8.4. Групування витрат виробництва за статтями калькуляції

Групування витрат за статтями калькуляції здійснюється для:

1. Обґрунтування ціни на вироби.

2. Обчислення рентабельності виробів.

3. Аналізу собівартості однакових виробів на різних підприємствах.

4. Визначення ефективності заходів по зниженню витрат.

Калькулювання – процес обчислення собівартості окремих виробів.

Стаття калькуляції об’єднує витрати, які є однорідні за економічним призначенням і місцем виникнення.

Калькулювання передбачає визначення об’єкту калькуляції і калькуляційної одиниці.

Об’єкт калькулювання – та продукція, роботи чи послуги, собівартість яких обчислюється.

Калькуляційна одиниця – одиниця кількісного вимірювання об’єкта калькулювання (наприклад, один автомобіль, одна тонна вугілля, одна кіловат-година).

Калькулювання здійснюється за галузевими методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, які затверджуються міністерством економіки (див. щотижневик „Все про бухгалтерський облік” №76, 2002 рік).

Перелік статей калькуляції залежить від профілю виробництва (підприємства), його спеціалізації, характеру виробленої продукції, різноманітності технологічних процесів, ступеня економічної однорідності витрат і визначається галузевими інструкціями.

Методи калькулювання

В господарській практиці застосовують різні методи калькулювання, але перед усім розрізняють калькулювання за повними та неповними витратами.

Калькулювання за повними витратами передбачає, що всі витрати, пов’язані з виробництвом і продажем продукції, включаються в калькуляцію (вітчизняна практика).

У світовій практиці достатньо поширеним є метод калькулювання за неповними витратами, коли в калькуляцію включаються не всі витрати на виробництво і збут продукції.

Частина непрямих витрат (адміністративні витрати та витрати на збут) не включається в собівартість продукції, а в процесі визначення прибутку відраховуються безпосередньо із виручки:

Пр = ГрВ – Сn – ПДВ

Пр = ГрВ – Адм.В – Збут – Ср – ПДВ

Класичним методом калькулювання за неповними витратами є метод „direct-cost”, коли на собівартість окремих виробів відносяться лише прямі витрати, а непрямі відносяться на витрати періоду.

Типова номенклатура статей калькуляції за повними витратами

1. Сировина та матеріали.

2. Енергія технологічна.

3. Основна зарплата виробничих робітників.

4. Додаткова зарплата виробничих робітників.

5. Відрахування на соціальні потреби виробничих робітників.

6. Витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування.

7. Загальновиробничі або адміністративні витрати.

8. Загальногосподарські витрати.

9. Витрати на підготовку і освоєння виробництва.

10. Позавиробничі витрати (витрати на збут).

Методика обчислення окремих статей калькуляції

1. Стаття „Сировина та матеріали” містить витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, покупні вироби та напівфабрикати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, виходячи з норм їх витрат і цін з урахуванням ТЗВ (додаються) та відходів за ціною їх можливого продажу (віднімаються).

2. Стаття „Енергія технологічна” включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пар, газ), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі. Обчислюється за нормами витрат і тарифами на електроенергію.

3. Стаття „Основна зарплата виробничих робітників” включає оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками ( відрядними розцінками) на операції, деталі, вузли.

4. Стаття „Додаткова зарплата виробничих робітників” (оплата відпусток, часу виконання державних обов’язків, доплати за виконання додаткових функцій) обчислюється у відсотках від основної зарплати виробничих робітників.

5. Стаття „Відрахування на соціальні потреби виробничих робітників” обчислюється у відсотках від суми основної і додаткової зарплати.

6. Стаття „Витрати на утримання і експлуатацію машин і устаткування” є комплексною, тому що охоплює витрати живої і уречевленої праці, а саме:

• амортизацію машин і устаткування;

• витрати на паливо і електроенергію цих засобів праці;

• витрати на технологічний інструмент;

• витрати на поточний і капітальний ремонт;

• оплата праці з відрахуванням на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини.

На ці витрати складається кошторис для кожного цеху на рік або квартал.

На одиницю того чи іншого виду продукції, ці витрати розподіляються пропорційно основній зарплаті виробничих робітників:

7. Стаття „Загально виробничі або адміністративні витрати” – витрати на управління, виробниче і господарське обслуговування в межах виробничого підрозділу. Сюди включаються:

• витрати на зарплату з відрахуванням на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів обслуговуючого персоналу;

• амортизація будівель і споруд загально виробничого призначення;

• витрати на охорону праці;

8. Стаття „Загальногосподарські витрати” такі ж самі, як і загальновиробничі або адміністративні витрати, тільки на рівні підприємства як єдиної системи.

Додатково в ці витрати включаються:

• витрати на відрядження;

• витрати на підготовку кадрів;

• страхування майна;

• банківське обслуговування;

• платежі за забруднення навколишнього середовища;

• інші обов’язкові платежі.

9. Стаття „Витрати на підготовку і освоєння виробництва” містить витрати на освоєння нових виробничих об’єктів (пускові), витрати на підготовку та освоєння нової продукції, підготовчі роботи у видобувній промисловості.

10. Стаття „Витрати на збут” охоплює витрати на вивчення ринку, рекламу продукції та її реалізацію. Ті витрати, які є непрямими, розподіляються між виробами пропорційно виробничій собівартості.

На основі складної калькуляції обчислюється:

1. Технологічна собівартість одиниці продукції.

, де:

СЗО – основна заробітна плата виробничих робітників на одиницю продукції;

Кем – коефіцієнт співвідношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування та основної заробітної плати виробничих робітників.

2. Собівартість цехова одиниці продукції.

3. Виробнича собівартість одиниці продукції.

4. Повна собівартість одиниці продукції.

Технологічна собівартість одиниці продукції охоплює перші 6 статей.

Цехова собівартість одиниці продукції охоплює перші 7 статей.

Виробнича собівартість одиниці продукції охоплює перші 9 статей.

Повна собівартість одиниці продукції охоплює всі 10 статей.

Перші 9 статей складають прямі витрати виробництва, 7 – 8 – непрямі витрати.