2. Активність

Дедалі більше число дослідників не ототожнюють підприєм­ництво лише з діяльністю, яка пов'язана з високим ступенем ризику, інноваційним процесом. Вважається, що суттєвою озна­кою підприємництва є активність, спрямована на діяльне пере­творення оточуючого світу, побудову нових систем взаємовідно­син — економічних, управлінських, етичних. Підприємництво тут розглядається здебільшого як прагнення людини до особистісного зростання й активного способу життя.

В історії наукової думки найбільш ранні уявлення про активність знахо­димо в античній філософії. Вони пов'язувалися із вченням про душу. Як відомо, душа була одним із основних понять античної філософії, в якому зна­йшли відображення загальні погляди на природу і світ у цілому. З душею пов'язувалася вища духовна, нематеріальна сила, що уособлювала активне, спонукальне начало життя взагалі і людського розуму зокрема.

Перспективний методологічний підхід до розробки проблеми активності суб'єкта був сформований у німецькій класичній філософії. На відміну від метафізичних і механічних поглядів на соціальні процеси, німецька класична філософія з'єднує проблему активності з категорією діяльності, в якій реалі­зуються відносини суб'єкта і об'єкта. Проблема активності розглядається як гносеологічна, тобто як проблема активності людського пізнання (система абсолютного духу Гегеля).

Значний вплив на розвиток і становлення не лише загальнонаукового (філософського), але і власне психологічного змісту поняття активності мало вчення про рух. З рухом пов'язувалися зміни не лише в природі, але й у сус­пільстві; пошуки джерел розвитку матеріального і духовного. Через посеред­ництво цієї категорії найбільш інтенсивно йшов і продовжується процес «пере­носу» природничо-наукового знання і відповідних понять в інші сфери науки.

У межах матеріалістичної філософської традиції проблема активності тісно пов'язується з практичною діяльністю людини, з розглядом свідомості не як пасивного відображення оточуючого світу, а як такого чинника, що його змінює. Особливо яскраво такі погляди простежуються в марксистській інтерпретації активності особистості як головної дійової особи в пізнанні і перетворенні світу.

Окрема проблема — генезис поняття активності у контексті культурно- історичного процесу. Простежуються релігійні, культурологічні тлумачення активності, виходячи з еволюції людського суспільства (країни, народу, нації як суб'єктів історичного поступу), розкривається специфічне розуміння місця і ролі мас, окремих постатей у конкретні історичні епохи.

Наявні сучасні методологічні підходи у розумінні активності як загальнонаукового поняття дають змогу розглядати її у співвідне­сенні з такими базовими категоріями, як «рух», «діяльність» «піз­нання», «взаємодія», «процес», «система». Хоча це далеко не повний перелік категорій, які містять у собі «потенціал» активності.

Число факторів, які здатні впливати на активність людини, на сьогоднішній день визначається десятками. їх окрема роль у детермінації активності — це низка концепцій, теоретичних погля­дів, які умовно можна розділити на три блоки.

З одного боку, робиться спроба віднайти джерела активності у самій людині. До джерел «внутрішньої» детермінації активності переважно відносять «енергетизм» людини, пов'язаний з її гене­тичною природою, потягами, інстинктами, динамікою нервових процесів. Не меншого значення тут надається мотиваційним перед­умовам активації поведінки, в основі якої закладені незадоволе­ність потреб, боротьба мотивів, цінностей, інтересів, а також вну­трішнє прагнення до рівноваги, збалансованості.

Як один з факторів внутрішньої (біологічної) детермінації активності роз­глядаються вроджені програми поведінки людини. Кожна людина народжу­ється з певною, притаманною лише їй, зародковою ієрархією потреб, сенсо- моторними можливостями, емоційними перевагами і т. ін. Навіть процес соціалізації людини починається не з «нуля», а з певної характерно-індивіду­альної «величини». І саме тому поведінка кожної людини індивідуальна, і ця індивідуальність обумовлена значною мірою генетично.

