- •6. Система фізичного виховання у народній педагогіці та її розвиток у спадщині видатних українських педагогів
- •7. Передумови і перспективи реформування національної системи фізичного виховання школярів 76
- •III. Засоби фізичного виховання 89
- •Визначення поняття 90
- •Визначення поняття 110
- •Визначення поняття 138
- •VI. Основи методики вдосконалення
- •VII. Загальні основи навчання рухових дій 245
- •5. Організація навчальної діяльності
- •1. Предмет теорії фізичного виховання і її місце в системі наукових знань
- •2. Джерела виникнення і розвитку теорії фізичного виховання
- •3. Вихідні поняття теорії фізичного виховання
- •3.1. Фізична культура
- •3.2. Фізичний розвиток
- •3.3. Фізичне виховання
- •3.4. Спорт
- •4. Заключення
- •1. Визначення поняття
- •2. Основи української національної системи фізичного виховання
- •2.1. Телеологічні основи
- •2.2. Науково-методичні основи
- •2.3. Правові, програмні та нормативні основи
- •2.4. Організаційні основи
- •2.5 Умови функціонування системи ' фізичного виховання
- •2.6Мета системи фізичного виховання в Україні
- •5. Основні завдання фізичного виховання
- •5.2. Оздоровчі завдання
- •5.3. Виховні завдання
- •5.3.1 Інтелектуальний розвиток учнів у процесі фізичного виховання
- •5.3.2. Моральне виховання учнів у процесі фізичного виховання
- •2. Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання
- •2.1. Фактори, які визначають вплив фізичних вправ на організм учнів
- •Зміст і форма фізичних вправ
- •3. Техніка фізичних вправ
- •4. Характеристики рухів
- •4.1. Просторові характеристики
- •4.2. Часові характеристики рухів
- •4.3. Просторово-часові характеристики
- •4.4. Динамічні характеристики
- •4.5. Ритмічні характеристики
- •5. Основні умови раціональної спортивної техніки
- •2. Збільшення швидкості руху.
- •3. Забезпечення безперервності руху і послідовності застосування сили певних груп м'язів.
- •5. Створення протидії діючим силам.
- •6. Класифікація фізичних вправ
- •7. Природні сили як засіб фізичного виховання
- •8. Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання
- •Визначення поняття
- •2. Принцип свідомості й активності учнів
- •2.1. Формування стійкого інтересу до мети і завдань занять
- •2.2. Самоаналіз дій учнів
- •2.3. Виховання в учнів творчого ставлення до занять
- •3. Принцип наочності
- •4. Принцип доступності й індивідуалізації
- •5. Принцип систематичності
- •6. Принцип міцності і прогресування
- •1. Визначення поняття
- •2. Практичні методи
- •Методи навчання рухових дій
- •2.2.Методи вдосконалення та закріплення рухових дій
- •2.3. Методи вдосконалення фізичних якостей
- •4. Метод використання слова
- •5. Метод демонстрації
- •6.Засоби навчання
- •Загальні вимоги до підбору і використання методів
- •1. Загальна характеристика фізичних якостей людини та методики їх удосконалення
- •1.1. Визначення понять
- •1. 3. Адаптація — як основа вдосконалення фізичних якостей
- •2. Основи методики розвитку сили
- •2.1. Загальна характеристика сили як фізичної якості людини
- •2.2. Фактори, що зумовлюють силові можливості людини
- •2.3. Засоби вдосконалення сили
- •2.4. Методика розвитку максимальної сили
- •Методика розвитку максимальної сипи шляхом збільшення м'язової маси
- •2.7. Поради щодо профілактики травм у процесі силової підготовки
- •2.8. Вікова динаміка природного розвитку сили
- •2.9. Контроль силових можливостей та деякі особливості методики їх вдосконалення у школярів
- •3.Основи методики розвитку прудкості
- •3.1. Загальна характеристика прудкості як фізичної якості людини
- •3.2. Фактори, що зумовлюють прояв прудкості
- •3.3. Засоби вдосконалення прудкості
- •3.4. Методика вдосконалення прудкості
- •3.4.1. Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій
- •3.4.2. Методика вдосконалення швидкості циклічних рухів
- •3.4.3. Методика удосконалення швидкості ациклічних рухових дій
- •3.4.4. "Швидкісний бар'єр", його профілактика та усунення
- •3.5. Вікова динаміка природного розвитку прудкості
- •3.6. Контроль розвитку прудкості та деякі особливості методики їх удосконалення у школярів
- •4.1. Загальна характеристика витривалості
- •4.3. Засоби виховання витривалості
- •4.4. Методика удосконалення загальної витривалості
- •4.5. Методика розвитку швидкісної витривалості
- •4.6. Методика розвитку силової витривалості
- •4.6.2. При локальному розвиткові силової витривалості окремих груп м'язів:
- •4.6.3. При застосуванні ізометричних вправ параметри навантажень будуть такими:
- •4.7. Особливості вдосконалення витривалості в спортивних іграх та поєдинках
- •4.8. Вікова динаміка природного розвитку витривалості та контроль за її розвитком
- •5. Основи методики розвитку гнучкості 5.1. Загальна характеристика гнучкості
- •Фактори, від яких залежить прояв гнучкості
- •5.3. Засоби удосконалення гнучкості
- •5.4. Методика розвитку гнучкості
- •6. Основи методики удосконалення спритності
- •6.1. Загальна характеристика спритності
- •6.2. Фактори, що визначають спритність
- •6.3.1. Здатність до оцінки і регулювання динамічних і просторово-часових параметрів рухів
- •6.3.2. Здатність до збереження рівноваги
- •6.3.3. Здатність відчувати ритм
- •6.3.4. Здатність до довільного розслаблення м'язів
- •6.3.5. Здатність до узгодженості рухів
- •7. Загальні основи методики удосконалення спритності
- •8. Вікова динаміка розвитку та контроль спритності
- •Оздоровчі завдання 21
- •Виховні завдання : 23
- •Заключення ...141
- •VII. Учитель фізичної культури —
- •2. Визначення завдань уроку
- •2.2. Оздоровчі завдання
- •2.3. Виховні завдання
- •5. Проведення уроку
- •9. Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми різного віку та стану здоров'я
- •II. Тип, завдання і побудова уроку.
- •III. Навчальний матеріал (зміст) уроку.
- •IV. Методи навчання і виховання.
- •VII. Результати уроку:
- •VIII.Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за його частинами
- •1. Підготовча частина
- •2. Основна частина уроку
- •3. Заключна частина
- •2. Педагогічні функції, уміння та техніка вчителя
2.2. Фактори, що зумовлюють силові можливості людини
Сила, яку здатна проявити людина у руховій діяльності, залежить від зовнішніх (величина опору, довжина важелів, погодно-кліматичні умови, добова та річна періодика) та внутрішніх факторів. До внутрішніх факторів належать:
1. Структура м'язів. За структурою і метаболічними якостями розрізняють два основні типи м'язових волокон: червоні та білі. Червоні здатні до тривалої, повільної роботи. Сила і швидкість скорочення білих волокон значно вищі, ніж червоних.
Процентне свіввідношення різних типів м'язових волокон у кожної людини генетично обумовлене і не змінюєтьсяу процесі силового тренування. Проте внаслідок тривалої силової підготовки збільшується відношення площі білих до площі червоних волокон, що свідчить про робочу гіпертрофію білих м'язових волокон.
При малому напруженні в роботу включаються переважно повільні волокна. Швидкі мають більш високий поріг збудження і включаються при значних напруженнях. Цікаво, що навіть при дуже великих напруженнях одночасно включається в роботу всього 40-50 % кількості рухових одиниць. Навіть найсильніші добре треновані штангісти під час рекордних підходів можуть мобілізувати не більш як 60-65 % рухових одиниць. Найбільшу кількість рухових одиниць організм включає в роботу в екстремальних умовах під впливом дуже сильних емоцій.
2. М'язова маса. Збільшення м'язової маси супроводжується зростанням абсолютної сили. Проте, позитивна залежність "маса тіла — абсолютна сила" тим більша, чим краще тренована людина. У мало тренованих осіб вона може зовсім не проявлятись. Поряд з тим, зі збільшенням м'язової маси відносна сила, як правило, зменшується.
У зв'язку з цим розвиток силових можливостей тільки за рахунок збільшення м'язової маси буде мало перспективним щодо тих рухових дій, де провідне місце займає відносна сила.
У процесі спеціального силового тренування м'язову масу можна значно збільшити. Так, у фізично середньо розвинутих чоловіків м'язова маса складає 40% від загальної маси тіла. У видатних штангістів — 50-55 %, а в культуристів — до 60-70 %.
3. Внутрішньом'язова координація. Як відомо, кожний руховий нерв складається з окремих мотонейронів. Кожний окремий мотонейрон з його розгалуженням і м'язовими волокнами, які він іннервує, називають руховою одиницею (РО).
РО різних м'язів суттєво відрізняються за структурою, силовими можливостями та особливостями активізації.
М'язи, які забезпечують виконання рухових дій з тонкою координацією їх у просторі, часі і за величиною зусиль, складаються переважно з великої кількості (до 3 тис.) РО і малої кількості м'язових волокон в них (від 5-Ю до 40-50). М'язи, які здійснюють відносно грубу координацію рухів, складаються з меншої кількості РО (500-1500), а кожна з них включає велику кількість м'язових волокон (2 тис). Це і пояснює великі розбіжності у силових можливостях різних РО.
Процес м'язового скорочення характеризується певним порядком активізації РО. Коли долається незначний опір, активізуються повільні РО. Якщо опір зростає, до роботи залучається все більша кількість швидких РО. Таким чином, внутрішньом'язова координація полягає у синхронізації збудження рухових одиниць з метою залучення якомога більшої їх кількості до подолання опору.
Кількість РО, що залучаються до роботи при довільному напруженні м'язів, залежить від рівня тренованості. Так, у нетренованих людей при максимальних силових напруженнях залучається до роботи біля 30-50 % РО, а у тренованих — до 80-90 %. Найвищого рівня синхронізації збудження РО можна досягти при подоланні субмаксимального (80-95 %) і максимального опору.
4. Міжм'язова координація. її суть полягає у синхронізації збудження оптимальної для певної рухової дії кількості м'язів синергістів; гальмуванні активності м'язів-антагоністів; раціональній послідовності залучення до роботи м'язів; забезпеченні фіксації в суглобах, у яких не повинно бути рухів, доборі оптимальної амплітуди робочої фази і тої її частини, де доцільно акцентувати зусилля.
Для вдосконалення міжм'язової координації найефективніші вправи з обтяженнями величиною 30-80 % від максимальної сили у відповідній вправі. Участь у роботі великої кількості дрібних РО при невисоких проявах сили, дозволяє забезпечувати ефективну регуляцію м'язової діяльності і виконувати рухові дії на високому рівні координації. При використанні обтяжень понад 80 % від максимальних до роботи залучаються великі РО, що суттєво знижує ефективність регуляції рухів, їх координацію.
5. Реактивність м'язів. її суть полягає у здатності м'язів накопичувати енергію розтягування з наступним її використанням як силового додатку, що підвищує потужність їх скорочення. Чим активніше (в оптимальних межах — 15-25%) розтягуються м'язи у фазі амортизації і чим швидше вони переключаються з поступливої до долаючої роботи, тим вища потужність їх скорочення.
Реактивність м'язів найбільше впливає на прояв вибухової та швидкої сили і добре розвивається при виконанні вправ з обтяженнями, які дозволяють повторно їх долати в одному підході від 4 до 10 разів з високою швидкістю. 6. Потужність енергоджерел. Короткочасна напружена силова і швидкісно-силова робота забезпечується фосфатними енергоджерелами (АТФ, КрФ), а триваліша виконується за рахунок анаеробного та аеробного розщеплення глікогену. Якісне силове тренування сприяє накопиченню у м'язах запасів енергоречовин. Так, нетренований м'яз вміщує до 0,5 % креатин фосфату від його загальної маси, а добре тренований — 1,5 % від загальної маси конкретного м'яза. Інтенсивна силова робота сприяє також збільшенню запасів глікогену в м'язах на 80-100 %.