18

Лекція 5.

Тема 5. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (хvі – перша половина хvіі ст.)

План:

5. Особливості процесу первісного нагромадження капіталу.

6. Первісне нагромадження капіталу в Англії:

6.1. Основні риси аграрного перевороту в Англії.

6.2. Вплив Реформації католицької церкви.

6.3. Роль зовнішніх факторів у процесі первісного нагромадження капіталу.

7. Первісне нагромадження капіталу у Франції

8. Передумови і умови становлення ринкової економіки в країнах Західної Європи. Становлення та розвиток мануфактурного виробництва.

9. Економічні програми буржуазних революцій:

9.1. Англія.

9.2. Голландія:

9.2.1. Передумови та наслідки буржуазної революції.

9.2.2. Розвиток ринкової економіки Голландії в XVII столітті.

9.2.3. Причини відставання економіки Голландії у другій половині XVII ст.

9.3. США:

9.3.1. Колоніальне освоєння північноамериканських територій. Плантаційне рабство.

9.3.2. Економічні причини Війни за незалежність (буржуазної революції) і її наслідки.

10. Формування засад класичної політичної економії:

10.1. Економічні погляди Уїльяма Петті (Англія).

10.2. Економічні погляди П'єра Буагільбера (Франція).

5. Особливості процесу первісного нагромадження капіталу

У пізньому середньовіччі відбуваються розклад феодальної формації і зародження капіталістичного способу виробництва. Держави у період розкладу феодалізму типологічно можна розділити на 3 головні різновиди:

1. держави, в яких вперше зародившись беззворотньо розвивалися капіталістичні відносини, приводячи до ранньої ліквідації феодальної формації в результаті ранніх буржуазних революцій (Англія, Голландія, Франція);

2. країни, у яких рано розпочатий процес становлення капіталістичних відносин був (в межах 16-18 ст.) призупинений (Італія, Іспанія, Німеччина);

3. країни з більш уповільненим капіталістичним розвитком (східно- та центральноєвропейський регіон). В них стадія феодалізму тривала до середини та навіть другої половини 19 ст., і навіть після цього зберігалися феодальні пережитки.

Первісне нагромадження капіталу передувало зародженню ринкової економіки. Це був період перетворення основної маси дрібних товаровиробників (головним чином селян) у найманих робітників шляхом їхнього збезземелювання. У ході розкладання цехового ладу відбувалося руйнування ремісників, що також поповнювали ряди робітників. Крім формування ринку праці неодмінною умовою первісного нагромадження капіталу було зосередження значних коштів і матеріальних ресурсів у руках власників, що здійснювали процес виробництва в нових умовах. Процес первісного нагромадження капіталу в Англії проходив найбільше яскраво і драматично, тому його можна вважати класичним прикладом у світовій економічній історії.

6. Первісне нагромадження капіталу в Англії:

6.1. Основні риси аграрного перевороту в Англії.

У ХІV-ХV століттях Англія являла собою невелику острівну державу з населенням 3—3,5 млн. чоловік, тобто майже в п'ять разів менше, ніж у Франції. Основу населення (до 80%) складали селяни, а з економічної точки зору Англія була аграрною периферією Європи, що постачала овечою вовною промисловість на континенті. Англійська ж промисловість була розвита слабо, торговий флот помітно уступав голландському. Головною галуззю англійського сільського господарства в ХІV-ХV століттях стало вівчарство, оскільки для нього малися гарні природні умови. Овеча вовна була головним експортним товаром і вивозилася у Фландрію і Флоренцію. Однак наприкінці ХV- початку XVI століття в англійській економіці відбулися великі зміни: Англія перестала вивозити вовну в Північну Італію і Нідерланди, а почала створювати свої підприємства по переробці сировини і виробництву сукна. Самі підприємства стали переміщатися з міст, обплутаних цеховою регламентацією, у сільську місцевість, де скупники сировини і готової продукції створювали більш ефективні розсіяні мануфактури.

Поряд з цим у країні розвивалися і великі централізовані мануфактури, на яких працювало часом до тисячі чоловік. Нові підприємства стали швидко витісняти дрібне ремісниче виробництво, оскільки мануфактури в силу чіткого поділу праці мали більш низькі витрати виробництва. До того ж вони із самого початку не були зв'язані цеховими статутами, що дозволяло нарощувати обсяги сукна, що випускається, не оглядаючись не всілякі корпоративні обмеження. Таким чином, подальше зростання виробництва залежали тепер тільки від кількості сировини, устаткування і вільної робочої сили.

У середині XVI століття Англія перетворилася в один з найбільших світових експортерів армійського сукна, попит на яке постійно зростав через нескінченні війни і колоніальні походи. Із середини XIV до середини XVI століття вивіз сукна збільшився з 5 тис. до 122 тис. шматків у рік, тобто майже в 25 разів. На підприємствах з виробництва сукна була зайнята ледве не половина робочих країни. На початку XVII століття сукняна продукція складала близько 90% всього англійського експорту.

У XVII столітті в Англії склалися спеціалізовані центри по виробництву сукна. У містах на сході країни виготовлялися тонкі камвольні сукняні тканини. На заході країни підприємства займалися обробкою тонкого сукна. У північних графствах випускалися грубошерсті сорти тканини. Неухильний ріст сукнарства об'єктивно вимагав збільшення поголів'я овець. Таким чином, установлювалася глибока взаємодія між промисловістю і сільським господарством, сукнарством і вівчарством, що, у свою чергу, змушувало землевласників розширювати пасовища. Лендлорди, використовуючи право власності на землю, почали масштабний наступ на господарства селян-орендарів, насильно проганяючи їх із землі аж до руйнування будинків і господарських будівель. Знаменитий англійський письменник і гуманіст Томас Мор писав, що “вівці пожирають людей”. Проте, королівська династія Тюдорів дуже боялася радикальної зміни форм землеволодіння, вважаючи, що це може привести до соціальних потрясінь. Парламент прийняв кілька законів (1489 р., 1516 р., 1534 р., 1597 р.), що забороняли насильно зганяти селян із землі. Але уряд слабо контролював ситуацію в країні, і прийняті закони не виконувалися. Так, відповідно до законів заборонялося мати більш двох тисяч овець і заводити більше двох ферм, але на практиці це не дотримувалося. Держава, захищаючи інтереси лордів, обмежувалася лише штрафами за знос сіл. Королева Єлизавета I у 1563 році затвердила закон, по якому землі, оброблювані не менш чотирьох років підряд (починаючи з 1529 року), не можна було переводити в пасовища. Країні потрібний був хліб, що постійно підвищувався в ціні. Але, незважаючи на вимоги влади, площа пасовищ постійно збільшувалася. Повсюдно відбувалися “обгородження”, коли орні общинні угіддя огороджували частоколами, ровами, колючим чагарником і використовували як пасовища. Цей процес свідчив про остаточне руйнування системи общинного землекористування. Постійний ріст цін на вовну (за XVI століття вони виросли в три рази) робив вівчарство дуже вигідним. Тим більше, що все це відбувалося одночасно зі знеціненням грошових оброків у наслідок “революції цін”. Основна маса селян — копігольдери, що виплачували феодалам грошову ренту, трималися довше інших. Але і до них вимоги стали більш жорсткими. Так, після закінчення терміну тримання чи при передачі наділа від батька до сина лорди повсюдно підвищували “плату за допуск” до наділу. Основна проблема копігольдерів полягала в тім, що їхні земельні права не охоронялися королівськими судами, а знаходилися в юрисдикції місцевих манориальних судів, які усе частіше приймали рішення на користь феодалів, що виганяли незадоволених копігольдеров за межі маєтку. Таким чином, у XVI столітті в Англії почався аграрний переворот, що продовжувався протягом ХVІІ - ХVІІI століть. Усі закони про огороджування повинні були обговорюватися в парламенті, але це не змінювало суті процесу. Дрібні орендарі просто згонялися з землі чи розорялися, оскільки орендна плата підвищувалася часом у 10 разів у порівнянні з колишнім рівнем. Протягом XVIII століття парламентом було прийнято майже півтори тисячі законів, що дозволяла обгородження. Тільки за 1700—1760 роки було “обгороджено” більш 338 тис. акрів землі. Понад 1,5 млн. селян позбавилися своїх наділів. Якщо в ХVІ-ХVІІ століттях обгородження здійснювалися в основному в інтересах перетворення орних угідь у пасовища, то в XVIII столітті цей процес проходив під знаком формування великих фермерських господарств, що працювали на міський ринок продовольства. Феодали здавали великі пасовища в оренду і фермерам-скотарям, що також вели своє господарство з урахуванням ринкового попиту, користаючись при цьому найманою робочою силою. Можна сказати, що наприкінці XVIII століття англійське селянство стало взагалі зникати як клас, оскільки в країні не залишалося селянської земельної власності. Найбільш широке поширення цей процес одержав у південних і центральних графствах, де було більше всього земельних угідь і де копігольдери складали до 60% усіх власників землі. У цих регіонах дрібне селянське господарство поступове поступалося місцем новим формам землекористування.