Ще один чинник внутрішньої детермінації - «енергетизм» людини. Як відомо, про енергетичне трактування психічної активності та мотивації пове­дінки писав відомий австрійський психолог і психіатр 3. Фройд (1856-1939). Його психоаналітична теорія ґрунтується на положенні, згідно з яким люди є складними енергетичними системами. Схеми вивільнення (розрядки) енергії у Фройда є чисто фізикалістськими і опосередкованими механізмами сублі­мації та витіснення, а також невротичними симптомами і фантазіями. За його переконаннями, основна кількість психічної енергії, що виробляється організ­мом, скеровується на розумову діяльність, яка дозволяє знижувати рівень збудження. Згідно з Фройдом, психічні образи цього збудження, трансформо­вані у вигляді бажань, називаються інстинктами. В інстинктах проявляються вроджені стани збудження на рівні організму, що вимагають вивільнення. Фройд стверджував, що будь-яка активність людини (мислення, сприйняття, пам'ять та уявлення) визначається інстинктами. Вплив останніх на поведінку може бути як безпосереднім, так і опосередкованим, замаскованим. Люди поводять себе так чи інакше тому, що їх спонукає неусвідомлювана напруга - їх дії призначені для зменшення цієї напруги. Тому інстинкти як такі є кінце­вою причиною будь-якої активності.

До загальновизнаних внутрішніх детермінант активності як у вітчизня­ній, так і у західній психології відносять потреби, на основі яких будується уся сукупність поглядів стосовно мотивації людської поведінки. Однак спону­каючою дією володіє не будь-яка потреба, а лише актуалізована (незадово- лена). Крім того, людина у своїй життєдіяльності керується не однією або кількома потребами (мотивами), а їх сукупністю (див. піраміду потреб

А. Маслоу (1908-1970)). Для вищих проявів соціальної активності цей про­цес часто відбувається на фоні боротьби потреб (мотивів). Як наслідок, виникнення певного дисонансу, порушення гомеостазу дій та вчинків. Від­новленню рівноваги як внутрішньої, так і зовнішньої, у таких ситуаціях сприяє вибір того єдиного мотиву або варіанту дій, якому має бути підпорядкована вся подальша активність. У цю боротьбу залучаються вольові акти, коли необхідно прийняти рішення, виходячи з необхідності вибору однієї альтер­нативи з-поміж інших. Вольовий акт тісно пов'язаний з наполегливістю, рішу­чістю при подоланні труднощів; виявляється у здатності людини активно домагатися поставленої мети, свідомо керувати діяльністю, саморегулювати власну поведінку. Вольові процеси, як і будь-яка боротьба, вимагають від людини емоційних, чуттєвих переживань, нервово-психічної напруги, значних енергетичних витрат. А це, в свою чергу, у змозі суттєво вплинути на подальше розгортання усього комплексу активуючих дій, віддаляти або пришвидшу­вати їх завершуваність.

Рис. 3.3. Процес формування активності на основі конфлікту потреб

Боротьба потреб чи мотивів — не єдине джерело активності людини. На думку відомого представника гуманістичної психології В. Франкла (1905— 1989), основною рушійною силою людини є боротьба за сенс життя. Для кож­ної людини сенс життя є унікальним. У кожного своє покликання. Тому для Франкла важливим є не сенс життя взагалі, а специфічний сенс життя даної особистості в даний момент часу. На його думку, є три основні шляхи, з допо­могою яких людина у змозі віднайти сенс у житті. Перший — це те, що дає вона світу у своїх творіннях; другий — те, що вона бере від світу в своїх зустрічах і переживаннях; третій — це позиція, яку вона посідає стосовно свого складного положення у тому випадку, якщо не в змозі змінити свою важку долю. Життя ніколи не позбавлене сенсу, оскільки навіть людина, яка позбавлена цінностей творчості і переживання, все ще має сенс свого життя, чекає його здійснення, - сенс, суть якого - пройти через страждання, не згинаючись.

Окрім поняття «сенс життя» в межах гуманістичної психології оперують такими поняттями як «ціннісні орієнтації», «цінність». Саме спроби індивіда досягнути соціально визначених ним цінностей (бажаних моделей самоствер­дження), з одного боку, активізують поведінку людини у пошуку цих цінностей, з іншого, відбувається не уникнення внутрішньої напруги, а спрямування її на досягнення поставлених цілей (Г Олпорт (1897-1969)). Таке положення карди­нально відрізняється від неофрейдистської теорії К. Хорні, в основі якої лежить відчуття стурбованості (тривожності). Потреба у знятті цього відчуття часто породжує два взаємовиключних прагнення: домагання успіху, само­ствердження і бажання любові, прихильності з боку інших людей.

Ключ до розуміння природи людської активності деякі автори пропону­ють шукати лише на психологічному рівні. При цьому оперують поняттям «психологічного комфорту», що за своїм призначенням є рушійною силою поведінки. Вважається, що будь-яка поведінкова реакція може описуватися у вигляді двох психологічних станів - комфорту і дискомфорту. Стан комфорту є завжди емоційно позитивним. Тут відсутні суперечності між потребами, поточною активністю і оточуючими їх чинниками середовища. Перехід до стану дискомфорту здійснюється за умов, коли один із трьох названих фак­торів вступає у суперечність з іншими. Такі зміни супроводжуються появою негативних емоцій. Ситуативний фактор розглядається психологічною нау­кою як основне джерело зовнішньої детермінації поведінкової активності. Він включає ситуацію і комплекс ситуативних змінних, що існують поза люди­ною. Ситуативними змінними можуть виступати мінливі умови середовища, що детермінують необхідність проявів поведінкової активності пристосов­ницького характеру; нова інформація, обумовлена середовищем; події, що зумовлюють одна одну В часі; соціально-культурні, політичні, економічні впливи тощо.

Фактори «зовнішньої» детермінації активності обумовлені навколишнім оточенням і тими змінами, що в ньому відбуваються. Зміни в середовищі можуть бути викликані появою неочікуваних стимулів (заохочуючих або караючих); новою.інформацією; соці­альними процесами, що формують статусно-рольові відносини; культурними трансформаціями. Значний вплив на поведінкову активність у межах чинників «зовнішньої» детермінації мають традиції, системи етичних, культурних цінностей, що формува­лися протягом століть, географічні та регіональні особливості проживання соціуму.

Роль чинників зовнішньої детермінації поведінки найбільш повно пред­ставлена у радикальному біхевіоризмі (від англ. behavior - поведінка) амери­канського психолога Б. Скіннера (1904-1990). Згідно з його поглядами, лише зовнішні фактори несуть відповідальність за поведінку. Діяльність людини можливо пояснити лише з позицій об'єктивних відносин, що складаються між відкритою поведінкою (реакцією організму) й умовами середовища (стимулами), що її контролюють (біхевіористська модель З—Я («стимул-реак- ція»). Вона може бути представлена модифікацією: Б—Я-С, де С — наслідки поведінкових реакцій)). Регулюючими чинниками поведінки можуть висту­пати також минулий досвід людини, її унікальні вроджені здібності, а також режими підкріплення, результатом яких є різні форми реагування. Загалом підкріплення - центральний момент концепції Скіннера. Якщо ті чи інші форми поведінки підкріплюються, в майбутньому слід очікувати їх відтво­рення. І, навпаки, непідкріплена поведінка, або та, що карається, має тен­денцію до пригнічення або невідтворення. На думку Скіннера, найбільший вплив на поведінку людини, її активність мають такі стимули підкріплення, як гроші, увага, схвалення. Стосовно поглядів на особистість, вона для нього — система поведінкових реагувань, набутих завдяки взаємодії з оточенням. Поведінка людини може змінюватися протягом усього життя під впливом змін у середовищі.

Третій блок факторів пов'язаний безпосередньо із психікою людини, її свідомістю. Він посідає проміжне місце в психосоціаль- ному регулюванні дій та поведінки людини. Його основна функ­ція — забезпечити когнітивний зв'язок у системі «людина — сере­довище», у тому числі корекцію моделей поведінки на підставі передбачення та прогнозування можливих дій. Окрім к'огнітивних процесів та механізмів (наприклад, зіставлення образів, функцію- вання Я-схем, сприйняття), в регулюванні активності беруть участь вольові акти, що задіяні в процесах прийняття рішення, у виборі однієї з альтернатив. ІЦе одне призначення виділеної групи факто­рів полягає у тому, що людина не лише констатує процеси і ті зміни, що відбуваються навколо неї, але сама формує поле власної життє­діяльності, вносить зміни як у своє життя, так і в те, що її оточує.

Особливу зацікавленість викликають методи і механізми, за допомогою яких здійснюється переробка соціальної інформації та зняття когнітивних суперечностей у процесах взаємодії людини із середовищем. Одним із когні­тивних механізмів, що пояснює поведінку, є концепція схеми як організованої структури знань стосовно конкретного об'єкта чи послідовності подій. Схеми — це гіпотетичні когнітивні структури, які людина використовує для того, щоб сприймати, впорядковувати і переробляти інформацію про світ. Вважається, що кожна людина використовує великий і складний набір схем для осмислення світу. Останні досягнення у вивченні соціально-когнітивного процесу передбачають, що схеми дають загальну структуру, з допомогою

9 Психологія підприємництва якої відбувається переробка й організація інформації стосовно «Я». Я-схеми включають особистісно значущу інформацію про людину (ім'я, фізичні ознаки), характерні взаємовідносини з іншими значущими людьми, життєвий досвід, мотиви, цінності та цілі. Сукупність наявних емпіричних даних пока­зує: люди переробляють інформацію, яка релевантна для їх Я-схем, що дає змогу контролювати як причини, так і наслідки зовнішньої поведінки. Вислов­люється думка, що відносно стабільні індивідуальні відмінності в поведінці пояснюються відмінностями в когнітивних структурах (Я-схемах).

У регулюванні активності людини, окрім Я-схем, помітну роль відіграє когнітивний механізм самоефективності, запропонований американським психологом А. Бандурою. Самоефективність — це вміння людини усвідом­лювати свою здатність вибудовувати поведінку відносно специфічного завдання або ситуації. На його думку, люди, які усвідомлюють власну само­ефективність, докладають більше зусиль для виконання складних справ, ніж ті, хто висловлює серйозні сумніви стосовно своїх можливостей. Висока самоефективність, як правило, націлює людину на самоповагу, досягнення високих результатів, несхильність до самокритики. Цьому значною мірою сприяє усвідомлена репетиція розв'язання потенційних проблем, наполегли­вість у досягненні цілей, вдалий сценарій (стратегія) майбутньої поведінки. Навпаки, низька самоефективність, пов'язана з передчуттям поразки, зазви­чай орієнтує людину на невдалий сценарій. Люди, які вважають себе нездат­ними впоратися зі складними або небезпечними ситуаціями, ймовірно, будуть приділяти надмірну увагу своїм особистим недолікам і постійно виснажувати себе самокритикою з приводу власної некомпетентності.

З ім'ям А. Бандури пов'язується соціально-когнітивний напрям у теорії особистості, в основі якого — погляди на причини життєдіяльності людини, які необхідно розуміти в термінах неперервної взаємодії між поведінковими, когнітивними факторами і факторами середовища. Даний підхід до аналізу причин поведінки А. Бандура охарактеризував як взаємний детермінізм. Роз­роблена модель-тріада взаємного детермінізму показує, що поведінка, осо- бистісні аспекти і соціальні впливи — це взаємозалежні детермінанти.

Окремим напрямом у поясненні джерел людської активності є соціологічні (соціальні) концепції, що розглядають соціальне ста­новище індивідів, приналежність до культурної традиції, розви­ток самої особистості під впливом соціального середовища як детермінанти активності. Згідно з соціологічним підходом, зміню­ється і розуміння природи активності. Її витоки — це не стільки прояви біологічного чи психологічного в людині, скільки резуль­тат соціальної взаємодії індивідів, що відбувається в певному соціокультурному просторі. Результати такої взаємодії знаходять своє безпосереднє відображення в структурованості суспільства^ тих соціальних ролях і статусах, що визначають місце людини в ієрархії відносин, наділяючи її певною сукупністю прав та обов'яз­ків. Намагання змінити свій статус (чи матеріальний добробут, відношення до власності або влади, освітній рівень тощо) — один із найбільш сильних мотивів людської діяльності. Потенціал змін залежить від ступеня розвитку в даній спільноті соціальної мобіль­ності, особливо вертикальної. Відсутність мобільності є чинником дезактивації людської поведінки, яка неминуче призводить до без­діяльності, пасивності людей.

У суспільстві суттєвий вплив на активність людей чинять соціальні інститути, норми поведінки, соціокультурна структура в цілому. У східній традиції, де порядок у природі і суспільстві пов'язаний з дією космічного закону, вічного і незмінного, доля людини ставилася в залежність від визнання цього закону і підпорядкування йому. За таких обставин активність людини скеровувалася переважно не на зовнішній світ, а на саму себе, і її основними формами, привнесеними культурою, виявилися самовиховання і психічна саморегуляція. Навіть у конфуціанстві, яке можна визначити як вчення про управління людьми, головною тезою є те, що неможливо навчитися керувати іншими людьми, а тим більше цілою державою, не навчившись керувати собою, своєю психікою.

