1.3.Становище психології в системі наук

Згідно з класифікацією відомого вітчизняного філософа і теоретика науки Б.И.Кедрова (1903-1985) виділяються три групи наукових дисципдін: природничі, соціальні (суспільні) і філософські. Місце психології визначається, образно кажучи, в центрі зазначеного «трикутника наук», що сприяє постійному збагаченню і вдосконаленню наукового інструментарію психології. Згідно з думкою видатного швейцарського психолога Ж.Паже, (1896-1980) «психологія посідає центральне місце не тільки як продукт усіх інших наук, але й як можливе джерело пояснення їх формування і розвитку». Згідно з В.Г.Ананьєвим (1907-1972) психологія покликана призвести до синтезу, інтегрувати дані і досягнення суміжних з нею наук на рівні конкретно - наукового знання. Б.Ф.Ломов (нар.1927), враховуючи цю закладену у психології можливість, назвав її інтегратором усіх наукових дисциплін, предметом дослідження яких є людина.

1.4. Методи наукової психології.

Усі методи сучасної психології можуть бути розділені на дві групи – дослідницькі і психологічного впливу.

Дослідницькі методи можуть бути розділені на чотири групи або етапи.

1. Організаційні методи, що застосовуються при підготовці і проведенні дослідження, відображають, як саме воно буде здійснено : чи різні параметри психічних явищ будуть досліджуватись водночас (метод поперечних зрізів), чи певні психічні явища будуть досліджуватись багаторазово, протягом тривалого часу (лонгітюдний метод), або ж буде застосовуватись комплексний метод, де будуть задіяні два попередньо названих методи разом.

2. Емпіричні методи або методи збору фактичних даних, найвідоміші із них – спостереження, опитування, тестування, експеримент.

3. Методи обробки даних – це кількісні, математично-статистичні методи.

4. Інтерпретаційні методи розділяються на генетичні або історичні, які аналізують отримані дані з точки зору розвитку, динаміки досліджуваних психічних явищ, і - структурні, що з’ясовують взаємозв’язки між характеристиками досліджуваних психічних явищ.

Альтернативну класифікацію методів психологічного дослідження запропонував В.Н. Дружинін, який виділив три класи методів: 1) теоретичні, що передбачають розумову взаємодію дослідника із мисленнєвою (споглядальною) моделлю об’єкта (предмета), що досліджується:

а) індуктивний – від окремого, приватного. конкретного до узагальнення наявних даних;

б)дедуктивний – від загального до приватного, окремого, від абстрактного до конкретного;

в) моделювання – конкретизація складного для дослідження об’єкту з допомогою більш простого аналога –моделі.

2) емпіричні, з допомогою яких здійснюється безпосередня, що зовні спостерігається, взаємодія суб’єкта і об’єкта дослідження:

а) діяльнісні,

б) комунікативні (бесіди, нтерв’ю),

в) обсерваційні,

г) герменевтичні, що ґрунтуються на герменевтиці, тобто розумінні і

тлумаченні).

3) методи інтерпретації та опису, що інтерпретують отримані дані щодо об’єкту дослідження у знаковій формі.

1.5. Методологічні принципи психології.

У сучасних науках про пізнання (гносеологія, соціологія знання) постулюється існування двох різних способів пізнання дійсності - наукового і буденного (житейського). Наукове пізнання організоване згідно з методологічними принципами і правилами, в результаті якого формуються систематизовані і спеціалізовані наукові знання. Буденне, житейське пізнання носить спонтанний досвідний характер і формує знання, що грунтуються на здоровому глузді і повсякденному досвіді.

Ю.Б. Гіппенрейтер виділяє наступні відмінності між науковими і буденними психологічними знаннями. 1.Буденні знання носять конкретний характер, тобто вони прив’язані до конкретних ситуацій, подій, людей, хоча, за своєю суттю, ці знання можуть бути досить точними і проникливими. Наукові знання оперують узагальненими знаннями, в яких відображені загальні тенденції і найбільш сутнісні ознаки психічних явищ. Наукові психологічні описи надситуативні, відрізняються більшою строгістю і економністю, дозволяють побачити за різноманіттям окремих проявів людської природи фундаментальні закономірності розвитку психіки, свідомості, особистості або групи. 2. Буденні знання мають інтуїтивний характер. Вони можуть бути не достатньо логічні і недостатньо раціональні. Наукові ж знання переважно раціональні, логічно пов’язані, усвідомлені і обґрунтовані. Вони отримані шляхом перевірки коректно висунутих і сформульованих гіпотез, з логічно обгрунтованими наслідками. 3.Наукова і житейська психології розрізняються способами передачі (трансляція) знань. Передача знань побутової (житейської) психології обмежується їх конкретністю та інтуїтивністю. Наукові ж знання ефективно передаються за рахунок їх строгої формалізації у поняттях і законах. 4.Різняться методи отримання психологічних знань. Буденні психологічні знання отримуються із окремих спостережень і несистематизованих рефлексій. Наукова психологія здебільшого користується експериментальним методом для здобуття психологічних знань 5. Джерела отримання знань у наукової психології є більш широкими, різноманітними і нерідко – унікальними, оскільки накопичуються і осмислюються у фаховій діяльності світового наукового співтовариства протягом десятиріч, а, по суті, - сторіч. При цьому психологічна наука прагне напрацювати універсальну систему норм і регуляторів психологічного пізнання на основі єдиного парадигмального підґрунтя. Джерелами житейського (побутового) психологічного знання є індивідуальний життєвий досвід людини та знання, отримані від культурального соціального середовища, в якому особистість соціалізувалась. Очевидно, що такого роду знання, у значній мірі є фрагментарними і розрізненими.

Для дослідження і інтерпретації механізмів, закономірностей і фактів психіки необхідно створити певну дослідницьку позицію, точку зору, підхід, що власне і відображається у методологічних принципах науки. Вітчизняні вчені-психологи у 20-ті – 30-ті роки ХХ сторіччя сформулювали методологічні принципи психології, найважливіші з яких твердять, що зміст психіки формується, набувається при житті людини, і зумовлюється впливом зовнішніх факторів, однак останні заломлюються через “внутрішні умови” психіки (принцип детермінізму). Під внутрішніми умовами розуміються особливості роботи психіки, зумовлені різними факторами як вродженими, так і набутими. Однак цим принципом відстоюється позиція, що психіка як душа не є вродженою, наперед заданою, а розвивається в конкретних умовах, стверджується умовно-рефлекторна природа психіки. Це означає, що існує вплив, залишається слід і при повтореннях закріплюється реакція, формується поведінка. Приклад: у сім’ї ростуть двоє дітей, умови для них практично однакові, а діти мають різний характер, і не тільки тому, що різний вроджений генотип, а ще й тому, що реакції на один і той самий вплив – різні. Наступний принцип єдності психіки та діяльності спрямований проти дуалізму, який розділяв тіло і душу або поведінку і внутрішнє психічне життя. За цим принципом психіка і діяльність не тотожні, але й не протилежні. Діяльність розвиває формує психіку, її внутрішні структури, а у психіці створюється внутрішній план діяльності, що реалізується у поведінці. Приклад: якщо людина має чуйне внутрішнє ставлення до людей, то у поведінці, спілкуванні вона буде ввічливою, доброзичливою і навпаки. Принцип розвитку психіки і свідомості у діяльності відображає наукову позицію, в якій стверджується, що психіка у філогенезі (як явище) виникла історично на певному етапі розвитку людства у процесі сумісної діяльності людей. цей принцип стосується і онтогенетичного розвитку (кожної окремої людини) психіки, коли у процесі спілкування і практичної діяльності набуваються людські форми поведінки, а значить - з попереднього принципу – внутрішня структура психіки.