Тема: Соціальне обслуговування

1. Поняття, види та принципи соціального обслуговування

Важливою складовою соціального забезпечення є соціаль­не обслуговування. Воно охоплює всі види діяльності держав­них органів, що спрямовані на підтримку осіб похилого віку, непрацездатних, сімей, які мають дітей, а також деяких інших категорій громадян. Соціальне обслуговування має комплексний характер і виражається у наданні різного виду соціальних послуг, спрямованих на задоволення тих потреб громадян, що зумовлені хворобою, інвалідністю, старістю, вихованням дітей та іншими соціальними ризиками.

Соціальне обслуговування в Україні визначається одним із напрямів діяльності держави у сфері соціального захисту населення. Реформування системи соціального обслугову­вання спрямовується на вироблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів, послідовне здійснен­ня заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту населення, вдосконалення механізму фінансування соціального обслуговування. Держава постійно дбає про забезпечення гарантій прав громадян у цій сфері.

У навчальній літературі існує чимало варіантів визначен­ня соціального обслуговування як виду соціального забезпе­чення. Переважно всі вони виходять із того, що це є діяльність соціальних служб, яка спрямована на соціальну під­тримку та надання різного виду послуг і матеріальної допо­моги, проведення соціальної адаптації і реабілітації грома­дян, які перебувають у важких життєвих обставинах¹.

У Законі України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р.² міститься визначення соціального обслуговування. Це — робота, спрямована на за­доволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійність та різнобічний розвиток особи шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг. Щоправда, у цьому визначенні відсутня вказівка на те, хто має здійснювати соціальне обслуговуван­ня, а також на підставу його надання.

Вже у Законі України «Про соціальні послуги» соціальне обслуговування розглядається як система соціальних за­ходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що на­дають соціальні служби окремим особам чи групам населен­ня для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяль­ності³. Цей варіант визначення соціального обслуговування може вважатися цілком прийнятним.

Право на соціальне обслуговування мають громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадян­ства, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

Більш детально законодавство України називає наступ­них суб'єктів, яким надається соціальне обслуговування:

1) особи похилого віку, які не можуть себе самостійно об­слуговувати;

2. діти;

3. інваліди або інші особи, які втратили працездатність;

4. малозабезпечені сім'ї;

5. безробітні;

6. особи, які постраждали від техногенних катастроф.

Основною підставою для надання соціального обслугову­вання є складна життєва обставина. Саме з таким поняттям чинне законодавство пов'язує право на отримання соціаль­них послуг. Соціальні ризики, які зазвичай виступають підставою права на соціальне забезпечення, не використову­ються для призначення соціальних послуг. Для їх надання необхідно, щоб особа потребувала таких послуг за станом здоров'я або ж з інших причини. Якщо рівень доходів у інваліда виявиться вищим за встановлений державою про­житковий мінімум, то, очевидно, що йому не потрібні соціальна реабілітація й адаптація, тобто він не матиме пра­ва на надання соціальних послуг. Отже, «складна життєва обставина» як підстава для отримання соціальних послуг становитиме юридичний факт, що матиме значення лише за наявності відповідних причин, які нерідко виникають під впливом соціального ризику. Причинами виникнення складних життєвих обставин можуть бути: інвалідність, ча­сткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе став­лення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катаст­рофа тощо.

Згадуваний уже Закон України «Про соціальні послуги» визначає складні життєві обставини як «обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно».

Потрапивши у складні життєві обставини особа втрачає засоби до існування, внаслідок чого стає малозабезпеченою, потребує лікування, не може самостійно себе обслуговувати, перебуває у складних життєвих обставинах, матеріальних благ: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття, та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Ще рідше соціальне обслуговування здійснюється як на­дання грошової допомоги чи грошової компенсації.

Соціальне обслуговування фінансується, як правило, за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів. Однак такі види соціального обслуговування, як соціальна реабі­літація інвалідів, санаторно-курортне лікування, забезпе­чення протезно-ортопедичними виробами і забезпечення засобами пересування можуть надаватися також за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціально­го страхування, якщо особа, яка потребує соціального обслу­говування, є застрахованою в системі загальнообов'язкового соціального страхування.

За рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування застрахованим особам також на­дається страхове соціальне обслуговування у зв'язку з втра­тою працездатності (медичне та інше обслуговування), а та­кож обслуговування у зв'язку з втратою роботи.

Соціальне обслуговування переважно надається безоплат­но. Хоча існують випадки, коли передбачається часткова або повна компенсація вартості наданих послуг.

Безоплатне соціальне обслуговування державними та ко­мунальними суб'єктами в обсягах, визначених державними стандартами соціального обслуговування, надається:

— громадянам, які нездатні до самообслуговування через похилий вік, хворобу, інвалідність і не мають рідних, котрі повинні забезпечити їм догляд та допомогу;

— громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв'язку з безробіттям, стихійними лихами, катастрофами, які є біженцями внаслідок збройних та між­ етнічних конфліктів, за умови, що середньомісячний сукупний дохід цих осіб є нижчим від встановленого прожитково­го мінімуму;

— дітям та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами чи жорстоким ставленням до них у сім'ї.

Найпоширенішими видами соціального обслуговування, що мають самостійне юридичне значення та встановлені чин­ним законодавством, є:

1) соціальне обслуговування громадян похилого віку (стаціонарне або вдома);

2) соціальне обслуговування дітей (стаціонарне, за місцем навчання або проживання);

3) соціальна реабілітація інвалідів (працевлаштування, освіта);

4. санаторно-курортне лікування;

5. забезпечення протезно-ортопедичними виробами;

6. забезпечення засобами пересування.