У західній традиції відмова від властивих античній цивілізації уявлень про універсальність космічного закону — логоса, розвиток світу як колового руху з його нескінченними повторами значною мірою пов'язувалася з христи­янством.

Есхатологічне очікування другого пришестя Христа, яке необхідно зустріти, маючи свідоцтво, що підтверджує вибраність у спасінні, породило більш діяльне ставлення до світу, намагання вдосконалити його відповідно до божих заповідей. Як наслідок, культурне впорядкування природних праг­нень людини з допомогою норм, правил поведінки кардинально відрізняється від ситуації на Сході, де суспільні зусилля звелися до відтворення традицій­ного устрою соціального життя.

Вважається, що рушійними силами поведінкової активності людини є не лише внутрішні (природні) або зовнішні (середо- нищні) чинники, а ті суперечності, що виникають у процесі взає­модії внутрішніх і зовнішніх факторів. Активність людини — це функція взаємовідносин особистісних факторів і факторів сере­довища, опосередкованих впливами психічних процесів та свідо­мості (див. рис. З.4.).

Рис. 3.4. Механізм детермінації поведінковоїактивності

Активність людини — це не абстрактне поняття, а поняття, яке вимагає багаторівневого аналізу. Стосовно підприємницької активності, такий аналіз передбачає розгляд даного явища на рівні: особистісних факторів підприємництва і спонукальних сил до нього; факторів зовнішнього середовища, що мають як безпо­середній, так і опосередкований вплив на реалізацію підприєм­ницької функції; взаємодії особистісних факторів і факторів середовища, що знаходить своє відображення в діяльнісно-пове- дінкових проявах підприємництва.

Сучасні погляди на підприємницьку активність найбільш повно виражені у «теорії чотирьох «С» Дж. Тропмана і Г. Морнінгстара (1992 р.). Згідно з цією теорією, всебічний аналіз підприємницької активності повинен випливати із врахування:

психологічних основ поведінки підприємців;

компетентності, наявності певних професійних і ділових здібностей;

факторів, що сприяють розвитку ідей та нововведень;

зовнішніх економічних умов підприємницької діяльності.

Однак, у методологічному плані відкритим залишається

питання конкретних проявів підприємницької активності, які слід розглядати на психічному, особистісному, поведінковому і соці­альному рівнях.

Особистісний рівень активності характеризує змістовний компонент психічного, який значною мірою визначається спрямованістю особистості. Спрямованість надає активності визначеності і впорядкованості, робить її осмисленою. З цим рівнем активності тісно пов'язана проблема ставлення людини до самої себе і навколишнього світу. Через ставлення відбувається оцінювання власних можливостей, необхідність прояву тої чи іншої актив­ності стосовно інших об'єктів (суб'єктів).

Особистісний рівень активності знаходиться під впливом певного комп­лексу індивідуально-психологічних рис людини, що сформувалися в резуль­таті соціалізації, виховання і спілкування. Подекуди наявність таких рис є визначальним чинником досягнення результативності у конкретних видах професійної діяльності і підприємництві зокрема.

Поведінковий рівень активності дає змогу провести якісну і кількісну оцінку дій, беручи до уваги процес їх виконання (інтенсивність, обсяг взаємо­дії, спосіб виконання дій), а також результати діяльності. Поведінковий рівень здебільшого охоплює зовнішні прояви дій людини і характеризує формальну (незмістовну) сторону активності. Активність тут виступає як функціональ­ний прояв і продовження особистісних структур у різних системах діяльності. Для кожної людини поведінковий рівень активності є індивідуальним, і відпо­відно до цього, різною є міра активності, з якою відбувається взаємодія з навколишнім світом.

Соціальний рівень активності є набагато складнішим у структурному і функціональному аспектах, ніж попередні рівні. Розглядається як своєрідний спосіб життєдіяльності соціального суб'єкта, що втілюється у свідомій спря­мованості діяльності на перетворення соціальних умов відповідно до особис­тих інтересів, ідеалів, потреб. У психології проблема соціальної активності розглядається у соціально-психологічному вимірі як аспект міжособової вза­ємодії і спілкування, як аспект формування і побудови соціальних організацій та інституцій.

