не тотожні. Суб'єкт у бізнесі на­зивається бізнесменом (businessman) або комерсантом. На початковій стадії свого розвитку бізнес виступав у вигляді простого товарообміну (натуральний обмін). По мірі еволюції економічних структур суспільства бізнес перетворюється на складну, розгалужену діяльність, у якій приймають участь промислові підприємства, склади, магазини, біржі. Активними суб'єктами цієї діяльності виступають підприємці, менеджери, брокери та ін. Їх об'єднують терміном "бізнесмени". По­ступово до бізнесу почали відносити будь-яку людську діяльність, що приносить доход.

Бізнесмен - це той, хто "робить гроші", власник капіталу, що знаходиться в обігу і дає доход. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є утримувачем її акцій, або членом правління.

Менеджер обов'язково займає постійну посаду і в його підпорядкуванні знаходяться люди, а власник – суб'єкт власності, ут­римувач і розпорядник об'єктів власності (окрема особа, колектив, асоціація, держава).

Істотним компонентом бізнесу є капітал, тобто гроші, ма­теріальні цінності чи активи конкретної особи, що вкладені у справу. Власник капіталу дає життя бізнесу, надихає його, наповнює змістом.

При цьому він зацікавлений в стабільному та відносно високому при­бутку.

Найбільш поширений різновид бізнесу – підприємництво.

Підприємництво - господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання (економічної по­ведінки), якому притаманне новаторство, пошук ефективних способів використання ресурсів, активність та прагнення до нових перспектив, можливостей, творче ставлення до ризику.

Доречним буде і таке визначення: "Підприємництво – це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демо­кратичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, еко­номічної, організаційної, технічної та технологічної творчості й нова­торства."

Підприємець - людина, що здійснює бізнес, розпочинає нову справу, реалізує певні впровадження, вкладає власні кошти в розвиток підприємства і зважується на ризик, долає протидію зовнішнього сере­довища, словом, рухає суспільство у напрямі постійного вдосконален­ня.

Згідно з сучасним трактуванням, підприємець розглядається як господарюючий суб'єкт, здатний розпочати та впроваджувати в життя будь-яку вигідну справу; людина, що шукає та реалізує раніше невідомі, нові можливості розвитку ринку у вигляді нових товарів, по­слуг, технологій, новаторських ідей, сфер вкладання капіталу тощо.

Підприємець виконує корисну для суспільства функцію - постій­но вивчає та аналізує суспільні потреби і прагне їх задовольнити.

Стихією бізнесу є конкуренція. В умовах конкуренції бізнесмен постійно прагне зменшення витрат на виробництво і вдо­сконалення якості продукції.

Останнім часом широкого розповсюдження в менеджменті на­було таке поняття як "підприємницька структура", тобто склад суб'єктів ринкових відносин, до яких зараховують лише ті ор­ганізаційно-господарські одиниці, чия мета полягає в отриманні при­бутку як кінцевого результату діяльності.

Використавши мету діяльності суб'єктів ринкових відносин як показник класифікації, можна виділити чотири категорії економічних суб'єктів: фірми, банки, страхові та трастові компанії, інвестиційні структури. При цьому фірми належать до основних суб'єктів під­приємницької діяльності, а решта економічних суб'єктів - до тих, що обслуговують сферу підприємницької діяльності.

Фірма – будь-яка організаційно-господарська одиниця, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі промисловості, торгівлі, будівництва, транспорту, сервісу, побутового обслуговування, індуст­рії відпочинку, наданні послуг або кваліфікованих порад, виконанні робіт, чи будь-якій іншій сфері діяльності, яка прагне досягти комер­ційних цілей та користується правами юридичної особи. У менедж­менті для визначення фірми використовується термін "організація" (хоча ці два терміни суттєво відрізняються між собою, але так склало­ся історично і сприймається науковцями та практиками безапе­ляційно).

Кожна фірма, як організаційно-господарська одиниця, має у своєму складі одне чи кілька підприємств, що спеціалізуються на кон­кретних видах діяльності (у виробництві товарів та послуг), і функціональні підрозділи, які здійснюють управлінську діяльність.

Під підприємством розуміють виробничо-господарську оди­ницю, що є сукупністю матеріальних і людських ресурсів, певним чи­ном організовану для досягнення конкретно поставлених завдань.

Отже, менеджмент - це процес планування, організації діяль­ності, мотивації і контролю (класичний перелік функцій менеджмен­ту), необхідний для формулювання і досягнення завдань організації.

Пітер Ф. Друкер, видатний теоретик у галузі менеджменту, про­понує таке визначення: "Управління – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу."