Тема 6. Авторське право

Вид інтелектуальної власності обумовлюється видом результату інтелектуальної творчої діяльності, сфера якої практично не обмежена. Немає такої сфери діяльності, де людина не могла б виявити свої творчі здатності. Творчість припускає створення чогось нового раніше не існуючого. Це усвідомлена цілеспрямована, інтелектуальна діяльність, у результаті якої розкривається індивідуальність людини.

У спеціальній літературі таку діяльність розділяють на дві категорії: матеріальне виробництво й духовні твори. У процесі матеріального виробництва створюються знаряддя праці, сировина, готова продукція.

Результатом духовного виробництва є гуманітарні продукти - твори науки, літератури, мистецтва. Підсумком обох видів діяльності є результат, об'єкт права інтелектуальної власності його творця або автора.

Духовна творчість народу є показником його мудрості, культури і моралі. В умовах перебудови всіх ланок нашого суспільного життя значення духовної творчості зростає як ніколи. Саме наука, література і мистецтво як результати духовної творчості формують світогляд народу, збагачують його культуру, визначають моральні засади суспільства. Водночас вони самі є відображенням суспільних процесів, що відбуваються в країні.

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є результатом творчого процесу, об'єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості тощо. Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Об'єктивні результати цих видів творчої діяльності людини і є предметом правової охорони. Звичайно, зазначені види діяльності не є вичерпними. Вони перебувають у постійному розвитку: народжуються нові форми, прийоми, виникають нові способи об'єктивного вираження духовного багатства людини. Художня творчість щільно пов'язана з науково-технічним прогресом.

Об'єктом авторсько-правової охорони є твір. Твором називається продукт інтелектуальної (літературної, художньої й наукової) авторської творчості, втілений у яку-небудь об'єктивну, доступну для сприйняття форму.

У зв'язку із створенням творів літератури) мистецтва й науки виникають певні суспільні відносини, пов'язані з їх використанням. Відносини ці потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.

В об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури, мистецтва, У суб'єктивному розумінні авторське право є сукупністю прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва.

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури і мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі.

Твір – це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. Стаття 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) дає перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, проповіді, виступи тощо), письмові (літературні, наукові тощо), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей, але він значно розширив коло об'єктів, що охороняються авторським правом, надавши, зокрема, правову охорону так званим суміжним правам, до яких відніс права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки:

а) творчий характер;

б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка - редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама об'єктивна форма може бути найрізноманітнішою (усною, письмовою) - ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора уже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права. Об'єктами авторського права визнаються не тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що набули об'єктивної форми.

У більшості європейських країн застосовується термін «копирайт», як синонім авторського права. Цим терміном підкреслюється, що будь-які дії щодо твору можуть бути зроблені або самим автором, або з його дозволу.

Авторське право наділяє авторів твору правами дозволяти або забороняти протягом певного часу використовувати їхні твори.

Поняття «твір» і «об'єкт права інтелектуальної власності» не тотожні. Наявність твору є обов'язковою умовою авторсько-правової охорони, але не всякий твір стає об'єктом права інтелектуальної власності

Важливо розділяти сам твір, що має нематеріальну сутність, і форму його матеріального втілення. Авторське право на твір зберігається навіть у випадку втрати матеріального носія, у якому він був втілений.

Авторське право на твір не пов’язане власності на матеріальний об'єкт, у якому він втілений, тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом не тягнуть за собою переходу авторських прав на твір як нематеріальне благо.

Твором є не матеріальний продукт, а творча думка, що стала в ньому об'єктивною реальністю. Не всякий твір, як результат інтелектуальної діяльності людини, охороняється авторським правом. Об'єктами авторського права визнають тільки такі твори, які мають передбачені законом ознаки.

Із загального поняття інтелектуальної власності у міжнародних документах виділяють:

• промислову власність ( винаходи, корисні моделі й ін. );

• результати інтелектуальної творчої діяльності в гуманітарної або духовної області (література, мистецтво, наука).

З погляду цивільно-правової охорони перша група підпадає під охорону патентним правом або правом промислової власності, друга охороняється авторським правом, хоча, природно й у першому й у другому випадку результат інтелектуальної діяльності має свого автора.

У цивільному праві й законодавстві зложилися два самостійних інститути - авторське право й патентне право ( право промислової власності) між якими існує багато подібності й розходжень.

Подібні риси:

• обоє ці правові інституту регулюють відносини, які складаються в сфері творчої, інтелектуальної діяльності людини;

• обоє ці види діяльності завершуються створенням певного результату, що об’єктивно втілений у тій або іншій матеріальній формі;

• авторські й патентні права мають територіальний характер і діють тільки в межах України (ст. 3 Закону України «Про авторське право й суміжні права»). Твори громадян України можуть використовуватися на території іноземних держав без спеціального дозволу й виплати винагороди. Для охорони цих прав на території іншої країни треба або запатентувати винахід у цій країні, або захистити його на підставі двостороннього договору або конвенції;

• однакової є й дієздатність суб'єктів творчого процесу. Творцями творчих результатів можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні громадяни;

• загальним є й право на винагороду й підстави для її виплати. Такою підставою є, відповідно до діючого законодавства, тільки факт використання твору;

• загальним є й те, що суб'єктом авторських і патентних прав може бути держава. Після закінчення терміну дії авторського права добуток стає надбанням суспільства, а винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі;

• спільним є право авторства і право на ім’я.