На психічному рівні активності підприємець докладає макси­мум зусиль (енергії дій) для відкриття власної справи. Причому на перших етапах підприємництва має місце здебільшого пошукова активність, пов'язана з віднайденням перспективної ідеї, своєї ніші чи необхідних ресурсів. Підприємець тут, як правило, вислов­лює готовність діяти без гарантії успіху. Багато за таких обставин залежить від вміння підприємця організувати свої розумові здіб­ності, вольових зусиль, особливостей його характеру. Слід заува­жити, що психічний рівень активності виявляє свою присутність па всіх етапах підприємництва, забезпечує необхідну енергетику і тонус дій підприємця. У свою чергу, соціальний рівень активності низначає вміння підприємця будувати свою організацію, впливати на ринкові процеси і керувати як фінансовими, так і людськими ресурсами. Особистісний рівень активності — це, перш за все, Індивідуально-психологічні і професійні можливості підприємця у реалізації задумів. Він включає і ступінь відповідальності під­приємця за свої дії та вчинки, прийняті рішення. Поведінковий рівень надає діям підприємця предметності, забезпечує досяг­нення поставлених цілей за умов конкретної діяльності чи ситуа­ції. В межах поведінкового рівня активності відбувається пошук підприємцем оптимального алгоритму дій, тактик і стратегій пове­дінки, які у кінцевому випадку повинні забезпечити йому успіх. При розгляді поведінкового рівня необхідно пам'ятати, що він є індивідуальним для кожної людини. На цій підставі К. Вернерід (1996 р.) висловлює думку, що чіткої межі між групами підпри­ємців і непідприємців не існує. Різниця між людьми існує в тому, як багато підприємницької (поведінкової) активності вони вияв­ляють, в тому числі й підприємливості, що закладена у цій активності.

Необхідно зазначити, що розмежування підприємницької (людської) активності за рівнями є дещо умовним, і є доцільним лише з метою наукового аналізу. В реальних процесах людської життєдіяльності вказані рівні тісно взаємопов'язані, хоча й дифе­ренціюються, на наш погляд, за цілою низкою критеріїв, які у реальній практиці можна застосувати й до аналізу проявів під­приємницької активності (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Критерії оцінки прояву підприємницької активності на різних рівнях

Рівень активності	Критерій
	енергетичні витрати;
	динаміка вольового процесу;
	динамічні характеристики моторних дій (темп, сила, швидкість);
	тип нервової системи (темперамент і прояви характеру);
	процеси відображення, обробки і збереження інформації;
	спосіб реалізації розумових дій;
	процеси цілепокладання й особливості формування мети діяльності
Особистісний	спрямованість індивіда; мотиваційні основи діяльності та поведінки; ставлення до себе, оточуючих, ситуації в цілому; комплекс психологічних рис, необхідних для реалізації діяльності; творчі можливості особистості; процеси, пов'язані з прийняттям рішення

Рівень активності	Критерій
	кількісні і якісні параметри поведінкових дій;
	інтенсивність взаємодії з іншими, навколишнім середовищем;
	спосіб виконання дій;
	спосіб залучення знарядь і ресурсів;
	стратегія і тактика поведінки;
	модель поведінки;
	міра свободи (зв'язаності) дій;
	нормативність у регулюванні поведінкових дій
Соціальний	присутність лідерства; особливості розподілу ролей, функцій, обов'язків у со­ціальних взаємодіях; співвідношення формальних і неформальних структур; стиль (спосіб) впливу на інших; ступінь структурованості відносин

Активність людини виконує дві "важливі функції: по-перше, впливаючи на оточуючий світ і перетворюючи його, вона виступає в ролі засобу задоволення матеріальних і духовних потреб інди­віда; по-друге, вона є засобом висловлення і розвитку знань, умінь, здібностей людини. Обидві ці функції злиті воєдино в кожному акті людської активності, включаючи підприємництво.

Таким чином, концептуальний підхід з позиції людської актив­ності дає змогу розглянути підприємництво як постійний пошук індивідом власного місця, призначення у житті. Через таку актив­ність реалізуються мотиви, здібності, вміння людини у конкретній практичній діяльності і поведінці. Повний аналіз підприємниць­кої активності неможливий без урахування особистісних і середовищних факторів. Саме їх взаємодія обумовлює конкретні дії, акти, які визначають форму і зміст підприємництва як явища, що має свої особливості.