1.9. Структура психічних явищ.

Психіка проявляється у психічних явищах, тому можна сказати, що психологія вивчає ПСИХІЧНІ ЯВИЩА. За класифікацією вітчизняного вченого Ковальова, психічні явища поділяються на ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ, СІАНИ і ВЛАСТИВОСТІ. Психічні процеси у певному сенсі є способом існування і функціонування психіки, тобто психіка - це процес. Психічні процеси розділяють на ПІЗНАВАЛЬНІ і ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВІ. До пізнавальних психічних процесів належать ВІДЧУТТЯ, СПРИЙМАННЯ, УЯВА, МИСЛЕННЯ, ПАМ’ЯТЬ, УВАГА. До емоційних процесів належать ЕМОЦІЇ, ПОЧУТТЯ, АФЕКТИ, НАСТРОЇ, ПРИСТРАСТІ,СТРЕСИ. Такий розподіл психічних процесів говорить про принципову дихотомію будови психічного, тобто у суб’єктивному образі будь-який зміст дістає подвійне відображення у когнітивних характеристиках (результатах пізнавальних процесів – образах сприймання, поняттях, образах пам’яті, тощо) і у вигляді почуттів як переживанні ВІДНОШЕННЯ до відображеного у пізнавальній сфері.. Тривання психічного процесу у часі можна розглядати як психічний стан, який характеризує як пізнавальну сферу (стан уваги, сприймання, мислення),так і емоційну сферу (стан піднесення, пригніченості, тривоги чи радості), а також містить характеристики мотиваційно-регуляторної сфери, з яких можна зробити висновки про джерела втримування даного психічного стану. Характер перебігу психічних процесів у часі в залежності від конституційних особливостей нервової системи як носія психіки та їх особливостей, зумовлених впливом середовища, набуває відносно сталих характеристик, які у своїй сукупності утворюють властивості психіки в цілому. І в цьому аспекті можна говорити про змістову сторону психічної діяльності.

1.10. Мозок і психіка.

Із стародавніх часів людство прагнуло знайти першооснову душі. Далеко не зразу людська думка пов’язала душевні (психічні) явища із особливим, найбільш складним органом тіла – мозком. Існує версія, що першим, хто вважав мозок органом душі, був давньогрецький лікар Алкмеон (VІст.до н.е.).Його погляди надто відрізнялись від загальноприйнятих поглядів мислителів його епохи.

В наш час існує декілька альтернативних теорій, що пояснюють зв’язок психіки і мозку. 1.Теорія психофізичного паралелізму, згідно з якою психічне і фізіологічне являють собою два самостійних ряди явищ, що відповідають один одному, але безпосередньо не впливають один на одного. Цим припускається існування душі, що співвідноситься з певним фізичним тілом, але діє незалежно від нього, за власними (іманентно притаманними їй) законами. 2.Теорія механічної тотожності або редукціонізму в якій психічні процеси розглядаються як фізіологічні за своєю природою і походженням. Звідси походить відома максима: мозок продукує думку подібно тому як печінка виділяє жовч. Однак у цій теорії не враховується якісна відмінність психічних і нервових процесів. 3.Теорія єдності мозку і психіки або монізму постулює, що психічні і фізіологічні процеси виникають одночасно, але розрізняються за сутнісними якісними характеристиками, при цьому психічні явища співвідносяться з функціональними системами мозку. Тим самим стверджується, що психіка – це системна властивість мозку, що реалізується через багаторівневі функціональні системи, що формуються у людини протягом життя, у процесі індивідуальної і спільної діяльності, у процесі навчання і спілкування. Іншими совами, психіка є інтегральним продуктом функціонування нервової системи, і нервова система та вища нервова діяльність (ВНД) являють собою анатомо-фізіологічний субстрат (основу) психічної діяльності (активності) організму. Правомірно стверджувати, органом психіки є мозок як частина нервової системи, Однак психіку не можна звести до роботи нервової системи, хоча при порушеннях діяльності нервової системи, зокрема, мозку, порушується і психічна діяльність. Іншими словами, фізіологічною основою психіки є вища нервова діяльність, зокрема робота великих півкуль головного мозку і кори. Нервова система - це ієрархічна структура нервових утворень (нейронних утворень), що є центральним регулятором, який забезпечує діяльність організму в цілому. Образно кажучи, нервову систему можна уявити телефонною мережею, яка забезпечує зв’язок усіх органів і ділянок тіла з її найважливішим центром – головним мозком. Нервова система складається з живих клітин, що потребують живлення і кисню так само, як і інші клітини організму. Для загальної орієнтації важливо нагадати, що найдрібнішими складовими речовин є атоми. Атоми утворюють молекули, молекули - клітини, клітини утворюють тканини, а з тканин – органи, системи органів складають організм. Найважливіші клітини нервової системи називаються нейронами Інші клітини нервової системи, що оточують нейрони і забезпечують їх функціонування називаються гліальними клітинами. Вивченням поведінки і психіки людини на молекулярному рівні займається наука нейробіологія, однак дослідження зв’язків психіки з діяльністю нервової системи впритул до нейронного рівня займається наука психофізіологія.

