1. Поняття авторського права. Об’єкти, що охороняються авторським правом. Суб’єкти авторського права. Автор. Знак охорони авторського права та його значення.

Поняття авторського права. Одним з видів інтелектуальної діяльності є створення об'єктів духовної творчості, що охороняються авторським правом. Авторське право-це самостійний інститут, який входить до структури права інтелектуальної власності й регулює суспільні відносини, що виникають з приводу створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. Авторське право - це надане законом виключне право автора твору оголосити себе творцем твору, відтворювати його, розповсюджувати чи доводити його до відома публіки будь якими способами та засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твори визначеним способом. Сферою авторського права є права творчих працівників, результати їх праці. В науковій літературі авторське право тлумачать в об’єктивному та суб’єктивному значенні. Так, в об’єктивному розумінні ав­торське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. У суб’єктивному розумінні це сукупність прав, які належать автору або його правонаступ­никам у зв’язку із створенням і використанням твору літерату­ри, науки, мистецтва. Завданнями авторського права є встановлення найсприятливіших правових умов для творчої діяльності, забезпечення доступності результатів цієї діяльності всьому суспільству.

Об’єкти, що охороняються авторським правом. У теорії цивільного права об’єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. До об’єктів авторського права належать твори літератури, науки, мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення і цінності твору, а також від способів його втілення. Для визнання твору об’єктом авторського права не вимагається його завершеності. Це можуть бути схеми, плани, ескізи, використовувані для створення завершеного твору. Авторське право поширюється як на опубліковані, так і не опубліковані твори, які існують у будь-якій матеріальній формі: письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо); усній (публічне виголошення, публічне виконання тощо); звуко- або відеозапису (механічний, магнітний, цифровий, оптичний тощо); зображення (рисунок, ескіз, картина, план, креслення, кіно-, теле-, відео- або фотокадр тощо); в інших формах.

Твори розрізняються за об’єктивною формою, способом їх відтворення, ступенем оригінальності та за іншими ознаками. Відмінності, що існують між видами творів, враховуються при їх охороні і впливають на їх правовий режим. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У ст. 433 Цивільного кодексу України та ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжні права» вміщено перелік об’єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об’єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об’єктивного вираження творчої діяльності людей.

Об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження в об’єктивній формі. Об’єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Самостійним об’єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою. До об’єктів авторського права належать різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні — симфонії, сонати, квартети і вокальні — пісні, романси тощо), а також музично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об’єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання. Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об’єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об’єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору.

Не вважається об’єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо), а також: офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени і медалі, грошові знаки тощо): повідомлення про новини дня або повідомлення про події, що мають характер звичайної прес-інформації: твори народної творчості: результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду – без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору. Авторське право не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, офіційну службову документацію.

Суб’єкти авторського права. Автор. Право на твір належить його творцеві, тобто автору. Автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Тобто діє принцип презумпції авторства, суть якого в тому, зазначені як автора на оригіналі або примірнику твору, за відсутності доказів іншого. Презумпція діє і відносно автора, зазначеного під псевдонімом.

Авторське право автора прийнято називати первинним, а авторське право правонаступників — похідним. Первинним суб’єктом авторського права є автор — фізична особа, незалежно від віку, творчою працею якої створено твір. Однак законодавством авторами визнаються не тільки творці оригіналів творів, а й творці похідних (залежних) творів, зокрема перекладів, переробок, копій творів образотворчого мистецтва тощо. На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України у будь-якій об’єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства. Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або ті, які мають постійне місце проживання на території України. Дія Закону «Про авторське право і суміжні права» поширюється також на авторів, твори яких вперше опубліковано в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковано в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, у яких бере участь Україна.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством. Цивільний кодекс України виділяє два види співавторства: нероздільне співавторство — коли неможливо виділити працю кожного з співавторів, і роздільне співавторство — коли частини, які складають твір, чітко визначені і відомо, хто зі співавторів створив ту або іншу частину.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб’єктом авторського права і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо). Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов’язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором.

Суб’єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права». Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування.

Авторами одного твору одночасно можуть бути декілька осіб, якщо твір було створено їх спільною творчою працею. Такі особи визнаються співавторами і реалізують свої права на використання твору спільно, тобто за взаємною згодою. Наявність співавторства визначається двома умовами: сумісна творча праця і творчий внесок кожного з співавторів; результатом співавторства завжди має бути єдиний цілісний твір, який не можливо поділити на частини без втрати ним первісного значення.

Співавторство може бути двох видів - подільне та неподільне. Неподільне співавторство утворюється спільними поєднаними діями кількох авторів або об’єднанням частин створених різними особами що не мають самостійного значення. (Приклад – інтерв’ю). Подільне співавторство передбачає наявність частин створених різними авторами, кожна з яких має самостійне значення та може використовуватися окремо від твору в цілому. Рішення про використання частини твору, її автору дозволено приймати самостійно. Саме таким співавторством створюються підручники, тематичні розділи яких написані різними вченими. Однак законодавство (ст. 438 ЦК, ст. 13 Закону) визначило лише загальні засади регулювання відносин співавторства. Так, встановлено, що використання твору і видача дозволу на це іншим особам можливі тільки за згодою всіх співавторів. Проте конкретні права і обов’язки щодо використання спільного твору співавтором регулюється договором. Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Суб’єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі правочину відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права». Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування. Тобто, для авторсько-правових відносин характерним є участь у них похідних суб’єктів авторських прав, які набули їх на підставі авторського договору або в порядку спадкування, або в результаті правонаступництва. У такому разі склад авторських правомочностей цих осіб залежить від обсягу і підстав їх правонаступництва.

Суб’єктами авторських прав можуть і юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Так, суб’єктами авторського права можуть виступати видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів. Вони набувають авторські права на підставі укладених з авторами та їх спадкоємцями авторських договорів. Стаючи володільцями авторських прав, ці організації використовують твори і розпоряджаються ними тими способами, які передбачені конкретними договорами, і в їх межах. Суб’єктами авторського права є організації, які управляють майновими правами авторів і володільців суміжних прав на колективній основі. Повноваження на колективне управління майновими правами передаються безпосередньо володільцями авторських прав, а також за відповідними договорами про взаємне представництво інтересів з іноземними організаціями, що управляють аналогічними правами. Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов’язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором.

Знак охорони та його значення. Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "с", обведена колом (©); ім’я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство. Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Такою установою нині Державна служба інтелектуальної власності.