Відмінності:

• істотно відрізняються об'єкти правовий відносин. Об'єктом авторських відносин є продукти гуманітарної або духовної діяльності. Об'єктом патентного права є промислова власність, на яку видаються охоронні документи;

• розходження зазначених об'єктів обумовлює особливості їхньої охорони. Для додання правової охорони об'єктам промислової власності необхідно пройти обов'язкову попередню кваліфікацію й після цього державну реєстрацію Об'єкти, які охороняються авторським правом, не вимагають подачі спеціальної заявки, експертизи й державної реєстрації. На них не видаються охоронні документи. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить додання їм об'єктивної форми;

• значною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної й науково-технічної творчості є різні терміни дії патентного й авторського права. Право автора на ім'я не обмежується строками. Право авторства зберігається вічно, так само як і право на ім'я. Відповідно до авторського права автор може видавати свої твори під своїм ім'ям, псевдонімом або анонімно. Автор об'єктів промислової власності може тільки просити привласнити його твору його ім'я або спеціальну назву;

• існують розходження й у правилах виплати винагороди. Автори результатів творчої, інтелектуальної діяльності мають право на винагороду, якщо ці результати використовуються протягом терміну дії авторського права або терміну дії патенту. Після закінчення дії авторського або патентного права твір або будь-який об'єкт промислової власності може бути використаний без згоди автора й без виплати йому винагороди.

Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають право авторства.

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції.

Не визнаються об'єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду – без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття або просто факти. Право на твір належить його дійсному творцеві, справжньому автору - тому, хто написав книгу, картину, створив музику, виліпив скульптуру.

Автором наукового, літературного або мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Але поняття автор твору і поняття суб'єкт авторського права не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже наголошувалося, завжди буде його творець. Творити може лише людина (питання само організованих кібернетичних машин ми торкатися не будемо). Отже, автором твору може бути тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

Авторське право автора заведено називати первісним, авторське право правонаступників - похідним.

У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтва створюються однією особою, але іноді двома або кількома, тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством.

Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство,

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу частину - роздільне співавторство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визнання необхідні певні умови:

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера, танок без музики - не балет. Проте можливе і таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, свої погляди, а інший записує - це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо угодою не передбачається інше.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного співавторами. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов:

- автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем на підставі договору найму;

- договір найму визначає коло службових обов'язків автора, до числа яких входить створення певного роду творів.

Особисті немайнові права автора - це право на:

а) авторство;

б) авторське ім'я;

в) недоторканність твору;

г) обнародування твору.

Важливим нововведенням є право доступу автора до твору образотворчого мистецтва. За цією нормою автор має право доступу до свого твору образотворчого мистецтва, який знаходиться у власності іншої особи. Такий доступ може мати на меті використання твору для його відтворення - виготовлення примірників, слайдів, карток тощо. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без поважних для цього підстав.

Однак доступ автора до зазначеного твору може мати місце за певних умов:

- автор при передачі носія твору образотворчого мистецтва у власність іншій особі не поступився своїми майновими правами;

- доступ автора до твору необґрунтовано не зачіпає законних прав та інтересів власника твору образотворчого мистецтва.

Ще одним істотним нововведенням є так зване право слідування. Воно полягає в тому, що автор за життя, а після його смерті спадкоємці мають право на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу носія твору образотворчого мистецтва. Це право невідчужуване, але воно належить не тільки автору твору, а і його спадкоємцям. Воно зберігає чинність протягом чинності самого авторського права, а набуває її після першого відчуження твору, здійсненого автором.

Кожний наступний продаж оригіналу твору образотворчого мистецтва має здійснюватись через аукціон, галерею, салон, магазин тощо.

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрації у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей із поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого ж характеру, коли це спеціально заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового і адміністративного провадження:

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похорон;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою. Цей перелік є вичерпним.

Завдання авторського права - створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству.

Висновки:

1. Авторське право на який-небудь твір виникає по факту створення цього твору;

2. Всі результати інтелектуальної, творчої діяльності, за виключенням об'єктів авторського права, підлягають обов'язковій державній реєстрації. Автор не зобов'язаний, але може по своєму бажанню зареєструвати свій твір і одержати авторське посвідчення;

3. Авторські й патентні права мають територіальних характер і діють на території України. Використання твору на території іншої держави вимагає або спеціального патенту або укладання договору про його використання;

4. Авторське право надається авторові твору, що виражений в якій-небудь об'єктивній формі, доступної для розуміння.

Питання для самоперевірки:

1. Типи інтелектуальної діяльності.

2. Поняття про об'єкт права інтелектуальної власності.

3. Що таке твір?

4. Що означає термін «копирайт»?

5. Чи є будь-який твір об'єктом права інтелектуальної власності?

6. Типи об'єктів інтелектуальної власності.

7. Співвідношення права власності та авторського права.

8. Подібність в поняттях про типи права інтелектуальної власності.

9. Розходження в поняттях про типи права інтелектуальної власності.

10. Що не є об’єктами авторського права?