Основними функціями нервової системи є наступні:

1. Організація взаємодії індивіда з оточуючим світом: а) переробка та інтеграція сенсорної інформації, що поступає до внутрішнього середовища організму від органів чуття, б) програмування адекватної реакції у відповідь та програмування поведінки в цілому. 2. Координація роботи внутрішніх органів. 3. Постановка та реалізація цілей поведінки/діяльності. 4. Активна та цілісна адаптація організму до умов існування. Дещо узагальнюючи, можна сказати, що основними функціями нервової системи є інтегративна (одиниця інтегративної функції – функціональна система за Анохіним), умовно-рефлекторна функція (одиниця умовно-рефлекторної функції – рефлекторна дуга), координаційна функція (одиниця координаційної функції – домінанта.) Нервовій системі притаманні два процеси – збудження і гальмування, кожен з них може концентруватись у певній ділянці мозку, або ірадіювати (розповсюджуватись) по усій корі.

Нервова система поділяється на три відділи: центральний, периферичний та вегетативний. Периферична нервова система забезпечує зв’язок між центральною нервовою системою (ЦНС) – головним і спинним мозком та іншими органами тіла. ЦНС містить у собі наступні елементи. 1.Спинномозкові нерви. Це 31 пара нервів, що виходять із спинного мозку між хребцями і розходяться до м’язів та інших частин тіла. 2.Черепно-мозкові нерви. Це 12 пар нервів, що виходять безпосередньо із стовбура мозку і беруть участь у діяльності органів чуття, м’язів голови та шиї, залоз голови тощо. 3. ЦНС містить підсистему, що називається автономною нервовою системою (АНС). Вона регулює діяльність особливих м’язових тканин (гладких і серцевих), які можуть рефлекторно скорочуватись, внаслідок чого змінюється тонус гладкої мускулатури внутрішніх органів або, наприклад, розширюються зіниці ока. АНС складається з двох компонентів 1) симпатичної нервової системи, що забезпечує організм додатковою енергією у критичних (стресових) ситуаціях, коли необхідно подолати певну перешкоду або загрозу чи втекти від неї, 2) парасимпатичної нервової система, що забезпечує регуляцію діяльності організму в нормальних умовах, а також повернення організму до звичного режиму функціонування після збудження симпатичної нервової системи, дезактивуючи її. Однак залишається проблема пошуку специфічного субстрату (носія) психіки. За припущеннями сучасних фізиків, це можуть бути мікролептони – найдрібніші ядерні частинки або торсійне поле, як було зазначено. Однак психіку не можна звести до роботи нервової системи, хоча при порушеннях діяльності нервової системи, зокрема, мозку, порушується і психічна діяльність. Іншими словами, фізіологічною основою психіки є вища нервова діяльність, зокрема робота великих півкуль головного мозку і кори головного мозку. Мозок – комплексна інтегрована система. Різні частини мозку взаємодіють між собою, забезпечуючи виконання тонко диференційованих функцій життєзабезпечення організму і психічної діяльності. Це встановлено з допомогою різних методів дослідження: аутопсії - (посмертного вскриття) мозку, електроенцефалографії, комп’ютерної томографії, магнітно-резонансного сканування та ін.. В головному мозку виділяють наступні відділи: передній, середній, задній і проміжний.

Спеціалізація структур переднього мозку полягає у забезпеченні вищих (інтелектуальних психічних функцій. Передній відділ головного мозку містить: кору головного мозку, що покриває своєю поверхнею дві великі півкулі – ліву і праву, мигдалину, (названу так за свою горіхоподібнуформу), гіпокамп (нагадує морського коника), базальні ганлії і перегородку, що утворює стінку між двома шлуночками.

КОРА ГОЛОВНОГО МОЗКУ. Якщо уявити мозок у вигляді гриба з ніжкою і шляпкою, то кора буде являти собою шкірку цієї шляпки. Вона покриває великі півкулі головного мозку, що поєднані між собою пучком нервових волокон і називається мозолистим тілом. Обидві півкулі отримують і опрацьовують інформацію у вигляді образів та вербальних стимулів – слів, однак існує міжпівкулева функціональна асиметрія головного мозку. Функцією лівої півкулі є оперування знаковою інформацією, тобто, словами, символами, цифрами тощо, відповідно, вона відповідає за читання, лічбу, логічні побудови, а відтак, за послідовне аналітичне мислення, створює одно значніші, простіші, внутрішньо несуперечливі та «оптимістичніші» моделі реальності. В емоційному житті людини відповідає за виникнення позитивних емоцій. Ліва півкуля працює у вимірах минулого та майбутнього.

Функцією правої півкулі є оперування образною інформацією, орієнтація у просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятої інформації. Права півкуля відповідає за синтез інформації, їй притаманне паралельне й одночасне опрацювання великих масивів інформації різних видів та якості навіть при високому ступені невизначеності і складності, можливість охоплювати суперечливу інформацію, з багатозначністю контексту, здатність до індукції, уважність до випадків, непередбачуваного, а не до правил і схем. Права півкуля відповідає за створення цілісних (синтетичних) моделей реальності, їй притаманні образні, конкретні, синтетичні, у значній мірі несвідомі, інтуїтивні стратегії обробки інформації, а також здатність охоплювати ціле, ніж частку, що є основою творчого процесу. У емоційному житті людини права півкуля відповідає за активацію негативних емоцій.

Кора складається з ділянок, що називаються долями, що отримали свою назву за місцем розташування: лобна доля (координує функції інших частин кори, відповідає за планування, організацію, координацію рухів, загальний контроль процесів мислення); тім’яна доля (відповідає за відчуття, тобто сенсорні стимули і управління рухами; потилична доля (відповідає за зорове сприйняття); скронева доля (забезпечує слух, мову, та інші види вербальної, тобто, мовленнєвої діяльності).